Справа № 2-а-166/2010 рік  

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И

смт.Ріпки                                                                                                  10 листопада 2010 року

              Ріпкинський районний суд Чернігівської  області

 у складі: головуючого - судді Жовток Є.А.  

         при  секретарі Прохоренко А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Ріпкинському районі Чернігівської області, про визнання бездіяльності неправомірною та про зобов’язання відповідача вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

 20.10.2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, зазначивши, що у відповідності до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», вона має право на отримання до пенсії щомісячної державної соціальної допомоги, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.  

     В той же час, управління Пенсійного фонду в Ріпкинському районі, всупереч вимогам діючого законодавства та рішенням  Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року та №10-рп/2008 від 22.05.2008 року, не нарахувало та не виплатило позивачці у повному обсязі вказаної вище надбавки, за період з 01.09.2007 по день звернення з позовом.

     Таким чином, ОСОБА_1 просить винести рішення, яким визнати бездіяльність відповідача протиправною, а також зобов’язати управління Пенсійного фонду в Ріпкинському районі здійснити нарахування і забезпечити виплату їй соціальної допомоги за вказаний вище період.

     В судове засідання позивач не з’явилась, зазначивши в позовній заяві, що справу просить розглядати в її відсутність.

     Представник відповідача в судове засідання не з’явився, надавши письмові заперечення на позов, в яких просить справу розглядати за його відсутності.

     В обґрунтування своїх заперечень, представник відповідача вказує, що упродовж 2007-2010 років позивачці виплачувалась надбавка до пенсії в розмірі 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеному Законами про державний бюджет на 2007-2008 роки, а в подальшому - у розмірах, визначених Постановою КМУ № 530 від 28.05.2008 року. Як на окремі причини виникнення неузгодженості у визначенні розміру підвищення до пенсії, представник відповідача вказує на прогалини в діючому законодавстві та відсутність належного бюджетного фінансування.

Враховуючи, що всі особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд, на підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

     З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 має статус дитини війни.  

     Позивачка є громадянкою України, а на момент закінчення Другої світової війни їй не виповнилося 18 років.      

     ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні Пенсійного Фонду в Ріпкинському районі та отримує пенсію за віком.

     У відповідності до ч.1 ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, дітям війни пенсії підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.

     Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

     Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою реалізації конституційного права на соціальний захист громадян, які мають відповідний статус.

     Пунктом 12 ст.71, ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2007 рік, було зупинено.

     В той же час, Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 положення п.12 ст.71 та ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» визнано неконституційними.

     Рішення Конституційного Суду має преюдиційне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними справ у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії законів, що визнані неконституційними.

     У відповідності до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані не конституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

     Пунктом 41 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік», ст.6 Закону «Про соціальний захист дітей війни» викладено в новій редакції, у відповідності до якої, дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, тобто 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

     Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік”, в частині обмеження розміру надбавки до пенсії дітям війни, визнано неконституційними.

     Вказані розміри надбавки встановлені також Постановою КМУ №530 від 28.05.2008 року «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян».

     Враховуючи пріоритетність законів над підзаконними актами, а також  керуючись постановою Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», при вирішенні спору суд вважає за необхідне застосувати Закон України «Про соціальний захист дітей війни», а саме ст.6 в редакції чинній до 09.07.2007 року, згідно якої дітям війни пенсії підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.

     Доводи відповідача про відсутність механізму реалізації вказаної норми закону не можуть бути підставою для відмови у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії у повному розмірі.      

Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008, положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік”, в частині обмеження розміру надбавки до пенсії дітям війни, визнані неконституційними з 22.05.2008 року, і саме з цієї дати вказаний закон втратив чинність.

Оскільки Верховною Радою України в 2009 - 2010 роках не приймались закони, якими зупинялась або іншим чином обмежувалась дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», законодавчі перешкоди для нарахування позивачу  у період з 01.01.2009 року по 19.10.2010 року щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, обчисленої в порядку, передбаченому абз.1 ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, відсутні.

     Суд не приймає до уваги положення ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», згідно якої мінімальний розмір пенсії за віком, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з вказаним Законом.

 Наявність такої норми і відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком, не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячного підвищення пенсії за віком, як це передбачено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».  

Посилання відповідача на відсутність коштів, призначених для виплати державної допомоги дітям війни суд вважає необґрунтованим, оскільки питання фінансування таких видатків не є предметом спору, що розглядається.

В той же час, ухвалою суду від 21.10.2010 року позовні вимоги ОСОБА_1, в частині забезпечення виплат за період з 01.09.2007 року по 19.04.2010 року залишено без розгляду.

У відповідності до ч.2 ст.99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Позивач звернулася до суду з позовом 20.10.2010 року, не навела поважних причин пропуску строку звернення  до суду, в частині заявлених нею вимог, і не просила поновити цей строк.  

Таким чином, вимоги ОСОБА_1 в частині поновлення її права на щомісячну соціальну допомогу, підлягають задоволенню за період з 20.04.2010 року по 20.10.2010 року, тобто по день звернення з позовом до суду.

Сплачений ОСОБА_1 судовий збір підлягає стягненню на  користь позивачки, оскільки ці витрати вона понесла при зверненні до суду.  

Керуючись ст.ст. 8, 22, 55, 95 Конституції України,  ст.ст.6-11, 104, 158-163 КАС України,  суд –  

П О С Т А Н О В И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1, в частині поновлення її права на щомісячну соціальну допомогу за період з 20.04.2010 року по 20.10.2010 року,  задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного Фонду України в Ріпкинському районі Чернігівської області щодо відмови в нарахуванні ОСОБА_1 підвищення до пенсії, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, обчисленого згідно абз.1 ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, за період з 20.04.2010 року по 20.10.2010 року.

Зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України в Ріпкинському районі Чернігівської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1, з урахуванням її підвищення до  30 % мінімальної пенсії за віком, обчисленого згідно абз.1 ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та забезпечити її виплату за період з 20.04.2010 року по 20.10.2010 року, за виключенням підвищення до пенсії, раніше нарахованого та виплаченого за вказаний період.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3 грн. 40 коп., в якості відшкодування судових витрат.

     В іншій частині позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду, через Ріпкинський районний суд, протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

    Суддя                                                                                            Є.А. Жовток