ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к. 321
ПОСТАНОВА
Іменем України
21.08.2006 | Справа №2-23/8534-2006А |
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Спільне українсько-російське підприємство „Бугаз”, 98000, АР Крим, м.Судак, вул.Гагаріна, буд.46
До відповідача Державної податкової інспекції в м.Судак, АР Крим, 98000,АР Крим, м.Судак, вул.Яблунева,10
Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
Суддя Г.М.Іщенко
При секретарі Єменджієвої А.М.
представники:
Від позивача Мальцева О.А.- представник, дов. від 26.04.2006р. б/н., Бєльських О.Г.- представник, дов. від 26.04.2006р. б/н.
Від відповідача не з’явився
Сутність спору: Товариство з обмеженою відповідальністю „Спільне українсько-російське підприємство „Бугаз” звернулося з позовом до господарського суду АРК про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м.Судак: №187/1011/10/23-1 від 22.03.2005р. про визначення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 18735,31грн., у тому числі штрафні санкції в сумі 6245,10грн. та №134/650/10/23-1 від 20.03.2006р. про визначення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 190356,00грн., у тому числі штрафні санкції в сумі 63452,00грн.
Ухвалою господарського суду АР Крим від 01.06.2006р. провадження в справі №2-23/8534-2006А було зупинено в порядку ст.156 Кодексу адміністративного судочинства України для проведення судово-економічної експертизи.
Ухвалою господарського суду АР Крим від 08.08.2006р. провадження у справі було поновлено у зв’язку з надходженням до суду висновку експерта-бухгалтера №35 від 03.08.2006р.
21.08.2006р. позивач, у судовому засіданні уточнив позовні вимоги відповідно Кодексу адміністративного судочинства України, і просить суд визнати не чинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Судак: №187/1011/10/23-1 від 22.03.2005р. про визначення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 18735,31грн., у тому числі штрафні санкції в сумі 6245,10грн. та №134/650/10/23-1 від 20.03.2006р. про визначення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 190356,00грн., у тому числі штрафні санкції в сумі 63452,00грн.
Відповідач з позовними вимогами не згоден за мотивами, викладеними у відзиві на позов.
Представник відповідача у судові засідання не з’являвся (04.05.2006р, 14.08.2006р., 21.08.2006р.). В матеріалах справи є відзив відповідача на позов. Висновок експертизи від 03.08.2006р. №35 був надісланий відповідачу, про що свідчить лист Товариства з обмеженою відповідальністю “Інститут обліку та аудиту” від 07.08.2006р. №112. Суд вважає, що відсутність представника відповідача не перешкоджає подальшому розгляду справи. Згідно п.4 ч.1 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з п.6 Закону України „Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України” №2953-1У від 06.10.2005р., що набрав чинність 01.11.2005р. до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Провадження по адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, що діє на час здійснення окремої процесуальної дії, розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача, суд
встановив:
10.03.2005р. Державною податковою інспекцією в м.Судак була проведена позапланова документальна перевірка дотримання вимог податкового та валютного законодавства Товариством з обмеженою відповідальністю “Спільне українсько-російське підприємство “Бугаз” за період з 01.10.2003р. по 01.10.2004р., за результатами якої складено акт перевірки №15/23-1/30229918.
Перевіркою виявлені порушення п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, в результаті чого донарахований податок на додану вартість по строку сплати: за листопад 2003р. (30.12.2003р.)- в сумі 437,00грн., за червень 2004р. ( 30.07.2004р.) – в сумі 12053,21грн. Всього 12490,21грн.
За результатами перевірки 22.03.2005р. відповідачем винесене податкове повідомлення-рішення №187/1011/10/23-1 про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 18735,31грн.( у тому числі: 12490,21грн.-основний платіж, 6245,10грн.- штрафні санкції), яке і оспорюється позивачем.
24.02.2006р. Державною податковою інспекцією в м.Судак була проведена комплексна документальна перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства Товариством з обмеженою відповідальністю “Спільне українсько-російське підприємство “Бугаз” за період з 01.10.2004р. по 30.09.2005р., за результатами якої складено акт перевірки №29/23-1/30229918.
Перевіркою встановлено, що позивачем були занижені до сплати у бюджет суми податку на додану вартість в сумі 126904,00грн., у тому числі: за листопад–грудень 2004р. – 48902,00грн., за січень 2005р. – 78002,00грн., у тому числі по періодах: за листопад 2004р. – в сумі 27345,00грн. по терміну сплати 20.12.2004р., за грудень 2004р. в сумі 21557,грн. по терміну сплати 20.01.2005р., за січень 2004р. в сумі 78002,00грн. по терміну сплати 20.02.2005р.
За результатами перевірки 20.03.2006р. відповідачем винесене податкове повідомлення-рішення №134/650/10/23-1 про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 190356,00грн., (у тому числі: 126904,00грн.-основний платіж, 63452,00грн. - штрафні санкції), яке і оспорюється позивачем.
Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Спільне українсько-російське підприємство “Бугаз” є обґрунтованими та підлягають задоволенню з наступних підстав.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002р. визначено що частина 2 статті 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії її реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб’єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб’єктів правовідносин, в тому числі у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення(дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Підставою для донарахування податку на додану вартість: в сумі 12490,21грн.(податкове повідомлення-рішення №187/1011/10/23-1 від 22.03.2005р.) і в сумі 126904,00грн. (податкове повідомлення-рішення №134/650/10/23-1) були наступні обставини.
Згідно ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Для органів державної податкової служби таким доказом є акт документальної перевірки, у якому згідно з пунктом 1.7 розділу 1 та пунктом 2 розділу 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб’єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 16.09.2002р. №429, зазначено, що факти виявлених порушень податкового і валютного законодавства в акті документальної перевірки повинні викладатися чітко, об’єктивно та в повній мірі, з посиланням на первинні документи, що підтверджують наявність зазначених фактів та на підставі яких вчинені записи у податковому та бухгалтерському обліку, з наведенням кореспонденції рахунків та інших доказів, що достовірно підтверджують наявність факту порушення, із зазначенням змісту порушень. Лише за умови дотримання контролюючим органом зазначених вимог щодо фіксування факту виявлених порушень є підстави для визначення платнику податкових зобов’язань.
З акту перевірки від 10.03.2005р. №15/23-1/30229918 і акту перевірки від 24.02.2006р. №29/23-1/30229918 вбачається, що за періоди перевірки основним покупцем послуг підприємства є Федеральне державне унітарне підприємство “Науково виробниче підприємство “Польот” Росія, м.Ніжній Новгород.
За періоди перевірки були укладені договори: від 09.01.2003р. №4; від 29.01.2004р. №5; від 15.03.2004р. №6: на виконання дослідницько-конструкторських робіт “Дюна”; на передачу науково-технічної продукції: передача робіт з “Розробки та монтажу імітатору вузла зв’язку діапазону ДЗ для підводного прийому сигналів; робота по проведенню НІЕР “Підготовка, забезпечення та проведення випробувань датчиків контролю зони.
Відповідач прийшов до висновку, що позивачем були необґрунтовано віднесені до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 437,00грн. по придбаних зелених насадженнях з ДП “Торговий дім “Никитський сад”, що були використані для благоустрою території бази підприємства, в результаті чого була завищена сума податкового кредиту на суму 437,00грн. по податковим накладним: №422 від 20.11.2003р. – 2592,00грн. (податок на додану вартість –432,00грн.); №423 від 20.11.2003р. – 30,00грн. (податок на додану вартість –5,00грн.).Також позивачем до складу податкового кредиту були включені суми податку на додану вартість 12053,21грн. в червні 2004р. по ремонтно-будівельним роботам малого підприємства “Фіал”.
Відповідач прийшов до висновку, що попередньою перевіркою даного питання відпуск послуг нерезиденту був кваліфікований як експорт послуг, які оподатковуються нульовою ставкою. Однак, п.п.6.2.2 Закону України “Про податок на додану вартість” містить вичерпний перелік послуг, які платники податку мають право оподатковувати податком за нульовою ставкою. Позивач реалізовував послуги, які відповідно до діючого законодавства оподатковувались по ставці 20 відсотків. Надходження коштів за надання послуг нерезиденту позивачем було кваліфіковано як експорт послуг, що оподатковуються по “0” ставці. Але п.п.6.2.2 п.6.2 ст.6 Закону України “Про податок на додану вартість” наданий вичерпний перелік послуг, які платник податку має право оподатковувати за “0” ставкою. Виконання науково-дослідницьких і експериментальних робіт у цьому переліку відсутні. Отже, застосування “0” ставки необґрунтовано.
Судом була призначена судово-економічна експертиза з питання підтвердження документами бухгалтерського та податкового обліку позивача висновків Державної податкової інспекції в м.Судак, які викладені в актах перевірок: від 10.03.2005р. №15/23-1/30229918 та від 24.02.2006р. №29/23-1/30229918 про донарахування податку на додану вартість в сумах: 12490,21грн. та 126904,00грн.
Відповідно до висновку судово-економічної експертизи №35 від 03.08.2006р. завищення податкового кредиту за період з 01.10.2003р. по 01.10.2004р. підтверджується наданими документами в сумі 12054,00грн. Вказане завищення податкового кредиту до заниження податку на додану вартість не привело, оскільки позивачем неправомірно застосовувалась ставка 20 відсотків податку до операцій з експорту робіт, які оподатковуються по “0” ставці. За період з 01.10.2004р. по 30.09.2005р. заниження податкового зобов’язання по сплаті податку на додану вартість в бюджет наданими документами не підтверджується.
Дослідивши висновок експерту №35 від 03.0-8.2006р., та оцінив його в порядку ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не знаходить підстав не довіряти висновкам експерта через наступне.
При проведенні експертизи експерт застосував методи порівняння, документальної перевірки.
Застосування експертом методу документальної перевірки та порівняння означає суцільне дослідження первісних документів бухгалтерського та податкового обліку.
Крім того, суд встановлено, що акти перевірок містять тільки правові висновки про порушення норм Закону України “Про податок на додану вартість” та підсумкові показники, у зв’язку з чим у суду не має можливості встановити на підставі яких первісних документів бухгалтерського та податкового обліку зроблені данні висновки.
При дослідженні договорів зовнішньоекономічної діяльності по їх закінченню замовнику передається результат їх виконання – технічна, наукова та інша документація, яка була передбачена у технічному завданні. Вказана документація відповідно п.1.36 Закону України ”Про оподаткування прибутку підприємству” підпадає під визначення „інжиніринг”.
Інжиніринг - надання послуг (виконання робіт) зі складання технічних завдань, проведення наукових досліджень, складання проектних пропозицій, проведення техніко-економічних обстежень та інженерно-розвідувальних робіт з будівництва об'єктів, розробка технічної документації, проектування та конструкторське опрацювання об'єктів техніки і технології, консультації та авторський нагляд під час монтажних та пусконалагоджувальних робіт, а також консультації економічного, фінансового або іншого характеру, пов'язані з такими послугами (роботами).
Визначення послуги надається в ст.901 Цивільного Кодексу України, згідно якої за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язаний за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі здійснення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцю зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Оскільки результат виконання досліджених договорів не споживається в момент здійснення певної дії, то згідно ст.837 Цивільного Кодексу України результат виконання договорів підпадає під визначення робота. За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Експерт прийшов до висновку, що доводи відповідача про заниження підприємством податкового зобов’язання з податку на додану вартість за рахунок необґрунтованого застосування нульової ставки не підтверджується наданими документами. Розбіжності з актом в сумі 126904,00грн. в сторону зменшення податкового зобов’язання з податку на додану вартість утворилось за рахунок того, що відповідачем не прийнята нульова ставка по податку на додану вартість по роботам, наданим нерезиденту.
Таким чином, суд вважає, що висновок в акті про те, що в п.п.6.2.2 п.6.2 ст.6 Закону України “Про податок на додану вартість” наданий вичерпний перелік послуг, які оподатковуються за нульовою ставкою не підтверджується наданими документами, оскільки результатом виконання наданих договорів є роботи, перелік яких в Законі відсутній.
Також при дослідженні наданих податкових накладних: №422 від 20.11.2003р. ( сума податку на додану вартість –432,00грн.) та №433 від 20.11.2003р. ( сума податку на додану вартість-5,00грн.) встановлено, що відповідно до податкових накладних до складу податкового кредиту віднесені суми з озеленення прилеглої території.
Згідно п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Експерт прийшов до висновку про правомірне віднесення до складу податкового кредиту суми 437,00грн. по придбанню зелених насаджень, оскільки в наданих податкових накладних заповнені всі передбачені законом реквізити, є печатки та підписи особи, яка виписала податкову накладну.
Суд приходить до висновку, що Закон України “Про податок на додану вартість” ставить в залежність права продавця на виписку податкової накладної, а не покупця. Покупець повинен тільки мати податкову накладну та відносити придбані товарно-матеріальні цінності до складу валових витрат, що і було належним чином виконане позивачем.
Отже, в акті перевірки необґрунтовано із складу податкового кредиту виключені суми, які підтверджені податковими накладними.
Таким чином відповідачем неправомірно були здійснені донарахування Товариству з обмеженою відповідальністю „Спільне українсько-російське підприємство „Бугаз” податку на додану вартість: в сумі 126904,00грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 63452,00грн. згідно спірному податковому повідомленню-рішенню №134/650/10/23-1 від 20.03.2006р. та в сумі 12490,21грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 6245,10грн. згідно спірному податковому повідомленню-рішенню №187/1011/10/23-1 від 22.03.2005р., що є підставою для визнання їх не чинними.
Крім того, як на основу незаконності прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень в частині визначення штрафних санкцій: в сумі 6245,10грн. і в сумі 63452,00грн. суд зазначає наступне.
Згідно з п.1.5 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” штрафна санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.
Спірним податковим повідомленням-рішенням №134/650/10/23-1 від 20.03.2006р. до позивача застосовані штрафні санкції без посилань на вимоги п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”. Також у спірному податковому повідомленні-рішенні відсутній граничний строк сплати визначеного податкового зобов’язання.
Спірне податкове повідомлення-рішення №187/1011/10/23-1 від 22.03.2005р. винесене на підставі п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України, яким передбачено, що у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Таким чином, для законного нарахування штрафних санкцій п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” встановлює необхідність первісного отримання податкових повідомлень-рішень платником податків від контролюючого органу у даному випадку від Державної податкової інспекції у м.Судак.
Оскільки згідно з п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до п. 4.2 та 4.3 ст. 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених п.п. 5.2.2 цього пункту, то фактично п.п.17.1.3 встановлює необхідність погодження податкового зобов’язання, з якого сплачуються штрафні санкції.
Даний факт також підтверджується тім, що п.п.17.1.3 зазначає обов’язок платника податків сплатити штраф, а на момент отримання податкового повідомлення, до узгодження податкового зобов’язання, платник податків не має можливості встановити суму для розрахунку штрафних санкцій.
Згідно з п.п.6.2.4 п.6.2 ст.6 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” вимога вважається надісланою (врученою) юридичній особі, якщо її передано посадовій особі такої юридичної особи під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.
Спірними податковими повідомленнями-рішеннями №187/1011/10/23-1 від 22.03.2005р. та №134/650/10/23-1 від 20.03.2006р. одночасно зазначені основні зобов’язання з податку на додану вартість: в сумі 12490,21грн. та в сумі 126904,00грн., а також штрафні санкції по даним зобов’язанням: в розмірі 6245,10грн. та 63452,00грн. На момент винесення рішень про визначення штрафних санкцій у зазначених сумах податкові зобов’язання не були узгодженими.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Згідно ст. 13 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституцію і закони України, інші нормативно-правові акти, права і інтереси громадян, що охороняються законом, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій і повною мірою використовувати надані їм права.
Визначення Товариству з обмеженою відповідальністю „Спільне українсько-російське підприємство „Бугаз” податкових зобов’язань з податку на додану вартість в сумах 190356,00грн. та 18735,31грн. є неправомірним і висновки актів перевірок згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України мали бути підтверджені відповідачем.
Таким чином, невірне застосування відповідачем норм матеріального права спричинило прийняття неправильних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для визнання їх не чинними.
Згідно з ч.4 ст.13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Спільне українсько-російське підприємство „Бугаз” є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.
Оскільки п.2 ч.3 розділу УII Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір судового збору визначається відповідно п.п.б п.1 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”, що дорівнює 3,40грн., зайво сплачене держмито у сумі 166,60грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України відповідно до п.1 ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” по його заяві.
Судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь у розмірі 3,40грн. з Державного бюджету України на підставі ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вступна та резолютивна частини постанови оголошені у судовому засіданні 21.08.2006р. Постанова складена у повному обсязі та підписана 22.08.2006р.
На підставі викладеного та керуючись статтями 66, 94, 98, 122, 158-164, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
постановив:
Позов задовольнити.
Визнати не чинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Судак №134/650/10/23-1 від 20.03.2006р. про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 190356,00грн.
Визнати не чинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Судак №187/1011/10/23-1 від 22.03.2005р. про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 18735,31грн.
Стягнути з Державного бюджету України (код платежу 22090200, одержувач - держбюджет м.Сімферополя, рахунок 31118095600002, Управління держказначейства в АР Крим, ЗКПО 22301854, МФО 824026) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Спільне українсько-російське підприємство „Бугаз” (98000, АР Крим, м.Судак, вул.Гагаріна, буд.46, ЗКПО 30229918) 3,40грн. державного мита.
Виконавчий документ видати після набрання постановою законної сили.
У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Іщенко Г.М.