АПЕЛЯЦІЙНИЙ   СУД  КІРОВОГРАДСЬКОЇ   ОБЛАСТІ

Справа №  22-11496/2010                       Головуючий у 1-й інстанції  - Бершадська О.В. Категорія – 19,27                                     Доповідач – Пономаренко В.Г.                                      

 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2010року    Колегія суддів судової  палати в цивільних справах  апеляційного  суду  Кіровоградської   області   у складі :

головуючого -  судді  Авраменко Т.М.,                                                

суддів   -  Суровицької Л.В., Пономаренко В.Г.,

при секретарі  -  Слюсаренко Н.Л.,

за участю: представника позивача та представника відповідача ОСОБА_1                                                            

розглянула  у  відкритому судовому засіданні в місті  Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою  публічного акціонерного товариства „Банк „Фінанси та Кредит” (далі ПАТ „Банк „Фінанси та Кредит”), від імені якого діє  філія „Придніпровське регіональне управління ПАТ „Банк „Фінанси та Кредит”,  на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області  від 22 липня 2010 року  у справі за позовом  ПАТ „Банк „Фінанси та Кредит”  до  фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1   про стягнення кредитної заборгованості.  

    Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів    

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2010 року ПАТ „Банк „Фінанси та Кредит”  звернулося до суду з указаним позовом до відповідачів, посилаючись на те, що 09 вересня 2008 року між ПАТ „Банк „Фінанси та Кредит” та  фізичною особою – підприємцем  ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого  фізична особа підприємець ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 524000 грн ,  зі сплатою процентів  за користування кредитними коштами, виходячи з процентної ставки 23 відсотків річних, з остаточним  строком повернення отриманих кредитних ресурсів до 08 вересня 2023 року.   Того ж дня між ПАТ „Банк „Фінанси та Кредит” та  ОСОБА_3, а також між ПАТ „Банк „Фінанси та Кредит” та ОСОБА_1  було укладено договори  поруки, згідно з якими ОСОБА_3 та ОСОБА_1 поручилася перед банком  за виконанням  фізичною особою –підприємцем ОСОБА_2  своїх зобов’язань за кредитним договором солідарно та у тому ж обсязі, що і  боржник,  до повного виконання кредитних зобов’язань.    

Оскільки  боржником за кредитним договором  порушено зобов’язання  щодо термінів погашення  основного боргу та  відсотків за користування кредитом, прострочення по яким  виникло  з 01.07.2009 року,   позивач  просив стягнути  на користь позивача з відповідачів солідарно  заборгованість за кредитним договором, у сумі 598469.45 грн., із них 514953.44 грн. – основний борг, 78737.19 грн. – відсотки за користування грошовими коштами та 4778.82 грн.  пені. , а також відшкодувати витрати на сплату судового збору  у розмірі 21700 грн. та 120 грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення розгляду справи.    

Рішенням  Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області  позов задоволено  частково та стягнуто солідарно  з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ „Банк „Фінанси та Кредит” грошові кошти в розмірі 598469.45 грн.  та судові витрати в розмірі 1820 грн.  У позові до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості відмовлено.  

 Не погоджуючись з висновками суду першої інстанції,  ПАТ „Банк „Фінанси та Кредит”  звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить змінити  судове рішення  та стягнути солідарно з фізичної особи – підприємця ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1  598469.45 заборгованості за кредитним договором.  

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд безпідставно відмовив у позові про стягнення кредитної заборгованості  з ОСОБА_1, яка є майновим поручителем  боржника за кредитним договором, прийнявши за основу  твердження  представника відповідача щодо  недотримання кредитором  вимог договору поруки стосовно повідомлення  поручителя  про невиконання боржником прийнятих на себе зобов’язань, при цьому суд  не дав оцінки наявним у справі доказам, якими  ці твердження спростовуються.  

 У частині стягнення  кредитної заборгованості з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 рішення суду не оскаржується.  

У судовому засіданні  представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав, а  представник відповідача ОСОБА_1, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги, просив її відхилити, а рішення суду в оскаржуваній частині залишити без змін.  

 Перевіривши законність і обґрунтованість рішення  суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що  апеляційна скарга  підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволені позову ПАТ „Банк „Фінанси та Кредит” про стягнення кредитної заборгованості   з ОСОБА_1, як поручителя,  суд першої інстанції    виходив із того, що  позивач не довів факту  дотримання обов’язкової процедури письмового попередження  поручителя  про невиконання боржником прийнятих  на себе зобов’язань ,  що передбачено договором поруки, а тому дійшов  висновку  про  відсутність підстав для задоволення позову.

Проте з такими висновками суду погодитися  не можна.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення, відповідно до ст. 309 ЦПК України, є неправильно встановлені фактичні обставини справи, що полягає у неповному з’ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи.

Судом установлено, що відповідно до кредитного договору № МБИ23-08/6  від 09 вересня  2008  року  позивач надав ОСОБА_2, як фізичній особі-підприємцю, кредит у сумі 524000 грн., шляхом перерахування на позичковий рахунок відповідача,  зі сплатою процентів  за користування кредитними коштами, виходячи з процентної ставки 23 відсотків річних, з остаточним  строком повернення отриманих кредитних ресурсів до 08 вересня 2023 року (а.с.13-18)    

  На забезпечення виконання кредитного договору № МБИ23-08/6  від 09 вересня  2008  року банком з ОСОБА_1  було  укладено договір поруки  № МБИ23-08/6- 112 згідно з умовами якого   поручитель взяла на себе зобов’язання відповідати перед кредитором та обов’язками кредитного договору у тому ж обсязі, що і позичальник, солідарно  з позичальником (а.с.26)

Судом установлено, що з боку позичальника  було допущено прострочення платежів по кредиту та відсотках,  що дало право банку відповідно до п. 3.6 кредитного договору  вимагати дострокового  стягнення заборгованості за договором солідарно  з позичальника та поручителя.

Станом на  26 січня 2010 року  заборгованість  за кредитом, яка виникла  з  01 липня 2009 року,  складала:   514953.44  грн. – основний борг, 78737.19 грн.  – відсотки за користування грошовими коштами та 4778.82 грн.  штрафних санкцій,  оскільки умовами кредитного договору  передбачена сплата пені    з розрахунку  подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми  за кожний день прострочки.  , а всього 598469.45 грн.

Згідно зі ст.ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за невиконання ним свого обов’язку. У разі порушення такого зобов’язання боржник і поручитель відповідають як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Солідарна відповідальність означає, що у разі невиконання  боржником основного зобов’язання, кредитор має право вимагати виконання зобов’язання в повному обсязі або частково як від боржника, так і від поручителя, або від них обох разом.  

Умовами укладеного сторонами договору поруки ( п.3.1)  передбачено, що у випадку невиконання боржником своїх зобов’язань за кредитним договором у зазначені у договорі строки, поручитель зобов’язується не пізніше двох банківських днів з моменту  повідомлення його кредитором (письмового або телетрансмісійного) про невиконання боржником прийнятих на себе зобов’язань сплатити грошову суму, яку вимагає кредитор, шляхом  її перерахування на рахунок кредитора будь-яким  способом, вказаним кредитором.

Із матеріалів справи вбачається, що ПАТ „Банк „Фінанси та Кредит” 17 липня 2009 року та 29 липня 2009 року  направив ОСОБА_1, як поручителю,  листи повідомлення про невиконання боржником ПП ОСОБА_2 . прийнятих на себе зобов’язань за кредитним договором та вимогу про дострокове повернення кредитних коштів, які  згідно зворотних поштових повідомлень були отримані ОСОБА_1 відповідно, 21 липня 2009 року та 04 серпня 2009  року(а.с. 28-34).

Відтак, при встановлених обставинах не можна погодитися з висновком суду першої інстанції   про  неналежне повідомлення ОСОБА_1 про погашення простроченої заборгованості  за кредитним договором,   до якого суд дійшов сконцентрувавши  свою  увагу виключно на запереченнях  представника відповідача  про те, що повідомлень  банку ОСОБА_1 не отримувала, оскільки, на його думку,  підпис на зворотних поштових повідомленнях  ОСОБА_1 не належить.    

Відповідно до ч.3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України  кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом.   Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.  

Статтею 57 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, на інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів, письмових доказів, якими є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають  значення для справи.

Згідно із ч.1 ст. 58 ЦУПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд першої інстанції у порушення ст.ст. 10, 212-214 ЦПК України наведеного не врахував, залишив поза оцінкою надані позивачем докази  на підтвердження своїх вимог, які відповідачем  не спростовані, не навів у рішенні підстав, з яких він не прийняв до розгляду надані  позивачем докази, у зв’язку з чим рішення суду не можна визнати законним і обґрунтованим.

Таким чином,  зібрані у справі докази з усією повнотою свідчать  про  порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, невиконання ОСОБА_1  зобов’язань за договором поруки,  що є підставою для задоволення позовних вимог ПАТ „Банк „Фінанси та Кредит” до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості солідарно з боржником,    а  висновки суду в зазначеній  частині  в результаті  неправильної оцінки судом обставин справи є помилковими.

Не можна погодитися  також і з твердженнями представника відповідача  щодо пропуску  позивачем шестимісячного строку  пред”явлення вимоги до поручителя, які спростовуються матеріалами справи.

Так, згідно наданих позивачем розрахунків, прострочення боржником  зобов’язання  щодо  погашення  основного боргу та  відсотків за користування кредитом, виникло  з 01.07.2009 року, вимога про дострокове погашення кредитної заборгованості направлена ПАТ „Банк”Фінанси та Кредит” ОСОБА_1  17 липня  та 19 липня 2009 року, тобто в межах визначеного законом строком.  Відтак, доводи представника відповідача є необґрунтованими  і не заслуговують на увагу.  

Виходячи з викладеного, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції  про відмову у задоволенні позову до ОСОБА_1   ухвалене    з порушення норм матеріального та  процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування  рішення суду в оскаржуваній частині та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

  Оскільки позовні вимоги ПАТ „Банк”Фінанси та Кредит” до відповідачів  задовольняються,   рішення суду в частині розподілу судових витрат відповідно до ч.5 ст. 88 ЦПК України підлягає зміні і витрати понесені позивачем на сплату судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної  справи покладаються на відповідачів у рівних  долях.

Керуючись ст..ст.303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, ст.ст. 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

                                            ВИРІШИЛА:  

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" від імені якого діє  філія "Придніпровське регіональне управління  публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"   задовольнити .   .  

Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22 липня 2010 року  у частині  відмови у позові до ОСОБА_1  про стягнення кредитної заборгованості  скасувати, а в частині розподілу судових витрат змінити.  

Позовні вимоги  публічного акціонерного товариства „Банк „Фінанси та Кредит” до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості задовольнити частково.

Стягнути солідарно  з ОСОБА_1  та фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» 598469 грн. 45 коп.  кредитної заборгованості.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 на  користь публічного акціонерного товариства „Банк „Фінанси та Кредит”     по  606 гр   66 коп. судових витрат із кожного.      

Рішення апеляційного суду  набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене  в касаційному порядку  до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом  двадцяти днів  з дня набрання  ним  законної сили.

Головуючий-суддя :

Судді: