ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 липня 2007 року у м. Києві колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Ліпського Д.В.,
суддів: Амєліна С.Є., Гуріна М.І., Кобилянського М.Г., Юрченка В.В.,
при секретарі - Міненку І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, в.о. Міністра юстиції України про зобов»язання укласти трудовий договір та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Деснянського районного суду м. Києва від 31 травня 2006 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 липня 2006 року,
в с т а н о в и л а:
ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Деснянського районного суду м. Києва від 31 травня 2006 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 липня 2006 року у справі за його позовом до Міністерства юстиції України, в.о. Міністра юстиції України про зобов»язання укласти трудовий договір та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Зазначає, що звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив визнати дії відповідачів неправомірними та зобов»язати Міністерство юстиції України забезпечити надання йому посади державного службовця не нижче 3 категорії, а також укласти з ним трудовий договір, зобов»язати в.о. Міністра юстиції України призначити його на посаду державного службовця відповідно до Положення про працевлаштування випускників Академії державного управління при Президенті України та стягнути з Міністерства юстиції України на його користь середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на направлення його після закінчення Академії на роботу до Державного комітету України у справах релігії, видане йому 25 лютого 2005 року Національною академією державного управління при Президентові України відповідно до Положення про працевлаштування випускників Національної академії державного управління при Президентові України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2001 року № 468.
Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 31 травня 2006 року в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 25 липня 2006 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було залишено без задоволення, а постанову Деснянського районного суду м. Києва від 31 травня 2006 року залишено без змін.
Вказуючи на допущені, на його думку, судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильних судових рішень, позивач просить скасувати постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті встановлено, що позивач, якому було присвоєно п»ятий ранг державного службовця, 29 серпня 2003 року був звільнений з посади начальника відділу експертно-правової допомоги та реєстрації Державного комітету України у справах релігії, у зв»язку із зарахуванням на денну форму навчання до Національної академії державного управління при Президентові України. 28 лютого 2005 року його було відраховано з Академії в зв»язку із закінченням навчання.
Указом Президента України від 20 квітня 2005 року № 701\2005 року Державний комітет України у справах релігій було ліквідовано, а його функції, а також виконання зобов»язань покладено на Міністерство юстиції України.
Пунктом 3 Указу Кабінету Міністрів України доручено здійснити заходи, пов»язані з ліквідацією Державного комітету України у справах релігій, та вирішити питання про утворення відповідного урядового органу державного управління у складі Міністерства юстиції України.
Відповідно до Положення про Державний департамент у справах релігій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2005 року № 770, Департамент є юридичною особою, має самостійний баланс та реєстраційні рахунки.
В зв»язку з ліквідацією Державного комітету України у справах релігій та відсутністю у новоствореному Державному департаменті у справах релігій структурного підрозділу і посади, з якої позивач пішов на навчання, Державним департаментом у справах релігій йому були запропоновані вакантні посади державних службовців п»ятої категорії, оскільки вакантних посад державних службовців третьої категорії у новоствореному Департаменті не було.
Розпорядженням Кабінету Міністрів від 5 жовтня 2000 р. N 392-р «Про віднесення посад працівників урядових органів державного управління та їх територіальних органів до відповідних категорій посад державних службовців» до третьої категорії віднесені посади першого заступника та заступника керівника урядового органу державного управління, а відповідно до п.7 Положення про Державний департамент у справах релігій заступники директора Департаменту призначаються на посаду та звільняються з посад Кабінетом Міністрів України.
Оскільки позивач відмовився від зайняття запропонованих посад державного службовця п»ятої категорії, вакантних у Державному департаменті у справах релігій, йому було запропоновано взяти участь у конкурсі на заміщення вакантних посад державних службовців 3 категорії у центральному апараті Міністерства юстиції України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст.220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні
процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються, підстави для їх скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Керуючись ст. ст.210, 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Деснянського районного суду м. Києва від 31 травня 2006 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 липня 2006 року - без змін.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст..237 КАС України.
Головуючий: Ліпський Д.В.
Судді: Амєлін С.Є.
Гурін М.І.
Кобилянський М.Г.
Юрченко В.В.