Справа № 2-3347\2010 р.

Р І Ш Е Н Н Я

іменем  України

16 вересня 2010 року Ленінський районний суд м. Миколаєва у складі судді Тихонової Н.С., при секретарі – Гроднової А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом  ОСОБА_1 до Державного підприємства «Дельта – лоцман» про визнання незаконним наказу,  поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

28.04.2010 року ОСОБА_1 звернувся з позовом, яким просив визнати незаконним наказ ДП «Дельта-лоцман» від 03.02.2010 року № 75 про звільнення з посади начальника управління автотранспорту за ст.38 КЗпП України, вважаючи його таким, що порушує права позивача, оскільки заяву про звільнення за власним бажанням ним не було подано, також просив поновити на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду у розмірі  3000 грн.

В судовому засіданні  позивач свої вимоги підтримав, пояснивши, що заява про звільнення за власним бажанням, яку використали при його звільненні, було написано ним наприкінці 2009 року , тоді його не було звільнено та він працював далі, отже підстав для звільнення у лютому 2010 року керівництво не мало.

Представник  відповідача ДП «Дельта-лоцман» позовні вимоги не визнав, пояснивши що саме за два тижні до звільнення позивачем було написано заяву, яка слугувала підставою для видачі наказу про звільнення. Також вважає, що позивачем порушено строки звернення до суду із даними вимогами.

Вислухавши сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 працював на посаді  начальника управління автотранспорту ДП «Дельта-лоцман».

Середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 складає 11237,26 грн., середньоденна - 576, 27 грн.

Через конфліктну ситуацію, яка склалась між керівництвом ДП «Дельта-Лоцман» та ОСОБА_1, останній восени 2009 року на першому-ліпшому папірці написав заяву про звільнення за власним бажанням на ім’я директора підприємства. При цьому дату не писав, оскільки у разі позитивного вирішенні спірного питання, заява підлягала знищенню.

Проте, цю заяву в подальшому було використано для звільнення ОСОБА_1, шляхом  реєстрації в книзі вхідної кореспонденції із зазначенням дати надходження – 20.01.2010 року, та  видачі Наказу про звільнення через два тижні.

Наказом № 75 від 03.02.2010 року ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника управління автотранспорту, за ст.38 КЗпП України ( за власним бажанням).

03.02.2010 року позивача було повідомлено про його звільнення за власним бажанням, копія Наказу та трудова книжка не були видані.

З 04.02.2010 року по 29.03.2010 року ОСОБА_1 перебував на лікуванні, листки непрацездатності були ним здані до бухгалтерії відповідача, проте було відмовлено в їх оплаті через звільнення до початку хвороби.

Згідно ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Якщо працівник після закінчення попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвати трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою.

Судом не можуть бути прийняті до уваги твердження представника відповідача, стосовно того, що ОСОБА_1 була написана заява саме 20.01.2010 року, оскільки сумнівно, що начальник управління автотранспорту підприємства, по роду своєї діяльності не знайомий з елементарними правилами діловодства та при вільному волевиявленню  звільнення за власним бажанням може написати заяву на зворотної стороні бланку, до того  обрізаному та без зазначення дати звільнення.

Таким чином, звільнення ОСОБА_1 відбулося 03.02.2010 року всупереч його волевиявлення та чинному законодавству України, через що, відповідно до вимог ч.1,2 ст. 235 КЗпП України, працівник, звільнений без законної підстави повинен бути поновлений на попередній роботі, з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що складає у даному випадку  84135 грн.39 коп за період з 04.02.2010 року по 16.09.2010 року ( 6 міс. х 11237, 26 грн. + 29 дн. х 576,27 грн. = 67423,56 грн. + 16711,83 грн. = 84135, 39 грн.).

Відповідачем не було ознайомлено позивача із наказом про звільнення, копію Наказу та трудову книжку не було видано  до 29.03.2010 року, оскільки  позивач перебував на лікарняному, внаслідок чого, згідно ч.1 ст.233 КЗпП України, місячний строк для звернення до суду про оспорювання звільнення ОСОБА_1 не пропущений.

На підставі вищевикладеного, оцінюючи надані докази у сукупності, суд вважає, що права позивача порушено відповідачем, отже  позовні вимоги підлягають задоволенню в частині визнання Наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В той же час, оскільки сам факт визнання порушених прав позивача є достатнім засобом для згладжування душевних страждань, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 38, 233,235, 237-1 КЗпП України, ст.ст.10,11,60,212,214 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні  вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати незаконним  Наказ ДП «Дельта-лоцман» від 03.02.2010 року № 75-к.

ОСОБА_1 поновити на роботі на посаді начальника управління автотранспорту ДП «Дельта-лоцман».

 Стягнути з ДП «Дельта-лоцман» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу,  з 04.02.2010 року по 16.09.2010  року, у розмірі  84135 грн. 39 коп., на які треба зробити нарахування усіх податків та зборів.

В задоволенні іншої частини вимог – відмовити.  

Стягнути з ДП «Дельта-лоцман» на користь держави судовий збір у розмірі – 841 грн. 35 коп. та  витрати, пов’язані з інформаційно-технічним забезпеченням процесу  у розмірі – 120 грн.

Рішення  в  частині поновлення на роботі підлягає  негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області  у порядку ст.294 ЦПК України.

Суддя: