Справа №22ц-5774/2010

Категорія – цивільна                                             Головуючий  у  першій  інстанції –   Кулініч Ю.П.  

Доповідач – Заболотний В.М.  

  У Х В А Л А  

І м е н е м     У к р а ї н и  

  05 листопада 2010 року                                                                      місто  Чернігів  

  А п е л я ц і й н и й   с у д   Чернігівської  області  в  складі :  

головуючого  -  судді  Литвиненко І.В.  

суддів  -  Заболотного В.М.,  Євстафіїва О.К.  

при  секретарі  -  Штупун О.М.  

з участю – представника позивача Лисиці О.С., відповідача ОСОБА_3 та  

його представника ОСОБА_4, прокурора Єреп В.В.  

  розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 вересня 2010 року у справі за позовом заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції (далі – ДПІ) у м. Чернігові до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про відшкодування шкоди,  

В С Т А Н О В И В   :    

  Оскаржуваним рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 14.09.2010 року позов заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі ДПІ у м. Чернігові задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь держави 802 476 грн. 94 коп. у відшкодування шкоди, завданої вчиненням злочину, а також вирішено питання про судові витрати.  

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить зазначене рішення суду скасувати та закрити провадження у справі або ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Зокрема, апелянт вважає, що суд безпідставно дійшов висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини виникли з податкових правовідносин, а тому повинні розглядатись в порядку адміністративного судочинства. Також, ОСОБА_3 вказує, що позивачем пропущено строк позовної давності, встановлений як Законом України „Про порядок порушення податкових зобов’язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами”, так і ЦК України, оскільки, на думку апелянта, позивач дізнався про порушення свого права ще у 2005 році. Крім того, відповідач посилається на те, що він як суб’єкт підприємницької діяльності був визнаний банкрутом, а тому всі претензії кредиторів вважаються погашеними, тобто позов не може бути задоволений. Також, є безпідставним посилання суду на ст. 61 ЦПК України, оскільки вирок у кримінальній справі не встановив, що ОСОБА_3 заподіяв шкоду, а лише встановлено, що він ухилився від сплати податків.  

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши доводи скарги та матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.  

Розглядаючи справу та ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що винними діями відповідачів державі заподіяна шкода в розмірі 802 476 грн. 94 коп., яка підлягає відшкодуванню на підставі ст. 1166 ЦК України.  

Даний висновок суду першої інстанції повністю відповідає матеріалам справи та ґрунтується на вимогах закону, які регулюють спірні правовідносини.  

Положеннями ч. 11 ст. 11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” передбачено право органів державної податкової служби стягувати до бюджетів та державних цільових фондів з платників податків суми недоїмки та пені в порядку та розмірах, встановлених законами України.  

Як вбачається з матеріалів справи, позов заявлено не з підстав, передбачених ст. 11 ч.11 Закону України „ Про державну податкову службу в Україні”, і мова в позові йде не про стягнення недоїмки (податкового зобов’язання, узгодженого відповідачем, як платником податків в адміністративному порядку та несплаченого у встановлені строки), а про відшкодування шкоди, завданої державі неправомірними діями відповідачів, які кваліфіковані за ст.ст. 212, 358 КК України, і випливають із кримінальної справи, та призвели до ненадходження до державного бюджету коштів .  

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що спірні правовідносини виникли у зв’язку із спричиненням шкоди державі неправомірними діями відповідачів та не можуть регулюватись правилами ч. 11 ст. 11 ЗУ „Про державну податкову службу в Україні”, а доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.  

Як вбачається з вироку Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 22 липня 2009 року, підсудна ОСОБА_5 вину в пред’явленому їй обвинуваченні визнала повністю. Підсудний ОСОБА_3 вину у вчиненні інкримінованих йому злочинах не визнав, проте його винність у вчиненні злочинів повністю підтверджується показами підсудної ОСОБА_5 та зібраними по справі доказами (а.с.3-8).  

Постановляючи рішення про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 спричиненої державі матеріальної шкоди в сумі 802 476 грн. 94 коп., місцевий суд виходив з наявності вини відповідачів у спричиненні такої шкоди.  

Апеляційний суд також погоджується з даним висновком суду.  

Відповідно до вимог ст. 1166 ЦК України  майнова шкода, завдана неправомірними  рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.  

Згідно ч.1 ст. 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин, і має майно - у тому числі бюджетні кошти (державний бюджет).  

Досліджені судом першої і апеляційної інстанцій матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_3 умисно, використавши підроблені ОСОБА_5 бухгалтерські документи, не сплатив державі податки в сумі 802476 грн. 94 коп.  

Частиною 2 статті 1166 ЦК України передбачено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.  

Будь-яких доказів, які б свідчили про відсутність вини відповідачів у спричиненні державі матеріальної шкоди, апелянтом до суду не надано.  

За таких обставин вимога про відшкодування державі шкоди, спричиненої діями відповідачів у зв’язку з  несплатою податків, ґрунтується на законі.  

Судом першої інстанції обґрунтовано визнано, що перебіг позовної давності за спірними правовідносинами починається від дня, коли набрав законної сили вирок суду у кримінальній справі щодо ухилення від сплати податків відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_5 У зв’язку з цим доводи апелянта про те, що судом не застосовані до спірних правовідносин  вимоги щодо позовної давності, апеляційний суд вважає безпідставними.  

Таким чином, рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, постановленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування.  

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 303, 307-308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,  

    У Х В А Л И В   :          

  Апеляційну скаргу ОСОБА_3 -   відхилити   , а рішення Деснянського районного суду  м. Чернігова  від 14 вересня 2010  року -   залишити без змін.  

  Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.  

Головуючий:                                        Судді: