РІШЕННЯ

іменем України

Справа № 2-5/2010

    28 вересня 2010 року Славутицький міський суд Київської області у складі судді Орла А.С., при секретарі Носенко І.В.,

з участю:

позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представників позивача ОСОБА_3, ОСОБА_4,

представників відповідачів Балики М.А., Сусленка В.О.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Славутичі  цивільну справу за позовними заявами ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_1 до державного підприємства „Національна атомна енергогенеруюча компанія „Енергоатом” та державного спеціалізованого підприємства „Чорнобильська атомна електростанція”  про стягнення авторської винагороди за раціоналізаторську пропозицію,  пені та трьох процентів річних з урахуванням індексу інфляції, -

УСТАНОВИВ:

    У грудні 2000 року до суду звернулися ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_1, ОСОБА_13, ОСОБА_14 і ОСОБА_15 з позовними вимогами до ДП НАЕК «Енергоатом», розмір яких  упродовж судового розгляду уточнили та збільшили і просили стягнути з ДП НАЕК «Енергоатом» на користь кожного, крім ОСОБА_7, по 156 230 гривень 19 копійок, в т.ч. 54 858 гривень 27 копійок авторської винагороди за раціоналізаторську пропозицію, 3 960 грн. 39 коп. пені за прострочення виплати винагороди, 97 411 грн. 53 коп. – 3% річних та інфляційні втрати,  на користь ОСОБА_7 – 156 377 грн. 31 коп., в т.ч. 55 005 грн. 39 коп. винагороди за раціоналізаторську пропозицію, 3 960 грн. 39 коп. пені за прострочення виплати винагороди, 97 411 грн. 53 коп. – 3% річних та інфляційні втрати.

Посилалися на те, що позивачі є авторами раціоналізаторської пропозиції і мають на підставі відповідного договору та пункту 53 «Тимчасового положення про правову охорону об’єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні»  право на авторську винагороду у розмірі 10% від доходу, одержаного підприємством за два роки її використання на Чорнобильській АЕС, розмір якого встановлений висновком експертизи. Виходячи з максимального значення встановленого доходу та кількості співавторів раціоналізаторської пропозиції, кожний з позивачів відповідно до умов договору має право на неодержану з вини підприємства суму винагороди у розмірі по 54 858 гривень 27 копійок кожний, крім ОСОБА_7, який не одержав винагороду у розмірі 55 005 гривень 39 копійок. Крім того, вважають, що кожен з них має право на підставі п. 54 Тимчасового положення на одержання пені у розмірі 0,04 відсотка за 180 днів прострочення виплати винагороди, що становить 3 960 гривень 39 копійок, а також на врахування 3% річних та індексу інфляції за час прострочення, що становить 97 411 гривень 53 копійки кожному, на підставі ст. 625 ЦК України.

    У процесі судового розгляду до участі у справі як співвідповідача було залучено ДСП «Чорнобильська АЕС».

    Ухвалою від 26 квітня 2002 року у зв’язку із смертю позивача ОСОБА_6 його позовні вимоги були виділені в окреме провадження.

    Ухвалою від 11 лютого 2003 року у справі № 2-4/2003 позовна заява спадкоємців позивача ОСОБА_6 була залишена без розгляду.

    Ухвалою від 14 червня 2002 року, яка набрала законної сили, провадження у справі у відповідній частині було закрито у зв’язку з відмовою від позову позивачів ОСОБА_13 і ОСОБА_15.

    Ухвалою від 11 лютого 2003 року, яка набрала законної сили, провадження у справі у відповідній частині було закрито у зв’язку з відмовою від позову позивача ОСОБА_14.

    Ухвалою від 17 вересня 2010 року провадження у справі у частині позовних вимог ОСОБА_13, ОСОБА_15 і ОСОБА_14 було закрито з підстави набрання законної сили ухвалами суду про закриття провадження у справі у зв’язку з відмовою від позову, постановлених з приводу спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих самих підстав.

    Ухвалою від 12 травня 2010 року у порядку правонаступництва до участі у справі залучено спадкоємця померлого позивача ОСОБА_12 його дружину ОСОБА_8, яка прийняла його спадщину.

    У судовому засіданні позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, представники позивачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 позовні вимоги просили задовольнити у повному обсязі, посилаючись на зазначені у позовній заяві підстави.

    Представник відповідача ДП НАЕК «Енергоатом» позовні вимоги не визнав, пославшись на необгрунтованість доказами розміру заявлених вимог. Крім того, ДП НАЕК «Енергоатом» вважає неналежним відповідачем у справі, оскільки раціоналізаторська пропозиція була використана Чорнобильською АЕС, яка мала статус відокремленого підрозділу, а у подальшому набула статусу юридичної особи і повинна відповідати за цим позовом. Вимоги про стягнення пені та урахування індексу інфляції і трьох процентів річних вважає необгрунтованими, оскільки немає вини підприємства у тривалому вирішенні справи.

    Представник відповідача ДСП «Чорнобильська АЕС» подав письмові заперечення проти позову і в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову. Послався на відсутність правових підстав для звернення з позовом, оскільки авторська винагорода була виплачена позивачам 25.05.1999 р. і тому зобов’язання за договором припинились їх виконанням. ДСП ЧАЕС є неналежним відповідачем у справі, оскільки на час виникнення спору не мало статусу юридичної особи. Крім того,  ядерне паливо, економію якого було отримано Чорнобильською АЕС в результаті використання раціоналізаторської пропозиції, знаходилось на балансі ДП НАЕК «Енергоатом». Під час реорганізації відокремленого підрозділу ДП НАЕК «Енергоатом» і створення на його базі ДСП ЧАЕС згідно розподільчого балансу права та обов’язки за договором із співавторами раціоналізаторської пропозиції не були передані ДСП ЧАЕС. Вимоги про стягнення пені та урахування індексу інфляції і трьох процентів річних вважає необгрунтованими, оскільки немає вини підприємства у тривалому вирішенні справи.

    Вислухавши пояснення позивачів,  їх представників, представників відповідачів, дослідивши письмові докази, перевіривши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

    Судом встановлено, що ОСОБА_15, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_1, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_5 і ОСОБА_7, - позивачі у справі, за трудовими договорами були працівниками відокремленого підрозділу «Чорнобильська АЕС» державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», - відповідача у справі

    28 травня 1999 року ОСОБА_15, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_1, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_5 і ОСОБА_7 ВП «Чорнобильська АЕС» ДП НАЕК «Енергоатом» були видані посвідчення на подану 2 березня 1999 року за № 3 і визнану підприємством раціоналізаторську пропозицію під назвою «Доработка транспортного устройства /1319/» (т. 2 а.с.19-27).

    25 травня 1999 року співавтори раціоналізаторської  пропозиції ОСОБА_15, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_1, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_5 і ОСОБА_7 уклали з адміністрацією ВП «Чорнобильська АЕС» НАЕК «Енергоатом» договір № 4, відповідно до якого погодилися одержати належну їм винагороду в розмірі 10% від доходу, створеного використанням раціоналізаторської пропозиції, з виплатою авансу в розмірі 50% і розділити її порівну між усіма співавторами (т. 2, а.с. 40).

    Згідно акту про використання цієї раціоналізаторської пропозиції від 14 червня 1999 року, складеного комісією ВП ЧАЕС НАЕК «Енергоатом», датою початку використання раціоналізаторської пропозиції визначено 25 лютого 1999 року (т. 2, а.с.39).

    Згідно розрахунку річного доходу від використання раціоналізаторської пропозиції № 3 від 2 березня 1999 року «Доработка транспортного устройства /1319/ за два роки використання, затвердженого 20.02.2001 р., річний доход ВП ЧАЕС НАЕК «Енергоатом» становив 14712 гривень 36 копійок (т. 1, а.с.161).

    У відповідності з наказом ВП ЧАЕС НАЕК «Енергоатом» від 20.02.2001 р. № 104 кожному із співавторів раціоналізаторської пропозиції до сплати належала винагорода у розмірі 147 грн. 12 коп., всього 1471 грн. 20 коп., що становить 10 % річного доходу за два роки використання раціоналізаторської пропозиції, визначеного розрахунком, у розмірі 14712 грн. 36 коп. (т. 1, а.с.160).

    Не погодившись з розміром виплаченої винагороди, позивачі звернулися до суду з цим позовом.

    Згідно ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

    Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами  виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, договори та інші правочини. Згідно ч. 3 цієї статті цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

    За визначенням ч. 1 ст. 418 ЦК України право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкті права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

    Частиною третьою цієї статті закріплено принцип непорушності права інтелектуальної власності. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

    Частина перша статті 420 ЦК України до об’єктів права інтелектуальної власності, зокрема відносить і раціоналізаторські пропозиції.

    За правилом ч. 2 ст. 429 цього Кодексу майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.

    За змістом ст. 431 цього Кодексу порушення права інтелектуальної власності тягне за собою відповідальність, встановлену цим Кодексом , іншим законом чи договором.

    Як передбачено ст. 481 цього Кодексу раціоналізаторською пропозицією є визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності.

Згідно ст. 483 цього Кодексу суб’єктами права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію є її автор та юридична особа, якій ця пропозиція подана.

За нормою права, закріпленою у ч. 1 ст. 484 цього Кодексу, автор раціоналізаторської пропозиції має право на добросовісне заохочення від юридичної особи, якій ця пропозиція подана.

    Майнові та пов’язані з ними особисті немайнові відносини, що виникають у зв’язку зі створенням, правовою охороною та використанням винаходів, промислових зразків, товарних знаків і знаків обслуговування (далі – об’єкти промислової власності) а також відносини, пов’язані з визнанням прав автора на раціоналізаторські пропозиції, на час виникнення спірних відносин регулювались  Тимчасовим положенням про правову охорону об’єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні, затвердженим Указом Президента України № 479/92 від  18.09.1992 р..

    Відповідно до п. 53 Тимчасового положення право на винагороду має автор (співавтори) раціоналізаторської пропозиції протягом 2 років від дати початку її використання на підприємстві, яке видало автору свідоцтво на цю раціоналізаторську пропозицію. Розмір винагороди визначається умовами договору між автором і підприємством і не може бути менше: 10 відсотків доходу, одержуваного щорічно підприємством від використання раціоналізаторської пропозиції; 2 відсотків від частки собівартості продукції (робіт, послуг), що припадає на раціоналізаторську пропозицію, корисний еффект від якої не впливає на одержання доходу. Винагорода сплачується автору відповідно до договору, але не пізніше 3 місяців після закінчення кожного року використання раціоналізаторської пропозиції.

    Між сторонами було укладено договір № 4 від 25 травня 1999 року, відповідно до якого співавтори раціоналізаторської пропозиції погодилися одержати належну їм винагороду в розмірі 10% від доходу, створеного використанням раціоналізаторської пропозиції, з виплатою авансу в розмірі 50% і розділити її порівну між усіма співавторами.

    Оскільки між сторонами виник спір про розмір належної їм винагороди, за вирішенням якого позивачі звернулися до суду з цим позовом, то за правилом ст. 10 ЦПК України позивачі повинні були довести розмір доходу, одержаного підприємством від використання їх раціоналізаторської пропозиції протягом двох років від дати початку її використання.

    Для встановлення цієї обставини, враховуючи наявність суперечливих доказів, судом за згодою сторін було призначено судові експертизи об’єктів інтелектуальної власності.

    Висновком судової експертизи об’єкта права інтелектуальної власності  № 3041 від 23 травня 2007 року встановлено, що розмір доходу, одержаного відокремленим підрозділом «Чорнобильська атомна електростанція» державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» від використання раціоналізаторської пропозиції під назвою «Доработка транспортного устройства /1319/» протягом двох років від дати початку її використання на підприємстві не є меншим від 2 778 050 гривень 49 копійок та не є більшим 5 596 755 гривень 39 копійок. Середньоарифметичне значення доходу за два роки використання рацпропозиції № 3 від 02.03.1999 р. «Доработка транспортного устройства /1319» без податку на додану вартість дорівнює 4 263 629 гривень 94 копійки. Середньоарифметичне значення доходу за два роки використання рацпропозиції № 3 від 02.03.1999 р. «Доработка транспортного устройства  /1319/» з податком на додану вартість дорівнює 3 555 904 гривні 63 копійки (т. 4, а.с. 5-23).

    За обставин неможливості встановити однозначний розмір доходу, одержаного підприємством від використання спірної раціоналізаторської пропозиції, що вбачається з висновків експертиз, суд виходить із засади справедливості, закріпленої у ст. 3 ЦК України і вважає правильним визначити розмір спірного доходу як середньоарифметичне значення між найменшим та найбільшим розміром, встановленим висновком зазначеної експертизи від 23 травня 2007 року № 3041.

    Як зазначено експертом у цьому висновку, застосовані  ним методичні рекомендації для визначення прибутку від використання об’єктів промислової власності, затверджені наказом Державного патентного відомства України від 26 серпня 1998 року № 80, не розкривають питання щодо врахування або не врахування в доході податку на додану вартість. Тому експертом у висновку зазначено середньоарифметичне значення доходу у двох варіантах – з податком на додану вартість і без податку на додану вартість.

    Визначаючи правильний для вирішення справи варіант середньоарифметичного значення доходу, суд виходить з положень ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якими визначено поняття валового доходу, видів доходів, які включаються та не включаються до валового доходу.

    Так, за правилом п.п.  4.2.1. цієї статті не включаються до складу валового доходу   суми податку на додану вартість, отримані (нараховані) платником податку на додану вартість, нарахованого на вартість продажу товарів (робіт, послуг), за винятком випадків, коли підприємство-продавець не є платником податку на додану вартість.

    Виходячи з цього, суд вважає правильним при визначенні розміру спірного доходу взяти його середньоарифметичне значення без податку на додану вартість, яке відповідно до висновку експертизи від 23 травня 2007 року № 3041 дорівнює 4 263 629 гривень 94 копійки.

    Висновок експертизи об’єкта права інтелектуальної власності № 3254 від 14 березня 2002 року (т. 2, а.с. 102-110) суд відкидає, оскільки ця експертиза не встановила конкретний розмір спірного доходу.

    Надані сторонами під час розгляду справи власні розрахунки  розміру спірного доходу суд відкидає як недостовірні, оскільки вони не відповідають методичним рекомендаціям для визначення прибутку від використання об’єктів промислової власності, затверджених наказом Державного патентного відомства України від 26 серпня 1998 року № 80, інших положень цивільного законодавства, які регулюють ці відносини і зроблені без врахування необхідних даних.

    Обчислюючи розмір винагороди у розмірі 10% від доходу, одержаного підприємством за два роки використання раціоналізаторської пропозиції, на одержання якої мають право її співавтори відповідно до умов укладеного з підприємством договору, суд виходить з наступного розрахунку:     4 263 629,94 грн. : 100 х 10 = 426 362,99 грн..

    Виходячи з цього значення, кожен із співавторів у кількості 10 осіб має право відповідно до договору  на одержання  винагороди у такому розмірі: 426 362,99 грн. : 10 = 42 636,30 грн..

    Враховуючи, що співавтори раціоналізаторської пропозиції ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_12 одержали винагороду у розмірі 147 гривень 12 копійок кожен, про що зазначено у позовній заяві, то стягненню на користь кожного з них підлягає неодержана винагорода у розмірі 42 489 грн. 18 коп., який визначається як різниця між розміром належної до виплати та виплаченою фактично винагородою. Стягненню на користь ОСОБА_7 підлягає винагорода у повному розмірі, оскільки нарахована підприємством винагорода у розмірі 147 грн. 12 коп. ним не була одержана.

    Позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 0.04 відсотка за 180 днів прострочення виплати винагороди на загальну суму 35 643, 50 грн. є безпідставними і задоволенню не підлягають, оскільки згідно п. 54 Тимчасового положення сплата пені встановлена лише для власника патенту, винного у несвоєчасній виплаті винагороди. Укладеним між сторонами договором та іншими актами цивільного законодавства сплата пені за несвоєчасну виплату винагороди за раціоналізаторську пропозицію не передбачена.

    Позовні вимоги в частині стягнення 3% річних на  загальну суму 135 616, 17 грн. та інфляційних втрат на суму 741 087,62 грн. задоволенню не підлягають, виходячи з таких обгрунтувань.

    Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, на яку посилаються позивачі як на підставу своїх вимог у зазначеній частині, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

    Як встановлено судом, після виплати винагороди між сторонами виник спір щодо розміру належної співавторам винагороди за раціоналізаторську пропозицію, за вирішенням якого вони звернулися до суду з цим позовом.

    Спірна сума грошового зобов’язання, яка встановлена судом при вирішенні справи, не може вважатися грошовим зобов’язанням, виконання якого прострочене, у розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, за порушення якого встановлена відповідальність у виді сплати 3% річних та врахування індексу інфляції, оскільки зобов’язання у присудженій частині  виникає з рішення суду, а не з договору чи закону.

    Заперечення представника відповідача ДП НАЕК «Енергоатом» про те, що це підприємство є неналежним відповідачем у справі, не грунтуються на законі та матеріалах справи.

    Як встановлено абз. першим п. 53 Тимчасового положення право на винагороду має автор (співавтори) раціоналізаторської пропозиції від її використання на підприємстві, яке видало автору свідоцтво на цю раціоналізаторську пропозицію.

    За змістом ст. 483 ЦК України суб’єктами права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію є її автор та юридична особа, якій ця пропозиція подана.

    Відповідно до ст. 80 цього Кодексу юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

    Відповідно до ч. 1 ст. 95 цього Кодексу філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням  та здійснює всі або частину її функцій. Згідно ч. 3 цієї статті філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

    Як встановлено судом з долучених до справи правовстановлюючих документів і не оспорювалось сторонами, з часу подання та визнання спірної раціоналізаторської пропозиції і до закінчення двох років її використання відокремлений підрозділ «Чорнобильська АЕС» державного підприємства НАЕК «Енергоатом»  не мав статусу юридичної особи і у взаємовідносинах з співавторами, які працювали за трудовим договором, діяв від імені державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» відповідно до статуту підприємства та свого положення, а його генеральний директор діяв на підставі виданої підприємством довіреності від імені зазначеного підприємства.

    Реорганізація ДП НАЕК «Енергоатом» шляхом виділення з його складу ВП ЧАЕС і створення на його базі самостійного підприємства ДСП ЧАЕС були здійснені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2001 року № 399 «Про утворення державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС», згідно п. 2 якої до ДСП ЧАЕС переходили майно, майнові права і обов’язки ДП НАЕК «Енергоатом» згідно з розділювальним балансом. Основні завдання ДСП ЧАЕС були визначені п. 3 постанови (т.2, а.с.119).

    Згідно свідоцтва про державну реєстрацію  (перереєстрацію) суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи ДСП ЧАЕС було зареєстровано 11 червня 2001 року (т. 2, а.с.122).

    Згідно довідки про включення до ЄДРПОУ ДСП ЧАЕС було включено до державного реєстру 19.06.2001 р. (т.2, а.с. 123).

    За правилом ч. 4 ст. 87 ЦК України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

    Як видно зі змісту розділювального балансу станом на 30.06.2001 р., долученого до матеріалів справи, права та зобов’язання за договором на спірну раціоналізаторську пропозицію від ДП НАЕК «Енергоатом»  до ДСП ЧАЕС не передавались.

    Таким чином належним відповідачем у справі, який повинен відповідати за позовом, є державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», а не державне спеціалізоване підприємство «Чорнобильська АЕС».

    За правилом ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві – пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Згідно ч. 3 цієї статті якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

    Керуючись ст. 209, 212-215 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» авторську винагороду за раціоналізаторську пропозицію: на користь ОСОБА_7 42 636 гривень 30 копійок, на користь ОСОБА_8 42 489 гривень 18 копійок, на користь ОСОБА_9 42 489 гривень 18 копійок, на користь ОСОБА_10 42 489 гривень 18 копійок, на користь ОСОБА_11 42 489 гривень 18 копійок, на користь ОСОБА_1 42 489 гривень 18 копійок.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» судовий збір 1700 гривень.

Стягнути на користь Київського науково-дослідного інституту судових експертиз оплату за проведену експертизу об’єктів інтелектуальної власності пропорційно розміру задоволених та відхилених позовних вимог: з державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» 1079 гривень 42 копійки, з ОСОБА_7 321 гривню 49 копійок, з ОСОБА_8 321 гривню 49 копійок, з ОСОБА_9 321 гривню 49 копійок, з ОСОБА_10 321 гривню 49 копійок, з ОСОБА_11 321 гривню 49 копійок, з ОСОБА_1 321 гривню 49 копійок.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Київської області через Славутицький міський суд. Апеляційні скарги можуть бути подані протягом десяти днів з дня проголошення.

Суддя