Справа № 2-3368/2010 р.

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

18.10.2010 року Ленінський районний суд м. Миколаєва в складі судді – Тихонової Н.С., при секретарі – Бреженюк Н.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя,

В  С Т А Н О В И В:

29.04.2010 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2.  Мотивуючи свої вимоги тим,  що у період проживання однією сім’єю, без реєстрації шлюбу,  з відповідачем ними була придбана земельна ділянка у садовому товаристві, просила визнати за нею право власності на 1\2 частку земельної ділянки АДРЕСА_1, як на частку у спільному майні подружжя.

В судовому засіданні позивач та її представник заявлені вимоги підтримали.

Відповідач  позов не визнав, заперечує існування  шлюбних  відносин між ним та позивачем та будь-яку участь позивача у придбанні земельної ділянки.

Вислухавши сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 з 26.01.1975 року.

Рішенням Ленінського райсуду м. Миколаєва від 22.09.1999 року шлюб між ними було розірвано, проте свідоцтво про  розірвання шлюбу подружжя не отримало, в  актовий запис не було внесено відповідних змін. Тобто ОСОБА_1 та ОСОБА_3, відповідно до норм діючого на той час законодавства, перебували у зареєстрованому шлюбі до 18.08. 2007 року, коли ОСОБА_3 помер.

При цьому ОСОБА_1 постійно  проживала та була зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 разом із ОСОБА_3, приймала участь у похованні чоловіка, відповідно до пояснень позивача у судовому засіданні.

Вищенаведене спростовує твердження позивача щодо перебування у шлюбних відносинах, без реєстрації шлюбу,  із ОСОБА_2 з березня 2002 по березень 2005 року.

Згідно ст.74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Відповідно до рішення членів АДРЕСА_1 № 2 від 20.04.2003 року, ОСОБА_2 було прийнято у члени АДРЕСА_1 та виділено земельну ділянку № НОМЕР_1.

Зазначена земельна ділянка в подальшому   була передана безкоштовно у приватну власність  ОСОБА_2 в порядку приватизації та видано Державний Акт  на право власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 623 кв.м, розташовану у АДРЕСА_1, згідно рішення Миколаївської міської ради № 32/47 від 30.01.2009 року.

Оскільки вищевказана земельна ділянка не була придбана за спільні кошти  ОСОБА_1 та ОСОБА_2, вона є особистою приватною власністю ОСОБА_2 та не підлягає поділу.

Згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно ОСОБА_2 належить садовий будинок  № НОМЕР_1 у садовому товаристві АДРЕСА_1.

Відповідно до договору дарування від 11.06.2010 р. ОСОБА_2 подарував садовий будинок та земельну ділянку площею 623 кв.м. за № НОМЕР_1, розташовані у АДРЕСА_1 -  ОСОБА_5

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі вищевикладеного, оцінюючи надані докази, в межах заявлених вимог, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню через їх безпідставність.

Керуючись ст.ст.74, 60 СК України, ст.ст.10,11,60,88,212,214 ЦПК України,  суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1\2 частку земельної ділянки – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області в порядку ст.294 ЦПК України.

Суддя: