Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

                                      Справа №  2-5941/10

    01 листопада 2010р. Голосіївський районний суд м.Києва у складі:

головуючого – судді Чередніченко Н.П.,

з участю секретаря  Чигир Т. В.

    розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Національного інституту раку, третя особа ОСОБА_2, про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

    Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що не допускав систематичних порушень трудових обов’язків, але його було звільнено з роботи за систематичне невиконання ним без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором  та правил внутрішнього трудового розпорядку – за п.3 ст.40 КЗпП України.

    У судовому засіданні позивач та його представник ,  збільшивши розмір заподіяної позивачу моральної шкоди до 200 000,0грн., позов підтримали повністю і просили його задовольнити.

    В запереченнях на позов відповідач позовні вимоги заперечував, вважав їх необґрунтованими і як таким що не підлягають до задоволення. Вважав що  ОСОБА_1 допускав дисциплінарні проступки і до нього правильно було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з роботи.

    В судовому засіданні представник відповідач - Зайченко О.Ф., проти позову заперечував і просив у його задоволенні відмовити.

    У судовому засіданні представник третьої особи ОСОБА_2, проти позову також заперечував і просив у його задоволенні відмовити.    

    Вислухавши пояснення сторін , дослідивши матеріали справи , судом встановлено наступне .

    Позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем –  Національним інститутом раку, а на посаді лікаря-хірурга онколога рентген-хірургічного кабінету відділення пухлин органів грудної порожнини почав працювати з 01.10.2008р., про що свідчить трудова книжка ОСОБА_1 (а.с.29-32) у відповідності до якої вбачається, що за належне виконання ОСОБА_1  трудових обов’язків до нього неодноразово застосовувалися заходи заохочення. Указом Президента України від 16.06.2009р. № 445 йому присвоєно почесне звання „Заслужений лікар України” (а.с. 17).

    Наказом відповідача № 107-кн від 21 липня 2010р. (а.с.8-9),  підписаним виконуючим обов’язки директора інституту ОСОБА_2 (третя особа), позивача ОСОБА_1  звільнено з роботи з посади лікаря-хірурга онколога рентген-хірургічного кабінету відділення пухлин органів грудної порожнини за систематичне невиконання ним без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором  та правил внутрішнього трудового розпорядку, п.3 ст.40 КЗпП України.

Як зазначається у цьому наказі, підставою до застосування такого заходу дисциплінарного стягнення – звільнення з роботи, був „Звіт та висновки комісії, створеної згідно з наказом директора № 92кн від 2.06.10 щодо факту перебування, обстеження та лікування хворої ОСОБА_3 в клініці інституту”, згідно якого комісія виявила факти грубого порушення стандартів діагностики і лікування онкологічних хворих лікарем ОСОБА_1 Але, саме цим Звітом (а.с.51-53), а також іншими встановленими судом обставинами, підтверджується протилежне.

    Так, у Звіті (а.с.51) зазначається, що про свої дії ОСОБА_1 не інформував своє безпосереднє та пряме керівництво. Що не випливає з Посадової інструкції лікаря хірурга-онколога рентген-ендоскопічного кабінету відділення пухлин органів грудної порожнини (а.с.70-72) і згідно якої ОСОБА_1 виконував свої безпосередні обов’язки.

    Для підготовки лікування пацієнтів у приватній клініці, зазначається у Звіті (а.с.51-52), позивач витрачав фінансові та матеріальні ресурси бюджетної організації. Але, перед цим у Звіті (а.с.51) вказано, що хвора ОСОБА_3 була госпіталізована до інституту за розпорядженням головного лікаря інституту Л.В. Боророва 01.06.2010р. І після проведення позивачем цього ж 01.06.2010р. відповідного обстеження хворої був проведений 03.06.2010р. в інституті ще й консиліум, де був запропонований хворій план лікування, від якого вона відмовилася.

    Також у Звіті (а.с.52) вказано про інвазивне встановлення ОСОБА_1 міток за відсутності відповідних сертифікатів. Що суперечить Свідоцтву про державну реєстрацію пристрою введення маркеру імпланту Visicoil (а.с.117-118) та  Свідоцтву про державну реєстрацію імпланту Visicoil (а.с.119-120).

    Інвазивне встановлення міток не проводиться за рахунок бюджетних коштів, стверджується у Звіті (а.с.52). Але, як встановлено судом, рентген-хірургічний кабінет з такими функціями створений відповідачем і їх проведення передбачається згаданою вище Посадовою інструкцією.

    У Звіті зазначається також (а.с.52), що позивач не мав плану лікування можливих ускладнень при проведенні пункцій. Що не випливає з його Посадової інструкції.

    Перераховані вище обставини мають і мало що спільного з  грубими порушеннями стандартів діагностики і лікування онкологічних хворих.

    Не знайшло у судовому засіданні жодного підтвердження і фактам систематичного проведення позивачем інвазивних маніпуляцій пацієнтам, які готуються до лікування у приватних клініках, як зазначається у наказі № 107кн.

    Із встановлених судом зазначених обставин суд доходить висновку, що позивач ОСОБА_1 не припускався систематичних порушень стандартів діагностики та лікування онкологічних хворих і до нього  застосовано  дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за трудові проступки, яких він не вчиняв, всупереч ст.147, п.3 ст.40  КЗпП України, п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України  №9 від 06.11.1992р. „Про практику розгляду судами трудових спорів”.

    Як вбачається із Звіту (а.с.51), відповідачу стало відомо про проступок ОСОБА_1, якщо б такий мав місце, вже 03.06.2010р. по проведенню консиліуму, після якого ОСОБА_3 відмовилася від запропонованого плану лікування і настояла на виписці з інституту. Тому,  дисциплінарне стягнення  у вигляді звільнення застосоване до ОСОБА_1 21.07.2010р. - по перебігу місячного строку для його застосування,  на порушення ст. 148 КЗпП України і є незаконним. Про порушення цієї норми Закону свідчить й наданий відповідачем Акт (а.с.92), у якому завідувач пухлин органів грудної порожнини ОСОБА_4 та в.о. головного лікаря ОСОБА_5 фіксують факт відсутності на робочому місці ОСОБА_1 з 22.07.2010р. по 3.08.2010р., що свідчить про те, що позивача з роботи 21.07.2010р. не звільняли.

     Судом у судовому засіданні також встановлено, що всупереч вимогам  ст.149 КЗпП України відповідач при обранні виду дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення не враховував ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника, що підтверджується     наказом відповідача № 107-кн від 21 липня 2010р. На порушення     вимог ст.43 КЗпП України, звільнення ОСОБА_1 з роботи з ініціативи адміністрації інституту було проведено без попередньої згоди на те виборного органу первинної профспілкової організації інституту, членом якої він є, що підтверджується Витягом з протоколу № 12 засідання Профспілкового комітету Національного інституту раку від 20.09.2010р . ( а.с.89-90 )

    Судом встановлено, що з моменту звільнення ОСОБА_1 з роботи 21.07.2010р. і на момент судового розгляду він не працевлаштувався і ніде не працює, що підтверджується трудовою книжкою позивача. Такі обставини потребують для нього додаткових зусиль для організації свого життя. Позбавлення ОСОБА_1 права на працю за встановлених вище обставин завдало йому  моральної шкоди  через приниження його професійної, людської гідності. Суд оцінює завдану ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000,0грн., яка підлягає стягненню з відповідача на її користь відповідно до ст. 237-1 КЗпП України.

    Не підлягають задоволенню вимоги поповича , щодо стягнення з відповідачів на його користь витрат на правову допомогу , оскільки позивачем дійсно надано Договір про надання адвокатських послуг  від 10.08.2010 року , однак докази того , що позивачем дійсно понесені витрати на правову допомогу в розмірі 15000 грн. в матеріалах справи відсутні .

    На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 40, 43, 148, 149, 150,  232, 234, 235, 237, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 213, 214, 215 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

    Позов  ОСОБА_1 до Національного інституту раку про поновлення на роботі виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

    Поновити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1),  на роботі  на посаді лікаря-хірурга онколога рентген-хірургічного кабінету відділення пухлин органів грудної порожнини у Національному інституті раку (ідентифікаційний код 02011976, місцезнаходження: 03022, м.Київ, вул. Ломоносова, 33/43), звільненого з роботи згідно наказу № 107-кн від 21 липня 2010р. Національного інституту раку.

    Стягнути з Національного інституту раку на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 10 014,11грн. (десять тисяч чотирнадцять гривень 11 копійок).  

    Стягнути з Національного інституту раку на користь ОСОБА_1 5 000,0грн. (п’ять тисяч гривень 00 копійок) заподіяної їй моральної шкоди.

     Стягнути з Національного інституту раку в дохід держави судовий збір у розмірі 500,0грн. (п’ятсот гривень 00 копійок) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи судом в розмірі 120,00 грн. (сто двадцяти гривень 00 копійок).

    В решті частині заявлених вимог відмовити .

    Рішення суду у частині поновлення ОСОБА_1   на роботі  на посаді лікаря-хірурга онколога рентген-хірургічного кабінету відділення пухлин органів грудної порожнини у Національному інституті раку

підлягає негайному виконанню.

    Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

    Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

    Суддя  :