АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 11-593-2009 Головуючий у 1-й інстанції: Малюк Т.О.
Категорія: ст.186 ч.2 КК України Доповідач: Пустовар М.Л.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
апеляційного суду Миколаївської області
у складі:
головуючого Царюка В.В.,
суддів Івченко О.М., Пустовара М.Л.,
за участю прокурора Якименка О.П.,
захисника ОСОБА_1,
24 листопада 2009 року розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну справу за апеляцією захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 вересня 2009 року, яким:
- ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Вознесенська Миколаївської області, громадянин України, раніше судимий: 1 ). 20.12.2001 р. Вознесенським міським судом Миколаївської області за ч.2 ст.185, ч.3 ст.185 КК України на 3 роки позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки; 2 ). 18.06.2002 р. тим же судом за ч.3 ст.185, ч.2 ст.190, ст.71 КК України на 5 років 6 місяців позбавлення волі. Звільнений 21.09.2007 р. за відбуттям покарання; 3 ). 07.04.2009 р. Вознесенським міскрайонним судом Миколаївської області за ч.2 ст.15 - ч.2 ст.186 КК України на 4 роки позбавлення волі;
- засуджений за ч.2 ст.186 КК України на 5 років позбавлення волі.
На підставі ч.4 ст.70 КК України за сукупністю злочинів, до покарання приєднано частково покарання за попереднім вироком від 07.04.2009 р. і остаточно призначено до відбуття - 6 років позбавлення волі.
Постановлено стягнути із засудженого відшкодування завданої майнової шкоди на користь потерпілих: ОСОБА_3 - 730 грн., ОСОБА_4 - 290 грн. і ОСОБА_5 - 765 грн.
За вироком ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що 17 січня 2009 2005 року, близько 11 год. 30 хв., знаходячись в районі магазину «Мототехніка» на вул. Жовтневої революції у м. Вознеснську Миколаївської області, без застосування насильства відкрито заволодів у неповнолітнього ОСОБА_6, 1994 року народження, мобільним телефоном «Нокіа-3110», сім-картами «Київстар» та «Jeans», флеш-картою, належними батькові потерпілого ОСОБА_3, завдавши йому майнової шкоди на загальну суму 730 грн.
11 лютого 2009 року, близько 14 год. 30 хв., він же, знаходячись на вулиці Гніліченко у м. Вознесенську, без застосування насильства відкрито заволодів у малолітньої ОСОБА_7, 1996 року народження, мобільним телефоном «Sumsung X160» та сім-картою «МТС», належними матері потерпілої ОСОБА_4, завдаши їй майнової шкоди загальною вартістю 290 грн.
Крім того, у ніч на 7 лютого 2009 року, він же за попередньою змовою з іншою невстановленою особою, знаходясь на вул. Ватутіна у м. Вонесенську, відкрито заволоділи у мололітньої ОСОБА_8, 1997 року народження, мобільним телефоном «Нокіа-1100» з сім-картою «Мобілич» і мобільним телефоном «Сіменс-МС65» без сім-карти та у неповнолітньої ОСОБА_9, 1994 року народження, мобільним телефоном «Нокіа-5300» з сім-картою «Київстар», що належать батькові потерпілих ОСОБА_5, завдавши йому майнової шкоди на загальну суму 765 грн.
В апеляції захисник просить вирок районного суду скасувати, провадження по справі щодо ОСОБА_2 закрити.
Не оспорюючи фактів заволодіння засудженим майном потерпілих, вважає, що фактично ОСОБА_2 скоєно не грабіж, а крадіжку.
На думку апелянта, неповнолітні потерпілі внаслідок свого віку не могли адекватно реагувати на події, тому надали невірні свідчення щодо способу заволодіння майном.
Оскільки станом на січень-лютий 2009 року розмір крадіжки становив більш ніж 907 грн., у діях ОСОБА_2 відсутній склад злочину, що є підставою для закриття справи.
Іншими учасниками процесу апеляцій на вирок не подано.
Заслухавши доповідача, пояснення захисника на підтримку апеляції, думку прокурора про залишення вироку без змін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів визнає апеляцію такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Оцінивши перевірені докази, надані стороною обвинувачення, районний суд обґрунтовано дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_2 у скоєні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, тобто грабежу чужого майна, вчиненого за попередньою змовою групою осіб і повторно.
Захисником в апеляції час і місце заволодіння засудженим майном потерпілих, його перелік та вартість не оспорюється.
Що стосується способу заволодіння, то судом його визначено за змістом пояснень потерпілих та свідків, що були очевидцями події.
Так, у судовому засіданні неповнолітній потерпілий ОСОБА_10 надав пояснення, що коли знаходився на стадіоні, до нього підійшов ОСОБА_2, який назвався працівником міліції, спитав про його вік та сказав, що він (ОСОБА_10) підозрюється у вчиненні крадіжки сумочки у якоїсь дівчини. Сказав йти з ним до міліції. По дорозі наказав вивернути кармани, потім видер з його (ОСОБА_10) рук гроші і мобільний телефон, поклав їх собі до кишені. Погрожував підкинути наркотики у разі вчинення опору.
Аналогічні пояснення надані суду свідками ОСОБА_11 і ОСОБА_12, які були разом з потерпілим та бачили скоєне ОСОБА_2
Потерпіла ОСОБА_7 у суді пояснила, що на вулиці до неї підійшов підсудний, назвався працівником міліції і наказав, щоб показала свій мобільний телефон. Вона не погоджувалась, проте він наполягав. Взявши телефон, намагався сховати його до кишені. Вона злякалася, просила подзвонити своїй матері. Телефон підсудний їй вже не повернув і зник з ним на вул. Гніліченко.
Потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у судовому розгляді справи підтвердили, що на вулиці їх наздогнав підсудний з якимись чоловіками і жінками, забрав їх телефони, сказавши, що серед ним може бути викрадений у їхньої спільної знайомої ОСОБА_5. Вони заперечували, просили повернути телефони, пропонували звернутися до міліції, що перевірити їх непричетність до крадіжки. Однак ОСОБА_2 телефони їм не повернув, сказавши, щоб вони самі віддали викрадений телефон.
Зазначені пояснення суд 1-ї інстанції визнав такими, що підтверджують саме відкритий спосіб заволодіння ОСОБА_2 мобільними телефонами всіх потерпілих по справі.
З цих пояснень вбачається, що засуджений залякував дітей, вів себе зухвало, відкрито і проти їх волі заволодів належним їм майном, та користуючись тим, що діти не могли вчинити належного опору.
Ці обставини вказують про наявність в його діях грабежу чужого майна, передбаченого ст.186 КК України, тому висновок суду про дведеність цього обвинувачення, інкримінованого ОСОБА_2, є вірним.
Підстав для скасування вироку з мотивів неправильної кваліфікації вчиненого засудженим, про що просить апелянт, колегія суддів не вбачає.
Доводи апелянта щодо добровільної передачі майна потепілими та нерозуміння ними внаслідок свого віку характеру дій ОСОБА_2 суперечать вищевикладеним обставинам справи.
Сам же факт використання засудженим нібито статусу співробітника міліції, свідчить не про шахрайство (обман) з боку ОСОБА_2, а навпаки, що він був допоміжним заходом залякування неповнолітніх з метою полегшити заволодіння їх майном.
З урахуванням викладеного є безпідставними посилання в апеляції і на таємний спосіб викрадення ОСОБА_2 майна (крадіжку), бо неповнолітні майно добровільно не передавали, тому застосування роз’яснень ч.3 п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 25.12.1992 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності», про що просить апелянт, по чинній кримінальній справі не є доречним.
Керуючись ст.ст. 365,366 КПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Апеляцію захисника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 вересня 2009 року у відношенні засудженого ОСОБА_2 - без зміни.
Головуючий
Судді: