Справа № 2-1287/10  

                        Категорія 20  

Р І Ш Е Н Н Я  

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И  

29 вересня 2010 року Нахімовський районний суд м. Севастополя у складі:  

головуючого по справі судді -   Кравченко В.Є.,  

при секретарі – Пронкіній К.О.,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення права користування житлом в порядку сервітуту,  

  В С Т А Н О В И В:  

  Позивач – ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача – своєї онуки, ОСОБА_2, в якому, з врахуванням уточнень від 08.02.2010 р. просить за рішенням суду  встановити сервітут на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування шляхом  визначення права постійного користування даною квартирою за ним.  

Позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що 08.02.2002 він за договором дарування подарував своїй онуці – відповідачу ОСОБА_2 належну йому на праві власності зазначену квартиру. За усною домовленістю між ними відповідач повинна була проживати в іншому житлі разом з батьками до його смерті, а він залишався у подарованій квартирі. Саме на таких умовах позивач мешкав в зазначеній квартирі, вимог про виселення до нього не  пред’являлось. У 2009 році його син розірвав шлюб із матір’ю відповідачки і з цього часу відповідач вимагає залишити подароване їй житло, оскільки бажає його продати для поліпшення свого матеріального становища та продовження навчання в Росії. Разом з тим, він проживає і зареєстрований у вказаному житлі, підтримує його у належному стані, сплачує комунальні послуги,  іншої квартири та грошей на її придбання не має, проживає тільки за рахунок встановленою державою пенсії. У зв’язку з наведеними обставинами позивач, вважає, що йому необхідно встановити право користування квартирою в порядку сервітуту на підставі статей 401-403, 405, 406 Цивільного кодексу України.  

Позивач і його представник у судовому засіданні підтримали заявлені позовні вимоги у повному обсязі. ОСОБА_1 також пояснив, що у 2002 році батьки відповідача запропонували йому укласти договір дарування з онукою ОСОБА_2 відносно його квартири, оскільки вони бажали продати свою квартиру, співвласником якої була остання, для придбання житла більшого за площею. Як його запевнили батьки відповідачки, відчуження житла неповнолітньої онуки не дозволять без придбання на її ім’я іншого житла, тому угода про дарування є формальною і він буде володіти та користуватися подарованою квартирою до кінця свого життя. Також представник позивача зазначила, що в судовому порядку договір дарування квартири ОСОБА_1 не розривався та не визнавався  недійсним з тих підстав, що він вважав, що його право на проживання у даній  квартирі було обумовлено та передбачено в договорі. На встановленні сервітуту в договорі дарування він не наполягав, оскільки сподівався на те, що онука вихована в дусі поваги до осіб похилого віку, любові до нього особисто. Пропозицій щодо придбання іншого  житла від відповідача та її батьків не поступає, для визнання угоди з дарування своєї квартири недійсною або розірвання договору дарування в судовому порядку він пропустив строки  позовної давності, встановлені  законом, отже, захист його права в такий спосіб є неможливим.  

Відповідач в судовому  засіданні, яке відбувалось за її участю 05.07.2010 року проти позову заперечила та заявила, що є власником квартири,бажає продати подаровану позивачем квартиру для поліпшення якості свого життя та продовження навчального процесу, житлові проблеми позивача, на її думку повинен вирішувати його син - ОСОБА_4  

В судове засідання 29.09.2010 року не з’явилась, надала письмову заяву, в якій не заперечувала проти остаточного розгляду справи за її відсутністю з врахуванням викладених раніше у суді заперечень проти позову, неявка мотивована необхідністю продовження навчального процесу у м. Санкт-Петербурзі Росія).  

Вислухавши пояснення позивача, його представника та відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.  

Задовольняючи позов суд виходив з наступних норм матеріального Закону, Конституції України та принципів правосуддя та встановлених обставин справи.  

Судом встановлено, що на підставі договору дарування від 08.02.2002 року позивач подарував відповідачеві однокімнатною квартирою  АДРЕСА_1 Відповідач не зареєстрована у даній квартирі. Згідно з довідкою від 03.09.2010 року за вих. № 1452, виданою  КП СМР «РЕП-2», ОСОБА_1 є єдиною особою, яка проживає та зареєстрована у даному житловому приміщенні, на  нього обслуговуючими організаціями відкриті відповідні лицеві рахунки. Позивач одноособово виконує обов’язок по утриманню квартири, сплаті всіх комунальних послуг, наданих ВАТ «Севастопольенерго», ДКП «Севмісьводоканал», від свого ім’я уклав договір на надання послуг по утриманню та експлуатації житлового будинку та при домової території з КП СМР «РЕП-2», договір про надання послуг з ВАТ «Севастопольгаз».  

Позивач є особою похилого віку, пенсіонером, ветераном праці (а.с 7-9).  

Крім того, судом встановлено, що раніше ОСОБА_1 для поліпшення житлових умов батьків відповідача ОСОБА_2 під час їх подружнього життя  продав двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 яку раніше одержав за наслідком своєї тривалої трудової діяльності в Севморзаводі, що підтверджується ордером № 22 серії 28 від 15.04. 1970 року та придбав квартиру, в якій й проживає до теперішнього часу.  

Підставою звернення до суду з позовом про встановлення житлового сервітуту є побоювання ОСОБА_1 щодо припинення його права на житло у даному приміщенні внаслідок розірвання у 2009 році подружніх відношень між батьками відповідача, його онуки.  

В суді відповідач підтвердила свій намір щодо відчуження вищевказаної квартири, при цьому зазначила, що про житлові права позивача повинен дбати його син, а не вона.  

Проте, суд, дослідивши обставини справи, не може погодитися з такою позицією відповідача з наступних мотивів.  

У відповідності до статті 47 Конституції України кожний має право на житло. Держава створює умови, при яких кожний громадянин буде мати можливість збудувати житло, придбати у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути в примусовому порядку позбавлений житла інакше як згідно закону за рішенням суду.  

Згідно частин 3,  4  статті 9 Житлового кодексу України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку,  передбачених законом.  Житлові права громадян охороняються законом.    

Відповідно до статті 401 Цивільного кодексу України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.  

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або за рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (ч. 1 і ч. 3 ст. 402 ЦК України).  

Згідно частин 2, 3 статті 403 ЦК України сервітут  може  бути  встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.  

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються  в суперечності  з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян.  

При розгляді справи судом безперечно встановлено, що позивач користується квартирою АДРЕСА_1 на законних підставах, зареєстрований у ній, у власності не має а ні іншого житла, а ні коштів на придбання нової квартири, його житлові потреби не можуть бути задоволені іншим чином, він належним чином виконує всі обов’язки з утримання житлового приміщення, не має заборгованості по сплаті всіх комунальних послуг, наданих відносно  обслуговування  спірної квартири  відповідними комунальними закладами, в свою чергу відповідач, як власник не бере участь в утриманні своєї власної квартири, отже, на думку суду, позивач за законом вже є особою, що користується сервітутом в розумінні ст.403 ЦК України.  

Задовольняючи позов суд також виходив з того, що позивач є ветераном праці, має нагороди  за трудову доблесть, користується повагою сусідів по будинку, за наслідком своєї тривалої трудової діяльності  одержав  за ордером № 22 серії 28 у 1970 році двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 яку потім продав для поліпшення житлових умов батьків відповідача ОСОБА_2, що не заперечене  відповідачем та її представником під час розгляду справи, у  зв’язку з чим, керуючись засадами правосуддя, встановленими у ст. 5 ЦПК України, вважає за необхідне захистити право позивача шляхом встановлення його права на користування житловим приміщенням.  

Доводи, наведені відповідачем у суді, суд не може прийняти в якості обґрунтування заперечень на позов. Так ОСОБА_2 суду пояснила, що житлом забезпечена і має намір продати подаровану їй квартиру для поліпшення свого матеріального становищ та продовження навчання. Проте, в порушення статей 10,60 ЦПК України не довела суду вищенаведених обставин. Крім того, з відповідним позовом до ОСОБА_1 про виселення або усунення  перешкод в користуванні власністю до теперішнього часу не зверталась.  

При цьому, в силу положень ч.5,6 ст.403 ЦК України сервітут не позбавляє власника майна, відносно якого він встановлений, права володіння користування та розпорядження цим майном.  

Керуючись приписами статей 3,15,16 ЦК України, з метою захисту права позивача на житло, суд знаходить необхідним встановити для ОСОБА_1 сервітут на квартиру АДРЕСА_1 без визначення його строку та без внесення плати за його встановлення.  

Згідно зі ст.88 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем під час розгляду справи та документально підтверджені, підлягають стягненню з відповідача у загальній сумі 16,00 грн.  

На підставі викладеного, керуючись ст. 47 Конституції України , ст.ст. 3, 15, 16, 401, 403 Цивільного кодексу України, ст. 9 ЖК України, а також ст. ст. 3-5, 10, 11, 57-62, 88, 169, 209, 215-218, 233 ЦПК України, суд  

  В И Р І Ш И В:  

  Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення права користування житлом в порядку сервітуту задовольнити.  

Встановити сервітут на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 08.02.2002 року, шляхом визначення права постійного користування даною квартирою за ОСОБА_1.  

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 08,50 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення  розгляду справи, в сумі 07,50 грн.  

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.  

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.  

Суддя –підпис  

З оригіналом згідно :            

Суддя Нахімовського районного суду  

м. Севастополя           В.Є. Кравченко