Справа №22ц-7733/10 Суддя першої інстанції Богатирчук Г.А.
Категорія 27 Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
4 листопада 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Козаченка В.І.,
суддів: Довжук Т.С., Мурлигіної О.Я.,
при секретарі судового засідання Бобуйок І.Ф.,
за участю: позивачки ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3, представника відповідача Бобошиної В.В. та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, ОСОБА_5,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства ,,Мегабанк" (далі – ПАТ ,,Мегабанк") на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 8 липня 2010 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ ,,Мегабанк" про визнання договору іпотеки недійсним,
В С Т А Н О В И Л А :
29 жовтня 2008 р. ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ПАТ ,,Мегабанк" (раніше – ВАТ ,,Мегабанк") про визнання іпотечного договору недійсним, звільнення квартири від обтяжень і відшкодування моральної шкоди.
Зазначала, що 1 березня 2007 р. її син, ОСОБА_5, уклав з відповідачем кредитний договір, за яким банк надав йому 16593 дол. США кредиту для придбання автомобіля під 13,5% річних, строком на 6 років.
Повернення кредиту та процентів позичальник зобов’язався провадити однаковими платежами по 234 дол. США щомісячно до 28 лютого 2013 р.
Для отримання додаткового кредиту і виконання позичальником вказаного кредитного договору 19 вересня 2008 р. позивачка і відповідач уклали іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_2 передала банку в іпотеку свою двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 47, 3 кв. м., житловою площею 32,8 кв. м.
Посилаючись на те, що вказаний іпотечний договір був укладений нею під впливом обману з боку відповідача та тяжких для неї обставин і на вкрай невигідних для неї умовах, позивачка в уточненому 13 травня 2010 р. позові остаточно просила суд визнати цей правочин недійсним із підстав, передбачених ст. 230 ЦК України (вчинення правочину під впливу обману).
Справа розглядалась судами неодноразово. Останнім рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 8 липня 2010 р. позов задоволено.
В апеляційній скарзі представник відповідача, посилаючись на неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Вислухавши суддю – доповідача, пояснення сторін та перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції, розглянувши справу в межах уточнених позовних вимог, повно та всебічно дослідив обставини справи, належно оцінив надані сторонами докази й дійшов вірного висновку, що позивачка уклала спірний іпотечний договір під впливом обману з боку відповідача, а тому обґрунтовано визнав указаний правочин недійсним.
Так, згідно зі ст. 16 ЦК України та ст. ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового чи майнового права та інтересу, подавши про це позов.
Підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (п. 5 ч. 1 ст. 119 цього ж Кодексу). Тому, в необхідних випадках, суд уточнює підстави позову й застосовує норму закону, яка їм відповідає, незалежно від згоди на це позивача.
Таке ж бачення прикладного застосування вказаних правових норм підтвердив і Верховний Суд України у своїй постанові Пленуму ,,Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 р. (далі – Постанова від 6 листопада 2009 р.) роз’яснивши, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
Відповідно до статей 229 - 230 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Крім того, в пунктах 19 - 20 указаної Постанови від 6 листопада 2009 р. Верховний Суд України роз’яснив, що відповідно до статей 229–233 ЦК правочин, вчинений під впливом обману є оспорюваним.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
З матеріалів справи вбачається, що 1 березня 2007 р. син позивачки, ОСОБА_5, уклав з відповідачем кредитний договір, за яким банк надав йому 16593 дол. США кредиту для придбання автомобіля під 13,5% річних, строком на 6 років із поверненням кредиту однаковими платежами щомісячно.
25 липня 2008 р. на автодорозі Благодатне-Рівне Очаківського району Миколаївської області з автомобілем ,,CHERY EA STAR”, який ОСОБА_5 придбав за вказані кредитні кошти і використовував для роботи, сталась дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП), внаслідок чого цей автомобіль був значно пошкоджений, а ОСОБА_5 – отримав тілесні ушкодження і тривалий час не міг працювати.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка посилалась на те, що через вказані обставини її син втратив роботу і не зміг погашати кредит, що викликало утворення заборгованості по кредитних платежах. В зв’язку з чим, вона погодилась на пропозицію банку виступити майновим поручителем для отримання сином додаткових кредитних коштів на погашення заборгованості.
5 вересня 2008 р. ОСОБА_5 звернувся до банку із заявою про збільшення діючого кредиту для погашення вказаної заборгованості та додаткового забезпечення кредитного договору заставою материної квартири.
Однак, рішенням кредитної комісії відповідача від 11 вересня 2008 р. було погоджено лише прийняття в іпотеку вказаної квартири, як додаткового забезпечення чинного кредитного договору, хоча питання іпотеки позивачка напряму пов’язувала зі збільшенням діючого кредиту для сина.
19 вересня 2008 р. банк уклав з позивачкою названий іпотечний договір, прийнявши від неї в іпотеку вказану квартиру, а 22 вересня 2008 р. кредитна комісія відповідача повторно розглянула клопотання ОСОБА_5 і відмовила йому у збільшенні діючого кредиту, що перекреслило сподівання позивачки, заради яких вона уклала спірний правочин.
Таким чином, ПАТ ,,Мегабанк", як одна із сторін спірного правочину, навмисно ввела позивачку ОСОБА_2 в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а саме про те, що при укладенні нею іпотечного договору банк надасть її сину додаткові кредитні кошти. Однак, отримавши в іпотеку вказану квартиру для забезпечення вже існуючого кредитного договору, банк не надав сину позивачки додаткові кредитні кошти, на що вона сподівалась і заради отримання яких погодилась на укладення іпотечного договору.
Правильно встановивши такі обставини справи та надавши їм вірну правову оцінку суд першої інстанції обґрунтовано та переконливо задовольнив позов, визначивши дії банку як засіб введення позивачки в оману.
Посилання апелянта на те, що спірний іпотечний договір сторонами підписаний і нотаріально посвідчений, правового значення не мають, оскільки цей правочин укладено під впливом обману.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують указані висновки місцевого суду, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення, ухваленого з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 311, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства ,,Мегабанк" відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 8 червня 2010 р. – залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: