справа № 2-277/10

категорія № 4

  РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

  29 вересня 2010     року Нахімовський районний суд міста Севастополя у складі головуючого судді -  Кравченко В.Є.,  при секретарі – Пронкіній К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Нахімовського районного суду м. Севастополя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-ття особа – відкрите акціонерне товариство акціонерний банк “Укргазбанк” в особі Сімферопольської філії про розділ майна, набутого під час шлюбу, виділення майна  в натурі, визнання правочину  таким, що не вчинений  та розподіл  між позивачем та відповідачем  обов’язків  по отриманому кредиту,  

В С Т А Н О В И В :  

    Позивач, ОСОБА_1, звернулась до Нахімовського районного суду м. Севастополя з позовною заявою до ОСОБА_2 про розподіл сумісно набутого за час шлюбу та фактичного  проживання однією сім’єю з відповідачем майна, а саме : квартири АДРЕСА_1 та визнання за позивачкою права власності на 2/7 ідеальних часток зазначеної квартири, за ОСОБА_2 - на 5/7 ідеальних часток. /а.с. 28-32/.  

  Під час розгляду справи позивач доповнила свої вимоги, згідно заяви від 13.05.2009 року ОСОБА_1 просила також визнати таким, що невчинений правочин щодо доручення, наданого позивачеві ОСОБА_2, сплатити 21.08.2007 року його заборгованість перед ВАТ «АБ «Укргазбанк» за кредитним договором № 2233-22-01/USD від 25.05.2007 р. у розмірі 20000,00 доларів США /а.с.122-126/.  

За остаточними уточненнями заявлених позовних вимог (заява від 23.10.2009р),/а.с.195-199/ ОСОБА_1 просила розділити між позивачем та відповідачем квартиру АДРЕСА_1 визнав за кожним право власності на Ѕ частку квартири, визнати правочин щодо доручення позивачеві, наданого ОСОБА_2, сплатити 21.08.2007 року його заборгованість перед ВАТ «АБ «Укргазбанк» таким, що не вчинений, виділити у спірній квартирі ОСОБА_1 в натурі житлову кімнату, площею 14,1 кв.м. та балкон, площею 0,7 кв.м., з визнанням  за нею права особистої приватної власності на них, виділити ОСОБА_2 в натурі житлову кімнату, площею 15,2 кв.м. з визнанням за ним права особистої приватної власності на цю кімнату, залишив у спільному користуванні сторін нежитлові приміщення: коридор, 9,7 кв.м., кухню 9,0 кв.м., санвузол – 2,8 кв.м., балкон,1,3 кв.м. квартири АДРЕСА_1 Також позивачем заявлено вимогу про розподіл між позивачем та відповідачем обов’язків по сплаті грошових коштів за отриманим ОСОБА_2 кредиту на придбання спірної квартири.  

  В судовому засіданні, яке відбувалось 28.09.2010 року ОСОБА_1 заявила клопотання про зменшення позовних вимог просила залишити без розгляду вимогу про розподіл між позивачем та відповідачем обов’язків по сплаті ВАТ «АБ «Укргазбанк» за отриманим ОСОБА_2 кредиту на придбання спірної квартири, оскільки це питання входить до предмету розгляду по іншій цивільній справі, яка знаходиться в провадженні суду.  

Решту позовних вимог позивач підтримала згідно з заявою за станом на 23.10.2009 р.  

  Позовні вимоги мотивовані тим, що двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 (далі по тексту – спірна квартира, або спірне майно) була придбана відповідачем до реєстрації шлюбу з позивачкою на підставі кредитного договору, однак зазначена угода була здійснена відповідачем у період проживання з позивачем однією сім’єю. Після укладення з відповідачем шлюбу, безпосередньо ОСОБА_1 з метою погашення платежів за кредитним договором, була внесена на рахунок ВАТ “Укргазбанк” сума в іноземній валюті, яка належала її особисто. У зв’язку з чим ОСОБА_1, посилаючись на положення статей 60, 63, 64, 65,70,74 Сімейного кодексу України, статтю 370 Цивільного кодексу України, вважає, що має право на визнання за нею права особистої приватної власності на Ѕ частку спірної квартири за адресою: АДРЕСА_1, з виділенням у володіння та користування останній в натурі окремої житлової кімнати та балкону.    

Необхідність визнання у судовому порядку доручення, наданого ОСОБА_2 позивачеві, щодо сплатити 21.08.2007 року заборгованості у розмірі 20000,00 доларів США перед ВАТ «АБ «Укргазбанк» за кредитним договором № 2233-22-01/USD від 25.05.2007 р., таким, що не є вчиненим, ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Внесена 21 серпня 2007 року на кредитний рахунок ВАТ акціонерний банк «Укргазбанк» грошова сума у розмірі 20000,00 доларів США, відповідно до довідки банку про курс валют та квитанції № 99_26 від 21 серпня 2007 року на дату внесення до ВАТ акціонерний банк «Укргазбанк»  була еквівалентна 101000,00 грн., що більш ніж у двадцять разів перевищує розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Отже, ОСОБА_2, відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України, не дотримався письмової форми укладення  такої угоди. У зв’язку з чим, позивач наполягає на тому, що внесла  вищевказані грошові кошти за власною ініціативою, заперечує факт існування такого доручення від ОСОБА_2, оскільки у квитанції № 9926 від 21.085.2008 р. у якості безпосереднього платника зазначена ОСОБА_1, зазначені обставини, на думку останньої є доказом того, що ці гроші слід вважати тільки об’єктом її особистої приватної власності.  

У суді позивач підтримала вищевикладені вимоги по заявленим підставам.  

  Ухвалою суду від 25.12.2008 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, було залучено ВАТ «АБ «Укргазбанк». /а.с.56/.    

  Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнав у повному обсязі, заперечує проти задоволення всіх заявлених вимог, посилаючись на те, що внесена позивачем на рахунок банку грошова сума в іноземній валюті – 20 000,00 доларів США, була позичена ним за розпискою від 20.08.2007 року у ОСОБА_3, тобто, належить відповідачу особисто. Відповідач наполягає на тому, що позичені відповідачем гроші були ним доручені позивачці для їх внесення до ВАТ акціонерний банк «Укргазбанк» в рахунок погашення кредиту за придбання спірної квартири від ім’я відповідача. Однак позивачка внесла гроші на кредитний рахунок відповідача від свого імені, чим порушила існуючу між сторонами усну домовленість-доручення.  

  Представник ВАТ акціонерний банк «Укргазбанк» (далі по тексу – Банк) проти позову заперечує, просить відмовити в задоволенні його вимог, поясняючи свою позицію тим, що виділ будь-якої частки квартири у власність ОСОБА_1 буде порушенням інтересів та прав банку як іпотекаутримувача та кредитора по кредитним зобов’язанням ОСОБА_2, у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки (спірну квартиру). Крім того, позивач виступає тільки фінансовим поручителем за кредитним договором, укладеним Банком з відповідачем, отже, у разі відсутності у ОСОБА_1 фінансової можливості у субсидіарному порядку погасити кредитну заборгованість, банк буде позбавлений можливості забезпечити виконання кредитного договору. До того ж, за думкою представника Банку, позивач у разі задоволення  позову отримує право розпорядження своєю часткою квартири шляхом відчуження її особам, не пов’язаних договірними відношеннями з Банком, що також може зашкодити його законним правам та інтересам щодо остаточного повернення кредитних коштів або звернення стягнення на предмет іпотеки в цілому.  

  Дослідив матеріали справи, вислухавши пояснення учасників судового процесу, проаналізував встановлені обставини по справі, оцінивши надані сторонами в їх сукупності докази, суд дійшов до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.  

  Судом встановлені наступні обставини справи.  

Спірне майно, а саме, квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 була придбана відповідачем ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири, укладеного з ОСОБА_4 посвідченого приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Ревуцькою Т.А. 25 травня 2007 року  за реєстром № 1345, зареєстрованому в Державному реєстрі правочинів 25 травня 2007 року за № 2110221 за грошову суму у розмірі 312000,00 грн. Право власності на квартиру зареєстроване комунальним підприємством “Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об’єктів нерухомого майна” Севастопольської міської Ради 25 травня 2007 року під реєстровим № 4148. /а.с.40/.  

  Ця квартира складається з двох жилих кімнат житловою площею – 29,30 кв. м., загальна площа квартири становить 52,80 кв. м.  

  Між ОСОБА_2 та відкритим акціонерним товариством акціонерний банк “Укргазбанк” 25 травня 2007 року укладений кредитний договір № 2233-22-01USD, за умовами якого ОСОБА_2 зобов’язаний повернути  ВАТ акціонерний банк “Укргазбанк” в строк до 24 травня 2027 року кредит, якій він отримав на придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 в сумі 51000,00 доларів США, сплатити проценти за користування кредитом у розмірі і у порядку, передбачених кредитним договором /а.с.66/.  

В якості забезпечення вимог кредитору, між  ОСОБА_2 та Банком 25 травня 2007 року був укладений договір іпотеки, засвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Ревуцькою Т.А.  25 травня 2007 року  за реєстром № 1348, відповідно до умов якого Відкрите акціонерне товариство акціонерний банк “Укргазбанк” набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання ОСОБА_2  умов кредитного договору, а також банк має право звернутися до суду з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.  Предметом іпотеки за договором іпотеки від 25 травня 2007 року є нерухоме майно: квартира АДРЕСА_1./а.с.72-75/.  

Також судом встановлено, що між позивачем, відповідачем і Банком  25 травня 2007 року був укладений договір поруки, відповідно до умов якого позивач по справі (ОСОБА_1) є поручителем перед ВАТ акціонерний банк “Укргазбанк” за виконання ОСОБА_2 (відповідачем) зобов’язань за кредитним договором № 2233-22-01/USD від 25 травня 2007 року.  В силу пунктів 1.2. та 1.3.  договору поруки ОСОБА_1 несе солідарну відповідальність з відповідачем перед     Банком за порушення виконання зобов’язань по кредитному договору, відповідає за повернення ОСОБА_2 заборгованості перед банком по кредитному договору у повному обсязі. Згідно з п. 2.4  договору поруки, у разі відсутності у поручителя грошових коштів кредитор має право відшкодувати  заборгованість за кредитним договором шляхом звернення стягнення  на майно, належне поручителю, у відповідності з вимогами чинного законодавства. Пунктом 6.1 договору визначено, що дійсний договір є невід’ємною частиною кредитного договору/а.с.45-47/.  

  Судом встановлено та не заперечується сторонами, що при укладенні відповідачем 25 травня 2007 року договору купівлі-продажу спірної квартири ОСОБА_2 була повністю сплачена продавцю спірної квартири ОСОБА_4 вартість цієї квартири – 312000,00 грн.  

При цьому в грошові кошти, що були сплачені 25 травня 2007 року відповідачем продавцю спірної квартири ввійшла сума, яку відповідач отримав в кредит за кредитним договором  № 2233-22-01USD  від 25 травня 2007 року у розмірі 51000,00 доларів США (еквівалент у гривнях – 257550,00 грн., а решта - з грошей, які належали особисто відповідачу та знаходились на депозитному рахунку ВАТ акціонерний банк “Укргазбанк”, що підтверджується депозитними договорами № 8/03 та № 9/03 від 12.03.2007 року, укладеними між Банком та відповідачем у справі, та квитанціями про внесення грошових коштів на депозитний рахунок № 153.1; № 153.2 від 12.03.2007р./а.с.48-50/.  

Факт зняття цих коштів відповідачем з депозитних рахунків саме 25 травня 2007 року не заперечений ОСОБА_1 та підтверджується відповідними квитанціями на видачу готівки за № 153.4, № 153.6 від 25.05.2007 р. /а.с. 51/.  

  У подальшому, 09 червня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, що підтверджується свідоцтвом серії 1- НОМЕР_1 та відповідним актовим записом № 197 Відділу РАЦС Нахімовського РУЮ у м. Севастополі /а.с.21/.  

    Судом встановлено, що згідно з квитанцією № 99_26 від 21 серпня 2007 року, виданої ВАТ акціонерний банк «Укргазбанк», ОСОБА_1 в рахунок погашення кредиту за придбання спірної квартири через касу ВАТ акціонерний банк «Укргазбанк» була внесена сума в іноземній валюті, в розмірі 20000,00 доларів США. Факт сплати зазначеної суми саме ОСОБА_1підтверджується відповідачем та не спростовується з боку представника Банку.  

Свої дії по безпосередньому внесенню коштів в  рахунок погашення кредитних зобов’язань Банку від свого ім’я  ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що відповідач не розрахував при отриманні кредиту свої фінансові можливості, нова сім’я терпіла значні витрати, пов’язані з кредитним боргом відповідача, ОСОБА_2 був нездатний сплачувати кредит самотужки, у зв’язку з чим попав у боргову залежність. При цьому позивачка наполягає, що з метою збереження подружніх відношень та зменшення кредитного тягаря, вона саме за згодою відповідача  прийняла рішення сплатити свої особисті грошові кошти в рахунок погашення кредитної заборгованості, у зв’язку з чим вважає, що внесені нею 21 серпня 2007 року в ВАТ акціонерний банк «Укргазбанк» кошти у розмірі 20000,00 доларів США належали їй особисто. У підтверджені джерела цих коштів позивачка надала суду договір від 16 серпня 2007 року купівлі - продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до п. 3 якого, продаж цієї квартири був вчинений ОСОБА_1 за 137360,00 грн. Право власності на цю квартиру у позивачки виникло на підставі рішення Балаклавського районного суду міста Севастополя від 10 лютого 2004 року, яке набрало чинності 10 лютого 2004 року, було зареєстроване за ОСОБА_1 в ДКП «Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об’єктів нерухомого майна м. Севастополя» 18 червня 2004 року за реєстровим № 251 в реєстрової книзі 112 дод. стор. 105,/а.с.11/.  

  Допитана у якості свідка ОСОБА_6 (мати позивачки) пояснила, що отриманні ОСОБА_1 гроші від продажу 16 серпня 2007 року її особистої двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 зберігалися у доларах США в її квартирі за адресою: АДРЕСА_1  ОСОБА_6 20 серпня 2007 року ОСОБА_6 власноруч надала своїй дочці (ОСОБА_1) з грошів, які вона отримала від продажу її квартири, суму у розмірі 20000,00 доларів США для перерахування їх на рахунок у ВАТ акціонерний банк «Укргазбанк» з метою погашення кредитного боргу ОСОБА_2, який виник в результаті купівлі квартири за адресою: АДРЕСА_1, що дочка і зробила 21 серпня 2007 року. ОСОБА_6 пояснила її причини сплати боргу за ОСОБА_2 тим, що останній не міг самостійно сплачувати кредит та відсотки банку, у зв’язку з чим подружнє життя її дочки не складувалося, вона намагалась зберегти шлюб.  

Відповідач категорично заперечує факт сплати заборгованості за кредитним  договором з особистих коштів ОСОБА_1, поясняючи свою   позицію тим, що гроші у розмірі 20000,00 доларів США, що були сплачені позивачкою 21 серпня 2007 року на рахунок ВАТ акціонерний банк «Укргазбанк» відповідно до квитанції № 99_26 від 21 серпня 2007 року, належали йому (відповідачу) особисто, на підтвердження чого ним надана розписка від 20 серпня 2007 року, відповідно до якій ОСОБА_2 позичив у  ОСОБА_3 безвідсотково грошову суму у розмірі 20000,00  доларів США на строк до 20 серпня 2014 року для погашення частки кредиту, отриманого в ВАТ акціонерний банк «Укргазбанк» 25 травня 2007 року для придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1. У зв’язку з чим, вважає, що спірна квартира придбана тільки за його особисті кошти, вимоги ОСОБА_1 вважажє недоведеними.  

Допитаний у якості свідка ОСОБА_3 підтвердив, що надав ОСОБА_2 грошову суму відповідно до змісту  розписки від 20 серпня 2007 року, а також, надав суду оригінал цієї розписки /а.с.35/.  

Позивачка у судовому засіданні заперечила факт отримання ОСОБА_2 позики від ОСОБА_3 та вважає, що розписка від 20 серпня 2007 року є фіктивною, вважає, що розписка, якщо вона знаходиться у позикодавця, засвідчує лише факт отримання грошей позичальником та не замінює договору позики. У зв’язку з цим, укладання такого договору, що підтверджується лише розпискою, вчинено без додержанням вимог закону,а саме статей 204,1046,1047 ЦК України.  

У зв’язку з тим, що оспорювання правочину позики між  ОСОБА_2  та ОСОБА_3 не є предметом спору у цієї справі, твердження ОСОБА_1 про фіктивність цього правочину не береться судом до уваги. Крім того, укладання договору, що підтверджується лише розпискою, з недодержанням вимог закону, не завжди має своїм наслідком визнання такого правочину недійсним.  

Також судом було встановлено, що на підставі рішення Нахімовського районного суду міста Севастополя від 06.02.2008 року по справі  № 2о-15/08, судом встановлений факт проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 30 квітня 2007 року по 08 червня 2007 року, тобто по дату реєстрації між сторонами офіційного шлюбу. Зазначене рішення набрало законної сили /а.с 10/.  

Зі змісту рішення Нахімовського районного суду міста Севастополя від 06.02.2008 року вбачається, що встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім’єю викликано у зв’язку з необхідністю упорядження між сторонами питань про право власності на майно, придбане у період проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім’єю до реєстрації між ними шлюбу.  

Згідно з копією пояснень ОСОБА_2 від 05.02.2008 року з матеріалів справи № 2о-15/08 про встановлення факту, ОСОБА_2 підтверджено факт проживання з позивачкою з  30 квітня 2007 року однією сім’єю та факт того, що за цей час ними сумісно за спільні кошти було придбане нерухоме майно. /а.с. 127/.  

В суді ОСОБА_2 підтвердив, що на той час він дійсно надавав такі пояснення, рішення суду від 06.02.2008 року не оскаржував.  

У зв’язку з тим, що у теперішній час відповідачем заперечуються обставини особистої участі ОСОБА_1 у придбанні спірної квартири, остання була вимушена звернутися  з вищевказаним позовом.  

  Задовольняючи позов частково суд виходив з наступних положень закону і встановлених взаємовідносин сторін.  

  Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.  

  Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.  

  Відповідно до приписів статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. При цьому доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися  на припущеннях.  

В силу ст. 60 Сімейного кодексу України, майно набуте за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).    

  Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.  

  Відповідно до ст. 355 Цивільного кодексу України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).  

  За статтею 368 ЦК України право спільної власності двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.  

Відповідно до ст. 61 СК України об`єктом права сумісної власності може бути будь-яке майно, в тому числі і вклади, незалежно від їх виду та від того, на чиє ім'я з подружжя вони внесені.  

У зв’язку з чим, суд вважає, що спірна квартира – є об’єктом          об`єктом права сумісної власності сторін.  

  Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пп. 23, 24 Постанови від 21 грудня 2007 N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.  

При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).  

Стаття 69 ч.1 СК України, передбачає, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.  

Згідно ст.70 ч.1 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.  

Відповідно до ч.1, 2 ст.71 Сімейного кодексу України, майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.  

  Відповідно до положень ст. 74 Сімейного кодексу України якщо жінка та чоловік проживають  однією  сім'єю,  але  не перебувають у шлюбі  між  собою  або  в будь-якому іншому шлюбі, майно,  набуте ними за час спільного проживання,належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо  інше  не встановлено письмовим договором між ними.  На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки  та  чоловіка, які  не  перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі,  поширюються  положення  глави  8 цього Кодексу.  

  Фактично, спір між позивачем та відповідачем у цієї справі стосується грошової суми у розмірі 20000,00 доларів США, внесених на кредитний рахунок відповідача у ВАТ акціонерний банк «Укргазбанк» 21 серпня 2007 року.  

Суд вважає, що грошова сума 20 000 доларів США була внесена ОСОБА_1 вже під час знаходження в офіційно зареєстрованому шлюбі з відповідачем, в інтересах сім’ї, з метою погашення кредиторської заборгованості проти чого вона не заперечувала протягом всього розгляду справи.  

