АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-293 / 09                     Головуючий у 1-й інстанції: Ворожбянов А.М.

                                                                   Суддя-доповідач:  Приймак В.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

17 лютого 2010 року                         м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого:    Боєвої В.В.,

суддів:                Приймака В.М.,

                            Коваленко А.І.,

при секретарі:    Карацюпі О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Михайлівського районного суду  Запорізької області від 01 грудня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_3 до приватного підприємця ОСОБА_4 про стягнення заробітної плати, оплати праці в надурочні часи, відпускних, компенсаційних за невикористані щорічні відпустки вихідної допомоги та відшкодування за затримку їх виплати до 20 % надбавки до мінімальної плати встановленої законом та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А :

В листопаді 2007 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до приватного підприємця ОСОБА_4 про стягнення заробітної плати, оплати праці в надурочні часи, відпускних, компенсаційних за невикористані щорічні відпустки вихідної допомоги та відшкодування за затримку їх виплати до 20 % надбавки до мінімальної плати встановленої законом та відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Михайлівського районного суду  Запорізької області від 01 грудня 2009 року провадження у справі закрито та в зв’язку з цим в задоволенні заяв про забезпечення позову відмовлено.

           В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права та постановити нову ухвалу про відмову у задоволенні заяви про закриття провадження у справі, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду по суті.

          Заслухавши суддю–доповідача, доводи апелянта, розглянувши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.  

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права.

Задовольняючи клопотання відповідача про закриття провадження у справі, суд першої інстанції, з посиланням на п. 7 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, зазначив, що провадження у справі підлягає закриттю у зв’язку з ліквідацією юридичної особи, а саме ПП ОСОБА_4

Проте з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки він суперечить вимогам матеріального та процесуального закону.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернулась до суду із позовом до ПП ОСОБА_4 за вирішенням трудового спору. В процесі розгляду справи 18.11.2009 року підприємницька діяльність фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 була припинена, що підтверджується відміткою у свідоцтві про державну реєстрацію фізичної особи – підприємця та витягом з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.

Відповідно до ст. 28 ЦПК України сторонами у справі можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Діюче законодавство не передбачає спеціального статусу та спеціальної відповідальності фізичної особи – підприємця у цивільному процесі. Зазначена обставина свідчить про те, що фізична особа – підприємець та фізична особа – громадянин наділені законом рівним процесуальними правами та обов’язками.    

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що з припиненням підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця виникають підстави для закриття провадження у справі, та як наслідок – звільнення фізичної особи – підприємця від цивільної відповідальності.

Діюче законодавство, зокрема ст. 51 ЦК України, дійсно визначає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно – правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті відносин.

Відповідно до вимог ст. 52 ЦК України фізична особа – підприємець відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернуто стягнення.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами у справі виникли трудові правовідносини, які регулюються відповідними нормами трудового законодавства.

Для даного виду правовідносин відсутні підстави для застосування правових норм, що регулюють діяльність юридичних осіб.

Діюче законодавство не передбачає окремого правового статусу фізичної особи – підприємця, а розглядає його в ракурсі права фізичної особи – громадянина на здійснення підприємницької діяльності та надає йому додаткові права і обов’язки, пов’язані зі сферою підприємницької діяльності.

Відповідно до п. 17 Роз’яснення Президії Вищого Господарського Суду України № 04-5/609 від 31.05.2002 року „Про внесення змін і доповнень і про визнання таким, що втратила чинність, деяких роз’яснень Президії Вищого Арбітражного Суду України”, „оскільки громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, не мають відособленого майна, використовуваного для здійснення підприємницької діяльності, за своїм статусом вони залишаються фізичними особами”.

Зазначені обставини свідчать про те, що суд першої інстанції не мав правових підстав застосовувати для даних правовідносин норми права, які регулюють діяльність юридичних осіб.

Діючим законодавством врегульовано різний порядок ліквідації юридичної особи та припинення діяльності фізичної особи – підприємця.

Законодавець не передбачив ліквідаційної процедури при припиненні підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця, оскільки така можливість існує на загальних підставах як фізичної особи.

Суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання позивача відносно правонаступництва фізичної особи ОСОБА_4 перед фізичною особою – підприємцем ОСОБА_4 в результаті припинення останнім підприємницької діяльності, що передбачено вимогами ст. 37 ЦПК України.

Оскільки оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, вона підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_4 про закриття провадження у справі, а справа підлягає поверненню до суду першої інстанції на новий розгляд по суті позовних вимог, в іншому складі суду.      

Керуючись ст.ст. 307, 312, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

          Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.      

          Ухвалу Михайлівського районного суду  Запорізької області від 01 грудня 2009 року по цій справі скасувати.

Постановити нову ухвалу наступного змісту: „Відмовити ОСОБА_4 у задоволенні заяви від 01 грудня 2009 року про закриття провадження у справі”.

Справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд по суті позовних вимог в іншому складі суду.

          Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.

Головуючий:

Судді: