справа № 2ц - 3737/10
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 жовтня 2010 року Антрацитівський міськрайонний суд Луганської області в складі:
судді Філіпенко Л.П.
при секретарі Щербак А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки,
В С Т А Н О В И Л:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки в обґрунтування якого посилається на те, що 13 червня 2003 року приблизно о 23 год. відповідач, керуючи автомобілем марки ВАЗ 21011 державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись по автодорозі Київ-Харків-Довжанський на 814 км автодороги на вул. Ростовська м. Антрацит, скоїв наїзд на його. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди позивачу були завдані тілесні пошкодження: поєднана травма, закрита черепна мозкова травма, забив речовини головного мозку 1 ступеню, закритий перелом середньої третини правого стегна із зсувом, закритий оськольчатий перелом обох кісток правої гомілки в середній третині із зсувом, забита рана правого ліктьового суглоба, травматичний шок 1-2 ступеню. Згідно висновку судово-медичної експертизи № 518 від 26 червня 2003 року ці тілесні пошкодження відносяться до категорії тілесних пошкоджень середнього ступеню тяжкості, як такі, що викликали за собою тривалий розлад здоров'я. 3 13 червня 2003 року ОСОБА_1 знаходився в Антрацитівській міській лікарні на стаціонарному лікуванні в інтенсивній терапії, потім був переведений в травматологічне відділення. Для подальшого лікування його перевели в травматологічне відділення 9-ої лікарні міста Луганськ. Згідно виписного епікризу від 13 липня 2003 року ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні в травматологічному відділенні 9-ої міської лікарні міста Луганськ з по 11 липня 2003 року, після цього він лікувався амбулаторно та у реабілітаційному відділенні до 23 січня 2004 року. Під час лікування ОСОБА_1 і до теперішнього часу відповідач матеріальної допомоги йому не надавав.
По даному факту була порушена кримінальна справа №0674-2003 року, але 17 липня 2003 року вона була закрита в зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_2. складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 Кримінального кодексу України.
Проте, статтею 1167 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-ІХ/ чітко встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Діями відповідача ОСОБА_1 завдана моральна шкода, яка полягає у фізичному болі і стражданнях, які він зазнав у зв'язку з каліцтвом і тривалим лікуванням. В результаті наїзду він відчув сильний фізичний біль, отримав фізичні ушкодження, внаслідок яких серйозно погіршився його стан здоров'я. ОСОБА_1 довелося тривалий час лікуватися, майже вісім місяців, що не давало йому змоги вести свій звичний спосіб життя. Й до теперішнього часу він відчуваю наслідки перенесених травм - головний біль та болі в ногах. З боку відповідача ОСОБА_1 не було надано матеріальної допомоги на лікування, тому йому доводилось витрачати свої кошти, що ставило його та його родину в скрутне матеріальне становище. Моральні страждання оцінити ОСОБА_1 дуже важко, тому що ні за яку суму грошей чи за інші блага він б не погодився відчути пережитий фізичний і душевний біль вдруге.
Тому позивач просит суд стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в сумі 35 тис.грн., тому що вважає, ця сума певною мірою надасть йому позитивний плив на його психічний стан, вселить справедливость, а також понесені їм витрати, пов'язані з оплатою судового збору в сумі 8,50 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 1 тис.грн.
У своїх запереченнях на позов відповідач ОСОБА_2 вказує, що з даним позовом він повністю не згодний по наступних підставах: Позивач у своєму позові просить стягнути з його у відшкодування заподіяного йому морального збитку отриманого в результаті ДТП, що був 13 червня 2003 року. Однак у своєму позові ОСОБА_1 не згадує про те, що він пропустив строк для звернення до суду з подібним позовом і не просить, хоча б формально, про відновлення йому даного строку. При цьому відповідач уважає, що на дану категорію позовів поширюється загальний строк позовної давності у відповідності зі ст.257 ГК України - три роки, це строк у межах якого позивач міг звернутися в суд з даним позовом у захист своїх цивільних прав. У такий спосіб ОСОБА_2 уважає, що позивач пропустив установлений законом трирічний строк позовної давності й не може звертатися в суд з даним позовом, а тому його вимоги не можуть бути задоволені, і просить суд у позові ОСОБА_1 відмовити за пропуском строку позовної давності звернення до суду.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5, якій діє за дорученням, просить суд позов ОСОБА_1 задовольнити повністю, і суду наддав пояснення, які повністю співпадають з доводами, викладеними у позову, пояснив, що на його думку, на дані вимоги строк позовної давності не поширюється згідно ч.1 п. 3 ст. 268 ЦК України, крім того позивач не знав про його право на одержання моральної шкоди заподіяної джерелом підвищеної небезпеки. Відповідач ОСОБА_2 просить про застосування позовної давності при винесення судом рішення, та відмовити у задоволенні вимог позивача повністю за пропуском строку позовної давності звернення до суду.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази та оцінивши усі докази по справі в їх сукупності суд приходить до наступних висновків:
На підставі ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Судом досліджені всі докази, надані сторонами. Клопотань про витребування та дослідження по справі інших доказів до суду не надходило. Суд постановляє рішення на підставі доказів, наданих сторонами і досліджених в судовому засіданні.
Дійсно, 13 червня 2003 року приблизно о 23 год. відповідач, керуючи автомобілем марки ВАЗ 21011 державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись по автодорозі Київ-Харків-Довжанський на 814 км автодороги на вул. Ростовська м. Антрацит, скоїв наїзд на його. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди позивачу були завдані тілесні пошкодження: поєднана травма, закрита черепна мозкова травма, забив речовини головного мозку 1 ступеню, закритий перелом середньої третини правого стегна із зсувом, закритий оськольчатий перелом обох кісток правої гомілки в середній третині із зсувом, забита рана правого ліктьового суглоба, травматичний шок 1-2 ступеню. Згідно висновку судово-медичної експертизи № 518 від 26 червня 2003 року ці тілесні пошкодження відносяться до категорії тілесних пошкоджень середнього ступеню тяжкості, як такі, що викликали за собою тривалий розлад здоров'я. По даному факту була порушена кримінальна справа №0674-2003 року, але 17 липня 2003 року вона була закрита в зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч.1 ст.286 Кримінального кодексу України (а.с.7). 3 13 червня 2003 року ОСОБА_1 знаходився в Антрацитівській міській лікарні на стаціонарному лікуванні в інтенсивній терапії, потім був переведений в травматологічне відділення. Для подальшого лікування його перевели в травматологічне відділення 9-ої лікарні міста Луганськ. Згідно виписного епікризу від 13 липня 2003 року ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні в травматологічному відділенні 9-ої міської лікарні міста Луганськ з по 11 липня 2003 року, після цього він лікувався амбулаторно та у реабілітаційному відділенні до 23 січня 2004 року (а.с.8-11).
Після закінчення лікування позивач по теперішній час працює на шахті, на лікуванні більше не перебував, тобто в нього була реальна можливість звернутися в суд з позовом про відшкодування моральної шкоди. Та обставина, що позивач не знав про його право на одержання моральної шкоди заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, не може бути прийнята судом як така, що надає право відновлення йому строку позовної давності звернення до суду, тим більше, що позивач про це суд і не просить.
Дійсно, згідно ч.1 п. 3 ст. 268 ЦК України строк позовної давності не поширюється на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, тобто на вимоги, які зазначені у ст.ст. 1195 – 1208 ЦК України. Але вимоги про стягнення моральної шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки ґрунтуються на ст. 1167 ЦК України, тобто на них строк позовної давності поширюється.
Оскільки факт ДТП мав місце 13 червня 2003 року, то строк позовної давності сплив, а відповідач заявив про застосування позовної давності до винесення судом рішення, тому позов не може бути задоволеній, оскільки згідно ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Керуючись ст.ст. 10,11,60,72, 73, 209,212-215,218 ЦПК України, ст.ст. 23, 61, 268,1167, 1187 ЦК України, суд,-
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у зв’язку з пропуском позовної давності.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області через Антрацитівський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь в справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя
рішення надруковане у дорадчій кімнаті