Судом також встановлено, що позивач та відповідач працювали, мали постійний дохід, отже, були спроможні брати участь в формуванні сумісно набутого майна, у тому числі 20000,00 доларів США /а.с.160-176/. Придбанню спірної квартири передували як продаж позивачем О.Б., отже, за  наслідком розгляду справи, сторони довели суду існування у них джерел для внесення 20000,00 доларів США, однак, суд вважає, що стороні не довели, що ці гроші були особистою приватною власністю кожного.  

У даному випадку суд вважає, що сума, надана Банком за кредитним договором, в сумі 51000,00 доларів США для купівлі спірної квартири, в тлумаченні вищенаведених норм Закону, і є – сумісним зобов’язанням подружжя, в силу ч.4 ст. 65 Сімейного кодексу України, та майном набутим під час шлюбу, оскільки саме з цих кредитних коштів була сплачена остаточна вартість квартири. Отже, позивачу і відповідачу в рівних частках належить по 25500 доларів США.  

Вартість  придбаної квартири з врахуванням сплати всіх обов’язкових платежів, при оформленні договору купівлі – продажу від 25.05.2007 року, кредитного договору та договору іпотеки, склала 70 000 доларів США, що не заперечене сторонами.  

Матеріалами справи підтверджується, що  ОСОБА_2 були внесені особисті  кошти в розмірі 18500 доларів США, які з 12 березня 2007 року знаходились на депозитному рахунку Банку й на той час сторони ще не проживали однією сім’єю, у зв’язку з чим спірна квартира підлягає розподілу тільки в ідеальних частках з визнанням за ОСОБА_1  право власності на 1/3 частку квартиру, за ОСОБА_2 – права власності на  2/3 часток квартири.  

Твердження відповідача щодо недоведеності ОСОБА_1 її фінансової участі та спроможності в придбанні спірної квартири критично оцінюється судом з наступних мотивів.  

Рішенням Нахімовського районного суду міста Севастополя від 06.02.2008 року по справі № 2о-15/08 встановлений факт проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 30 квітня 2007 року по 08 червня 2007 року.  

Необхідність встановлення даного факту була обумовлена саме упорядженням між сторонами питань про право власності на спірну квартиру, придбану у період проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім’єю до реєстрації між ними шлюбу.  

Під час  розгляду справи окремого провадження  ОСОБА_2 надав письмові пояснення /а.с.127/, в яких підтвердив, що дійсно у вищевказаний період проживав однією сім’єю з ОСОБА_1 у її квартирі за адресою АДРЕСА_1 потім 09 червня 2007 року вони уклали шлюб, зазначив у заяві, що разом з ОСОБА_1 ним було придбане нерухоме майно, у тому числі  за спільні кошти його та ОСОБА_1, власноручно підписався під своєю заявою,у даному судовому розгляді ці обставини не заперечив.  

В силу ч. 3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені під час розгляду цієї заяви не підлягають повторному доказуванню та  носять для  суду преюдиціальне значення при розгляді даного спору. До того ж, укладаючи кредитний договір та договір поруки ОСОБА_2 у реквізитах сторін адресою фактичного проживання була зазначена АДРЕСА_1 отже, на час купівлі спірної квартири він вже проживав з ОСОБА_1 в її квартирі.  

  Вимоги ОСОБА_1 щодо визнання таким, що не вчинено доручення, відповідно до якого відповідач надав 21.08.2007 року ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 20000,00 доларів США, яку він позичив у ОСОБА_3, з метою перерахування позивачкою цих грошей в рахунок погашення кредитного боргу відповідача від імені відповідача, суд визнає неспроможними, оскільки такий спосіб захисту не передбачений у ст.16 ЦК України. Крім того, ОСОБА_1 на той момент діяла в інтересах сім’ї, вчиняла ці дії під час знаходження у шлюбі з відповідачем, з метою  погашення боргового зобов’язання родини перед Банком, як фінансовий поручитель за кредитним договором.  

Судом були з’ясовані джерела та час придбання сторонами спірних 20 000 доларів США, проте, на думку суду ані ОСОБА_1, ані ОСОБА_2, не доказано в суді, що саме їх особисті гроші були предметом платежу 21 серпня 2007 року на рахунок ВАТ акціонерний банк «Укргазбанк», відповідно до квитанції № 99_26.  

