АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ  

Справа № 22-4093 / 2009 р.                 Головуючий у 1-й інстанції:  Ворожбянов А.М.

Суддя-доповідач:   Приймак В.М.

  РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ  

 15 вересня 2009 р.                                                    м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

 головуючого:      Приймака В.М.,

суддів:                  Бабак А.М.,

Полякова О.З.,

при секретарі:     Белименко С.В.,    

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами  ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 23 липня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої каліцтвом,

  ВСТАНОВИЛА :  

В березні 2009 року  ОСОБА_4 звернувся до Михайлівського районного суду з позовною заявою до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої каліцтвом.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 19.11.2006 року ОСОБА_3, керуючи автомобілем М-2141 д/н НОМЕР_1, власником якого являється ОСОБА_5, скоїв ДТП в результаті якого він отримав тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок чого повністю втратив працездатність і став інвалідом І групи.  

Після скоєння ДТП та до 01.01.2009 року відповідачі в добровільному порядку відшкодовували спричинену шкоду шляхом надання матеріальної допомоги на лікування та проведення операцій, але з 01 січня 2009 року відповідачі ухиляються від надання його сину матеріальної допомоги. Він повністю втратив працездатність, став інвалідом І групи і отримує лише пенсію у розмірі 544,00 грн., якої недостатньо для його проживання, харчування та придбання ліків.  

Крім того, згідно висновку МСЕК він потребує постійного стороннього догляду, який йому надає його батько ОСОБА_6, через що останній не має можливості працювати.

Моральна шкода завдана ОСОБА_3 полягає у завданні йому фізичного болю та страждань, які він зазнав у зв'язку з каліцтвом.  

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3 на його користь моральну шкоду одноразово в розмірі 10 000 гривень, стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 солідарно на його користь щомісячно заробіток в розмірі 500 грн. та кошти на оплату стороннього догляду у розмірі 500 грн., стягнути солідарно з відповідачів вартість придбання ліків за період з 01.01.2009 р. по 25.03.2009 р. в сумі 352,93 грн., а також вартість юридичних послуг в розмірі 250 грн.

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 23 липня 2009 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 заподіяну матеріальну шкоду в сумі 352 грн. 93 коп., а також моральну шкоду в розмірі 5 000 грн. та за надання юридичної допомоги 250 грн., а всього 5 602 грн. 93 коп.

В частині позову про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 щомісячного заробітку в розмірі 500,00 грн. та кошти на оплату стороннього догляду в розмірі 500,00 грн. – відмовлено.

В частині позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення матеріальної та моральної шкоди з ОСОБА_5 також відмовлено.

ОСОБА_3  звернувся до суду із апеляційною скаргою на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 23 липня 2009 року, в якій він, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

ОСОБА_4 звернувся до суду із апеляційною скаргою на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 23 липня 2009 року, в якій він, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового або зміни рішення є : неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права; невідповідність висновків суду обставинам справи.

Судом встановлено, що 19.11.2006 року ОСОБА_4 отримав тяжкі тілесні ушкодження в результаті злочинних дій ОСОБА_3

Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК від 26.01.2007 року ОСОБА_4 була встановлена перша група інвалідності, що передбачає повну втрату загальної працездатності.

Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК від 11.02.2009 року (при повторному огляді), ОСОБА_4 встановлено першу групу інвалідності до 01.03.2012 року.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_4, суд виходив із того, що оскільки відповідач після скоєння ДТП та знаходження позивача у лікарні активно надавав йому матеріальну допомогу, то позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди можуть бути задоволені частково у розмірі 5 000 грн.

Дійсно, матеріали справи свідчать про те, що відповідач надавав активну матеріальну допомогу відповідачу в процесі його лікування (купував ліки, сплачував інші матеріальні виплати). Сторони по справі ці обставини не оспорюють.

За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 стосовно порушення судом першої інстанції норм матеріального права при відшкодуванні моральної шкоди є необґрунтованими. Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, досить повно обґрунтував свій висновок.

Відмовляючи позивачу в задоволенні позову в частині стягнення заробітку в розмірі 500 грн. та коштів на оплату стороннього догляду, суд першої інстанції посилався на те, що на момент втрати працездатності позивач не працював, а тому він не мав права для відшкодування втраченого заробітку з підстав, передбачених ст. 1197 ЦК України.  

Крім того, йому встановлена пенсія в розмірі 544 грн., яка є не меншою від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Проте з такими висновками суду цілком погодитись не можна.

Відповідно до ч. 2 ст. 1195 ЦК України у разі каліцтва чи іншого пошкодження здоров*я фізичної особи, яка на момент завдання їй шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати.

Частина 3 ст. 1195 ЦК України передбачає, що шкода, завдана фізичній особі каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров*я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв’язку з втратою здоров*я, чи пенсії, яку він отримував до цього, а також інші доходи.

На вищезазначені норми закону суд першої інстанції уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин, та застосував норму матеріального права, зокрема ст. 1197 ЦК України, яку не повинен був застосовувати до цих правовідносин.

Посилання суду на те, що позивач отримує пенсію у розмірі 544 грн., як на підставу відмови у позові, не ґрунтується на вимогах закону, оскільки зазначена пенсія є засобом соціального захисту, завдяки якому держава реалізує свою соціальну функцію. Крім того, судом встановлено, і це не оспорюється сторонами, що на момент отримання каліцтва позивач не працював.

