РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

                                                      Справа №2-4913/10

 19 жовтня 2010 року Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді  Літвінової І.А.

секретар судового засідання - Козак А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом                    ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки,  

  ВСТАНОВИВ:  

В травні 2010 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2  про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

В попередньому судовому засіданні позивач збільшила розмір позовних вимог,  уточненою позовною заявою просила суд  ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на свою користь матеріальну шкоду у розмірі 5140 гривен 69 копійок, моральну шкоду в сумі 5000 гривен, судові витрати – 1271 гривна 00 копійок, а всього 11411 гривен                     69 копійок, посилаючись на те, що 15 травня 2007 року о 17 годині 30 хвилин відповідач ОСОБА_2, керуючи автобусом «Неоплан», державний номер НОМЕР_1, рухаючись по вулиці Хімічній в місті Одесі, порушив п. 13.1 «Правил дорожнього руху України» та скоїв зіткнення з належним їй автомобілем  НОМЕР_2, спричинивши його пошкодження. Постановою Київського районного суду    м. Одеси відповідача визнано винним у скоєні ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності.  

У ході судового розгляду представник позивача, посилаючись на факти зазначені в позовній заяві, підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просить їх задовольнити, пояснивши, що експертним автотоварознавчим дослідженням був визначений розмір матеріальної шкоди,  позивач поніс витрати на оплату експертизи та її актуалізацію, витрати, пов’язані з підготовкою та розглядом справи в суді, позивачу з вини відповідача була заподіяна моральна шкода внаслідок ДТП, яка виразилась у душевних стражданнях, зв’язаних з пошкодженням майна.    

Відповідач у судовому засіданні позов визнав частково та просив стягнути з нього на користь позивача грошову суму в розмірі, визначеному судом, який відповідає заподіяній з його вини шкоди.  

Суд, вислухавши думку, пояснення та доводи представника позивача, відповідача,  свідків, ознайомившись та дослідивши матеріали справи та надані докази, вважає за можливе позов задовольнити частково на підставі встановлених фактичних обставин по справі.

Правовідносини по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями            ЦК України у редакції 2003 року, яка діяла на момент виникнення правовідносин та діє на момент ухвалення рішення по справі, зокрема Главою 82 ЦК України – Відшкодування шкоди та ст. 1187 ЦК України – Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.    

Як встановлено у судовому засіданні, 15 травня 2007 року о 17 годині 30 хвилин на вулиці Хімічній в місті Одесі, ОСОБА_2, керуючи автобусом «Неоплан» державний номер НОМЕР_1, порушив вимоги п. 13.1 «Правил дорожнього руху України»,  під час об’їзду автомобіля не витримав безпечний боковий інтервал, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_3, який стояв у крайній правій смузі.  

Постановою судді Київського районного суду м. Одеси від 18 червня 2007 року ОСОБА_2 визнаний винним у скоєні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КпАП України (а.с. 7).

Власником автомобіля  НОМЕР_3, на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, виданого МРЕВ – 2 ДАІ ГУ УМВС України в Одеській області 21 січня 2005 року є ОСОБА_1.

На момент зазначеної дорожньо-транспортної пригоди за кермом автомобіля НОМЕР_3 знаходився ОСОБА_3 на підставі довіреності, наданої 18 січня 2008 року позивачем ОСОБА_1 та завірена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрована в реєстрі за № 453.

Відповідно до ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, які на відповідній правовій підставі  володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання якого створює небезпеку.  

Згідно з Постановою Пленуму ВСУ від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» - під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснює експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління, або з інших підстав (договору оренди, довіреності та інш).  

Постанова Київського районного суду м. Одеси від 18 червня 2007 року, якою ОСОБА_2 був визнаний винним у скоєні адміністративного правопорушення внаслідок якого сталося дорожньо-транспортна пригода не оскаржувалася та набрала законної сили.

Як встановлено ч. 4 ст. 61 ЦПК України, зазначена постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду від 18.06.2007 року з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.    

Згідно з актуалізованим експертним висновком ТОВ «Е.К.О. ГРУПП» за №2751 від 26 квітня 2010 року  вартість матеріальної шкоди, спричиненої власнику автомобіля НОМЕР_3, внаслідок пошкодження при ДТП, станом на 26 квітня 2010 року, складає 4940 (чотири тисячі дев’ятсот сорок) гривен 69 копійок.

Відповідно до акту виконаних робіт від 01 серпня 2010 року, завіреного підписом Голови селищної ради ОСОБА_5 та печаткою Органу самоорганізації населення комітету мікрорайону «Дзержинський» в м. Одесі, фізичною особою ОСОБА_6 було проведено відмикання дверей після ДТП в автомобілі ВАЗ-2106, державний номер НОМЕР_4, якій належить ОСОБА_1, вартість робіт складала 200 (двісті) гривен 00 копійок (а.с. 47).

Зобов’язання, що виникли внаслідок завданої позивачу шкоди, належать до не договірних зобов’язань, які з огляду на чинне цивільне законодавство України можна сформулювати як ознаку протиправності дій, бездіяльності, якими завдана фізичним особам майнова шкода. У таких /деліктних/ зобов’язаннях заподіювач шкоди зобов’язаний її відшкодувати.    

Відповідальна за шкоду особа звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкода завдана не з її вини, отже предметом доказування у деліктних зобов’язаннях є наявність шкоди, протиправність поведінки, причинний зв’язок, вина заподіювача шкоди.            Суд вважає, що відповідач, не довів своєї невинності у ДТП та не надав суду докази, які б могли довести відсутність його вини та непричетність у ДТП, таким чином відповідач за власним бажанням не скористався своїм процесуальним правом.    

При викладених обставинах суд вважає за необхідне стягнути з відповідача суму матеріальної шкоди, спричиненої позивачу внаслідок пошкодження при ДТП, у розмірі 5140 гривень 69 копійок, яка складається з вартості матеріальної шкоди – 4940 гривен 69 копійок та витрат на відмикання дверей автомобіля після ДТП у сумі  200 гривен 00 копійок.

Згідно ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує   з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, у зв’язку з чим з відповідача підлягають стягненню на користь позивача документально підтверджені доказами судові витрати, які складаються з: витрат пов’язаних з проведенням експертизи у розмірі 417 гривень 50 копійок (а.с.13), витрат на банківські послуги у розмірі 06 гривен 00 копійок (а.с.16), витрат на правову допомогу у розмірі 200 гривен 00 копійок (а.с. 16, а.с. 48), витрат по сплаті держмита у розмірі  59 гривен 50 копійок, витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 гривен 00 копійок, а всього 803 гривни (вісімсот три) гривни 00 копійок.

У відшкодуванні витрат на послуги КП «ОМБТІ та РОН»  та витрат на проведення в 2010 році актуалізації експертного дослідження за 2007 рік слід відмовити, так як до переліку витрат, пов’язаних з розглядом судової справи, встановленому ст. 79 ЦПК України витрати на послуги КП «ОМБТІ та РОН» не входять, а витрати, пов’язані з необхідністю актуалізувати експертний висновок сталися не з вини відповідача, що підтверджено і поясненнями представника позивача, який вказав на неможливість завчасного звернення до суду в  зв’язку зі своїми особистими обставинами.

Стосовно позовних вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, суд вважає, що ці вимоги задоволенню не підлягають. Згідно з Постановою Пленуму ВСУ від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною  шкодою  слід  розуміти втрати немайнового  характеру  внаслідок  моральних  чи фізичних страждань,  або інших негативних  явищ, заподіяних   фізичній   чи   юридичній   особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.  

 Фізичні особи мають право на відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів, що є важливою гарантією захисту.    

 Відповідно до ст. 23 ЦК України, кожна особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода підлягає відшкодування незалежно від майнової шкоди та розміру її відшкодування.    

 Розмір відшкодування моральної шкоди позивачу визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, пов’язаних з противоправною поведінкою та страждань у зв’язку із пошкодженням майна, ступеня вини відповідача, який завдав шкоду.    

У зв’язку з тим, що межі відшкодування моральної шкоди законом не встановленні, суд керується принципом розумності і справедливості.    

В судовому засіданні, за клопотанням представника позивача для доказування факту заподіяння позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди, були допитані свідки   ОСОБА_7 (дружина представника позивача по справі) та ОСОБА_8 (співпрацівник представника позивача по справі), які засвідчили, що на протязі останніх років автомобілем НОМЕР_5 керував ОСОБА_3 (представник позивача по справі). 15 травня 2007 року, в момент дорожньо-транспортної пригоди, за кермом вказаного автомобіля знаходився саме ОСОБА_3, у якого наслідки ДТП викликали хвилювання та страждання. З позивачем по справі та власником автомобіля НОМЕР_5                          ОСОБА_1, свідки не знайомі, підтвердити отримання цією особою моральної шкоди не можуть.

Позивач не надала суду жодних доказів того, що  внаслідок ДТП  їй були спричинені моральні страждання, не зазначила у чому полягає спричинена їй моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю  її  заподіяно, з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

За правилами ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Керуючись ст. ст. 88, 213, 214, 215, 294 ЦПК України, ст.ст. 11, 15, 16, 23, 280, 319, 398, ч. 1 ст.1166, 1167, 1187, 1193 ЦК України, суд,  

  ВИРІШИВ:  

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди грошову суму в розмірі 5 140 (п’ять тисяч сто сорок) гривен 69 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_1 судові витрати в загальній сумі 803 (вісімсот три) гривні 00 копійок,  з яких: судовий збір - 59 (п’ятдесят дев’ять) гривен 50 копійок, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 120 (сто двадцять) гривен 00 копійок,  витрати на правову допомогу - 200 (двісті) гривен 00 копійок, витрати, пов’язані з проведенням експертизи - 417 (чотириста сімнадцять) гривен 50 копійок, витрати на банківські послуги – 6 (шість) гривен 00 копійок.

В іншій частині позову про стягнення матеріальної шкоди відмовити.

В частині стягнення грошових коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні  під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

  Головуючий