ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к. 321
ПОСТАНОВА
Іменем України
28.08.2006 | Справа №2-23/3410.1-2006 |
Запозовом Відкритого акціонерного товариства “Сімферопольський каменеобробний завод”, 95022, АР Крим, м.Сімферополь, вул.Бородіна,14
До відповідача Державної податкової інспекції в м.Сімферополі, 95053, АР Крим, м.Сімферополь, вул.Мате Залкі,1
Про скасування податкового повідомлення-рішення
Суддя Г.М.Іщенко
При секретарі Єменджієвої А.М.
представники:
Від позивача Андрєєнкова Ю.А.- представник. дов. від 03.08.2006р. №243
Від відповідача Фазлієва Е.Р.- представник. дов. від 16.06.2006р. №10083/9/10
Сутність спору: Відкрите акціонерне товариство “Сімферопольський каменеобробний завод” звернулося до господарського суду АР Крим з позовною заявою до Державної податкової інспекції в м.Сімферополі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №31448/10/15-3 від 26.11.2004р. про застосування штрафних санкцій в сумі 1318,61грн.
18.02.2005р. ухвалою господарського суду АР Крим (суддя Дадінська Т.В.) позовні матеріали повернути позивачеві, оскільки у позовній заяви не вірно вказана юридична адреса відповідача, державна податкова інспекція в м.Сімферополі значиться за адресою: м.Сімферополь, вул.М.Залки, 1/9, а не вул.М.Залки 1.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.04.2005р. апеляційну скаргу позивача задоволено, ухвалу господарського суду АР Крим від 18.02.2005р. по справі №2/21-2283 скасовано, матеріали справи направлені на розгляд по суті господарському суду АР Крим.
Ухвалою господарського суду АР Крим від 27.05.2005р. справа №2-28/9074.1-2005 прийнята до розгляду суддею Альошиною С.М.
Згідно заяви про зміну позовних вимог від 21.06.2005р. позивач просить визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Сімферополі №00275215003/0 від 26.11.2004р.
08.12.2005р. в господарський суд АР Крим від позивача надійшли доповнення до позовної заяви, згідно яким позивач просить визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Сімферополі №0027521503/0 від 23.11.2004р. (вих.№31448/10/15-3 від 26.11.2004р.).
Відповідач з позовними вимогами не згоден за мотивами, викладеними у відзиві на позов, вважає, що при відсутності своєчасності уплати узгодженого податкового зобов’язання у платника податків виникає податковий борг, при погашенні якого до нього застосовуються штрафні санкції згідно п.п.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”(а.с.54).
Ухвалою господарського суду АР Крим від 17.05.2006р. згідно резолюції Першого заступника голови господарського суду АР Крим Л.О.Ковтун змінено склад суду для розгляду справи №2-28/3410.1-2006, призначивши для цього суддю господарського суду АР Крим Іщенко Г.М., справі привласнено номер №2-23/3410.1-2006.
Ухвалою господарського суду АР Крим від 19.06.2006р. справу прийнято до свого провадження суддею Іщенко Г.М.
10.08.2006р. у судовому засіданні позивач уточнив позовні вимоги відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України, і просить скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Сімферополі №0027521503/0 від 23.11.2004р.
10.08.2006р. у судовому засіданні відповідач надав розрахунок штрафних санкцій.
Згідно з п.6 Закону України „Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України” №2953-1У від 06.10.2005р., що набрав чинність 01.11.2005р. до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Провадження по адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, що діє на час здійснення окремої процесуальної дії, розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд
встановив:
19.11.2004р. Державною податковою інспекцією в м.Сімферополі була проведена перевірка своєчасності уплати в бюджет земельного податку Відкритого акціонерного товариства „Сімферопольський каменеобробний завод” за період з 30.11.2001р. по 15.11.2004р.(а.с.51).
На підставі акту перевірки від 19.11.2004р. №2524 15/3 встановлено порушення вимог п.п.5.3.1 ст.5 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, що призвело до несвоєчасної сплати узгоджених сум податкових зобов’язань з земельного податку.
Дані порушення з’явилися підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення від 23.11.2004р. №0027521503/0, яким позивачу визначене зобов’язання – штраф у розмірі 1318,61грн. (10% за затримку на 29 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання з земельного податку у розмірі 13186,08грн.(а.с.15).
Суд вважає, що позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства „Сімферопольський каменеобробний завод” частково обґрунтовані і підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002р. визначено що частина 2 статті 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії її реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб’єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб’єктів правовідносин, в тому числі у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Для органів державної податкової служби таким доказом є акт документальної перевірки, у якому згідно з пунктом 1.7 розділу 1 та пунктом 2 розділу 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб’єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 16.09.2002р. №429, зазначено, що факти виявлених порушень податкового і валютного законодавства в акті документальної перевірки повинні викладатися чітко, об’єктивно та в повній мірі, з посиланням на первинні документи, що підтверджують наявність зазначених фактів та на підставі яких вчинені записи у податковому та бухгалтерському обліку, з наведенням кореспонденції рахунків та інших доказів, що достовірно підтверджують наявність факту порушення, із зазначенням змісту порушень. Лише за умови дотримання контролюючим органом зазначених вимог щодо фіксування факту виявлених порушень є підстави для визначення платнику податкових зобов’язань.
Відповідно до статті 11 Закону Україні „Про систему оподаткування” від 25.06.1991р. № 251-XII фінансові санкції за наслідками документальних перевірок та ревізій, які здійснюються органами державної податкової служби України та іншими уповноваженими державними органами, застосовуються у розмірах, передбачених законодавчими актами, чинними на день завершення таких перевірок або ревізій.
Вищезгадане податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем на підставі норм підпункту 17.1.7 пункту 17.1. статті 17 Закону України від 21.12.2000р. №2181-III.
Згідно підпункту 17.1.7. пункту 17.1. статті 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 року №2181-III у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:
-при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу.;
-при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;
-при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.
Платник податків сплачує один із зазначених у цьому підпункті штрафів відповідно до загального строку затримки незалежно від того, чи були застосовані штрафи, визначені у підпунктах 17.1.1-17.1.6 цього пункту, чи ні.
Відповідно до п.1.2 статті 1 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” податкове зобов’язання – зобов’язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.
Відповідач прийшов до висновку, що позивач узгоджені суми податкових зобов’язань з земельного податку з юридичних осіб, які визначені в поданих платником до відповідача розрахунках за період з 30.11.2001 по 15.11.2004р., сплатив з порушенням строків сплати до 30 календарних днів.
Відповідно до п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000р. №2181-III платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого п.п.4.1.4 п.4.1 ст.4 зазначеного Закону для подання податкової декларації.
Згідно з п.п.4.1.4 п.4.1 ст.4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює, зокрема, календарному місяцю, - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Однак, актом документальної перевірки позивача від 09.09.2002р. №611/23-1-16 за період з 01.07.1999р. по 01.07.2002р. не встановлений факт несвоєчасності сплати узгодженого податкового зобов’язання. Навпаки, актом перевірки встановлено, що позивач в 2001-2002р.р. користувався земельною ділянкою площею 2,8га, за яку сплачував земельний податок в сумі 879,00грн. в місяць в установлені строки відповідно до наданого відповідачу у листопаді 2002р. уточненого розрахунком податкового зобов’язання.
Таким чином, відповідач прийняв уточнений розрахунок податкового зобов’язання, і отримав оплату цього зобов’язання у встановлені строки згідно площі фактично використаної земельної ділянки.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно карткам лицьових рахунків позивач за актом перевірки донарахований основний платіж в сумі 2593,60грн. за строком сплати 28.11.2002р. фактично сплатив 24.12.2002р., сума штрафних санкцій – 259,36грн. За актом перевірки донараховано основного платежу 3367,90грн. за строком сплати 01.01.2003р. фактично сплачена 30.01.2003р., сума штрафних санкцій – 336,79грн. Згідно розрахунку земельного податку на 2002р. за листопад 2002р. за строком сплати 02.01.2003р. сума 880,00грн. була фактично сплачена 30.01.2003р., сума штрафних санкцій - 88,00грн. За актом перевірки сума боргу в розмірі 170,00грн. за строком сплати 16.04.2003р. фактично сплачена 14.05.2003р., сума штрафних санкцій – 17,00грн. По розрахунку земельного податку на 2003р. за строком сплати 04.05.2003р. в сумі 879,00грн. фактично сплачена 26.05.2003р., сума штрафних санкцій – 87,90грн. За розрахунком земельного податку на 2003р. за грудень 2003р. в сумі 5,00грн. за строком сплати 31.01.2004р. фактично сплачена 05.02.2004р., сума штрафних санкцій -0,50грн.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач узгоджені суми податкових зобов’язань з земельного податку з юридичних осіб сплатив з порушенням строків уплати, тому сума штрафних санкцій в розмірі 789,55грн. застосована до позивача правомірно, що і не оспорювалося в ході судового засідання 21.08.2006р. представником позивача.
При цьому суд приймає до уваги, що застосування відповідачем штрафних санкцій в сумі 149,27грн. (сума 1492,68грн.) та в сумі 379,79грн. (сума 3797,90грн.) за договором розстрочки №55/24-1 від 23.06.2001р. неправомірно, оскільки вказаний договір розірваний у зв’язку з достроковою сплатою розстроченої суми податкового боргу, про що свідчить лист Державної податкової інспекції в м.Сімферополі від 11.02.2003р. №2996/10/242 та платіжне доручення №22 від 30.01.2003р.
Крім того, згідно Податкового роз’яснення щодо застосування штрафних санкцій відповідно до підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року N2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" зі змінами та доповненнями за порушення строків сплати розстрочених на підставі статті 18 цього Закону сум податкового боргу, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 07.10.2005р. N434, за порушення термінів сплати розстрочених сум на підставі статті 18 цього Закону штрафні санкції не передбачені.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач узгоджені суми податкових зобов’язань з земельного податку з юридичних осіб в розмірі 5290,58грн. сплатив без порушень строків уплати, тому сума штрафних санкцій в розмірі 529,06грн. застосована до позивача неправомірно. Отже, спірне податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Сімферополі №0027521503/0 від 23.11.2004р. підлягає скасуванню в частині застосування до позивача штрафних санкцій в сумі 529,06грн. Відповідачем не надані докази, які спростовують доводи позивача.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Згідно ст.13 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” посадові особи органів державної податкової служби зобов’язані дотримувати Конституцію і закони України, інші нормативно-правові акти, права і інтереси громадян, що охороняються законом, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій і повною мірою використовувати надані їм права.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оскільки п.2 ч.3 розділу УII Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір судового збору визначається відповідно п.п.б п.1 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”, що дорівнює 3,40грн., зайво сплачене держмито у сумі 81,60грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України відповідно до п.1 ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” по його заяві.
Судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь у розмірі 1,36грн. з Державного бюджету України на підставі ч.3 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до задоволених вимог.
Вступна та резолютивна частини постанови оголошені в судовому засіданні 28.08.2006р. Постанова складена у повному обсязі 01.09.2006р.
На підставі викладеного та керуючись статтями 94, 98, 122, 158-164, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
постановив:
1.Позов задовольнити частково.
2.Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Сімферополі №0027521503/0 від 23.11.2004р. в частині донарахування штрафних санкцій в сумі 529,06грн.
3.В іншій частині позову відмовити.
5.Стягнути з Державного бюджету України (код платежу 22090200, одержувач – Державний бюджет м.Сімферополя, рахунок 31118095600002, Управління Державного казначейства в АР Крим, ЗКПО 22301854, МФО 824026) на користь Відкритого акціонерного товариства “Сімферопольський каменеобробний завод” (95022, АР Крим, м.Сімферополь, вул.Бородіна, 14, ЗКПО 00290937, рахунок 26008111130194, МФО 384685 в КРД ВАТ “Міжнародний комерційний банк”) 1,36грн. державного мита.
6.Виконавчий документ видати після набрання постановою законної сили.
У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Іщенко Г.М.