Справа № 2-2049/10

РІШЕННЯ

Іменем України

         10 листопада 2010 Голосіївський районний суд міста Києва в складі:

Головуючого судді :                                                Антонової Н. В.

при секретарях                     Мішкіній А.В., Клецовій Н.Ю., Кавун І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справі за позовами ОСОБА_1 (правонаступниці позивача ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус Фоя Людмила Григорівна, Головне управління юстиції у м. Києві, Київське міське БТІ про визнання недійсним договору дарування квартири), ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус Фоя Людмила Григорівна, Головне управління юстиції у м. Києві про визнання недійсним договору дарування квартири, -

встановив:

    15.01.2009 позивач ОСОБА_2 звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом про визнання недійсним договору дарування квартири, в позовних вимогах просила суд визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між  ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений 24.12.2004 та зареєстрований в реєстрі за №9558 приватним нотаріусом Фоя Л.Г.

    В позові вказала, що вона - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, одинока пенсіонерка, дитина війни, хвора людина похилого віку, інвалід з дитинства, перебувала на обліку у відділенні соціальної допомоги  вдома  Теріторіального Центру соціального обслуговування, допомоги та захисту одиноких пенсіонерів, інвалідів та малозабезпечених мешканців Голосіївського району, як самотня непрацездатна громадянка, 4 групи рухомої активності.

      В позові вказує, що вимушена звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів, у зв’язку з тим, що відповідачка ОСОБА_3 працює приватним нотаріусом. Вона разом зі своїм чоловіком ОСОБА_4, неодноразово пропонувала укласти ОСОБА_2 договір довічного утримання, надавати щомісячну грошову допомогу, оплачувати лікування, оплачувати комунальні послуги, купувати продукти харчування та ліки.

    24.12.2004р у приватного нотаріуса Фоя Л.Г. ОСОБА_2 підписала на вимогу відповідачки якийсь документ, як пояснила їй відповідачка та нотаріус Фоя Л.Г., це був договір довічного утримання, в якому начебто викладені всі суттєві права та обов’язки відповідача ОСОБА_3. В позові зазначено, що відповідач та нотаріус Фоя Л.Г. не роз’яснили жодних правових наслідків укладеної угоди, не надали для ознайомлення текст угоди, після підписання документа, як стороні правочину, не надали примірник угоди. В позовній заяві ОСОБА_2 стверджувала, що  ніколи не мала наміру подарувати своє єдине житло сторонній людині, відповідачка скористалася її похилим віком, безпорадним станом, ввела в оману, запевнивши, що нею підписано саме  договір довічного утримання.

    В позовній заяві ОСОБА_2 зазначила, що відповідно до ч.1 ст.215 ЦК, правовою підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, що встановлені ч.1-3,5 та 6 ст.203ЦК, а саме: під час укладання договору дарування було порушено ч.1 ст.203 ЦК – «Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства», оскільки, скористатися з того, що вона – інвалід з дитинства, особа похилого віку, позбавивши її, шляхом обману, єдиного житла – це  аморально та злочинно.

    Позивач вважала, що під час укладання договору дарування було порушено ч.3 ст.203 ЦК –«Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі». Під час підписання договору, і нотаріус і відповідачка її запевнили, що з нею укладається договір довічного утримання, тож її внутрішня воля була спрямована на укладання саме цього договору, оскільки вона ніколи не збиралася подарувати свою квартиру стороннім, чужим людям і ніколи не мала наміру стати бомжем.

    Позивач ОСОБА_2 в позові послалася на те, що відповідно до ч.5 ст.203 ЦК – «Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним». За договором дарування, правові наслідки, що обумовлені ним, це – безоплатна передача дарувальником майна обдаровуваному у власність.(згідно з ч.1 ст.717ЦК). Даний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки відповідачка не вселилася в квартиру, не зареєструвалася в ній; всі ці роки ( з 24.12.2004р.) вона не подавала позову про виселення її з квартири; не виявляла бажання, щоб вона залишила квартиру; відповідачка не переоформила в ЖЕКу договори про надання комунальних послуг на себе. Так квитанції за оплату комунальних послуг весь час надходили на  прізвище «ОСОБА_2» відповідачка не переоформила на себе договір на надання послуг телефонного зв’язку .Так квитанції за оплату надходили на  прізвище «ОСОБА_2» відділ субсидій та пільг на житлово-комунальні послуги призначав позивачу ОСОБА_2 субсидію, як власнику квартири, навіть після укладання договору з відповідачкою, при цьому до позову додані копії  повідомлень за№014566 про призначення субсидій.

    В позовній заяві позивач ОСОБА_2 зазначила, що на підставі ч.2 ст.717 ЦК «Договір, що встановлює обов?язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування», оскільки, ОСОБА_2 продовжувала проживати в своїй квартирі, відповідачка часто з своїм чоловіком приходили до неї в гості, приносили готову їжу, купляли ліки, тобто ОСОБА_3 виконувала всі попередні домовленості щодо утримання її, отже, насправді, 24.12.2004р. між ними був укладений не договір дарування, а інший правочин – договір довічного утримання. Вказала, що на такі правовідносини поширюється дія ст.235 ЦК – «Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили».  

    Позивач ОСОБА_2 в позові вказала на те, що останнім часом почала помічати різке погіршення стану свого здоров»я, через вкрай поганий зір не могла прочитати назву ліків, які давали їй вживати відповідачка та її чоловік, але відчула, що вони їй не допомагають, а навпаки, призводять до страшного болю в шлунку, гіркоти в ротовій порожнині та запаморочень. З метою залишити заповіт на випадок смерті, почала шукати свій паспорт та ідентифікаційний код. Зазначених документів вона не знайшла, тож звернулася до ОСОБА_3 з проханням їх повернути. ОСОБА_4 повідомив, що паспорт їй вже ніколи не знадобиться. Вказувала, що ОСОБА_4 забрали  ключі від її квартири, закрили  насамоті на кілька днів без допомоги та їжі.

    25.12.2008 позивачці стало погано, вона знепритомніла. Почула, як вибивають двері, побачила, що ОСОБА_4 зайшов в квартиру, викликав швидку медичну допомогу та супроводжував її до лікарні №12 (вул.Підвисоцького в м.Києві), розмовляв з лікарями, говорив їм, що він являється її опікуном та надиктовував свій мобільний номер.

     Після доставки до лікарні лікарями був встановлений діагноз: «гостра виразка шлунку, виразка 12-перстої кишки, синдром Меллади-Вейсса, ЖК кровотеча, постгеморротидическая анемія, ГБ 2 ступеню ИБС дифузний кардіосклероз, СНІІа правостороння нижньодольова пневмонія змішаного генезу, сколитическая хвороба».

    В позовній заяві позивач ОСОБА_2 вказувала на те, що, побоюючись за власне життя, не наважилася повертатися до своєї квартири і на момент подачі позову проживала у своєї племінниці ОСОБА_1, за адресою АДРЕСА_2.

    В позові зазначає, що з метою повернення її паспорта громадянина України, до Голосіївського райвідділу міліції 6.01.2009р. була подана скарга на дії відповідачки та її чоловіка, в результаті перевірки якої, 12.01.2009р. позивачці ОСОБА_2 стало відомо, що її квартира належить відповідачці на підставі договору дарування, посвідченого 24.12.2004. Позивач ОСОБА_2 вказувала, що на підставі  з ч.1 ст. 261 ЦК, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася про порушення свого права, тож перебіг позовної давності для визнання договору дарування квартири недійсним, розпочинається саме з 12.01.2009, оскільки  до цього дня вона була впевнена, що квартира, в якій вона зареєстрована та проживає, належить їй.

    Просила суд задовольнити її позовні вимоги – визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між  ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений 24.12.2004р.(зареєстрований в реєстрі за №9558) приватним нотаріусом Фоя Л.Г.; витребувати у приватного нотаріуса Фоя Людмили Григорівни договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між  ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 24.12.2004р.; судові витрати покласти на відповідачів – в рівних частинах.

    В судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_3 – третя особа ОСОБА_4 позовні вимоги не визнав, просив суд залишити їх без задоволення, провадження у цивільній справі закрити, у зв’язку зі   смертю позивача ОСОБА_2

    20.02.2009 ухвалою Голосіївського районного суду закрито провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4, приватний нотаріус Фоя Л.Г., Головне управління юстиції в м. Києві , Київське БТІ про визнання договору дарування квартири недійсним.

4 червня 2009р. ухвалою Колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва скасовано ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 20.02.2009р про закриття провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4, приватний нотаріус Фоя Л.Г., Головне управління юстиції в м. Києві , Київське БТІ про визнання договору дарування квартири недійсним.

    24.12.2009 позивач ОСОБА_1 звернулася до Голосіївського районного суду  м. Києва з позовною заявою про визнання договору дарування квартири недійсним, в якому зазначила, що 13.01.2009р. ОСОБА_2 склала заповіт, на підставі якого на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: «належну мені квартиру за адресою : АДРЕСА_1,  а також все належне мені майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалося, і взагалі, все те, на що законом я матиму право я заповідаю: своїй племінниці ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2.»

    В своїй позовній заяві ОСОБА_1 зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 померла, 29.01.09р. прокуратурою Голосіївського району м. Києва порушено кримінальну справу №51-2455 за фактом підробки договору дарування і зазначена кримінальна справа розслідується в ГУ МВС України в м. Києві (вул. Володимирська, 15).

        17.04.09р. вона звернулася до 17 державної нотаріальної контори із заявою про відкриття спадщини. На підставі витягу з єдиного державного реєстру спадкових справ, спадкова справа за її заявою відкрита і вона є спадкоємицею за заповітом ОСОБА_2 та правонаступницею у спірних правовідносинах, зокрема в цивільній справі №2-4184/09. Проте, 17-та Київська державна нотаріальна контора у видачі свідоцтва про спадщину відмовила до вирішення справи в суді.

В своїй позовній заяві ОСОБА_1 стверджувала, що 27.12.2008 вона приїхала привітати зі святами свою тітку – ОСОБА_2 яка проживала за адресою АДРЕСА_1., двері ніхто не відчинив, при цьому помітила, що замок на вхідних дверях змінений. ОСОБА_2 вона знайшла в лікарні №12 (вул.Підвисоцького) у вкрай жахливому стані, в загальній палаті, без належного догляду, з початковою стадією пролежнів. Лікуючий лікар повідомив, що ОСОБА_2 доставлена чоловіком, який назвався адвокатом ОСОБА_4 та опікуном хворої, і залишив свій мобільний номер.

