Справа №2-887

                                            2010 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

06 жовтня 2010 року Ленінський районний суд м. Луганська у складі:

головуючого судді Попової О.М.,

при секретарі Ждановій Ю.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до ВАТ КБ «Надра» в особі Центрального відділення філії ВАТ КБ «Надра» Луганського РУ, третя особа Національний банк України в особі Управління НБУ в Луганській області про визнання кредитного договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду із відповідним позовом. В обґрунтування  позову зазначив, що 31 серпня 2006 року між ВАТ КБ «Надра» в особі Центрального відділення філії ВАТ КБ «Надра» Луганського РУ (в подальшому - «Банк» або «Кредитор»), в особі начальника Центрального відділення Швецова Олексія, який діє на підставі Положення про філію та довіреності № 24/-1-932 від 02.02.2006 року та позивачем був укладений Кредитний договір № ПК 279/06-00. Предметом даного договору є грошові кошти в сумі 45000,00 доларів США (Сорок п'ять тисяч доларів СІЛА 00 центів) , зі сплатою 9,00 (Дев'ять відсотків) відсотків річних з кінцевим строком погашення 31.08.2011 року. Ціль кредиту - на придбання Автотранспортного засобу. Договір укладений в іноземній валюті – в доларах США, що суперечить вимогам ст.524 ч.1 ЦК України, Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», що надають право при укладанні договору лише визначати еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, а не оплату. Окрім того,  відповідач не має індивідуальної ліцензії на валютну операцію з ним, вважає, що це суперечить вимогам того ж Декрету.

В судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримав в повному обсязі, просив його задовольнити.

Представники відповідача проти позову заперечували, суду подали письмові заперечення проти позову, пояснили, що при укладанні договору із позивачем було дотримано всі норми Цивільного законодавства, договір укладений в валюті саме  за вибором позивача, також остання була ознайомлена із умовами кредитування в банку, законом не передбачено ознайомлення із умовами кредитування споживача під розпис. Окрім того, зазначали, що доводи позивача в частині відсутності ліцензії не заслуговують уваги, оскільки договір був укладений на тривалий час.  Просили у позові відмовити.

Суд вислухавши доводи сторін у справі, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню.                                    

Статтею 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.  

Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.                  

Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства, статті 11 Закону України « Про захист прав споживачів»  та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління  Національного банку України від 10.05.2007 року N 168.                   

У відповідності зі ст. 1054 ЦК України  за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.  Згідно зі ст.  1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі, згідно до ст. 1056-1 ЦК України визначається розмір процентів та порядок їх сплати за договором залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.             Судом встановлено, що між сторонами у справі позивачем ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» в особі Центрального відділення філії ВАТ КБ «Надра» Луганського РУ укладено кредитний договір №ПК 279/06-00 від 31 серпня 2006 року. Зазначений кредитний договір містить в собі назви сторін кредитного договору, їх адреси, визначено предмет договору, строк дії, визначено, що у якості забезпечення зобов’язання виступає квартира, про що укладається окремий договір іпотеки. Розділом 3 договору визначено порядок надання кредиту та сплати відсотків. Розділом 4 визначаються права та обов’язки сторін, а розділом 5 – відповідальність. Кожний аркуш договору підписаний сторонами, в тому числі й особисто позивачем.

    Судом не приймаються доводи позивача про незаконність визначення  грошового зобов’язання у іноземній валюті. Так, відповідно до статті 99 Конституції України  встановлено,  що грошовою одиницею України є гривня, разом з тим, вказана стаття не  обмежує  використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.   А частиною 2 статті 192 Цивільного кодексу України   передбачено, що іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановленому законом.   В даному випадку, основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".      

Відповідно до статті 5 Декрету  операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій  Національного Банку  України.        

Статтею 1054   Цивільного кодексу України  визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти  ( кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.  Відповідно до положень статей 47, 49 Закону України «Про Банки і банківську діяльність»  банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії.   Стаття 2 цього Закону визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. При цьому, відповідно до цієї ж статті кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.  

Таким чином, законодавство України визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити та бути суб'єктом кредитних зобов'язань, в тому числі і в іноземній валюті.                                            

Також суд вважає безпідставними доводи позивача в частині нечинності договору у зв’язку з відсутності індивідуальної ліцензії у відповідача, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 5 Декрету КМУ генеральні ліцензії видаються комерційним банкам на здійснення валютних операцій, які не потребують індивідуальної ліцензії. У разі включення цих валютних операцій до генеральної ліцензії необхідність в отриманні індивідуальних ліцензій відпадає. При цьому слід також зазначити, що згідно з ч. 6 ст. 5 Декрету КМУ визначення порядку одержання ліцензій покладено на Національний банк України. Отже всі ці питання регулює саме Національний банк України.

Відповідно до ст.ст. 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитними операціями є операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»такими коштами є гроші у національній або іноземній валюті. Але оскільки надання кредиту в іноземній валюті є валютною операцією, то окрім банківської ліцензії банк повинен отримати ще й генеральну ліцензію. Відповідно до п. 5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001р., генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" є письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями. Таким чином, надання кредитів в іноземній валюті банком потребує отримання ним банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями. З цього витікає, що діючим законодавством України не передбачено отримання індивідуальної ліцензії на вказану валютну операцію, а тому банк не може її взагалі отримати.

Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ № 483 від 14.10.2004р., використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк. Разом з цим викладено умову, що ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями. Отже, якщо кредит в іноземній валюті надається банком, який має банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, які вже автоматично містять в собі право банка на надання таких кредитів та використання іноземної валюти при розрахунках, то отримання ще й відповідних індивідуальних ліцензій ні банком, ні його клієнтом неможливо взагалі, тому що не передбачено діючим законодавством України.

Крім того, слід зазначити, що законодавством встановлено дві необхідні умови для отримання індивідуальних ліцензій:

1)          вони видаються резидентам і нерезидентам, до кола яких ст.  1  Декрету КМУ відносить не уповноважені банки, а фізичних та юридичних осіб;

2)          вони видаються на здійснення разової операції, а надання та повернення кредиту, сплата процентів не є разовою операцією.

Також одержання індивідуальних ліцензій резидентами (до кола яких не відносяться уповноважені банки) кредитів в іноземній валюті між собою потрібне тільки у випадках, якщо терміни і сума таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Але Національний банк України, який регулює ліцензування валютних операцій шляхом видання нормативних актів, не встановив законодавчо порядок їх надання в таких випадках. Тому неможливо перевищити ці не встановлені законодавством межі.

Таким чином, надання банком кредиту в іноземній валюті, отримання розрахунків за ним в іноземній валюті повністю відповідає нормам діючого законодавства України.

    За таких підстав у задоволенні позову слід відмовити.

 Керуючись ст.ст.13, 16, 192, 203, 215, 524, 627, 1047, 1054 ЦК України, ст. ст.   10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України , Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Законом України «Про банки та банківську діяльність», Постановою НБУ «Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України», Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», суд, -

                          ВИРІШИВ :

    В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити за необґрунтованістю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

  Головуючий:                                                            О.М. Попова