АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 11-454-2010 Головуюча у 1-й інстанції: Кішковська З.І.
Категорія: ст.125 ч.2 КК України Доповідач у 2-й інстанції: Пустовар М.Л.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
апеляційного суду Миколаївської області
у складі:
головуючого Погорєлової Г.М.,
суддів Дзюби Ф.С., Пустовара М.Л.,
при секретарі Захарченку О.В.,
за участю прокурора Іванова О.Л.,
потерпілого ОСОБА_2,
засудженого і потерпілого ОСОБА_3,
захисників ОСОБА_4, ОСОБА_5,
3 серпня 2010 року розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_6 на вирок Снігурівського районного суду Миколаївської області від 27 травня 2010 року, яким:
- ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та мешканець м. Снігурівки Миколаївської області, вул. Гагаріна, 8, громадянин України, не судимий;
- засуджений за ст.125 ч.2 КК України до 850 грн. штрафу;
та за апеляцією потерпілого ОСОБА_6 на постанову Снігурівського районного суду Миколаївської області від 26 травня 2010 року, якою:
- ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженець та мешканець АДРЕСА_1, громадянин України, не судимий;
- звільнений від кримінальної відповідальності на підстваві ст.10 КПК України, кримінальну справу за ст.125 ч.2 КК України щодо нього закрито.
Цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди виділено в окреме провадження для розгляду у порядку цивільного судочинства.
За вироком ОСОБА_3 визнано винуватим у тому, що 8 серпня 2009 року, близько 17 год. 30 хв., знаходячись у приміщенні майстерні по ремонту телерадіоапарутури, розташованої на теріторії стадіону «Колос» у м. Снігурівка Миколаївської області, вул. Суворова, на грунті раптово виниклих неприязних стосунків, у ході сварки та наступної бійки наніс ОСОБА_2 удар в обличчя та вкусив його за палець, спричинивши потерпілому легкі тілесні ушкодження, що потягли котокочасний розлад здоров’я.
Постановою суду від 26 травня 2010 року встановлено, що 8 серпня 2009 року, близько 17 год. 30 хв., ОСОБА_2, знаходячись у приміщенні майстерні по ремонту телерадіоапарутури, розташованої на теріторії стадіону «Колос» по вул. Суворова у м. Снігурівка Миколаївської області, на грунті раптово виниклих неприязних стосунків, у ході сварки та наступної бійки наніс ОСОБА_6 не менше троьх ударів в область обличчя та голови, спричинивши потерпілому легкі тілесні ушкодження, що потягли котокочасний розлад здоров’я.
Дії ОСОБА_2 кваліфіковані за ч.2 ст.125 КК України.
За наявності клопотання трудового колективу дитячої учбової установи № 2 м. Севастополя ОСОБА_7 звільнено від кримінальної відповідальності на підстві ст.47 КК України з передачою на поруки вказаному колективу.
В апеляції ОСОБА_3, як засуджений, просить вирок скасувати, визнати його (ОСОБА_3) не винуватим за ч.2 ст.125 КК України.
Посилається на однобічність судового розгляду справи і невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи.
Зазначає, що діяв в умовах необхідної оборони від протиправної поведінки п’яного ОСОБА_2, який вимагав 50 грн. позики, а отримавши відмову, замахнувся рукою для удару. Захищаючись, ударив його рукою в обличчя. ОСОБА_2 почав бити його, душив за шию, повалив на землю, продовжуючи наносити удари. Щоб припинити побиття, вкусив ОСОБА_2 за палець.
Вважає безпідставним висновок суду про відсутність стану необхідної оборони, оскільки був вимушений захищати себе від нападу ОСОБА_2 та знищення ним майна у майстерні.
Крім того, суд невірно послався у вироку, як на доказ доведеності вини, на пояснення свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, тому як вони не були очевидцями події.
Також суд порушив кримінально-процесуальний закон, оскільки після повернення з нарадчої кімнати головуючий спочатку оголосив постанову щодо ОСОБА_2 і лише наступного дня - вирок.
В апеляції, як потерпілий, ОСОБА_3 просить постанову щодо ОСОБА_2 скасувати, постановити новий вирок, яким засудити його за ч.2 ст.125 КК України з призначенням відповідного покарання та задовольнити цивільний позов про відшкодування майнової і моральної шкоди.
Посилається на відсутність підстав для звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності, а саме клопотання трудового колективу вважає фіктивним.
На думку апелянта, ОСОБА_2, який проживає та навчається у м. Снігурівка Миколаївської області, не може одночасно з цим мати постійне місце роботи у м. Севастополі. Крім того, відповідно до запису у трудовій книжці, він працює у дитячий установі № 2 лише 13 днів, що унеможливлює поручительство трудового колективу за поведінку особи, яка є членом колективу такий нетривалий час.