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції в частині відмови позивачу у позові про стягнення щомісячного заробітку у розмірі 500 грн.  до ОСОБА_3 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, а саме – стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 на відшкодування шкоди по 500 грн. щомісячно, починаючи з 27.03.2009 року, тобто з дня звернення позивача до суду, та до 01.03.2012 року, тобто до чергового переогляду комісії МСЕК.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального права в частині відмови у стягненні з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в солідарному порядку на користь позивача на відшкодування шкоди по 500 грн. щомісячно не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки ОСОБА_5 не завдавав шкоди позивачеві, а тому не повинен відшкодовувати останньому ні матеріальної, ні моральної шкоди. Суд першої інстанції законно та обґрунтовано відмовив позивачу у задоволенні позову до ОСОБА_5

Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог стосовно стягнення 500 грн. щомісячно на оплату стороннього догляду позивачу, суд першої інстанції законно та обґрунтовано відмовив позивачу у позові в цій частині до ОСОБА_5, але відмовив в позові в цій частині і до ОСОБА_3, взагалі не обґрунтувавши свій висновок з цього приводу.

Разом з тим, ч. 1 ст. 1195 ЦК України передбачає обов’язок фізичної особи, яка завдала шкоду каліцтвом  або іншим ушкодженням здоров*я фізичній особі, відшкодувати додаткові витрати, зокрема, стороннього догляду.

Відповідно до довідки МСЕК від 11.02.2009 року ОСОБА_4 потребує стороннього догляду. Судом встановлено, що такий догляд за позивачем здійснює його батько - ОСОБА_6, який  у зв’язку з цим не працює, а лише отримує допомогу від УПСЗН Михайлівського району Запорізької області у розмірі 100 грн. щомісячно.

Приймаючи до уваги вищезазначені обставини, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції в частині відмови позивачу у позові до ОСОБА_3 про стягнення додаткових витрат по догляду щомісячно у розмірі 500 грн.  скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову, а саме – стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 додаткові витрати на здійснення стороннього догляду у розмірі по 100 грн. щомісячно, починаючи з 27.03.2009 року, тобто з дня звернення позивача до суду, та до 01.03.2012 року, тобто до чергового переогляду комісії МСЕК.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального права в частині відмови у стягненні з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в солідарному порядку на користь позивача додаткових витрат по догляду щомісячно у розмірі 500 грн. не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки ОСОБА_5 не завдавав шкоди позивачеві, а тому не повинен відшкодовувати останньому ні матеріальної, ні моральної шкоди. Суд першої інстанції законно та обґрунтовано відмовив позивачу у задоволенні позову до ОСОБА_5 в цій частині позову.

В іншій частині позову до ОСОБА_3 про стягнення додаткових витрат по догляду за ОСОБА_4 необхідно відмовити.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилається на те, що стягуючи з ОСОБА_3 на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 352, 93 грн., моральну шкоду у розмірі 5 000 грн. та витрати за надання юридичної допомоги у розмірі 250 грн., суд першої інстанції допустився порушення норм матеріального права, оскільки позивач не надав суду відповідних доказів щодо матеріальних затрат на придбання ліків, а моральна шкода була йому відшкодована ще до розгляду справи в суді.  

З такими доводами апеляційної скарги погодитись не можна, оскільки вони суперечать фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Право позивача на відшкодування додаткових витрат, пов’язаних з придбанням ліків, передбачено ч. 1 ст. 1195 ЦК України. Розмір цих витрат є обґрунтований та підтверджений відповідними фіскальними чеками, які є в матеріалах справи. Доводи апеляційної скарги в тій частині, що позивач не надав суду лист призначення ліків і доказів того, що саме це його лікування є наслідком отриманого захворювання пов’язаного з ДТП, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки позивач є інвалідом першої групи, є прикутим до інвалідної коляски, а ліки для нього купляє його батько, який в такій ситуації (стрес, постійне переживання за сина), купуючи ліки для сина, навряд чи думав про те, що йому необхідно буде доводити в суді ці обставини.

Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованого стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 моральної шкоди в розмірі 5 000 грн. колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки задовольняючи позов в цій частині на підставі ст.ст. 23, 1166, 1167, 1195 ЦК України, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 переніс фізичний біль та моральні страждання у зв’язку з ушкодженням здоров*я, визнаний інвалідом першої групи та є непрацездатним.

Крім того, доводи апеляційної скарги про те, що відповідач відшкодував позивачу моральну шкоду ще до розгляду цієї справи, не підтверджені відповідними доказами.

В матеріалах справи є докази того, що відповідач надавав позивачу  матеріальну допомогу, пов’язану з його лікуванням.

Разом з тим, матеріали справи свідчать про те, що позивач вперше звернувся до відповідача з позовом про відшкодування моральної шкоди лише при розгляді цієї цивільної справи.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

  ВИРІШИЛА:  

 Апеляційну скаргу   ОСОБА_3  відхилити.  

Апеляційну скаргу     ОСОБА_4  задовольнити частково.  

Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 23 липня 2009 року по цій справі скасувати в частині відмови у стягненні з ОСОБА_3 відшкодування у розмірі 500 грн. щомісячно та оплату стороннього догляду у розмірі 500 грн. щомісячно та ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту: „Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 на відшкодування шкоди по 500 грн. щомісячно, починаючи з 27.03.2009 року до 01.03.2012 року. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 на оплату сторонньої допомоги по 100 грн. щомісячно,  починаючи з 27.03.2009 року до 01.03.2012 року.”

Решту рішення залишити без змін.  

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.

  Головуючий  :  

  Судді  :