У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 вересня 2010 року м.Рівне
Колегія суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі:
головуючого – Сачука В.І.
суддів Баглика С.П., Гладкого С.В.
з участю прокурора Горбань О.В.
потерпілої ОСОБА_1
захисника ОСОБА_2
обвинуваченої ОСОБА_3
розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та потерпілої ОСОБА_1 на постанову Рівненського районного суду від 16 червня 2010 року.
Вказаною постановою кримінальну справу стосовно
ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в
с.Сморжів Рівненського району Рівненської області, громадянки
України, з середньою освітою, одруженої, не працюючої, мешканки
АДРЕСА_1,
раніше не судимої,
закрито у зв’язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності на підставі п.3 ч.1 ст.49 КК України, ч.2 ст.11-1 та ст.248 КПК України.
ОСОБА_3 обвинувачувалася за ч.2 ст.190 КК України, тобто у тому, що в серпні 1998 року маючи намір на незаконне заволодіння чужим майном та діючи з корисливих мотивів, домовилась про продаж належного їй на праві власності будинку АДРЕСА_2 із ОСОБА_1 18 жовтня 1998 року близько 18 год. перебуваючи у вказаному будинку в присутності третіх осіб отримала від ОСОБА_1 3350 доларів США, що за курсом Національного Банку України становило 11 406 грн. 75 коп., в якості оплати потерпілою придбаного будинку. Заперечуючи факт отримання грошових коштів, продала будинок іншій особі, чим заподіяла ОСОБА_1 значну матеріальну шкоду на вказану суму.
В апеляції прокурор просить змінити постанову суду та виключити з її мотивувальної частини вказівку на те, що стосовно ОСОБА_3 не може бути постановлено обвинувальний вирок та що постанова суду не має преюдиційного
значення при вирішенні цивільно-правового спору, як такі, що не відповідають кримінально-процесуальному закону.
Потерпіла ОСОБА_1 в апеляції просить скасувати постанову суду та повернути справу на новий розгляд в суд першої інстанції. При цьому потерпіла посилається на те, що суд був зобов’язаний постановити вирок по справі, оскільки для встановлення строку притягнення до кримінальної відповідальності суд повинен був з’ясувати в вчиненні якого саме злочину підозрюється особа та роз’яснити підсудній суть обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття.
У ході апеляційного розгляду справи прокурор Горбань О.В. підтримала тільки апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції.
Потерпіла ОСОБА_1 просила суд задовольнити апеляцію, подану тільки нею.
Обвинувачена ОСОБА_3 та її захисник-адвокат ОСОБА_2 посилаючись на законність постанови місцевого суду, висловили прохання залишити її без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, потерпілу, обвинувачену та її захисника, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій колегія суддів вважає, що до задоволення частково підлягає лише апеляція прокурора, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадку, коли з дня вчинення нею злочину, передбаченого ч.2 ст.190 КК України минуло п’ять років.
Згідно поданої суду заяви ОСОБА_3, остання не заперечує проти закриття даної справи на підставі ст.11-1 КПК України (а.с.322). В судовому засідання вона просила суд закрити кримінальну справу за збігом строку притягнення її до кримінальної відповідальності (а.с.324).
Взявши до уваги сукупність зазначених вище обставин, суд першої інстанції належним чином дотримав вимог закону і ухвалив відповідне рішення.
Таке рішення суду відповідає і роз’ясненням Пленуму Верховного Суду України, які містяться у постанові від 23.12.2005 р. №1 „Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності”. Зокрема у Постанові зазначено, що при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд (суддя) під час попереднього, судового, апеляційного або касаційного розгляду справи повинен переконатися (незалежно від того, надійшла вона до суду першої інстанції з відповідною постановою чи з обвинувальним висновком, а до апеляційного та касаційного судів - з обвинувальним вироком), що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні, а також що умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК. Тільки після цього можна постановити (ухвалити) у визначеному КПК порядку відповідне судове рішення. Судам слід звернути увагу
на те, що ухвалити рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності можна лише за наявності її згоди на закриття справи з відповідної підстави.
За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови
та повернення справи на новий судовий розгляд. Доводи прокурора про необхідність виключення з мотивувальної частини постанови вказівки про неможливість постановлення обвинувального вироку є безпідставними.
Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди потерпілою ОСОБА_1 не заявлявся (а.с.315). Тому посилання у мотивувальній частині постанови на приписи Цивільно-процесуального кодексу є зайвим і підлягає виключенню.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а :
Апеляцію прокурора задовольнити частково.
Постанову Рівненського районного суд від 16 червня 2010 року, якою кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_3 за ч.2 ст.190 КК України закрито, змінити.
Виключити з мотивувальної частини постанови вказівку про те, що постанова про закриття кримінальної справи не має преюдиційного значення при вирішенні судом цивільно-правового спору.
В решті постанову залишити без зміни, а апеляцію потерпілої ОСОБА_4 – без задоволення.
С у д д і
В.І.Сачук С.П.Баглик С.В.Гладкий
Згідно оригіналу
Суддя-доповідач С.В.Гладкий