Справа № 2-5177\2010 р.

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05 жовтня 2010 року Ленінський районний суд м. Миколаєва у складі : судді – Тихонової Н.С., при секретарі – Бреженюк Н.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ВАТ КБ «Надра» про визнання кредитного договору удаваним правочином, застосування наслідків удаваного правочину,

В С Т А Н О В И В:

30.08.2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду із  позовом, яким просив про визнання удаваним кредитного договору. Також просив застосувати наслідки удаваного правочину, а саме визнати договір укладеним у грошовій одиниці – гривні, зобов`язати відповідача внести зміни до кредитного договору, погоджуючи свої дії з позивачем.

Свої вимоги мотивував тим, що зміст договору суперечить Цивільному кодексу України, Конституції України, іншому чинному цивільному законодавству, а саме чинним законодавством не передбачено право Банку  надавати кредит в іноземній валюті.

В судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримав.

Представник відповідача позов не визнав.

Представник третьої особи, Національного банку України, вважав, що позов не підлягає задоволенню.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

22.02.2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1  був укладений Кредитний договір № 08/02/2007/840 К - 093 з цільовим використанням кредиту – придбання транспортного засобу на суму 14296 доларів США, строком на 84 місяці, з виплатою за користування кредитом 13,99 % річних.

З умовами договору ОСОБА_1 був ознайомлений, ним він підписаний.

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в строк, вказаний в договорі, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що для чинності правочинну необхідна одна з таких умов, як відповідність його змісту цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Припис частини першої статті 215 Цивільного кодексу України визначає, що недодержання в момент вчинення правочинну вказаної вище вимоги є підставою для його недійсності.

В момент вчинення оспорюваного по даній справі правочинну вказані вище умови були дотримані:

Відповідно до статті 44 Закону України «Про Національний банк України» , статей 5,12 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний Банк України здійснює видачу та відкликання ліцензій, контролює діяльність банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів і нерезидентів) , які отримали ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства.

Стаття 99 Конституції України встановлює, що грошовою одиницею України є гривня, разом з тим, вказана стаття не обмежує використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Частиною 2 статті 192 Цивільного кодексу України передбачено, що іноземна валюта може використовувати в Україні у випадках і в порядку, встановленому законом.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінетів Міністрів України «про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно до статті 5 Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного Банку України.

 Статтею 1054 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень статей 47,49 Закону України «Про Банк і банківську діяльність» банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії. Стаття 2 цього Закону визначає банківський кредит на будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке провадження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованості суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. При цьому, відповідно до цієї ж статті кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Відповідно припису статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» надання кредитів в іноземній валюті відноситься до валютних операцій.

Здійснення валютних операцій може мати місце на підставі генеральних чи індивідуальних ліцензій Національного Банку України.

Відповідно до статті 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Перелік валютних операцій, для здійснення яких необхідна індивідуальна ліцензія НБУ, наданий у частині 4 цієї статті.

Генеральні ліцензії надаються на здійснення валютних операції, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Пункт «в» частини 4 статті 5 Декрету передбачає вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

У Банка наявна банківська ліцензія, видана НБУ на здійснення операцій, визначених ч. 1 та п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність».

 Отже, надання Банком кредиту в іноземній валюті є правомірним, оспорювана угода укладена у відповідності з чинним законодавством.

Відповідно до ст.235 ЦК України удаваним є право чин, що вчинюється з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили. Тому при укладені удаваного правочину до відносин його учасників застосовуються правила щодо правочину, який сторони мали на увазі ( який сторони приховали).Сторона, яка вимагає визнання правочину недійсним як укладеного з метою приховати інший право чин, повинна довести, що право чин укладений з такою метою.

Позивачем не доведено, що обидві сторони за кредитним договором діяли свідомо з метою приховати інший правочин і насправді між ними встановлювалися інші правовідносини.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 необхідно  відмовити в повному обсязі через їх безпідставність.

Керуючись ст.ст.10,11,60,88,212,214 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ВАТ КБ «Надра» про визнання кредитного договору удаваним правочином, застосування наслідків удаваного правочину – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області в порядку ст.294 ЦПК України.

Суддя: