ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2010 р. № 2-19/4694-2009
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:Дунаєвської Н.Г.,
суддів:Мележик Н.І.,
Владимиренко С.В. –доповідач,
розглянув
касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 07.06.2010р.
у справі№2-19/4694-2009 господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_5
доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4
простягнення 77353,18 грн.,
За участю представників:
- позивача: не з'явилися;
- відповідача: ОСОБА_4 особисто.
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2009р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 52719грн. заборгованості з орендної плати, 11257,03грн. пені, 5740,47грн. інфляційних втрат та 1636,68грн. - 3% річних.
Під час розгляду справи позивачем подано уточнення до позовної заяви з проханням стягнути з відповідача 53026,6грн. заборгованості з орендної плати, 2817,08грн. пені, 9791,83грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 2304,04грн.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.03.2010р. у справі №2-19/4694-2009 (суддя Мокрушин В.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4 на користь суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_5 заборгованість з орендної плати у сумі 53026,6грн., інфляційні втрати у сумі 9721,83грн., 3% річних у сумі 2276,89грн., 650,95грн. державного мита та 198,6грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.06.2010р. у справі №2-19/4694-2009 (колегія суддів у складі головуючого судді Черткової І.В., суддів Плута В.М., Гоголя Ю.М.) апеляційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.03.2010р. у справі №2-19/4694-2009 скасовано. Прийнято нове рішення. Позов задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь з фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 47976,6грн. заборгованості, 1858,4грн. пені, 3% річних у сумі 2024,14грн., 7766,25грн. інфляційних втрат, а також 596,25грн. державного мита та 207,68грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У позові в частині стягнення 5050грн. заборгованості, 958,68грн. пені, 3% річних у сумі 279,9грн та 2025,58грн. інфляційних втрат відмовлено.
Не погодившись з прийнятою у справі постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.06.2010р. у справі №2-19/4694-2009 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 47976,6грн. заборгованості, 1858,4грн. пені, 3% річних у сумі 2024,14грн., 7766,25грн. інфляційних втрат, а також 596,25грн. державного мита та 207,68грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Подана відповідачем заява про зобов’язання старшого державного виконавця Залізничного ВДВС Сімферопольського ГУЮ АРК Стружинського В.В. прийняти постанову про зупинення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого документа: наказу у даній справі, судом відхиляється у зв’язку з невідповідністю приписам ГПК України.
Подане відповідачем клопотання про припинення провадження у справі на підставі п.6 ст.80 ГПК України судом касаційної інстанції відхиляється внаслідок невідповідності приписам вказаної норми процесуального права, оскільки на момент вирішення спору по суті та на момент прийняття оскарженого судового акту заявник мав статус фізичної особи-підприємця.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 15.02.2008р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (орендодавцем) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (орендарем) був укладений договір оренди нежитлового приміщення, за умовами п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування кафе з літнім майданчиком площею 121кв.м., розташоване за адресою: місто Сімферополь, вул. Кечкеметська, 178. Передача майна орендарю підтверджується актом приймання-передачі від 15.02.2008р.
З договірних умов визначених сторонами в п.3.1 договору суди попередніх інстанцій встановили, що за орендоване приміщення орендар сплачує орендну плату авансом щомісячно у період з 15 по 17 число поточного місяця за наступний місяць в сумі еквівалентній 1200 доларів США за курсом продажу в обмінних пунктах на день сплати. При цьому, сума еквівалентна 1000 доларам США за курсом продажу в обмінних пунктах на день сплати вноситься безпосередньо орендодавцю, а сума еквівалентна 200 доларам США за курсом продажу в обмінних пунктах на день сплати використовується орендарем на проведення ремонтних та упорядковуваних робіт в орендованому приміщенні.
Судами попередніх інстанцій також з’ясовано, що за умовами п.4.2 договору у разі прострочення по сплаті орендної плати орендар за кожен день прострочення сплачує орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу.
За умовами п.5.1 договору строком дії договору є період з 15.02.2008р. по 31.12.2008р.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями з матеріалів справи, відповідач сплатив орендну плату за березень 2008р. на суму 5050грн. за прибутковим касовим ордером.
Невиконання орендарем взятих на себе зобов'язань щодо своєчасної сплати орендної плати стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом з урахуванням уточнень до нього про стягнення з відповідача заборгованості та нарахованої на неї пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Врахував вищевикладене, приписи ст.ст.524, 526, 527, 533 Цивільного кодексу України, ст.ст.173, 174, 193, 283, ч.3 ст.285, ст.286 Господарського кодексу України, вказав про ненадання відповідачем та відсутність в матеріалах справи доказів оплати орендної плати за вказаним договором за орендоване приміщення, у повному обсязі, тобто корінців прибуткових касових ордерів, чи інших доказів необґрунтованості нарахування заявленої позивачем до стягнення заборгованості, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача орендної плати за договором на загальну суму 53026,6грн.
Разом з цим, врахував договірні умови, визначені сторонами в п.4.1 договору, приписи ч.5 ст.232 Господарського кодексу України, вказав, що початком виконання зобов'язання за вказаним договором є березень 2008р., період для стягнення пені з березня 2008р. по вересень 2008р., а не як заявлено позивачем з 17.09.2008р. по 17.06.2009р., зазначив, що позивач просить стягнути з відповідача пеню за період, у якому у нього не виникає права на її стягнення, суд першої інстанції відмовив позивачу у стягненні пені на суму 2817,08грн.
Водночас керуючись приписами ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, перевірив здійснений позивачем розрахунок інфляційних витрат та 3% річних, вказав про неврахування позивачем, що прострочення виконання зобов'язання починається з 18 числа поточного місяця, самостійно здійснив перерахунок вказаних вимог позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних витрат на суму 9791,83грн. та 3% річних на суму 2276,89грн.
Натомість суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погодився та дійшов власних висновків з наступних підстав.
Врахував приписи ч.1 ст.759, ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України, договірні умови, визначені у п.3.1 договору, вказав, що договір оренди підписаний сторонами 15.02.2008р., суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що умовами договору не встановлена сума орендної плати та строк оплати за лютий 2008р., що не заперечувалось сторонами.
Зважаючи на зазначене, апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про неправомірне стягнення місцевим господарським судом з відповідача орендної плати за лютий 2008р.
Поряд з цим, судом апеляційної інстанції вказано, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за квітень–грудень 2008р., із зазначенням, що матеріалами справи не підтверджується виконання відповідачем взятого на себе зобов’язання, тоді як за прибутковим касовим ордером відповідачем оплачено лише оренду за березень в сумі 5050грн.
Врахував вищезазначене, приписи ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, встановив, що умови п.3.1 договору оренди відповідають приписам ч.2 ст.533 Цивільного кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заборгованість відповідача за 9 місяців (квітень–грудень 2008р.) становить 9000 доларів США, внаслідок чого визнав правомірним стягнення з відповідача заборгованості в еквіваленті 9000 доларів США, яка визначається за офіційним курсом валюти на день платежу.
Зважаючи на зазначене, вказав, що оскільки відповідач не сплатив орендну плату до звернення позивача до суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сума заборгованості повинна визначатися за офіційним курсом на день подання позову (надання позивачем заяви в порядку статті 22 ГПК України з урахуванням поданого 18.01.2010р. уточнення до позову).
Водночас вірно встановив з розрахунку суми боргу включення позивачем до її складу заборгованості за лютий 2008р. на суму 5050грн. (еквівалент 1000 доларів США по курсу станом на 15.02.2008р.), обґрунтовано вказав про неврахування судом першої інстанції відсутність в договорі умови щодо визначення суми орендної плати за лютий 2008р. та строк її оплати, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог зі стягненням з відповідача заборгованості на суму 47976,6грн. як різниці між заявленою позивачем до стягнення заборгованістю на суму 53026,6грн. та орендної плати на суму 5050грн. за лютий 2008р.
При цьому, врахував приписи п.3.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004р. №637, апеляційний господарський суд підставно зазначив, що доводи відповідача про внесення ним в установлені договором строки орендної плати в касу позивача, матеріалами справи не підтверджуються. Водночас судом апеляційної інстанції визнано помилковим посилання відповідача в обґрунтування внесення ним орендної плати до каси позивача нерозірванням останнім вказаного договору всупереч визначеним в ньому положень в пунктах 3.2, 5.3, із зазначенням, що розірвання договору оренди у випадку несплати орендарем орендної плати є правом орендодавця.
Врахував вищевикладене, приписи ч.3 ст.549, ч.3 ст.611, ч.5 ст.762 Цивільного кодексу України, ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", умови п.4.2 договору, суд апеляційної інстанції з поданого позивачем розрахунку пені встановив, що позивач просить стягнути з відповідача пеню на суму 2817,08грн., нараховану за періоди з 17.09.2008р. по 17.03.2009р. на суму 4851,1грн. (за вересень), з 17.10.2008р. по 17.04.2009р. на суму 4963,8грн. (за жовтень), з 17.11.2008р. по 17.05.2009р. на суму 5784,3грн. (за листопад), з 17.12.2008р. по 17.06.2009р. на суму 7738,3грн. (за грудень).
При цьому, врахував приписи ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, поданий позивачем розрахунок пені, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про його відповідність приписам вказаної норми матеріального права, але здійсненим позивачем без врахування умов п.3.1 договору оренди щодо встановлення періоду прострочення оплати з 18 числа кожного місяця.
Отже, врахував вищевикладене, вказав про неврахування судом першої інстанції, що 2008р. є високосним роком (366 днів), вірно з'ясував, що оскільки строк оплати оренди за жовтень 2008р. закінчився 17.09.2008р., за листопад 2008р. - 17.10.2008р., за грудень 2008р. - 17.11.2008р., то нарахування пені за період з 18.09.2008р. по 17.03.2009р. повинно здійснюватися на суму боргу за жовтень 2008р., а не за вересень 2008р., за період 18.10.2008р. по 17.04.2009р. на суму боргу за листопад 2008р., а не за жовтень 2008р.; за період з 18.11.2008р. по 17.05.2009р. на суму боргу за грудень 2008р. а не за листопад 2008р., внаслідок чого визнав неправомірним нарахування позивачем пені за період з 17.12.2008р. по 17.06.2009р. за грудень 2008р.
Водночас вказав, що оскільки позивач за період з 18.09.2008р. по 17.03.2009р. просить стягнути 585,92грн., за період з 18.10.2008р. по 17.04.2009р. - 599,63грн, за період з 18.11.2008р. по 17.05.2009р. –698,3грн., суд апеляційної інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача пені на загальну суму 1858,4грн., а саме: 576,43грн. пені за період з 18.09.2008р. по 17.03.2009р., 594,02грн. пені за період з 18.10.2008р. по 17.04.2009р., 687,95грн. пені за період з 18.11.2008р. по 17.05.2009р., відмовив у стягненні пені на суму 9,49грн. за період з 18.09.2008р. по 17.03.2009р., 5,61грн. пені за період 18.10.2008р. по 17.04.2009р., 10,35грн. пені за період з 18.11.2008р. по 17.05.2009р.
При цьому, апеляційним господарським судом вказано, що суд першої інстанції, відмовив у стягненні пені, не врахував, що періоди прострочення оплати оренди за кожний конкретний місяць визначаються окремо, що призвело до неправильного застосування ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, та відповідно, неправомірної відмови у позові в частині стягнення 1858,4грн. пені, погодившись з відмовою позивачу у стягненні пені на суму 958,68грн.
Водночас врахував приписи ст.625 Цивільного кодексу України, перевірив здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, нарахованих на наростаючу суму боргу, в розмірі 9791,83грн., суд апеляційної інстанції вірно встановив, що позивач не врахував, що сторонами в договорі оренди не встановлена орендна плата за лютий 2008р. та строки її оплати, внаслідок чого підставно визнав неправомірним нарахування позивачем інфляційних втрат на борг за лютий 2008р. та включення його у заборгованість наступних періодів.
Зважаючи на зазначене, здійснив власний розрахунок інфляційних втрат: 65,65грн. інфляційних втрат на суму боргу за квітень 2008р., 80,8грн. інфляційних втрат на суму боргу за травень 2008р., 196,95грн. інфляційних втрат на суму боргу за червень 2008р., 504,71грн. інфляційних втрат на суму боргу за вересень 2008р., 518,1грн. інфляційних втрат на суму боргу за жовтень 2008р., 829,58грн. інфляційних втрат на суму боргу за листопад 2008р., 5570,46грн. інфляційних втрат на суму боргу, що виникла включно за грудень 2008р., апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача інфляційних втрат на суму 7766,25грн., визнав неправомірним задоволення судом першої інстанції вимоги позивача щодо стягнення 2025,58грн. інфляційних втрат, та, відповідно, відмовив позивачу у її задоволенні.
Поряд з цим, перевірив здійснений позивачем розрахунок 3% річних за період з 17.02.2008р. по 25.08.2009р. на суму 2304,04грн., суд апеляційної інстанції також вірно вказав про неврахування позивачем, що сторонами в договорі оренди не встановлена орендна плата за лютий 2008р. та строки її оплати, внаслідок чого дійшов правильного висновку про неправомірне нарахування 3% річних за період з 17.02.2008р. по 17.04.2008р. на суму оренди за лютий 2008р. 5050грн. та включення цієї суми до розрахунку 3% річних в наступні періоди.
Разом з цим, врахував договірні умови, визначені п.3.1 договору оренди щодо здійснення оплати орендарем авансом щомісячно з 15 по 17 число поточного місяця за наступний місяць, вірно вказав, що період прострочення починається з 18 числа місяця, суд апеляційної інстанції підставно зазначив, що нарахування 3% річних за період з 18.04.2008р. по 17.05.2008р. (30 днів) здійснюється на суму 10100грн, за період з 18.05.2008р. по 17.06.2008р. (31 день) –на суму 15150грн., за період з 18.06.2008р. по 17.07.2008р. (30 днів) –на суму 20004,3грн., за період з 18.07.2008р. по 17.08.2008р. (31 день) –на суму 24845,1грн, за період з 18.08.2008р. по 17.09.2008р. (31 день) –на суму 29689,1грн., за період з 18.09.2008р. по 17.10.2008р. (30 днів) –на суму 34540,2грн., за період з 18.10.2008р. по 17.11.2008р. (31 день) –на суму 39504грн., за період з 18.11.2008р. по 17.12.2008р. (30 днів) –на суму 45288,3грн., за період з 18.12.2008р. по 25.08.2009р. (251 день) –на суму 45288,3грн., за період з 26.08.2009р. по 18.01.2010р. (146 днів) –на суму 45288,3грн.
Врахував вищевикладене, вірно вказав про неврахування судом першої інстанції при здійсненні перерахунку 3% річних, що 2008р. є високосним, а також договірних умов, визначених сторонами в п.3.1 договору, суд апеляційної інстанції не погодився з прийнятим в цій частині рішенням суду першої інстанції. Здійснив власний розрахунок 3% річних, апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача 3% річних на суму 2024,14грн., відмовивши у стягненні 3% річних на суму 279,9грн. як неправомірно заявлених.
Отже, керуючись п.2 ст.103, п.п.3, 4 ч.1 ст.104 ГПК України, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, підставно скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове рішення про часткове задоволення позову зі стягненням з відповідача на користь позивача 47976,6грн. заборгованості, 1858,4грн. пені, 3% річних у сумі 2024,14грн., 7766,25грн. інфляційних втрат, а також 596,25грн. державного мита та 207,68грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, з відмовою у задоволенні решти позовних вимог, з чим погоджується колегія суддів касаційної інстанції.
У відповідності до ст.1117 Господарського процесуального кодексу України перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи, зі здійсненням перевірки застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Наведені скаржником доводи в касаційній скарзі зводяться до переоцінки встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції у відповідності до положень ст.ст.1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України, натомість обґрунтованих доводів про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального та/або матеріального права скаржником суду касаційної інстанції не наведено.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова апеляційного господарського суду у даній справі відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування оскарженої постанови апеляційного господарського суду.
Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.06.2010р. у справі №2-19/4694-2009 залишити без змін.
Головуючий суддя:Н. Дунаєвська
Судді: Н. Мележик
С. Владимиренко