ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
16 серпня 2006 р. |
№ Б15/197/01 |
Судова колегія Вищого господарського суду України у складі :
|
|
Полякова Б.М., -головуючого (доповідач у справі), |
|
|
Муравйова О.В., |
|
|
Ткаченко Н.Г. |
|
розглянувши касаційну скаргу |
ЗАТ “Бринкфорд”, м. Київ |
|
на ухвалу |
від 10.01.2006 р. господарського суду Дніпропетровської області |
|
у справі |
№ Б15/197/01 господарського суду Дніпропетровської області |
|
за заявою |
ЗАТ КБ “ПриватБанк”, м. Дніпропетровськ |
|
до |
ВАТ “Дніпропетровський металургійний завод ім. Комінтерну”, м. Дніпропетровськ |
|
про |
банкрутство |
|
арбітражний керуючий |
ОСОБА_1. |
в судовому засіданні взяли участь представники:
|
боржника |
Беленкова Н.В., довір.; |
|
ЗАТ “Бринкфорд” |
Командишко А.Л., довір. |
|
та розпорядник майна |
ОСОБА_1. |
ВСТАНОВИВ:
У провадженні господарського суду Дніпропетровської області знаходиться справа № Б15/197/01 про банкрутство ВАТ “Дніпропетровський металургійний завод ім. Комінтерну”.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2006 р. (суддя Петренко Н.Е.) затверджено мирову угоду від 08.12.2005 р., укладену між боржником і кредиторами, та припинено провадження у справі.
Не погоджуючись з винесеною ухвалою, кредитор боржника -ЗАТ “Бринкфорд” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2006 р.
На думку заявника касаційної скарги, судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 36, 38 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі -Закон) та ст. ст. 42, 43, 44, 22, 84 Господарського процесуального кодексу України.
Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом.
Виходячи зі змісту ч. 3 ст. 38 Закону, господарський суд при розгляді мирової угоди зобов'язаний перевірити встановлений Законом порядок укладення мирової угоди та дослідити умови мирової угоди на предмет їх відповідності чинному законодавству.
Під час затвердження мирової угоди судом першої інстанції було встановлено, що мирова угода від імені кредиторів підписана Головою комітету кредиторів -представником ТОВ “Енергопромресурс” Токарєвим С.І., а від імені боржника -керуючим санацією ОСОБА_2
З матеріалів справи вбачається, що рішення щодо укладання мирової угоди прийнято повноважним складом комітету кредиторів, одноголосно всіма членами комітету кредиторів (протокол № 15 від 08.12.2005 р.).
Також, судом першої інстанції встановлено, що мирова угода передбачає відстрочку початку задоволення вимог кредиторів ІV черги у загальному розмірі 102 568 305,26 грн. на 7 років, а після спливу терміну відстрочки розстрочення задоволення вимог кредиторів протягом наступних 10-ти років щорічно рівними частками у грошовій формі до повного їх погашення.
При цьому, за домовленістю між боржником та окремими кредиторами погашення заборгованості перед такими кредиторами можливе в товарній, вексельній та/чи інших негрошових формах.
Згідно з п. 4.4 мирової угоди повністю задовольняються вимоги кредиторів VI черги у 3-місячний строк після закінчення виплат кредиторам ІV черги.
Крім того, пунктом 4.1 мирової угоди передбачено погашення вимог кредиторів І черги у 3-місячний строк після набрання цієї угоди чинності.
Посилання ЗАТ “Бринкфорд” в касаційній скарзі на неправомірне включення до мирової угоди положень щодо погашення вимог І черги є необґрунтованими.
Враховуючи те, що умови мирової угоди передбачають повне погашення всіх вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів, укладення мирової угоди щодо вимог кредиторів І черги всупереч ч. 1 ст. 36 Закону не може бути підставою для відмови у затвердженні мирової угоди.
Також, безпідставними визнаються колегією суддів доводи касаційної скарги щодо неповідомлення кредиторів у справі про дату розгляду мирової угоди.
В силу ч. 9 ст. 7 Закону при проведенні процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів представляє комітет кредиторів, створений відповідно до цього Закону.
У зв'язку з чим, рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів (ч. 3 ст. 35 Закону).
Отже, сторонами мирової угоди є боржник та комітет кредиторів -представницький орган кредиторів відповідно до ч. 9 ст. 7 Закону.
Згідно з ч. 2 ст. 38 Закону про дату розгляду мирової угоди господарський суд повідомляє сторони мирової угоди.
При цьому, господарський суд зобов'язаний заслухати кожного присутнього на засіданні суду кредитора, у якого виникли заперечення щодо укладення мирової угоди, навіть якщо на засіданні комітету кредиторів він голосував за укладення мирової угоди. Тобто, господарський суд зобов'язаний заслухати кожного присутнього на засіданні суду кредитора, який є членом комітету кредиторів.
Таким чином, в судовому засіданні з розгляду мирової угоди обов'язковою є участь сторін мирової угоди, а саме комітету кредиторів в особі його членів та боржника.
Заявник касаційної скарги не є членом комітету кредиторів, тому його участь в судовому засіданні з розгляду мирової угоди та заслуховування його думки судом не є обов'язковим.
Крім того, колегія суддів зазначає, що чинне законодавство про банкрутство не зобов'язує господарський суд наводити в ухвалі про затвердження мирової угоди перелік зобов'язань боржника щодо відшкодування усіх витрат, відшкодування яких передбачено у І чергу згідно зі ст. 31 Закону, крім вимог кредиторів, забезпечених заставою.
Положення ч. 1 ст. 38 Закону містять лише обов'язок арбітражного керуючого подання таких відомостей разом із заявою про затвердження мирової угоди.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала про затвердження мирової угоди винесена у відповідності з положеннями діючого законодавства та підстав для її зміни або скасування не вбачається.
З урахуванням вказаного та керуючись ст. ст. 7, 35 -38 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ЗАТ “Бринкфорд” залишити без задоволення.
2. Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2006 р. у справі № Б15/197/01 залишити без змін.
Головуючий Б.М. Поляков
Судді О.В. Муравйов
Н.Г. Ткаченко