АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-8600/2010 р.                         Головуючий у 1 інстанції: Лихосенко М.О.

       Суддя-доповідач Крилова О.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

10 листопада 2010 р.                             м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого:      Крилової О.В.

суддів:                 Бабак А.М.

                             Спас О.В.

при секретарі      Семенчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 вересня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ПП ОСОБА_7 про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за затримку розрахунку та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА :

У жовтні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ПП ОСОБА_7 про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за затримку розрахунку та відшкодування моральної шкоди.

В позові зазначав, що 24.07.2009 року між ним та відповідачем було укладено трудовий договір, згідно якого він повинен стежити належним чином за станом автомобіля МАЗ д/н НОМЕР_1, а також виконувати роботу, пов’язану з вантажними перевезеннями.

Цим договором також було обумовлено і розмір заробітної плати в сумі 600 грн. щомісячно.

Крім того, між ним та відповідачем була досягнута в усній формі угода про додаткову оплату праці в сумі 50 коп., за кожний кілометр шляху.

Цей договір було зареєстровано Правобережним центром зайнятості населення 24.07.2009 року.

За період роботи у відповідача він виконував перевезення вантажу, отримував гроші за доставлений вантаж та передавав їх відповідачу.

За домовленістю з відповідачем від отриманих за вантаж грошей, частину він витрачав на придбання палива та запасних частин для автомобіля.

За час роботи у відповідача він проїхав 5447 км. Крім того передбачено трудовим договором заробітної плати в сумі 600 грн. він повинен був йому додатково сплатити 2723 грн.

16.08.2009 року він поїхав на автомобілі відповідача з вантажем до Криму, де розвантажився та отримав гроші в сумі 3610 грн.

Після чого, йому стало зле та він залишив автомобіль та документи від нього на стоянці в с. Комсомольське Сімферопольського району, повідомив про це роботодавця, забрав з собою гроші за вантаж і поїхав додому в м. Мелітополь

Після цього він на роботу до відповідача не виходив, не працював, ніяких заяв не писав.

Після цього відповідач написав заяву до Ленінського РВ ГУ МВС України в Запорізькій області з приводу крадіжки грошових коштів. Його опитували з цього приводу та він повернув йому гроші і сумі 2300 грн., які в нього залишилися, бо частину грошей він витратив на придбання палива в дорозі.

Відповідач припинив з ним трудові відносини, однак трудовий договір на сьогоднішній день не розірвано.

По телефону відповідач просив його приїхати з приводу вирішення питання подальшої роботи, звітувати перед ним та повернути отримані від вантажу гроші, отримати розрахунок, однак він відмовився, у зв’язку з чим наказом від 18.08.2009 року відповідач розірвав трудовий договір з ним достроково за п. 2 ст. 41 КЗпП України на підставі втрати довіри.

Посилаючись на зазначені обставині просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі в сумі 1200 грн., відповідно до умов договору, середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 16.08.2009 року, виходячи із середньомісячної заробітної плати в сумі 600 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 грн., зобов’язати відповідача внести в його трудову книжку запис про роботу.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 вересня 2010 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПП ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі в сумі 600 грн.

Стягнуто з ПП ОСОБА_7 в доход держави судовий збір в сумі 51 грн., а також витрати на ІТЗ в сумі 120 грн.

Не  погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу , в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у позовних вимогах відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

За ст. 308. ЦПК апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи та надав оцінку доказам, поданим сторонами.

За змістом ст. 60 та 10 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

    Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції правильно виходив з того, що таке стягнення можливо за наявності вини  власника або уповноваженого ним органу у невиплаті працівникові   остаточного розрахунку.  Судом було встановлено, що  трудовий договір сторонами укладений 24 липня 2009 року, а 16.08 .2009р. позивач вже залишив роботу за власною ініціативою, не повідомив про це роботодавця і не виходив на роботу з цього часу. Такі дії змусили відповідача розшукувати позивача та місцезнаходження автомашини, яку він експлуатував.

При цьому посилаючись на наявність вини відповідача у затримці розрахунку, позивач жодним чином не довів що він звертався за отриманням такого розрахунку.

Зазначаючи про те, що  стягненню підлягає 1200 гр, позивач не зазначив з якого розрахунку він вимагає сплати заробітку у такому розмірі, адже трудовим договором  заробітна плата обумовлювалася у розмірі 600 гр.

Саме цю суму суд стягнув з відповідача.

За таких обставин судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення суду.

Керуючись ст.ст. 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4  відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 вересня 2010 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ України протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий :

Судді :