У зв’язку з чим суд не знаходить підстав для застосування ст. 57 Сімейного кодексу України й визнання за позивачем право особистої власності на ці грошові кошти.  

  Відмовляючи в позові в частині вимоги про виділ у спірній квартирі ОСОБА_1 в натурі житлової кімнати, площею 14,1 кв.м. та балкону, площею 0,7 кв.м., з визнанням за нею права особистої приватної власності на них, та виділ ОСОБА_2 відповідно -  в натурі житлової кімнати, площею 15,2 кв.м. з визнанням за ним права особистої приватної власності на цю кімнату, з залишенням у спільному користуванні сторін нежитлові приміщення: коридор, 9,7 кв.м., кухню 9,0 кв.м., санвузол – 2,8 кв.м., балкон,1,3 кв.м. квартири АДРЕСА_1 суд виходив з того, що сторонами у справі, як співвласниками спірної квартири та боржниками за кредитним договором не виконані у повному обсязі всі кредитні зобов’язання перед Банком, таким чином вимоги про розподіл квартири в реальних частках передчасні, так як, на думку суду, не можуть належати на праві власності невиконані договірні обов’язки, а відтак вони не можуть бути об’єктом зобов’язальних чи інших прав.  

Приймаючи рішення  про відмову в цієї частині позовних вимог ОСОБА_1 суд керувався тим, що кредитні кошти на час розгляду справи не повернути Банку, визнання за кожною зі сторін права власності на окрему кімнату може дійсно зашкодити інтересам Банку, як кредитору і іпотекаутримувачу. Після повного повернення кредитних коштів, позивач і відповідач мають право порушити питання про припинення права сумісної власності з наступним розділом квартири в реальних частках, з виплатою одному із співвласників грошової компенсації його частки.  

Заперечення представника ВАТ акціонерний банк «Укргазбанк» проти заявленого позову в силу вищенаведеного прийняти судом до уваги, проте, суд вважає, що визнання права сторін на ідеальні частки в квартирі не зашкодять правам Банку, крім того, ОСОБА_1 як фінансовий поручитель, згідно з п. 2.4 договору поруки, має обов’язок  відшкодувати  заборгованість за кредитним договором за рахунок свого майна, а Банк – має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на майно, належне поручителю, у відповідності з вимогами чинного законодавства.  

  Вимога ОСОБА_1 про розподіл між позивачем та відповідачем обов’язків по сплаті грошових коштів за отриманим ОСОБА_2 кредиту на придбання спірної квартири ухвалою суду залишена без розгляду у порядку ч.1 п.5 207 ЦПК України, за заявою позивача.  

Враховуючи те, що позов задоволено частково, за позивачем визнано право власності на 1/3 частку квартири, на її користь з відповідача, в силу положень ст.88 ЦПК України, підлягає відшкодуванню судовий збір,    в сумі 1040,00 грн. (312000,00грн. : 3 х 1% = 1040,00 грн.).  

У зв’язку зі складністю справи, відповідно до ч.3 ст.209 ЦПК України,вступна та резолютивна частина рішення була проголошена 29 вересня 2010 року о 09 годині 00 хвлн., повний текст рішення виготовлений 04 жовтня 2010 року.  

  З оглядом вищенаведеного, керуючись статтями  15, 16, 317, 319, 356, 368 Цивільного кодексу України, положеннями глави 8 Сімейного кодексу  України, статтями  3, 10, 11, 27, 31, 35, 57-63, 88, 89, 197, 208, 209, 212-215, 218, 223 Цивільного процесуального кодексу України,     роз’ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» та постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", суд  

    В И Р І Ш И В:  

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.  

Визнати двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 – об’єктом права спільної сумісної власності сторін.  

Розділити двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 ідеальну частку квартири, за ОСОБА_2 визнати право власності на 2/3 ідеальних часток квартири.  

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1040,00 грн.  

В іншій частині заявлених позовних вимог  – відмовити.  

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду м. Севастополя через Нахімовський районний суд м. Севастополя шляхом подачі апеляційної скарги у 10-ти денний строк з моменту проголошення рішення.  

Суддя Нахімовського районного  

суду м. Севастополя                                                                   В.Є.Кравченко