        ОСОБА_2 розповіла їй, що побоюється за власне життя, не хоче повертатися до своєї квартири, оскільки вважає, що її бажають позбавити життя. ОСОБА_2  повідомила їй, що її паспорт громадянина України та ідентифікаційний код забрав адвокат ОСОБА_4, документ їй не повертає, на прохання відповідає, що «паспорт вже їй більше не потрібний».

      Зі слів тітки, її різке погіршення самопочуття, втрата свідомості – наслідок вчинюваного щодо неї злочину.

      Позивач ОСОБА_1 в своєму позові зазначила, що, у зв’язку з незаконним вилученням паспорта ОСОБА_2 відповідачкою ОСОБА_3 та іі чоловіком ОСОБА_4, вона звернулася до  Голосіївський РУ ГУ МВС України в м. Києві з заявою від 6.01.09р., зареєстрованою в ЖРПРЗ за №113 від 6.01.2009.

Після втручання правоохоронних органів, 12.01.2009 відповідачка ОСОБА_3 повідомила, що 24.12.2004 квартира АДРЕСА_1 їй подарована ОСОБА_2 та надала ксерокопію договору дарування.

    В своєму позові ОСОБА_1, як правонаступник спірних правовідносин, підтримала позов ОСОБА_2 в повному обсязі та зауважила, що ОСОБА_2 до 12.01.2009 не знала про факт існування договору дарування її квартири, залишилася до смерті власником особового рахунку, ніхто з близьких родичів ніколи не чув від ОСОБА_2 про укладання нею договору дарування квартири з відповідачкою ОСОБА_3

    Позивач ОСОБА_1 в позові зазначила, що під час приїзду швидкої медичної допомоги, потім в лікарні відповідачка та її чоловік представлялися родичами та опікунами ОСОБА_2, при цьому  не повідомляли, що відповідачка ОСОБА_3 є власником квартири. На підтвердження позовних вимог позивач надала копію карти виїзду швидкої медичної допомоги № 627 від 25.12.2008, в якій лікарями зроблено запис: «зі слів родичів у хворої слабкість 122-23/12, із-за її впала….вчора ввечері родичі вибили двері..», з чого робить висновок про відсутність у відповідачки ключів від квартири, як факт передачі  подарунка –  у власність.

    В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, просила визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між  ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений 24.12.2004р.(зареєстрований в реєстрі за №9558) приватним нотаріусом Фоя Л.Г., зобов’язати 17 державну нотаріальну контору видати їй свідоцтво про спадщину за заповітом, просила суд  об»єднати свою позовну заяву з позовною заявою ОСОБА_2 в цивільній справі №2-4184/09 в одне провадження, всі судові витрати покласти на відповідача.

    Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 13.04.2010 справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, ГУ юстиції у м. Києві про визнання договору дарування квартири недійсним та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4,треті особи КП «БТІ», приватний нотаріус Фоя Л.Г. були об’єднані в одне провадження, справі присвоєно № 2-2049/10.

    В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник підтримали позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені в позовних заявах та просили їх задовольнити. Позивач ОСОБА_1 повідомила суд, що, вона являється потерпілою  в кримінальній справі № 51-2455, порушеної за фактом підробки договору дарування, на підставі постанови про визнання особи потерпілою.

    Представник відповідачки ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Свої заперечення обґрунтовував тим, що протягом тривалого часу відповідачка ОСОБА_3 підтримувала дружні стосунки з ОСОБА_2, особисто він допомагав ОСОБА_2 у скрутний для неї час, позичав гроші на підставі договору позики, представляв інтереси ОСОБА_2 в суді на підставі довіреності, і 29 червня 2000 ОСОБА_2 залишила заповіт на його користь та користь відповідачки.  

    Третя особа - Головне управління юстиції у м. Києві, належним чином повідомлена про час та місце судового розгляду, в судове засідання не з'явилась,  надіслала на адресу суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

    Третя особа Київське БТІ надіслала листа, відповідно до якого, просить розглядати  справу за відсутності свого представника.

    За згаданих обставин у відповідності до  ст.  36 ЦПК України суд вважає за можливе вирішення спору у відсутність третіх осіб.

    Повно та всебічно з'ясувавши обставини у справі та перевіривши їх наявними у справі доказами,  вислухавши пояснення сторін та представника позивача, покази свідків, суд дійшов висновку,  що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

    Судом встановлено та підтверджується наявними у справі доказами,  що маючи на меті укласти договір довічного утримання, 24.12.2004 року з ініціативи відповідачки, ОСОБА_2 підписала договір дарування.  

    Договір дарування квартири ОСОБА_3 від 24.12.2004, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Фоя Л.Г. не відповідав волевиявленню та внутрішній волі позивачки.

    Встановлені судом обставини підтверджуються дослідженими в судовому засіданні наявними у справі доказами.

    Свідки з боку позивача ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 в судовому засіданні підтвердили, що ОСОБА_2 перебувала в лікарні №12 в стані фізичного виснаження та знесилення з критично низькою вагою тіла, з пролежнями та синцями на руках та ногах, просила допомогти повернути їй паспорт, хвилювалася за свою квартиру.

      Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11,  ОСОБА_12 та ОСОБА_13 підтвердили, що про договір дарування квартири з відповідачкою  укладений 24.12.2004 їм нічого не відомо, оскільки ОСОБА_2 була дуже обережною особою, і не могла подарувати свою єдину квартиру сторонній людині, тож і саме виникнення такого договору викликає у них великий сумнів.

    Свідок ОСОБА_11 показав, що бачив ОСОБА_3 лише один раз на день народження ОСОБА_2 3 серпня 2008, які прийшли її привітати, як гості, при цьому подзвонили в двері, оскільки ніяких ключів від квартири НОМЕР_1 у них не було, тож ОСОБА_2 їм відчинила, і представила, як знайомих. ОСОБА_3 та ОСОБА_11 посиділи за столом недовго і пішли.

Свідок ОСОБА_13 показала, що протягом тривалого часу підтримувала дружні родинні стосунки зі своєю родичкою ОСОБА_2, кожен день по кілька разів розмовляла з нею по телефону, що підтверджують роздруківки з’єднань телефонного стаціонарного зв’язку, приєднані до матеріалів справи, і таємниць у ОСОБА_2 від ОСОБА_13 ніколи не було. ОСОБА_2 розповідала ОСОБА_13 про те, що збирається залишити заповіт на когось з родичів, але ніколи про договір дарування на користь ОСОБА_3 чи на користь інших осіб ОСОБА_2 не згадувала.

Свідок ОСОБА_14 повідомила суду, що проходила стажування у ОСОБА_3 в 17 державній нотаріальній конторі, з метою стати нотаріусом. Разом з ОСОБА_3, вона наприкінці 2001 відвідала ОСОБА_2 в її квартирі, де ОСОБА_2 їй ворожила на майбутнє. Протягом її стажування  в 17 державній нотаріальній конторі з 2000 по 2002 роки вона ніколи не бачила ОСОБА_2.

Свідок ОСОБА_14 пояснила, що дізналася про те, що квартира подарована наприкінці 2004 від самої ОСОБА_3, оскільки з ОСОБА_2 ніколи більше не спілкувалася.

Свідок ОСОБА_15 показала, що ОСОБА_2 розмовляла з нею лише на російській мові, запросила в гості після знайомства з нею під час роботи останньої в 17 державній нотаріальній конторі. ОСОБА_2 не здалася їй богобоязненою особою, оскільки сама запропонувала  ОСОБА_15 поворожити на майбутнє на квадрат долі та на картах.

Свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні показала, що ОСОБА_2 взимку майже ніколи не виходила з квартири, зловживала спиртними напоями і навіть через те, що ОСОБА_2 пригощала горілкою її дочку ОСОБА_15, вони за рік до смерті розсварилися і перестали спілкуватися. Свідок ОСОБА_16 повідомила, що здивована інформацією про заповіт, складений на користь подружжя ОСОБА_3 у червні 2000. Свідок ОСОБА_16 показала, що в листопаді 2008 вона поставила в тамбурі броньовані двері, і частково гроші на їх встановлення дала ОСОБА_3.

Свідок з боку відповідача, ОСОБА_17 повідомила, що входила в парадне за допомогою ключа від парадного, а броньованих дверей в тамбурі не було. Оцінюючі дані покази, суд приходить до висновку, що в грудні 2008 свідок ОСОБА_17 не відвідувала ОСОБА_2.

Свідок ОСОБА_17, не надала обґрунтованої відповіді на питання, чому вона в грудні місяці 2008 не викликала міліцію, коли позивачка ОСОБА_2 не відчинила двері, та не відповідала на телефонні дзвінки, чому не склала акт про цей факт грудні місяці 2008 на ім’я директора територіального центру обслуговування, та чому не повідомила двоюрідну сестру ОСОБА_2 –ОСОБА_10 про те, що її підопічна перебуває у лікарні.

      Свідок ОСОБА_17 повідомила, що оформлювала субсидію на підставі приватизації квартири ОСОБА_2, яка потім зникла, розписувалася за неї, тому, що раніше їм, як соціальним працівникам довіряли все. При цьому свідок повідомила суд, що спеціальної довіреності на підпис від імені ОСОБА_2 у неї не було.

Свідок ОСОБА_18  показав, що на початку 2009 р до нього надійшов матеріал за заявами подружжя ОСОБА_12, про те, що ОСОБА_2 зникла, ключі до вхідних дверей квартири, які були у них на зберіганні, не підійшли до заміненого замка; потім надійшла заява ОСОБА_1 про те, що у її двоюрідної  тітки  ОСОБА_2 ОСОБА_3 відібрали паспорт. Він повідомив, що за адресою АДРЕСА_2, він був двічі, вперше, 12.01.2009, коли ОСОБА_3 повертали паспорт ОСОБА_2, а вдруге – 14.01.2009, коли опитав ОСОБА_2 Під час опитування ОСОБА_2 була при свідомості, говорила тихо, була дуже слаба, тому не змогла власноручно підписати свої пояснення.

      Представник відповідачки повідомив, що 12.01.2009  без дозволу суду чи правоохоронних органів здійснив звукозапис розмови зі свідком ОСОБА_18 на звукозаписувальний пристрій і просив визнати такий звукозапис джерелом доказів в цивільному процесі, оскільки відомості на звукозаписі спростовують покази свідка, дані в судовому засіданні.

Суд, з’ясувавши думку позивача та її представника щодо можливості оголошення і дослідження змісту звукозапису, які заперечували проти цього, дійшов висновку, що заявлене клопотання не підлягає задоволенню, в порядку ст. 186 ЦПК України, оскільки позивач, її представник та свідок ОСОБА_18 заперечують проти прослуховування звукозапису.

Свідок ОСОБА_19 показав, що наприкінці 2008 р. йому стало відомо від його куми ОСОБА_1 про те, що зникла її двоюрідна тітка ОСОБА_2, тому він також вживав заходів для розшуку зниклої. Пояснив, що познайомився з ОСОБА_2 на початку 2009, за адресою АДРЕСА_2, куди він прийшов зі своєю родиною привітати ОСОБА_1 зі святами. ОСОБА_2 лежала в кімнаті на першому поверсі, була у свідомості, розмовляла з ним, гралася з його сином, разом співали колядки.

    Свідок ОСОБА_8 повідомила, що вона працює лікарем-педіатром, добре знає позивача ОСОБА_1, та ОСОБА_2 Приїхавши в лікарню №12, на прохання позивача ОСОБА_1, була дуже здивована її виснаженим станом, синцями на руках та зап’ястках.  Свідок повідомила, що ОСОБА_2 скаржилася їй на те, що таблетки, які їй дає ОСОБА_13 дочка ОСОБА_3 їй не допомагають, а навпаки шкодять.

      Свідок ОСОБА_20, дочка відповідача, показала, що навчається на 3 курсі медичного університету,  з ОСОБА_2 вона була в дуже близьких дружніх стосунках з дитинства, заперечила покази свідка ОСОБА_16 про вживання ОСОБА_2 алкогольних напоїв і повідомила, що жодного разу не бачила ОСОБА_21 в стані алкогольного сп’яніння. Свідок ОСОБА_20 показала, що лікарі №12 ОСОБА_2 встановили діагноз «виразка дванадцатиперстої кишки», призначили сувору дієту, їй майже нічого не можна було їсти. Свідок повідомила, що приносила ОСОБА_2 кілька найменувань таблеток, проте назву таблеток чи ліків вона не пам’ятає.

Таким чином, покази свідка ОСОБА_20 не суперечать поясненням ОСОБА_2, дані нею ще за життя, та показам свідка ОСОБА_8 стосовно таблеток, про які їй розповідала позивачка в лікарні.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_20 підтвердила наявність пролежнів у ОСОБА_2 і  повідомила, що  вона обробляла пролежні зеленкою. Свідок пояснила, що ОСОБА_2 не була релігійною особою, ворожила на майбутнє і розмовляла російською мовою.

    Покази свідків ОСОБА_20, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 судом не приймаються до уваги в підтвердження чи спростування позовних вимог позивачки, оскільки вони не були присутніми під час підписання договору дарування, а про обставини укладання вказаної угоди їм стало відомо лише зі слів відповідачки.

    Судом встановлено, що, відповідач ОСОБА_3, всупереч  пункту 7 договору дарування квартири від 24.12.2004, уклала договір  № 676 з КП «Голосіївжитлосервіс» про участь у витратах на утримання будинку та при будинкової території через чотири роки  після укладення договору дарування 14.01.2009, з моменту укладання договору не сплачує за квартплату, експлуатаційні витрати та комунальні послуги, при цьому заборгованість з 01.2009 по 09.2010 складає 2077, 84 грн. (т.с.3).

    Суд ставиться критично до пояснень відповідачки ОСОБА_3 та нотаріуса Фоя Л.Г., які стверджували, що протягом року після укладання договору дарування в договір дарування були внесені виправлення та застереження щодо цифри в номері квартири, з огляду на те, що 14.01.2009 до договору № 676 з КП «Голосіївжитлосервіс» відповідачка додала копію договору дарування квартири без виправлень в номері квартири та відповідних застережень нотаріуса (т.с. 3).

    Судом встановлено, на підставі довідки за підписом начальника Голосіївського ВГІРВФО, що за адресою АДРЕСА_1 була зареєстрована одна особа - ОСОБА_2.

    Судом встановлено, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 перебувала на надомному обслуговуванні в Територіальному центрі соціального обслуговування, допомоги і захисту одиноких пенсіонерів, інвалідів та малозабезпечених Голосіївського району м. Києва з 23.05.2002 – 25.12.2008р., підопічна була самотньою та проживала одна в двохкімнатній квартирі за адресою АДРЕСА_1, з 2005-2008р.р. по формі №3 являлась власником особового рахунку (т.с. 3, а.с.149).

    Судом встановлено, що КП «Голосіївжитлосервіс» (ЖЕК) №107 видавалися довідки за формою №3 починаючи з 2004 по 2008р. для отримання субсидій малозабезпеченій власниці квартири – ОСОБА_2(т.с.1, а.с. 63, 64), всі квитанції на оплату комунальних послуг приходили на ім’я ОСОБА_2, що давало позивачці підстави вважати, що вона є власницею квартири. ( т.с. 2, а.с 9-10 )

    Судом встановлено, що з травня 2004 по квітень 2005, з травня 2005 по квітень 2006 Відділ субсидій та пільг на житлово-комунальні послуги Голосіївського району м. Києва нараховував субсидію для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг ОСОБА_2, як власнику квартири АДРЕСА_1 ( т.с. 1, а.с. 153,174,175 ).

    Судом встановлено, що в Раді ветеранів Голосіївського району відомості про те, що протягом 2005 – 2008 років власником квартири АДРЕСА_1 стала ОСОБА_3 відсутні. (т.с.3, а.с. 150).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 володіла квартирою АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Сектором приватизації Московської державної адміністрації 16 серпня 1993 згідно з розпорядженням (наказом) від  16 серпня 1993 № 3554, зареєстрованого КБТІ 25 серпня 1993 і записаного у реєстровій книзі за №3725.

