Справа № 2-6200/10

      ЗАОЧНЕ  РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ  

   18 жовтня 2010 року                                                                                           місто Одеса                              

Київський районний суд  міста Одеси у складі:

Головуючого  - судді   Непоради М. П.  

при секретарі –  Яіцької А. І.,

за участю  позивача  ОСОБА_1,

позивача ОСОБА_2,

представника позивача – ОСОБА_3 - ОСОБА_2

представника третьої особи  - Попової Н. В.,  

розглянувши  у відкритому судовому засіданні, в залі суду у м. Одесі,  цивільну справу за позовом  ОСОБА_5, ОСОБА_3,  ОСОБА_2 до ОСОБА_1,  за участю третьої особи  Управління житлово- комунального господарства та паливно – енергетичного  комплексу Одеської міської ради,   про визнання приватизації частково недійсною,   -

ВСТАНОВИВ:  

Позивачі звернулись до суду із позовом до відповідача, яким просять  визнати  розпорядження органу приватизації № 166052 від 11.09.2001 року, про приватизацію  квартири за адресою: АДРЕСА_1  частково недійсним; зменшити  частку ОСОБА_1 з ? частини до ?  частини квартири АДРЕСА_1 у місті Одесі; зменшити частку ОСОБА_5 з ? частини до ? частини квартири АДРЕСА_1 у місті Одесі; поновити у правах на приватизацію та на право  власності на житло  ОСОБА_3 з включенням  її до числа  учасників приватизації, та надати їй ? частину  квартири АДРЕСА_1 у місті Одесі; поновити  у  правах на приватизацію та на право  власності на житло  ОСОБА_2 з включенням  її до числа  учасників приватизації, та надати їй ? частину  квартири АДРЕСА_1 у місті Одесі.

Одночасно, позивачі просять поновити їм пропущений строк  позовної давності, оскільки, як вважають  позивачі, строк пропущений з поважної причини.

У судове засідання  з’явились  позивач  ОСОБА_1, позивач ОСОБА_2, яка діяла самостійно та в інтересах позивача ОСОБА_3 на підставі довіреності,  а також представник третьої особи  ОСОБА_4  

Відповідач  у судове засідання   не з’явився, хоча, відповідно до   статей 74 - 77  ЦПК України, був повідомлений   про дату, час та місце   проведення  судового засідання,   про причини   своєї неявки  у судове засідання не повідомив,   клопотання від відповідача про розгляд справи  за  його відсутності  до суду не надходили.

Суд,  у зв’язку з неявкою  відповідача  у судове засідання, враховуючи  відсутність   відповідних заперечень з боку позивачів, ухвалив слухати  справу за відсутності  відповідача  у порядку  заочного розгляду справи.

У судовому  засідання  позивачі підтримали  позовні  вимоги, просили їх задовольнити  у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник третьої особи  позовні вимоги не визнав, пояснивши суду, що  відповідач по справі надав всі необхідні документи  для здійснення приватизації житла.

Заслухавши  думку, доводи та пояснення позивачів, третьої особи, дослідивши  матеріали справи, оцінивши  всі докази зібрані  у справі у їх  сукупності, суд вважає,  що позовні вимоги   підлягають задоволенню  виходячи з обставин, встановлених  під час судового розгляду справи.

Судом встановлено,  що у 1990 році  родина ОСОБА_3  у складі: ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_6  отримали  квартиру АДРЕСА_1 у місті Одесі, загальною площею  85, 1 кв. м.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року старша донька ОСОБА_3, а пізніше, ІНФОРМАЦІЯ_2 року, молодша донька ОСОБА_3, були  зняті з реєстрації у зв’язку із вступом на навчання  до вищого учбового  закладу, із подальшою реєстрацію у гуртожитку у місті Києві.  

З 01.05.2001  з зазначеної квартири  була виписана  ОСОБА_6

Як встановлено судом за матеріалами справи та з пояснень,  наданих позивачами у судовому засіданні,  у зв’язку із погіршенням  у 2009 році   відносин з відповідачем,  позивачі  дізнались про  те, що відповідач   у 2001 році, самостійно здійснив приватизацію  належної  їм  квартири,  самостійно  подав заяву до органу приватизації, чим фактично позбавив  позивачів права  власності на житло.

Під час навчання,  у період  канікул  позивачі, ОСОБА_3, ОСОБА_2., фактично проживали  у квартирі АДРЕСА_1 у місті Одесі разом із своїми батьками, вважали до тепер, що вони  мають  рівні права на  зазначену житлову площу разом із батьками, як члени сім’ї наймача.

Разом із тим, позивач  ОСОБА_1 пояснила суду, що  заяву до  органу приватизації про передачу собі та своєму чоловіку в приватну  спільну часткову  власність  квартири, яку вона займала  разом із своєю сім’єю,  не підписувала, підпис у цій заяві  їй не належить. До моменту  погіршення  відносин з відповідачем   ОСОБА_5  вважала, що вона  має  рівні права на  зазначену житлову площу разом із чоловіком та дітьми, як члени сім’ї наймача.

З дослідженої судом копії  заяви  від 10.09.2001, поданої ОСОБА_1 та ОСОБА_5  до органу приватизації щодо  передачі у приватну  власність   квартири АДРЕСА_1 у місті Одесі вбачається, що підпис, який поставлений напроти  прізвища позивача ОСОБА_1, їй не належить.

З пояснень третьої особи судом встановлено, що  орган приватизації не перевіряв справжність підпису позивача ОСОБА_1 у заяві від 10.09.2001, поданої ОСОБА_1 та ОСОБА_5  до органу приватизації щодо  передачі у приватну  власність   квартири АДРЕСА_1 у місті Одесі.

Суд приймає до уваги   той факт, що  відповідачу надавалась можливість заперечувати, не визнавати  позовні вимоги, доказувати протилежне, тобто позивач не скористався своїм правом  з власної ініціативи та за власним  бажанням.

Встановивши   дійсні правовідносини між сторонами, суд  звертається до  положень законодавства, яким вони  врегульовані.

Оскільки приватизація квартири  здійснена в 2001 році, суд до спірних правовідносин застосовує  норми  ЦК УРСР (1963 року).    

Згідно зі ст. ст. 71, 76  ЦК УРСР (1963 року)   загальний строк для захисту  права за позовом особи, право якої порушено, встановлюється у три роки.  Перебіг термін позовної давності   починається з дня,  коли особа дізналась  або повинна була дізнатись про порушення свого права.

З урахуванням  встановлених обставин справи, суд приходить до висновку про можливість поновлення позивачам строку позовної  давності.

Відповідно до  ч.  3  ст. 10 ЦПК України (2004 року)  кожна  сторона повинна довести  ті обставини, на які  вона  посилається, як на підставу своїх  вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 2. ст. 8 Закону України  «Про приватизацію державного житлового фонду» № 2482 – XII від  19.06.1992 р. передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов’язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Відповідно до ст. 64 ЖК України  члени сім’ї наймача, які проживають  разом з ним, користуються  нарівні з наймачем  усіма правами і несуть   усі обов’язки що випливають з договору   найму  жилого приміщення. До членів сім’ї  наймача належать  дружина наймача, їх діти і батьки.

Відповідно до  п. 2 ч. 3 ст. 71 ЖК України  жиле  приміщення  зберігається за тимчасово відсутнім  наймачем  або членами його сім’ї понад шість місяців  у випадку тимчасового відїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв’язку із навчанням, у тому числі  за кордоном,  - протягом  усього часу виконання  цієї роботи  або навчання.

Відповідно до ч. 1. ст. 78 ЖК України   тимчасово відсутній наймач зберігає права і несе обов’язки  за договором найму жилого приміщення.  

Судом встановлено,  а матеріалами справи доведено, що на момент здійснення приватизації спірної житлової площі позивачі, ОСОБА_3, ОСОБА_2, були зареєстровані  у місті Києві  на час навчання в учбовому закладі,  але фактично проживали  у квартирі АДРЕСА_1 у місті Одесі разом із своїми батькам, і не переставали бути членами сім’ї наймача.  При таких обставинах  позивачі мали право на  безоплатну приватизацію  спірної житлової площі,  але  завдяки неправомірним діям  відповідача по справі, були безпідставно позбавлені  наданого їм  законом права.

Вирішуючи  по суті  позовні вимоги щодо зменшення  розміру часток власників    у спірному майні, суд виходить із загальних засад ст. 79 КпШС  України (1969 року),  та ст. 113 ЦК УРСР (1963 року), і з огляду на положення  зазначених норм суд вважає, що  між сторонами  виникло право спільної часткової  власності в рівних частках.  

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 55 Конституції України, ст. ст. 4, 6, 8, 10, 15, 57, 73, 74-77,  169, 209, 212, 213, 214, 215, 218,  223, 224, 228, 233,  294 ЦПК України, ст. ст. 64, 71, 78 ЖК України,  ст. ст. 71, 76, 113 ЦК України 1963 року, ст. 79 КпШС України (1969 року), ч. 2. ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» №2482 – XII від  19.06.1992 р,  суд,  -

ВИРІШИВ:  

Поновити ОСОБА_5,  ОСОБА_3,  ОСОБА_2 строк для подання позову.

Позовні вимоги задовольнити, визнати частково недійсним розпорядження №166052 від 11.09.2001 року, виданого Управлінням житлово- комунального господарства виконкому Одеської міської ради, про приватизацію  квартири розташованою за адресою: АДРЕСА_1;  

зменшити  частку ОСОБА_1 з ? частини до ?  частини квартири АДРЕСА_1 у місті Одесі;  

зменшити частку ОСОБА_5 з ? частини до ? частини квартири АДРЕСА_1 у місті Одесі;  

поновити у правах на приватизацію та на право  власності на житло  ОСОБА_3, з включенням  її до числа  учасників приватизації, та надати їй ? частину  квартири АДРЕСА_1 у місті Одесі;  

поновити  у  правах на приватизацію та на право  власності на житло  ОСОБА_2, з включенням  її до числа  учасників приватизації, та надати їй ? частину  квартири АДРЕСА_1 у місті Одесі.

                Заочне рішення  суду  може бути переглянуто судом, що його   ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано  протягом  десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили  після закінчення строку для подання апеляційної скарги,  якщо  апеляційну скаргу не було подано. У разі  подання апеляційної скарги  рішення, якщо його не скасовано, набирає  законної сили після розгляду  справи апеляційним судом.

                    Суддя                                                                                                М. П. Непорада