Апеляційний суд міста Севастополя
Справа №22ц-4464/2010р. Головуючий у першій
Інстанції Балюкова К.Г.
Категорія 20 Доповідач у апеляційній
інстанції Птіціна В.І.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 жовтня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справ апеляційного суду міста Севастополя в складі:
головуючого судді - Сімоненко В.М.,
суддів - Птіціної В.І., Алєєвої Н.Г.,
за участю секретаря - Блох Д.Д.,
- позивача ОСОБА_3,
- її представника – ОСОБА_4,
- представника ОСОБА_5 –
ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі апеляційні скарги ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 18 серпня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_8, ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні власністю, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_3, 3-ті особи без самостійних вимог - приватний нотаріус Бойко Ігор Дмитрович, орган опіки та піклування Ленінської районної державної адміністрації м. Севастополя про визнання недійсним договору купівлі-продажу, -
В С Т А Н О В И Л А:
У лютому 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, та вточнивши свої позовні вимоги просила усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_8, ОСОБА_7 та їх неповнолітнього сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, а також зняти останніх з реєстраційного обліку.
Вимоги мотивовані тим, що відповідачі 20.02.2004р. продали їй зазначену квартиру, зобов’язавшись виселитись та знятись з реєстраційного обліку протягом одного дня, однак до цього часу проживають там, чим перешкоджають позивачу у повному обсязі користуватися своєю квартирою і порушують її право власності.
У березні 2009 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_8, ОСОБА_3, третя особа – приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу Бойко І.Д., та вточнивши свої вимоги просив визнати договір купівлі-продажу квартири від 20.02.2004р. недійсним, визнати незаконною реєстрацію ДКП „БТІіДРОНМ” м.Севастополя права власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 та зобов’язати ДКП „БТІіДРОНМ” м.Севастополя скасувати право власності на указану квартиру.
Вимоги мотивовані тим, що договір купівлі-продажу квартири від 20.02.2004р. укладений з порушенням ст.12 Закону України „Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей”, зокрема без згоди органу опіки та піклування, оскільки в квартирі мав право користування син ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1. Вважає, що укладенню цієї угоди сприяв приватний нотаріус ОСОБА_5, який не витребував від сторін правочину згоди органу опіки та піклування.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Севастополя від 25.12.2009 р. залучено до участі у справі орган опіки та піклування Ленінської РДА м. Севастополя, в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Рішенням Ленінського районного суду м.Севастополя від 18 серпня 2010 року позов ОСОБА_3 задоволено, ухвалено усунути для ОСОБА_3 перешкоди у користуванню власністю шляхом виселення ОСОБА_8, ОСОБА_7 з усіма залежними від них особами з квартири АДРЕСА_1 та зняти їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 – відмовлено.
Вирішено питання про судові витрати.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_8 та ОСОБА_7 подали апеляційні скарги в яких просять рішення суду скасувати, як ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також у зв’язку з тим, що судом вирішене питання про права та обов’язки осіб, які не приймали участь у справі та ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову ОСОБА_7 та залишення позову ОСОБА_3 без задоволення.
Заслухавши пояснення осіб, які з’явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що останні підлягають відхиленню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення та задовольняючи первісні позовні вимоги та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 на законних підставах набула право власності на спірну квартиру, а тому має право вимагати усунення перешкод у здійснені нею права користування та розпорядження майном.
З таким висновком погоджується колегія суддів, оскільки він ґрунтується на нормах чинного законодавства України та відповідає фактичним обставинам справи.
Судом першої інстанції встановлено, підтверджується матеріалами справи та сторонами не заперечується, що 20.02.2004 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, згідно пунктів 5,6 якого продавець (ОСОБА_8.) зобов'язалася знятися з реєстраційного обліку, звільнити відчужувану квартиру від наявних в ній речей і передати квартиру покупцю протягом одного дня разом з техпаспортом і ключами (а.с.28) . При цьому, в той же день ОСОБА_7 підписав у нотаріуса заяву про згоду на продаж його дружиною ОСОБА_8 придбаного в шлюбі майна - квартири АДРЕСА_1 (а.с. 122).
З матеріалів справи вбачається, що право власності позива ОСОБА_3 на спірну квартиру зареєстровано в органах БТІ (а.с.7), що відповідає положенням ч.2 ст.331 ЦК України.
Згідно вимог ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійснені ним права користування та розпорядження майном.
У грудні 2007 року ОСОБА_3 зверталась до відповідачів з вимогою виселитись та знятись з реєстраційного обліку (а.с.13,14), але останніми умови договору купівлі-продажу в цій частині не виконані.
Колегія погоджується із висновком суду відносно того, що право спільної сумісної власності ОСОБА_8, ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_3 та право їх неповнолітньої дитини на користування цим житлом, у результаті розпорядження належною відповідачам власністю на власний розсуд шляхом укладення угоди купівлі-продажу (п.1 ч.1 ст.346 ЦК України) - припинено 22.02.2004 року. Таким чином, правових підстав проживати в спірній квартирі відповідачі за первинним позовом та їх неповнолітня дитина не мають.
Крім того, обґрунтованою є відмова суду першої інстанції у задоволенні зустрічних позовних вимог з таких підстав.
Стаття 17 Закону України «Про охорону дитинства» регулює право дитини на майно. Згідно із ч. 3 цієї статті батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.
Тобто вимоги вказаної статті регулюють правовідносини щодо майна дитини й не можуть бути застосовані до правовідносин із відчуження жилого приміщення, стосовно якого в дитини є право користування.
1 січня 2006 року набрав чинності Закон України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», відповідно до статті 12 якого для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.
До набрання чинності цим Законом законодавство України не передбачало обов`язкової згоди органу опіки та піклування на відчуження нерухомого майна батьків, відносно якого їх діти мали лише право на користування.
Таким чином, до 1 січня 2006 року згода органів опіки та піклування на відчуження нерухомого майна необхідна була лише у випадку, якщо дитина є власником (співвласником) майна, що відчужується.
Доводи апеляційних скарг відносно того, що рішення суду підлягає скасуванню на підставі ст.311 ЦПК України (а.с. 284, 292) у зв’язку із тим, що судом вирішено питання про права та обов’язки спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань реєстрації, представник якого не брав участь у справі, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки на момент подання апеляційних скарг зазначена стаття діяла у новій редакції та не передбачала скасування рішення суду з цих підстав.
При вирішенні зазначеного питання слід чітко враховувати таке: а) це особа, яка не брала участь у справі ні особисто, ні через представника; б) зазначена особа володіє таким правом на предмет спору, який робить необхідним її залучення до участі у справі; в) порушення прав цієї особи ухваленим рішенням повинно бути реальним і в наявності.
Тобто до осіб, які повинні були брати участь у справі, слід віднести потенційних позивачів, відповідачів, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору. Відносно незалучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - важливо розмежовувати випадки, коли рішення суду вже порушує права незалучених осіб і коли рішення суду може лише зачіпати права таких осіб.
Суд правильно оцінив викладене та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення первісного позову та відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог.
За таких обставин слід визнати, що суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, відповідно до вимог ч.1 ст. 308 ЦПК України, апеляційні скарги підлягають відхиленню, а рішення суду – залишенню без змін.
Керуючись викладеним, ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308, п.1 ч.1 ст.314 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційні скарги ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 18 серпня 2010 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий: /підпис/ В.М.Сімоненко
Судді: /підпис/ В.І.Птіціна
/підпис/ Н.Г.Алєєва
З оригіналом згідно:
Суддя Апеляційного суду
м. Севастополя В.І.Птіціна