    24.12.2004 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1, між  ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений 24.12.2004р. та зареєстрований в реєстрі за №9558 приватним нотаріусом Фоя Л.Г.

    Згідно пояснень позивачки ОСОБА_2,  вона підписуючи договір, була впевнена,  що підписує договір довічного утримання. Після підписання договору в неї також не виникало ніяких сумнівів щодо угоди. Відповідачка її відвідувала,  приносила продукти харчування та ліки. Згідно з показами свідка ОСОБА_17, ОСОБА_2 приходили 200 гривень кожного місяця від ОСОБА_3  (т.с.3, а.с.184).

    Відповідачка ОСОБА_3, починаючи з 24.12.2004 р. не переоформила на своє ім’я договір про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території з КП «Голосіївжитлосервіс». Відповідачка ОСОБА_3 не повідомила відділ по нарахуванню субсидій про те, що вона є власницею квартири, і на квартиру продовжувалася протягом 2005 нараховуватися субсидія. ( т.с. 1, а.с. 153,174,175 ).

    Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_3 в період з 01.01.2005 по 31.12.2008 не звернулася до Київського міського бюро технічної інвентаризації з замовленням на виготовлення нового технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1, що давало позивачці підстави вважати, що вона є власницею квартири. ( т.с. 3, а.с 11).

    Суд ставиться критично до пояснень відповідачки про те, що 24.12.2004 вона за ОСОБА_2 заїхала на машині, до нотаріуса Фоя Л. Г. вони приїхали в обід, всі документи на квартиру були у ОСОБА_2 в папці, при цьому процес укладання договору зайняв дві години. Так, відповідно до наданих третьою особою приватним нотаріусом Фоя Л.Г. копій з реєстру вчинення нотаріальних дій, отримання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави відносно квартири ОСОБА_2 нотаріус Фоя Л. Г. здійснила о 9 год. 50 хв., реєстрація договору дарування відбулася в державному реєстрі правочинів о 15 год. 48 хв. (т.с.3 ).

    Таким чином, з зазначеного вбачається, що нотаріус почала оформлення та готування документів ще до прибуття ОСОБА_3 з ОСОБА_2 до нотаріальної контори і завершила реєстрацію вже після їх від’їзду – о 15 год. 48 хв., що спростовує пояснення відповідачки ОСОБА_3

    Суд також критично ставиться до пояснень представника відповідача про те, що особисто він допомагав ОСОБА_2 у скрутний для неї час, підтримував та представляв інтереси ОСОБА_2 в суді на підставі довіреності в судових засіданнях про розстрочку сплати та порядку виконання рішення суду щодо стягнення суми боргу.

    Так, ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва  від 6.12.2002   в  справі № 2-2546/2002 заяву ОСОБА_2 про розстрочку та порядку виконання рішення Московського районного суду від 11.08.1999. залишено без розгляду, у зв’язку з неявкою заявника та її представника. (т.с.2, а.с. 33) також, на підставі вимог державного виконавця від 25.02.2003р. та від 23.05.2003р. в квартирі ОСОБА_2 відбувався опис майна. (т.с.3, а.с. 13,14). З огляду на це, суд дійшов висновку про відсутність доказів правової допомоги ОСОБА_2 з боку представника відповідачки ОСОБА_4  

    Суд критично ставиться до заперечень відповідачки про те, що підтвердженням укладеного між сторонами договору дарування є те, що вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом.  

    Відповідно до ч. 2 ст. 212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення, а тому нотаріально посвідчений договір є одним із доказів і повинен оцінюватися у сукупності з іншими наявними  у справі доказами.

    Оцінюючи,  як письмовий доказ,  договір дарування від 24.12.2004 року,  укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Фоя Л.Г. в сукупності з поясненнями відповідачки,  яка не заперечувала, що між нею та позивачкою існувала усна домовленість,  що відповідачка зможе розпоряджатися квартирою тільки після смерті позивачки,  суд дійшов висновку,  що між сторонами було укладено договір,  яким встановлено обов'язок відповідачки вчиняти такі дії,  які не позбавлять позивачку права власності на її квартиру.

    Судом встановлено, що 25.12.2008 відповідачка, викликавши швидку медичну допомогу ОСОБА_2, представилася лікарям родичкою хворої, і не повідомила, що є власником квартири, про що свідчить карта виклику швидкої медичної допомоги (т.с.2, а.с.135, зворот).

    Згідно ч. 2  ст.  717 ЦК України,  договір,  що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру,  не є договором дарування.

    Згідно ч. 1  ст.  215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог,  які встановлені частинами першою-третьою,  п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

    Частиною 3  ст.  203 ЦК встановлено,  що волевиявлення учасника правочину має бути вільним  і відповідати його внутрішній волі. Свобода договорів полягає у визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори (або утримуватися від укладання договорів) і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої домовленості.

    Як вбачається зі змісту договору дарування,  підписаного сторонами у справі,  у вказаному договорі відсутні відомості про досягнуту між сторонами домовленість.

    Судом встановлено, що станом на 24.12.2004 відповідно до п. 45 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 № 20/5  - «При посвідченні нотаріусом правочинів щодо відчуження майна від імені особи, у якої не має чоловіка або дружини (неодружена/неодружений, удова/удівець) відчужувач подає відповідну заяву, у який також зазначається, що майно, яке є предметом цього правочину, не є спільною сумісною власністю. Нотаріус доводить зміст такої заяви до відома другого учасника правочину та зазначає про це в його тексті. Така заява повинна виходити від особи особисто.»

    Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_2 не подавала нотаріусу Фоя Л.Г. такої заяви, і в тексті договору дарування приватний нотаріус Фоя Л.Г. не зазначила про наявність такої заяви та про те, що її зміст доведено до відома ОСОБА_3

    Пояснення третьої особи, приватного нотаріуса Фоя Л. Г. про те, що така заява, за умови наявності свідоцтва про приватизацію квартири, не потрібна, суд сприймає критично, з огляду на те, що жодних виключень з пункту 45 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, щодо права відчужувача не подавати таку заяву не існує.

    Судом встановлено, що в договорі дарування спірної квартири від 24.12.2004 зазначено: «Договір підписано сторонами у моїй присутності. Особу громадян, які підписали договір встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_2 квартири, яка відчужується, перевірено.» Водночас, відповідно до форми №27, затвердженої  наказом міністерства юстиції № 7/5 від 07.01.1994р., посвідчувальний напис на договорі про відчуження квартири вимагав наступного викладення: «Договір підписано сторонами у моїй присутності. Особу сторін встановлено, їх дієздатність, а також належність гр…(призвище, ім’я, по батькові) відчужуваного майна перевірено» (т.с. 1, а.с. 54 – 55). Оцінюючи даний доказ, суд приходить до висновку, що нотаріусом Фоя Л.Г. при посвідченні договору дарування спірної квартири порушено встановлену форму № 27 посвідчувального напису. Нотаріус роз?яснила сторонам п. 13 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків затверджених Постановою Кабінету Міністрів, який не стосується договору дарування. Нотаріус Фоя не роз?яснила сторонам вимоги ст. 722 ЦК України, згідно якої право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття, натомість нотаріус зазначила, що підставою виникнення права власності є державна реєстрація договору, що суперечить ч. 1 ст. 722 ЦК України.

    В позовній заяві та поясненнях від 14.01.2009 позивач ОСОБА_2 не зазначала про те, що попередньо до укладання договору, замовляла та отримувала довідку-характеристику в Київському  міському бюро технічної інвентаризації від 21.12.2004 за № 992000. Згідно пояснень відповідачки та її представника, вони таку довідку не замовляли та не отримували, оскільки всі документи при укладанні договору знаходилися у ОСОБА_2 і особисто ОСОБА_2 замовляла та отримувала довідку-характеристику відносно своєї квартири. Суд ставиться критично до таких пояснень, огляду на докази надані стороною позивача, зокрема, що в період листопад-грудень 2004 на вулично-дорожній мережі в районі вул. Хрещатик-Європейська площа м. Києва громадянами України із перекриттям (обмеженням) руху проводилася громадська акція «Помаранчева революція», тож до вул. Трьохсвятительській, де розташоване КБТІ, ОСОБА_2, як особа з 4 групою рухомої активності, дістатися змоги не мала.  

    Також судом витребувано з Головного слідчого управління МВС України у м. Києві копію пояснень ОСОБА_2 від 14.01.2009 та встановлено, що 14.01.2009 на ім’я начальника Голосіївського РУГУ МВС України в м. Києві підполковника Стрижака В.О.  ОСОБА_2 надані письмові пояснення, відібрані у неї дільничим інспектором міліції  Голосіївського РУГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_18 Відповідно до зазначених пояснень, позивач ОСОБА_2 у приватного нотаріуса Фоя Л.Г. 24.12.2004р. підписала на вимогу відповідачки якийсь документ, як пояснила відповідачка це був договір довічного утримання, в якому викладені всі суттєві права та обов’язки відповідачки. При цьому зазначала, що ніколи не мала наміру дарувати відповідачці своє єдине житло, відповідачка, разом з приватним нотаріусом Фоя Л.Г., не роз’яснили правових наслідків укладеної угоди, скориставшись її похилим віком, безпорадливим станом, ввели в оману та запевнили, що вона підписала саме договір довічного утримання. З пояснень вбачається, що 12.01.2009 р. ОСОБА_2 побажала повернутися до своєї квартири, однак відповідачка разом зі своїм чоловіком передали копію договору дарування і повідомили, що викликали міліцію, її квартира належить їм і вони проживають у своїй квартирі. Дані пояснення оцінюються судом в сукупності з іншими доказами, при цьому вони не суперечать позовним вимогам та іншим матеріалам справи, зокрема заяві ОСОБА_2 від 14.01.2009 р., зареєстрованої в Територіальному центрі соціального обслуговування одиноких пенсіонерів, інвалідів та малозабезпечених мешканців Голосіївського району за № 11, в якій зазначила, що після надання медичної допомоги в лікарні №12, позивач вирішила повернутися до своєї квартири, але ключі не підійшли до замків в дверях, сусіди повідомили, що в квартирі проживають інші люди, тому просила директора Територіального центру звернутися до правоохоронних органів з відповідною заявою. (т.с.2, а.с.139).

        Суд критично ставиться до доказового значення копій щоденників, наданих представником відповідачки, з огляду на те, що за логіко-стилистичною формою викладення, текст не відповідає свідченням всіх допитаних у справі  свідків, які показали, що ОСОБА_2 вміла ворожити, не була релігійною людиною і розмовляла тільки російською мовою.  

      Суд виходить з того,  що відповідно до  ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки,  а згідно із  ст.  261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня,  коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права.

    Так як судом встановлено,  що про порушене право позивачка дізналася в 12.01.2009 р.,  суд вважає,  що звернувшись до суду з позовом про визнання договору недійсним,  позивачка термін позовної давності не порушила.

    Статті 10, 60 ЦПК України зазначають,  що кожна із сторін повинна довести ті обставини,  на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень,  а обов'язок подання доказів покладено на сторін,  або інших осіб,  що беруть участь у справі. Після з'ясування всіх обставин справи та перевірки їх доказами,  суд надавав сторонам можливість надати додаткові пояснення та докази.

    Своїми процесуальними правами сторони розпорядилася на власний розсуд,  зокрема, представник відповідачки заявив клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи підписів дарувальника, виконані на договорі дарування.

    Суд, з’ясувавши думку позивача ОСОБА_1 та її представника, які заперечували проти призначення експертизи, дійшов висновку, що заявлене клопотання не підлягає задоволенню, оскільки, відповідно до позовних вимог, авторство підпису на договорі дарування позивачем не оспорюється.

    В порядку доповнень, представник відповідачки заявив  клопотання про визнання речовим доказом дверного ланцюжка, який, за його словами, перешкодив йому потрапити до квартири ОСОБА_2, просив суд оглянути вхідні двері в квартирі АДРЕСА_1, з метою доведення, що не відсутність ключів від спірної квартири стало причиною вибиття ним дверей в грудні 2008 р. Враховуючи те, що суд не володіє спеціальними знаннями в галузі криміналістики, а також те, що представник відповідачки не надав суду доказів того, до якої конкретно календарної дати відносяться викладені ним події з пошкодженням дверного ланцюжка, суд  дійшов висновку, що заявлене клопотання не підлягає задоволенню.

        В порядку доповнень, представник відповідачки заявив клопотання про витребування з 17 державної нотаріальної контори доказів – належних чином завірених копії заповітів, складених ОСОБА_2 в різний час та копію договору довічного утримання, укладеного ОСОБА_2 та ОСОБА_24 23.10.1997р., про витребування з архіву Голосіївського районного суду справи про розірвання договору довічного утримання, укладеного ОСОБА_2 та ОСОБА_24

    Суд, з’ясувавши думку позивача ОСОБА_1 та її представника, які заперечували проти заявленого клопотання, дійшов висновку, що клопотання представника відповідачки не підлягає задоволенню, оскільки зазначені в ньому копії документів вже досліджені судом, а копії заповітів, складених ОСОБА_2,  не стосується предмету доказування в даній цивільній справі.  

    Сторона позивача заявляла клопотання про витребування з нотаріальних контор договорів відчуження відповідачу квартир іншими особами, проте у даному клопотанні також було відмовлено з тих підстав, що воно не стосується предмету позову.

    Про надання додаткових доказів на підтвердження своїх доводів чи заперечень сторони не заявляли,  вважали,  що можливо постановити рішення на підставі наявних у справі письмових доказів.

    З огляду на викладене суд дійшов висновку,  що договір дарування,  укладений між сторонами є недійсним,  оскільки,  позбавлення позивачки єдиного житла,  яке вона мала,  без її волевиявлення,  суперечить моральним засадам суспільства,  в зв'язку з чим позовні вимоги  підлягають задоволенню.

    Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК – «Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства».

    Згідно з ч.3 ст.203 ЦК –«Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі».

На підставі ч.5 ст.203 ЦК – «Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним». За договором дарування, згідно з ч. 1 ст.717ЦК правові наслідки, що обумовлені ним, це – безоплатна передача дарувальником майна обдаровуваному у власність.

Відповідно до пункту 20 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України
від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ
про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

    Суд прийшов до висновку, що оспорюваний правочин був вчинений під впливом обману ОСОБА_2 та не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

    До всіх показів ОСОБА_3 та нотаріуса Фоя Л.Г. щодо справжності волевиявлення позивачки ОСОБА_2 подарувати квартиру, та, щодо внесення виправлень до договору дарування протягом року з дня укладення договору, суд ставиться критично, з огляду на те, що до листа за підписом директора  КП «Голосіївжитлосервіс» Р.М. Ступак, додана копія договору дарування квартири без виправлень в номері квартири, надана ОСОБА_3 при укладенні договору з КП «Голосіївжитлосервіс» 14.01.2009р., що підтверджує той факт, що, всупереч всім поясненням відповідачки та третьої особи, станом на 14.01.2009 виправлень та застережень в договорі дарування квартири не було.

Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК — від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, в даному випадку, початок перебігу позовної давності слід вважати 12.01.2009р., дату, коли позивачці ОСОБА_2 та її правонаступнику позивачці ОСОБА_1 стало відомо про порушення свого права.

Таким чином позовні вимоги є доведеними та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

    Відповідно до ч. 1  ст.  88 ЦПК України стороні,  на користь якої ухвалено рішення,  суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись ст. 203, 215, 230, 717 ЦК України, п.п. 2, 20, 28 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 209, 212-215 ЦПК України, суд –

Вирішив :

           Позовні вимоги -  задовольнити.

    Визнати недійсним Договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 24.12.2004 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений 24.12.2004р. та зареєстрований в реєстрі за №9558 приватним нотаріусом Фоя Л.Г.

    Зобов’язати 17 Київську державну нотаріальну контору видати ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, від 13.01.2009, складеного  ОСОБА_2.

    Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 93 грн. 07 коп. та витрати на ІТЗ у розмірі 35 грн. 80 коп..

        Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва

    Суддя