Справа №2-197/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

04 листопада 2010 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючої-судді                 Павлів З.С.

при секретарі -                     Михавко І.І.

за участю адвокатів              ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, Дрогобицької районної державної адміністрації, з участю третіх осіб ОСОБА_6, Дрогобицької районної державної адміністрації, про визнання права власності, визнання частково недійсним договору дарування будинку, визнання недійсним рішення Дрогобицької районної ради та свідоцтва про право власності на будинок, -

      в с т а н о в и в:

Позивачка ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом п ро визнання права власності на ? частину будинковолодіння в АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом, та визнання частково недійсним договору дарування будинку від 30.12.2005 року та визнання недійсним рішення Дрогобицької районної Ради за №70 від 17.03.1988 року.

В підтвердження позовних вимог посилається на те, що 13 листопада 1964 року уклала шлюб з ОСОБА_9, 1936 року народження. Від шлюбу народилося двоє дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3. Рішенням Дрогобицької районної Ради депутатів трудящих, у відповідності з планом відведеної ділянки, Лішнянською сільською Радою в 1963 році була виділена земельна ділянка площею 0,07 га та зроблений типовий проект Б-112. На даній земельній ділянці її чоловіком за його кошти був побудований будинок. Після одруження вона вселилася в АДРЕСА_1 до чоловіка. У даному будинку проживали ще батьки чоловіка, ОСОБА_10 та ОСОБА_7. На час вселення будівництво будинку не було завершено. Вони з чоловіком за власні кошти встановили в будинку печі, підлоги, в 1978 році згідно проекту проводили його газифікацію. Вся документація щодо газифікації будинку була виготовлена на ім’я її чоловіка - ОСОБА_9. Всі поточні ремонти будинку також здійснювалися за їх кошти. 21 грудня 1968 року помер ОСОБА_10. А її чоловік - ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_4, після смерті якого відкрилася спадщина на його частку в будинковолодінні за адресою: АДРЕСА_1. Вона разом з синами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 прийняла спадщину, вступивши у володіння спадковим майном, але нотаріально його не оформили, що підтверджується фактом постійного проживання з 1964 року у даному будинку. Їй стало відомо, що ще 22.03.1988 року ОСОБА_7 видано свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок на підставі рішення виконавчого комітету Дрогобицької районної Ради народних депутатів Львівської області за № 70 від 17 березня 1998 року та Дрогобицьким міжміським бюро технічної інвентаризації проведено реєстрацію в реєстровій книзі за № 1 за реєстром № 155, а 30 грудня 2005 року ОСОБА_7 даний будинок подарувала ОСОБА_8  у відповідності з договором дарування. Оформляючи право власності на ціле будинковолодіння, ОСОБА_7 скрила відомості про дійсних його власників у зв’язку з цим і було видано рішення виконавчого комітету Дрогобицької районної ради за № 70 від 17.03.1988 року. Рішення Лішнянської сільської Ради про видачу права власності на ОСОБА_7 не було.

Рішення виконавчого комітету Дрогобицької районної ради народних депутатів від 17.03.1988 року вважає незаконним, а у відповідності з ч. 4 ст. 268 ЦК України позовна давність на вимогу власника про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності не поширюється. Вважає, що на даний час її та дітей незаконно позбавлено спадкування після смерті чоловіка та позбавлено житла.

    ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом п ро визнання права власності по 1/4 частини будинковолодіння та визнання частково недійсним договору дарування будинку, визнання недійсним рішення Дрогобицької районної Ради та свідоцтва про право власності на будинок. В підтвердження позовних вимог покликаються на обставини, викладені позивачкою ОСОБА_4 Зокрема, мотивують тим, що на час смерті батька вони також проживали у спірному будинку, прийняли спадщину, вступивши у володіння спадковим майном, але нотаріально його не оформили, що підтверджується фактом постійного проживання з 1964 року у даному будинку. Їм відносно недавно стало відомо, що 22.03.1988 року ОСОБА_7 було видано свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок на підставі рішення виконавчого комітету Дрогобицької районної Ради народних депутатів Львівської області за №70 від 17 березня 1998 року, і те, що остання вказаний будинок подарувала ОСОБА_8. Вважають, що вони незаконно позбавлені права на спадкування. Після смерті батька вони всі четверо, разом з відповідачкою, успадкували спірне будинковолодіння по ? його частині. Просять суд визнати недійсним рішення № 70 від 17.03.1988 року виконавчого комітету Дрогобицької районної ради «про оформлення права власності на реєстрацію житлових будинків села Грушів» в частині оформлення права власності на АДРЕСА_1 та свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок, виданий Дрогобицькою районною державною адміністрацією 22.03.1988 року. Просять визнати за ними право власності по 1/4   частині будинковолодіння в АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом; визнати частково недійсниим договір дарування 3/4 частин житлового будинку від 30.12.2005 року по АДРЕСА_1.

    У судовому засіданні позивачі позовні вимоги підтримали повністю з підстав, викладених в позовній заяві.

Адвокат позивачки ОСОБА_4 – ОСОБА_2 в судовому засіданні доповнила, що після смерті ОСОБА_10, на їхню думку, ? вказаного будинку належить ОСОБА_7, як частина спільного майна подружжя, і ? будинку – ОСОБА_9. А тому, після сина – ОСОБА_9 спадкоємцями є його дружина і діти – позивачі у справі.

Представник відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 – ОСОБА_11 позовні вимоги не визнала та заперечила щодо їх задоволення. Пояснила, що будинок будувався батьками – ОСОБА_7 та ОСОБА_10 на земельній ділянці, де була стара хата. Весілля позивачки та ОСОБА_9 було в новому будинку в 1964 році. Останній знав, що мама в 1988 році оформила право власності на будинок, ніколи не заперечував, що це батьківський будинок. Вважає, що договір дарування спірного будинку, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, є законним, жодних порушень при його укладенні не було, власник будинку розпорядилася своїм майном на свій розсуд, подарувавши його онуку. Позивачі, окрім ОСОБА_5, проживають у будинку, користуються половиною будинку. Ніхто їх з цього будинку не виселяє.

    Представник відповідача та третьої особи Дрогобицької районної держаної адміністрації в судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, заперечивши щодо задоволення позовних вимог в частині визнання рішення виконавчого комітету Дрогобицької районної ради народних депутатів від 17.03.1988 року незаконним. Щодо задоволення решти позовних вимог – поклався на думку суду. Пояснив, що в 1988 році на підставі довідок сільських рад, якими підтверджувалося те, за ким рахується будинковолодіння, виконком районної ради оформляв свідоцтва про право власності.  

ОСОБА_6, як третя особа, в судовому засіданні не заперечив проти задоволення позовних вимог щодо визнання права власності по 1/4 частини будинковолодіння та визнання частково недійсним договору дарування будинку, визнання недійсним рішення Дрогобицької районної Ради та свідоцтва про право власності на будинок.

      Вислухавши пояснення учасників судового розгляду, свідків, вивчивши матеріали справи, суд вважає,  що у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

З рішення виконавчого комітету Дрогобицької районної ради від 17.03.1988 року «Про оформлення права власності на реєстрацію житлових будинків с.Грушів, Лішня» вбачається, що за ОСОБА_7 вирішено визнати право власності на будинок в АДРЕСА_1, та зобов’язано Дрогобицьке МБТІ провести відповідну реєстрацію.

Як вбачається зі свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок від 22.03.1988 року, виданого виконкомом Дрогобицької районної ради на підставі рішення виконкому Дрогобицької районної ради №70 від 17.03.1988 року, цілий жилий будинок з господарськими спорудами в АДРЕСА_1, дійсно належить ОСОБА_7

    Судом оглянуто адміністративну справу №2-а-13/2008, в якій з копії погосподарських книг з 1963 року та з довідки Лішнянської сільської ради від 10.12.1987 року вбачається, що АДРЕСА_1 рахувався за ОСОБА_7

    З договору дарування житлового будинку від 30 грудня 2005 року, посвідченого  приватним нотаріусом Спариняк Л.В. за реєстровим №3853, вбачається, що ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_8 житловий АДРЕСА_1.

    З матеріалів спадкової справи №372/1992 після смерті ОСОБА_13 вбачається, що до нотаріуса із заявою звернувся ОСОБА_6 01.12.1992 року про прийняття спадщини та видачу свідоцтва, вказавши, що після смерті ОСОБА_9 залишилося таке спадкове майно: незакінчене будівництво житлового будинку без господарських будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1

ОСОБА_4 01.12.1992 року в нотаріальну контору подала заяву, з якої вбачається, що їй відомо про відкриття спадщини після смерті її чоловіка ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4, що стверджується свідоцтвом про смерть. На оформлення спадкових прав не претендує. Факт родинних відносин ОСОБА_5 та померлого підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_5 та ОСОБА_6

    Після смерті ОСОБА_9 залишилося спадкове майно: незавершений будівництвом житловий будинок по АДРЕСА_1, стан готовності 60 відсотків, згідно довідки МБТІ від 01.12.1992 року.          

    12 січня 1993 року державним нотаріусом Дрогобицької державної нотаріальної контори видано ОСОБА_6 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_9 на незакінчений будівництвом житловий будинок (стан готовності 60%), що знаходиться в с.Лішня по вул.Польовій (б/н).

    Вказані вище письмові докази підтверджують ту обставину, що спадщина після смерті ОСОБА_9 відкрилася з ІНФОРМАЦІЯ_4, позивач ОСОБА_5 спадкові права оформив, позивачка ОСОБА_4 від спадщини відмовилася, реалізувавши совє право як спадкоємець по закону у відповідності до ст.553 ЦК України (в редакції 1963 року). Позивач ОСОБА_6 не звертався із заявами про оформлення спадщини. На момент відкриття спадщини позивачі не вказали, що до складу спадного майна ввійшло спірне АДРЕСА_1, хоча в судовому засіданні ствердили про те, що вони знали, що спірний будинок належить їх батькові.

Свідок ОСОБА_14 суду пояснив, що він добре знав померлого ОСОБА_9, якому особисто допомагав заливати фундамент під будівництво нового будинку. У старому будинку жили батьки останнього, батько був інвалідом. На той час ОСОБА_9 одруженим ще не був. Йому невідомо: кому був наданий дозвіл на будівництво і за чиї кошти воно проводилось. ОСОБА_9  забрав зі старої хати своїх батька з матір’ю проживати до нового будинку. Позивачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 також ще дітьми проживали у вказаному будинку.

Свідок ОСОБА_15 суду пояснив, що померлий ОСОБА_9 є його братом. Останній проживав з батьками в старому будинку і після того, як сільська рада надала їм земельну ділянку, в 1963 році брат розпочав будівництво. Їхній батько був інвалідом, а мати працювала в колгоспі. Згодом ОСОБА_9 пішов з батьками проживати у новий будинок.

Позивачами суду надано копію рішення виконкому Дрогобицької районної ради без підпису голови виконкому районної ради депутатів трудящих, дати на реєстраційного номеру, з якого вбачається, що ОСОБА_13 виконавчий комітет вирішив затвердити рішення загальних зборів колгоспників дослідної станції, з земель якого відводиться земельна ділянка під забудову жилого будинку в с.Лішня в розмірі 0,07 га. за типовим проектом Б-112, згідно з планом відведення дільниці, затвердженому рішенням виконкому Лішнянської сільської ради в 1963 році. Оскільки дане рішення не зареєстровано, без підпису і дати, реквізити документа відповідного органу відсутні, то суд не може приймати його до уваги.

    У відповідності до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог та заперечень. Позивачі не довели суду, що на момент відкриття спадщини в обсяг спадкового майна входило спірне АДРЕСА_1, не надано жодних доказів, які б підтверджували виділення померлому ОСОБА_9 земельної ділянки по АДРЕСА_1, та про здійснення ним будівництва цього будинку, зокрема, дозвіл на будівництво та проект будівництва, тобто не представили докази, які б засвідчували право власності на спірний будинок спадкодавця ОСОБА_9

Керуючись ст.ст. 10, 57-60, 209, 212-215 ЦПК України,  ст.ст. 2, 12 Закону України «Про власність», ст.ст. 524, 525, 526, 527, 553 ЦК України (в ред. 1963 року), ст.ст. 1216, 1217, 1218, 1223 ЦК України,-

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області шляхом подачі через суд першої інстанції в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.

Суддя