АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2010 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Кварталової А.М.,
суддів – Галушко Л.А. , Левенця Б.Б.,
при секретарі – Петрович Н.В.,
за участю представників: позивача – ОСОБА_1, відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа – СТОВ „Бутовське” в особі ліквідатора – Панова Андрія Борисовича про стягнення боргу, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 19 лютого 2010 року ,-
встановила:
У листопаді 2008р. ОСОБА_3 звернулась з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу, посилаючись на те, що між нею та відповідачем по справі 21 серпня 2008р. укладено договір позики грошових коштів на суму 106367 грн.
Це зобов'язання оформлено розпискою, за якою відповідач зобов'язався повернути позивачці борг в зазначеній сумі до 20.11.2008р. Так як борг не був своєчасно повернутий позивачка вимушена звернутись до суду для захисту своїх порушених прав.
У судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала та уточнила їх збільшивши суму боргу до 121514 грн. 85 коп. й просила стягнути її з відповідача.
Заперечуючи проти позовних вимог відповідач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_2 стверджували, що за зазначеною розпискою грошей відповідач не отримував. Видана вона була, внаслідок тиску з боку позивачки та інших осіб, за зобов'язаннями СТОВ «Бутовське», яке очолював відповідач, перед ТОВ «Малахіт ЛТД», яке очолювала позивачка.
В підтвердження цих обставин, відповідач представив розписки - зобов'язання від 16.11.2006р. в кількості трьох примірників різної редакції та просив суд допитати в якості свідків працівників колишнього СТОВ «Бутовське» - ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8
Так як рішення по справі може вплинути на права та обов'язки сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю СТОВ «Бутовське», суд з власної ініціативи залучив його в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на стороні відповідача.
Головуючий в 1 інстанції –Вінська Н.В. . Справа № 22ц-2332/2010р Суддя - доповідач- Кварталова А.М. Категорія ЦП -27
Третя особа - ліквідатор СТОВ «Бутовське» - Панов А.Б. в судове засідання не з'явився, але надав до суду лист, яким просив розглядати справу за його відсутністю на підставі наданих ним письмових пояснень по суті.
З пояснень арбітражного керуючого Панова А.Б. вбачається, що в ході ліквідаційної процедури бухгалтерські, внутрішньогосподарські та інші документи банкрута СТОВ «Бутовське» відсутні, громадянка ОСОБА_3 кредиторські вимоги до СТОВ «Бутовське» не заявляла.
Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 19 лютого 2010 року позовні вимоги ОСОБА_3 – завдоволені.
Судом стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму боргу з урахуванням індексу інфліації та 3% річних від простроченої суми за період прострочення у розмірі 121 514, 85 грн.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у розмірі 1700 грн. та витрати на ІТЗ у розмірі 120 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати і закрити провадження у справі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи. При цьому посилається на те, що розписки по боргу на суму 106367 грн., відбулися між юридичними особами, і справа повинна розглядатися у господарському суді. Гроші він не отримував, розписка від 21.08.2008р. є безгрошовою, а саме такою, що видана на підтвердження його зобов’язань, що виникли у розписці - зобов’язання від 16.11.06р., де мова іде про розрахунки між юридичними особами: СТОВ «Бутовське» і ТОВ «Малахіт ЛТД», яке очолювала позивачка. 16 листопада 2006р. він в якості директора СТОВ « Бутовське» зобов’язувався розрахуватися із директором ТОВ «Малахіт» ОСОБА_3 за отримані від її підприємства паливно-мастильні матеріали на суму 106367 грн., вказавши остаточний термін проведення розрахунків 20-21 листопада 2008р. Він розрахувався за отримані паливно-мастильні матеріали на суму 106367 грн., віддавши за це 160 т. зерна(90 т. ячменю +70 т. соняшнику), а тому розписка від 21.08.2010р. укладена між юридичними особами та стосуються господарчих правовідносин.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, яка доповіла колегії суддів зміст оскаржуваного рішення , мотиви і доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог і доводів апеляційної скарги, вислухавши пояснення учасників процесу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги позивача в повному обсязі, суд першої інстанції, прийшов до висновку , що між сторонами був укладений договір позики на суму 106 376 грн., оскільки 21 серпня 2008р. відповідачем по справі ОСОБА_4 власноруч, у присутності свідка ОСОБА_9, написана та підписана розписка, якою він зобов’язувався повернути позивачці ОСОБА_3 борг у розмірі 106376 грн. до 20.11.2008р. Свої зобов'язання щодо повернення грошових коштів відповідач не виконав, а тому сума боргу у розмірі 106 376 грн., з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, підлягає стягненню з відповідача в розмірі 121514 грн. 85 коп. на користь позивачки.
Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з наступних підстав.
На підставі ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.
Відповідно до ч.І ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Судом встановлено, що 21 серпня 2008р. відповідачем по справі ОСОБА_4 власноруч, у присутності свідка ОСОБА_9, написана та підписана розписка, якою він зобов’язувався повернути позивачці ОСОБА_3 борг у розмірі 106376 грн. до 20.11.2008р.(а.с.6 ).
В суді апеляційної інстанції представник позивача посилався на те, що 21 серпня 2008р. між сторонами був укладено договір позики, який оформлений у вигляді розписки на суму 106367 грн., яку відповідач отримав і повинний повернути до 20.11.2008р.
Відповідач та його представник посилались на те, що до уваги необхідно прийняти розписку - зобов’язання ОСОБА_4 від 16 листопада 2006р., у якій ОСОБА_4, в якості директора СТОВ « Бутовське» зобов’язувався розрахуватися із директором ТОВ «Малахіт» ОСОБА_3 за отримані від її підприємства паливно-мастильні матеріали на суму 106367 грн., вказавши остаточний термін проведення розрахунків 20-21 листопада 2008р., тобто розрахунки відбулися із господарчих правовідносин та між вищевказаними юридичними особами, які в теперішній час ліквідовані.
Як вбачається з матеріалів справи, дійсно, 16 листопада 2006р. між директором СТОВ « Бутовське» ОСОБА_4 та директором ТОВ «Малахіт» ОСОБА_3 було укладено розписка - зобов’язання, згідно якій ОСОБА_4 одержав від ТОВ «Малахіт - ЛТД» у власність паливно-мастильні матеріали на суму 106367 грн. і тому зобов’язувався повернути суму в розмірі 106367 грн. одноразово або частинами у строки:
- суму у розмірі 81367 грн. у строк до 20 листопада 2007р., але не пізніше 21 листопада 2007р.; суму у розмірі 25 000 грн. у строк до 20 листопада 2008р., але не пізніше 21 листопада 2008р. У разі порушення строку повернення цих грошей він зобов’язувався сплатити ТОВ «Малахіт - ЛТД» штрафні санкції у розмірі 1% від суми заборгованості за кожний день прострочення. Вказана розписка - зобов’язання підписана сторонами та скріплена печатками підприємств(а.с.165).
Матеріалами справи підтверджено, що існує також дві розписки - зобов’язання від 16 листопада 2006р., в яких вказано, що директор СТОВ « Бутовське» ОСОБА_4 одержав у ОСОБА_3 гроші в сумі 106367 грн. та зобов’язувався повернути суму в розмірі 106367 грн. одноразово або частинами у строки:
- суму у розмірі 81367 грн. у строк до 20 листопада 2007р., але не пізніше 21 листопада 2007р.;
- суму у розмірі 25 000 грн. у строк до 20 листопада 2008р., але не пізніше 21 листопада 2008р.(а.с.166-167).
На вказаних розписках є підпис ОСОБА_3, де вона погодилась з умовами договору.
По однієї із розписок на а.с.90 позивачка зверталась 11.03.2008р. до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу в сумі 106367 грн. За її заявою ухвалою суду від 26 січня 2009р. її позовна заява до директор СТОВ « Бутовське» ОСОБА_4 була залишена без розгляду, оскільки вона бажала звернутися до суду про стягнення боргу по новій розписці (а.с. 208 ).
Всі вищезазначені розписки є тотожними, як у сумі, так і у терміну проведення розрахунків.
Згідно ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України, на підтвердження укладеного договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Враховуючи викладене та виходячи із змісту ст.ст. 1046,1047 ЦК України, договір позики є реальним договором. Він не може вважатись укладеним, поки не відбулося передання позикодавцем позичальникові грошей або речей, визначених родовими ознаками, які передбачені договором позики.
Тобто момент укладання договору позики збігається з моментом передання грошей позичальнику.
Розписка це доказ, який підтверджує передачу та одержання грошей. Розписка про отримання грошей, якщо вона є, а не про умови їх повернення – ці умови оговорюються в договорі позики , та є підтвердженням укладання та виконання договору позики.
Тобто для реального правочину необхідна домовленість сторін і передача речі, які повинні бути викладені в розписці.
Однак, як вбачається із оригіналу розписки, яка була оголошена в засіданні колегії суддів та її копії на а.с. 6 в матеріалах справи, зазначена розписка написана власноруч ОСОБА_4 про зобов’язання повернути ОСОБА_3 гроші в сумі 106376 грн., в якій не підтверджується передання позикодавцем позичальникові грошей в сумі 106367 грн. Розписка не містить підпису ОСОБА_3 про укладання між сторонами договору позики та умови договору позики про повернення суми боргу.
Тобто розписка від 21 серпня 2008р. не підтверджує факту отримання грошей ОСОБА_4 від ОСОБА_3
Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено, що 21 серпня 2008р. нею було передано грошові кошти в сумі 106 367 грн. і договір позики (передача) вказаної суми дійсно мала місце.
За таких обставин, колегія суддів, вважає, що зобов’язання , які викладені в розписці від 21 серпня 2008р. відповідачем по справі ОСОБА_4, де він зобов’язується повернути ОСОБА_3 борг у розмірі 106376 грн.(а.с.6), не пов’язані з договором позики виходячи із ст.ст. 1046,1047,1049 ЦК України, а тому позов позивачки не підлягає задоволенню.
Зазначена розписка підтверджує те, що між сторонами по справі не виникли правовідносини, які випливають з договору позики, і тому підстав для стягнення боргу, колегія суддів не вбачає.
Розписки, які укладені 16 листопада 2006р. підтверджують наявність підприємницьких відносин вказаного зобов’язання, які були укладені на підставі господарських правовідносин.
Доводи позивача про те, що сума боргу підтверджена свідком ОСОБА_9 в присутності якого відповідач отримував борг є необґрунтованими, оскільки в тих випадках, коли договір позики укладений у письмовій формі, доведення шляхом свідчень свідків не допускається, за винятком випадків кримінально - караних дій.
Відповідно до п.3,4 ст. 309 ЦПК України, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи і неправильне застосування норм матеріального права, зокрема ст. 1046,1047, 1049 ЦК України, є підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення, про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ст.ст. 79,80,81,88 ЦПК України підлягає стягненню з позивача на користь держави судовий збір в розмірі 1215 грн. 14 коп. (1% від ціни позову 121514грн.85 коп.) та витрати на інформаційний розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 120 грн., оскільки ці судові витрати не були сплачені позивачкою при подачі позовної заяви до суду.
Підстав для закриття провадження по справі , колегія суддів не вбачає .
Керуючись ст.ст.209, 307 ч.1 п.2,309 ч.1п.п.3,4, 316,317,319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області ,-
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 19 лютого 2010 року скасувати.
В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа – СТОВ „Бутовське” в особі ліквідатора – Панова Андрія Борисовича про стягнення боргу – відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Судді апеляційного суду Одеської області А.М.Кварталова
Л.А.Галушко
Б.Б.Левенець
Вірність копії засвідчую:
суддя Апеляційного суду Одеської області Кварталова А.М.