АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22 - 8319/ 2010 р. Головуючий у 1-й інстанції: Живлакова Г.О.
Суддя-доповідач: Поляков О.З.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Ломейка В.О.
суддів: Городовенка В.В.
Полякова О.З.
при секретарі: Бабенко Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Прокурора Приазовського району Запорізької області в інтересах держави в особі Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель в Запорізькій області на рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 30 квітня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору дійсним та визнання права власності на земельну ділянку, -
ВСТАНОВИЛА :
У квітні 2007 року ОСОБА_2. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору дійсним та визнання права власності на земельну ділянку.
В позовній заяві зазначав, що 11.03.2004 року він уклав з відповідачем договір міни, відповідно до якого відповідач передав йому земельну ділянку, призначену для товарного сільськогосподарського виробництва, розміром 6,5678 га, яка належить йому на праві приватної власності згідно держакту серії ЗП № 122458, а він передав відповідачу майно у вигляді зерна пшениці за взаємною домовленістю. Умови договору ними були виконані, він фактично користується земельною ділянкою, обробляє та вирощує на ній сільськогосподарську продукцію. З цих підстав просив визнати за ним право власності на земельну ділянку розміром 6,5678га.
Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 30 квітня 2007 року визнано договір міни земельної ділянки на зерно пшениці між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дійсним.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 6,5678 гектара для ведення фермерського господарства, розташовану на території Новокостянтинівської сільської ради приватної власності на підставі Державного акту на право приватної власності на землю ЗП № 122458, виданого Приазовською районною державною адміністрацією Запорізької області 26 березня 2007 року, зареєстрованого в Книзі записів держаних актів на право приватної власності на землю № 010727700042, вартістю 5000 грн. 00 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду, прокурор Приазовського району Запорізької області в інтересах держави в особі Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель в Запорізькій області подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.
Відповідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.
Згідно статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.
Задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_2 та визнавши за ним право власності на нерухоме майно, яке він отримав в результаті укладення договору міни, суд першої інстанції виходив з того, що сторони домовилися всіх істотних умов договору.
Проте, суд взагалі залишив поза увагою вимоги ст. 716, згідно якої до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов’язання.
На порушення вимог ст. ст. 212, 213 ЦК України суд першої інстанції не з'ясував, чому цей договір міни не був нотаріально посвідчений, оскільки за змістом ст. 716 ЦК України до договору міни нерухомості повинні застосовуватися положення про договір купівлі-продажу нерухомого майна, який згідно ст. 657 ЦК України має укладатися у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Також суд не дослідив, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, чи відповідає договір сторін вимогам ст.203 ЦК України, якою передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
З'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору, оскільки за змістом ч. 2 ст. 220 ЦК України суд може визнати дійсним правочин, що підлягає нотаріальному посвідченню, за умови, що сторони домовились щодо всіх істотних умов договору, є письмові докази такої домовленості, відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, не існує передбачених законом перешкод для його нотаріального посвідчення.
Суд першої інстанції не врахував, що нерухоме майно є однією з основ функціонування економічної системи держави. Саме тому оптимальна організація цивільного обороту об'єктів нерухомого майна є однією з головних завдань держави в галузі економічної політики. Керівну роль в організації такого обігу відіграє правове регулювання відносин, пов'язаних з нерухомим майном. Об'єкти нерухомого майна мають особливий правовий режим, який полягає, зокрема, у тому, що дані об'єкти, а також права на них підлягають спеціальній державній реєстрації відповідним органом, що встановлено ст.182 ЦК України та Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".
Відповідно до ст.2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою факту виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно.
Згідно роз'яснень п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.
Також слід врахувати, що на час укладення договору міни між сторонами та на час вирішення спору в судовому порядку діяв мораторій на відчуження (в тому числі і на міну) земельних ділянок сільськогосподарського призначення (п. 15 Розділу Х "Перехідні положення" Земельного Кодексу України).
За таких обставин судове рішення не можна визнати таким, що відповідає вимогам закону і матеріалам справи, воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 307, 309, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу Прокурора Приазовського району Запорізької області в інтересах держави в особі Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель в Запорізькій області - задовольнити.
Рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 30 квітня 2007 року по цій справі - скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_2 – відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий :
Судді :