Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

Справа № 2-1917/10

05 листопада 2010 року.                                                                               м. Першотравенськ.

Першотравенський міський суд Дніпропетровської області у складі

головуючої: судді  Янжули С.А.

при секретарі: Лиман Н.П.

представника відповідача Шапки З.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Першотравенську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства «Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

30.09.2010 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Першотравенського міського суду з позовом до ВАТ «Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що він працював в тяжких та шкідливих підземних умовах вугільної промисловості на підприємстві ВАТ «Павлоградвугілля», за період роботи з 1995 року по 2009 рік втратив професійну працездатність внаслідок професійних захворювань, підтвердженням є Акт  форми П-4 від 08.04.2010 року.

26.05.2010 року був оглянутий на МСЕК, де йому було первинно-повторно встановлено сукупно 55% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності.

В зв’язку з втратою професійної працездатності вважає, що йому спричинена моральна шкода, оскільки фізичний біль, душевні страждання, переживання, викликані наслідками професійного захворювання, стали невід’ємною частиною його існування. Він втратив професійну працездатність, втратив можливість повністю реалізувати свої можливості, постійно змушений приймати лікарські препарати, постійно відчуває наслідки професійного захворювання. Стан його здоров’я став незадовільний, він систематично лікується в лікарнях на стаціонарному та амбулаторному лікуванні, санаторіях, більшість за свій рахунок. В нього сильні головні болі, безпокійний сон, він став нервовим та дратівливим, йому неможливо займатися домашніми справами, що потребують навіть незначних фізичних зусиль, він втратив впевненість у майбутньому, відчуває депресивний стан. Почуття безпорадності та неповноцінності приносять йому особливі страждання і приниження. Це спричиняє йому не тільки фізичні, але й моральні страждання.

Просить суд стягти з відповідача на його  користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000 грн.

Позивач в судове засідання не з’явився, надав суду заяву з проханням розглянути справу за його відсутності.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, надала суду заперечення проти позову, в яких зазначила, що  позивач, укладаючи з відповідачем трудовий договір був повідомлений під розпис з важкими та шкідливими умовами праці. Ніщо йому не перешкоджало відмовитись від укладання цього договору. Він свідомо йшов працювати в шкідливих умовах праці. Також щорічно провадився періодичний медичний огляд і позивачеві було відомо про стан цього здоров'я (професійне захворювання виникає не раптово, а протягом певного періоду) і під час медоглядів при погіршенні стану, позивач також мав можливість припинити трудовий договір, однак продовжував працювати в шкідливих та небезпечних умовах, тобто свідомо, сам погіршував стан свого здоров'я. під час медичних оглядів йому надавалися рекомендації, якими він не скористався.

Укладаючи з відповідачем трудовий договір, відповідно до ст.29 КЗпП України, позивачеві було роз'яснено під розпис його права і обов'язки, про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору , при цьому позивач свідомо приймав запропоновані йому умови праці і усвідомлював можливість ушкодження його здоров'я та його наслідки.

Таким чином сама важкість, небезпечність та шкідливість технологічного процесу   виробництва на підприємстві відповідача — не є достатньою та самостійною підставою для   відповідальності підприємства   у вигляді моральної шкоди по професійному захворюванні чи іншому ушкодженні здоров'я працівника при виконанні ним трудових обов'язків. Іншої технології видобутку вугілля на території України ще не запроваджено.

Тобто, відповідач не приховував важкість та шкідливість технологічного процесу, технологію виробництва не порушував, а тому протиправних дій відносно позивача, які б знаходились в причинному зв'язку з настанням професійного захворювання - не вчиняв,  тому не може нести відповідальності у вигляді моральної шкоди і за цієї підстави. Підприємство згідно чинного законодавства кожного місяця проводить відрахування в розмірі 13,6% страхових внесків до дирекції фонду соціального страхування від фонду заробітної плати, заборгованість відсутня.

Заявляючи позов, позивач послався на ст.23 ЦК України, як правову основу позовних вимог, пов'язаних з завданням йому моральної шкоди внаслідок отриманого ним професійного захворювання. Пунктом 1 ч.2 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає:

1). у фізичному болі та стражданні, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

Згідно п.1.1  «Порядку встановлення медико — соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затвердженого наказом Міністерством Охорони здоров'я України від 22.11.95р. №212 та зареєстрованого в Мін'юсті України 22.03.96р. за № 136/1161 зі змінами та доповненнями передбачено, що на медико— соціальні експертні комісії покладено обов'язок, що до встановлення факту спричинення моральної шкоди».

Пунктом 3.8 вищевказаного Порядку передбачено, що підставою для відшкодування   моральної шкоди є висновок медичних органів. Такого висновку позивач не надав.

Одна з найважливіших підстав для настання відповідальності в спричиненні моральної шкоди позивачу, пов'язаної з професійним захворюванням - не вказана і   встановлених законодавчо доказів про 11 наявність - не надано.

5.   Пунктом 2 ч.2 ст.23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою   щодо неї самої, членів ї1 сім'ї чи близьких родичів;

Позивач не надав доказів у чому полягає протиправність поведінки відповідача, яка призвела до втрати ним професійної працездатності.

Ця ж вимога при розгляді справ про відшкодуванню шкоди роз'яснена і в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95р. за яким звертається увага судів на необхідність з'ясування питань: у зв'язку з якими неправомірними діями або бездіяльністю з  боку відповідача заподіяна втрата працездатності позивачу, ступінь вини відповідача, чи мали місце порушення правил охорони праці, правил безпеки, інструкцій і паспортів з експлуатації механізмів і машин підприємством.

Крім того, позивач звернувся до суду з пропуском тримісячного строку з дня встановлення йому органами МСЕК ступеню втрати професійної працездатності, чим порушив вимоги п.3.16 Постанови пленуму Верховного суду України від 31.03.95р. №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайновоі) шкоди, зі змінами та доповненнями». Поважних причин, які б позбавили позивача фактичної можливості звернутися до суду, при розгляді справи надано не було і питання про їх поновлення не ставилось.

3 часу встановлення МСЕК потерпілому ступеню втрати профпрацездатності дирекцією фонду виплатили суми відшкодування шкоди, які складаються з одноразової допомоги щомісячних виплат, які компенсують частину заробітку потерпілому, куди входить, моральна шкода, а також інші соціальні затрати і виплати.

1. Статті 233, 234, 237' КЗпП України, не поширюються на правовідносини осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від форми власності та господарювання, і які підлягають загальнообов'язковому державному страхуванню, пов'язані з відшкодуванням моральної шкоди у зв'язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, які призвели до втрати працездатності та ст. 153 КЗпП України - не є самостійною підставою для покладання на роботодавця обов'язку з відшкодування працівнику моральної шкоди заподіяної умовами виробництва, яка спричинила втрату потерпілим професійної працездатності.

Відповідно до ст. 255 КЗпП України види матеріального забезпечення та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним страхуванням працівникам, а в деяких випадках і членам їхніх сімей, умови їх надання та розміри визначаються законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного страхування, іншими нормативно-правовими актами, які містять норми щодо загальнообов'язкового державного страхування.

Стаття 9 Закону України "Про охорону праці" покладає обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я у процесі трудової діяльності, на Фонд відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Застосовуючи норми ст. 237 КЗпП України, які не поширюються на правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем, позивач не врахував положення ст. 9 цього Закону та те, що ці правовідносини регулюються законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного страхування, іншими нормативно-правовими актами, які містять норми щодо загальнообов'язкового державного страхування, зокрема Законом України "Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Закон України "Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві та поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового контракту на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання, у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності.

Згідно зі статтями 1, 15, 21, 28, 34 зазначеного Закону в разі настання страхового випадку, а саме з часу встановлення втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням, відшкодування моральної шкоди відноситься до обов'язку Фонду, а не роботодавця.

Норми Закону, яка передбачає такий обов'язок роботодавця поряд з Фондом (чи окремо від нього) немає, оскільки ~ 2 глави 82 ЦК України про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю особи, не поширюється на випадки, які виникли на виробництві із застрахованими особами .

Відповідно до п. 27 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" та п. 22 ст, 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" зупинено дію абз. 4 ст. 1, пп. "є" п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28 та ч. 3 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Згідно з розділом ХІ Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 28 грудня 2007 р. 1М 107-УІ) відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їхніх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 1 січня 2008 р .

Глава 67 Цивільного Кодексу України 2004р. регулює основні засади правовідносин по страхуванню і в ч.2 ст.999 передбачає, що «до відносин, які випливають із обов'язкового   страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства».

2. В Рішенні КСУ від 27 січня 2004 року   «У   справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування) в п. 4.2. зазначено: «Передбачене статтею 237-1 КЗпП України і статтею 1167 Цивільного кодексу України відшкодування моральної шкоди як один зі способів захисту особистих немайнових прав громадян, що відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, або власником чи уповноваженим ним органом, не застосовується до осіб, що підлягають обов'язковому соціальному страхуванню відповідно до Закону.   Зазначені норми регламентують відшкодування моральної шкоди всім іншим особам, які не є суб'єктами страхування від нещасного випадку і на яких не поширюється дія Закону, в тому числі працівникам, що виконують роботу не на основі трудового договору (контракту), а на інших підставах».

В рішенні КСУ від 08.10.2008р. « У справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень підпункту "б" підпункту 4 пункту 3 статті 7 Закону України "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзаців другого, третього пункту 10, пункту 11 розділу 1 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"» в абзаці 9 п.5 мотивувальної частини зазначено, що «...положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу 1 Закону М 717-У скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону Х 1105-ХГУ. Проте Конституційний Суд України вважає, що саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237' Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця)»

Тобто обидва рішення Конституційного суду України з одних і тих же правовідносин - є діючими   і взаємовиключними.

Згідно ч.6 ст.4 ЦК України (2003р.) «Цивільні відносини регулюються однаково на всій території України ».

Верховний Суд України, розглядаючи аналогічні справи, дійшов обґрунтованого висновку, що на даний час законодавства, яке б зобов'язувало роботодавця сплачувати застрахованому робітнику моральну шкоду - не існує. Рішення Верховного Суду України від 14.05.2008р. - додається. Задоволення цього позову за рахунок ВАТ "Павлоградвугілля" буде суперечити вимогам 8,46 Конституції України, ст.9 Закону України "Про охорону праці", ст.ст.21,34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ст.ст.4,999 ЦК України, ст.8 ст.213 ЦПК України . На підставі викладеного й у відповідності зі ст. 128 ЦПК України

Просить Відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову до ВАТ "Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди.

Вислухавши представника відповідача, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2. підлягають частковому  задоволенню.

Дійсно, судом встановлено, що ОСОБА_2 в трудових відносинах з шахтою «Степова» ВАТ «Павлоградвугілля». Під час виконання своїх трудових обов’язків захворів на професійні захворювання.

26.05.2010 року був оглянутий на МСЕК і йому було первинно-повторно сукупно встановлено 55% стійкої втрати працездатності та третю групу інвалідності.

Оскільки позивач є застрахованою особою, відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», йому призначені  ВВД ФССНВУ у місті Першотравенську передбачені вказаним Законом страхові виплати, але  не відшкодовано  спричинену йому моральну шкоду.

Згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

У відповідність частині 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Суд вважає, що факт спричинення моральної шкоди позивачу наявний, оскільки він несе фізичні та моральні страждання внаслідок втрати здоров’я від отриманої виробничої травми, у нього болить постійно голова, він на 55 % втратив професійну працездатність, змушений постійно тривалий час лікуватися, що призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків та вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п.13 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року /з відповідними змінами/ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової/шкоди»  роз’яснено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України /набрав чинності з 13 січня 2000 року/ за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин /незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров’я умовах тощо/, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок по відшкодуванню моральної /немайнової/ шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

01 квітня 2001 року набрав чинності Закон  України «Про  загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Одним із  завданням цього Закону та обов’язку Фонду було відшкодування моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, застрахованим і членам їх сімей від нещасних випадків.

Законами України «Про Державний бюджет на 2006 рік» та  «Про Державний бюджет на 2007 рік» /відповідно пункт 27 ст.77 та пункт 22 ст.71/ на 2006  та 2007 роки зупинялася дія  в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим та членам їх сімей абзацу 4 ст.1, підпункту «е» ч.1 ст.21, ч.3 ст.28, ч.3 ст.34 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

20 березня 2007 року набрав чинності Закон України „Про внесення змін до Закон України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності”, яким були виключенні статті Закону стосовно обов’язку відшкодування Фондом моральної шкоди.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 вказані зміни визнані конституційними, оскільки громадяни, які постраждали від нещасного випадку на виробництві чи внаслідок професійного захворювання, відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України, мають право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу /роботодавця/.

Крім цього, Законом від 28 грудня 2007 року № 107 –У1 з п.3 Прикінцевих положень виключені слова, які свідчили про відшкодування за умов, зазначених у цьому пункті, моральної /немайнової/ шкоди потерпілим на виробництві та членам їх сімей, і водночас доповнено цей пункт таким абзацом: «відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної /немайнової/ шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 01 січня 2008 року».

Конституційний Суд України в абзаці 9 пункту 5 Рішення № 20-рп/2008 /справа про страхові виплати/ зазначив, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та ст.237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу /роботодавця/.

З урахуванням наведеного суд вважає, що спір про відшкодування моральної шкоди працівникові, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, повинен вирішуватися на підставі норм КЗпП України при доведеності виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров’я умовах /ст.153 КЗпП України/ та інших юридично важливих обставин. Зазначений спір є спором, що виникає із трудових правовідносин.

Обговорюючи розмір відшкодування ОСОБА_2 моральної шкоди, суд враховує, характер та об’єм його фізичних, душевних, психічних страждань від отриманого професійного захворювання, тривалості лікування, втрату можливості його повної трудової та соціальної реабілітації, що призвело до значних тяжких змін його життєвих зв’язків, що потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя, суд вважає, що в відшкодування моральної шкоди ОСОБА_2  потрібно стягнути з відповідача в межах заявлених ним позовних вимог в розмірі  5 000 грн. за встановлені первинно сукупно 55 % втрати професійної працездатності. При цьому суд враховує, що максимальний розмір у відшкодування моральної шкоди в розмірі 200 мінімальних заробітних плат при умові відсутності стійкої втрати працездатності на день постановлення рішення суду (у відповідність п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» в випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються в кратній відповідності з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні цього питання повинен виходити із такого мінімального розміру заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, які діють на момент розгляду справи.

Оскільки ОСОБА_2 втрачено 55% профпрацездатності, згідно Акту від 08.04.2010 року, висновку МСЕК від 26.05.2010 року про стійку втрату профпрацездатності первинно-повторно 55 %, з урахуванням вказаних позивачем та встановлених судом обставин характеру спричиненої моральної шкоди позивачу, та виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, суд вважає можливим стягнути на його користь 5 000  грн.

Крім того, згідно ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ч.3 ст.22 Конституції України – при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

З врахуванням викладених обставин суд вбачає наявність спричинення позивачу моральної шкоди незалежно від наявності чи відсутності з цього приводу  висновку МСЕК, яку  повинен відшкодувати позивачу  відповідач, як власник підприємства, який не створив  працівнику безпечні та нешкідливі умови праці, що призвело до ушкодження здоров’я на виробництві, моральних страждань потерпілого.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10,11, 209,212, 214-215 ЦПК України, ст.ст. 23,1167 ЦК України, - суд

В И Р І Ш И В :

Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_2 в відшкодування моральної шкоди 5 000 (п’ять тисяч) гривень 00 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Павлоградвугілля» судовий збір на користь держави в розмірі 8 (восьми) грн. 50 коп. та  витрати на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу, пов’язаного з розглядом цивільної справи, у розмірі 15 (п’ятнадцяти)  гривень 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

                    Суддя                                                                                        С.А.Янжула