Закривши справу, суд також не вирішив цивільний позов, чим фактично полишив без захисту його (ОСОБА_3В.) інтересів, як потерпілого від злочину.
Вказує на відсутність каяття ОСОБА_2, його активну роль у конфлікті та провокацію ним бійки, настання негативних наслідків для здоров’я. Сам ОСОБА_2 звернувся до суду вже після порушення щодо нього кримінальної справи з метою уникнути відповідальності за скоєне.
У запереченнях на апеляцію ОСОБА_2 просить у її задоволенні відмовити за безпідставністю наведених доводів.
Іншими учасниками процесу апеляцій на вирок не подано.
Заслухавши доповідача, пояснення засудженого і думку його захисника на підтримку апеляцій, думку прокурора, ОСОБА_2 і його захисника про залишення вироку і постанови без змін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів визнає обидві апеляції такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного підстав.
Відповідно до ч.3 ст.10 КПК України суд, за наявності підстав, зазначених у ст.47 КПК України, у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи у звязку із звільненням особи від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їх клопотанням.
За ч.1 ст.47 КК України, особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності за умови, що вона вперше вчинила злочин невеликої тяжкості та щиро покаялась.
В оскаржуваній потерпілим постанові суд, з посиланням на вказані норми закону, закрив кримінальну справу щодо ОСОБА_2, зазначивши, що він визнав себе винним та щиро покаявся.
Проте, такий висновок суду суперечить фактичному відношенню ОСОБА_2 до скоєного.
Так, згідно протоколу судового засідання (а.с.11-112), 5 травня 2010 року після оголошення скарг та цивільних позовів, ОСОБА_2 на питання головуючого по справі відповів, що обвинувачення йому зрозуміле, винним себе він не визнає, як і пред’явлений до нього позов про вішкодування завданих злочином збитків.
У поясненнях по суті обвинувачення ОСОБА_2 настоював, що наніс ОСОБА_3 лише одного удару долонею. Після чого потерпілого не бив, а лише стримував його від продовження бійки.
Разом с тим, за постановою суду, ОСОБА_2 вдарив ОСОБА_3 не менше трьох разів в обличчя та голову.
Таким чином, висновок суду не грунтується на фактичних обставинах справи, тому як підсудний насправді вину не визнав та не покаявся.
Те, що надалі і тільки наприкінці судового розгляду ОСОБА_2 заявив суду про своє каяття під час вирішення питання про закриття справи є лише намаганням досягти звільнення від кримінальної відповідальності, а не дійсним каяттям.
Відповідно до розяснень п. 5-го постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23.12.2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», підставою такого звільнення за ст.47 КК України є щире каяття особи, яке свідчить про її бажання спокусити провину перед колективом та виправити свою поведінку. Особу, яка не визнала себе винною у вчиненні злочину, передавати на поруки не можна.
Оскільки зазначені обставини справи, вимоги закону та роз’яснення судом 1-ї інстанції проігноровані, а зміст судового рішення суперечить дійсному ставленню підсудного ОСОБА_2 до свого вчинку, оскаржувана постанова має бути скасована з поверненням кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_2 на новий судовий розгляд.
Колегія суддів також визнає, що і постановлений у відношенні засудженого ОСОБА_3 вирок не відповідає вимогам кримінально-процесуального закону.
Згідно з положенями ч.2 ст.323 КПК України, суд обгрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті у судовому засіданні.
Однак, при викладенні доказів вчиненного ОСОБА_3 злочину суд вказав на пояснення свідків ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_11 і ОСОБА_4, які надали свідчення про відомі їм обставини справи (а.с.117).
Проте, протокол судового засідання не містить відомостей, що вказані особи приймали участь у судовому розгляді, були допитані судом, як свідки, та попереджені про кримінальну відповідальність згідно закону.
У протоколі є лише запис, що суд оголосив показання цих свідків та без зазначення, де знаходяться відповідні протоколи з їх поясненнями (а.с.114-зворот).
Таким чином, в обвинувальному вироку суд послався на докази, які у кримінальній справі не існують.
Це є істотним порушенням КПК України та підставою для скасування судового рішення. Кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_3 має бути повернуто на новий судовий розгляд.
Оскільки обидва судові рішення скасовані з процесуальних підстав, апеляції по суті викладених у них вимог колегією суддів не перевірялись.
Керуючись ст.ст.365,366 КПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Апеляції засудженого і потерпілого ОСОБА_3 задовольнити частково.
Вирок Снігурівського районного суду Миколаївської області від 27 травня 2010 року у відношенні засудженого ОСОБА_3 і постанову Снігурівського районного суду Миколаївської області від 26 травня 2010 року у відношенні ОСОБА_12 - скасувати.
Кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_3 за ч.2 ст.125 КК України і ОСОБА_2 за ч.2 ст.125 КК України повернути у той же суд на новий судовий розгляд в іншому складі суду.
Головуюча
Судді: