Справа №2-1650

                                            2010 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

21 жовтня 2010 року Ленінський районний суд м. Луганська у складі:

головуючого судді Попової О.М.,

при секретарі Ждановій Ю.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до Акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль» в особі базового відділення ЛОД АППБ «Аваль» про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду із відповідним позовом. В обґрунтування  позову зазначив, що 30 червня 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» в особі начальника базового відділення ЛОД АППБ «Аваль» ОСОБА_2 та позивачем був укладений кредитний договір №014/0000/74/83150, предметом якого є видача банком позичальнику кредиту у вигляді не понов ленної кредитної лінії з лімітом 46000,0 доларів США на строк 180 місяців з 30 червня 2006 року по 29 червня 2021 року на умовах 12% річних за користування кредитом. Кредитні кошти  виділені банком на придбання квартири. В забезпечення повернення кредиту між тими ж сторонами був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_3 03 липня 2006 року за реєстровим №1444, за яким предметом іпотеки є придбання позичальником 3-х кімнатної квартири АДРЕСА_1. На дану квартиру нотаріусом ОСОБА_3 03 липня 2006 року за реєстровим №1445 була накладена заборона відчуження. Договір укладений в іноземній валюті – в доларах США, що суперечить вимогам ст.524 ч.1 ЦК України, Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», що надають право при укладанні договору лише визначати еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, а не оплату. Крім того на момент укладення кредитного договору офіційний курс США складав 1 долар США – 5,05 гривни, а на теперішній час складає 1 долар США – 7,99 гривни. Тому значно змінилось положення боржника відносно його зобов’язання по кредитному договору, з підвищенням курсу іноземної валюти, сама заборгованості позивача в гривні значно збільшилась, в зв’язку з чим погіршився його фінансовий стан. Тому позивач просить суд визнати недійсним кредитний договір №014/0000/74/83150 від 30 червня 2006 року укладений між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» в особі начальника базового відділення ЛОД АППБ «Аваль» ОСОБА_2 та ОСОБА_1. Визнати недійсним договір іпотеки, укладений між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» в особі начальника базового відділення ЛОД АППБ «Аваль» ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_3 03 липня 2006 року за реєстровим №1444. Зобов’язати АППБ «Аваль» прийняти від ОСОБА_1 суму в розмірі 15683,29 доларів США (46000,0-30316,71) з розстрочкою платежу на 120 місяців, на умовах, що місячний платіж буде складати суму 130,69 доларів США. Зобов’язати приватного нотаріуса Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з реєстру іпотек та зняти заборону відчуження на нерухоме майно, передане в іпотеку за договором іпотеки, який був укладений між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» в особі начальника базового відділення ЛОД АППБ «Аваль» ОСОБА_2 та ОСОБА_1, а саме: квартиру АДРЕСА_1. Судові витрати покласти на відповідача.

В судовому засіданні представник позивача уточнив позовні вимоги, просив суд визнати недійсним кредитний договір №014/0000/74/83150 від 30 червня 2006 року укладений між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» в особі начальника базового відділення ЛОД АППБ «Аваль» ОСОБА_2 та ОСОБА_1. Визнати недійсним договір іпотеки, укладений між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» в особі начальника базового відділення ЛОД АППБ «Аваль» ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_3 03 липня 2006 року за реєстровим №1444. Зобов’язати АППБ «Аваль» зарахувати в рахунок боргу фактично отриману від ОСОБА_1 суму в розмірі 30316,71 доларів США та прийняти від нього суму 15683,29 доларів США (46000,0-30316,71) в якості залишкової суми боргу з розстрочкою платежу на 120 місяців, на умовах, що місячний платіж буде складати суму 130,69 доларів США. Зобов’язати приватного нотаріуса Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з реєстру іпотек та зняти заборону відчуження на нерухоме майно, передане в іпотеку за договором іпотеки, який був укладений між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» в особі начальника базового відділення ЛОД АППБ «Аваль» ОСОБА_2 та ОСОБА_1, а саме: квартиру АДРЕСА_1. Судові витрати покласти на відповідача.

Представник відповідача проти уточненого позову заперечував, надав суду письмові заперечення, пояснив, що при укладанні договору із позивачем було дотримано всі норми Цивільного законодавства, договір укладений в валюті саме  за вибором позивача, також останній був ознайомлений із умовами кредитування в банку. Просив у позові відмовити.

Суд вислухавши доводи сторін у справі, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню.                                    

Статтею 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.  

Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.                  

Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства, статті 11 Закону України « Про захист прав споживачів»  та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління  Національного банку України від 10.05.2007 року N 168.                   

У відповідності зі ст. 1054 ЦК України  за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.  Згідно зі ст.  1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі, згідно до ст. 1056-1 ЦК України визначається розмір процентів та порядок їх сплати за договором залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.             Судом встановлено, що 30 червня 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» в особі начальника базового відділення ЛОД АППБ «Аваль» ОСОБА_2 та позивачем був укладений кредитний договір №014/0000/74/83150, предметом якого є видача банком позичальнику кредиту у вигляді не понов ленної кредитної лінії з лімітом 46000,0 доларів США на строк 180 місяців з 30 червня 2006 року по 29 червня 2021 року на умовах 12% річних за користування кредитом. Кредитні кошти  виділені банком на придбання квартири. В забезпечення повернення кредиту між тими ж сторонами був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_3 03 липня 2006 року за реєстровим №1444, за яким предметом іпотеки є придбання позичальником 3-х кімнатної квартири АДРЕСА_1. На дану квартиру нотаріусом ОСОБА_3 03 липня 2006 року за реєстровим №1445 була накладена заборона відчуження.

Зазначений кредитний договір містить в собі назви сторін кредитного договору, їх адреси, визначено предмет договору, строк дії, визначено, що у якості забезпечення зобов’язання виступає квартира, про що укладається окремий договір іпотеки. Розділом 3 договору визначено порядок надання кредиту та сплати відсотків. Розділом 4 визначаються права та обов’язки сторін, а розділом 5 – відповідальність. Кожний аркуш договору підписаний сторонами, в тому числі й особисто позивачем.

    Судом не приймаються доводи позивача про незаконність визначення  грошового зобов’язання у іноземній валюті. Так, відповідно до статті 99 Конституції України  встановлено,  що грошовою одиницею України є гривня, разом з тим, вказана стаття не  обмежує  використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.   А частиною 2 статті 192 Цивільного кодексу України   передбачено, що іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановленому законом.   В даному випадку, основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".      

Відповідно до статті 5 Декрету  операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій  Національного Банку  України.        

Статтею 1054   Цивільного кодексу України  визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти  ( кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.  Відповідно до положень статей 47, 49 Закону України «Про Банки і банківську діяльність»  банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії.   Стаття 2 цього Закону визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. При цьому, відповідно до цієї ж статті кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.  

Таким чином, законодавство України визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити та бути суб'єктом кредитних зобов'язань, в тому числі і в іноземній валюті.                                            

Також суд вважає безпідставними доводи позивача в частині нечинності договору у зв’язку з відсутності індивідуальної ліцензії у відповідача, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 5 Декрету КМУ генеральні ліцензії видаються комерційним банкам на здійснення валютних операцій, які не потребують індивідуальної ліцензії. У разі включення цих валютних операцій до генеральної ліцензії необхідність в отриманні індивідуальних ліцензій відпадає. При цьому слід також зазначити, що згідно з ч. 6 ст. 5 Декрету КМУ визначення порядку одержання ліцензій покладено на Національний банк України. Отже всі ці питання регулює саме Національний банк України.

Відповідно до ст.ст. 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитними операціями є операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»такими коштами є гроші у національній або іноземній валюті. Але оскільки надання кредиту в іноземній валюті є валютною операцією, то окрім банківської ліцензії банк повинен отримати ще й генеральну ліцензію. Відповідно до п. 5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001р., генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" є письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями. Таким чином, надання кредитів в іноземній валюті банком потребує отримання ним банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями. З цього витікає, що діючим законодавством України не передбачено отримання індивідуальної ліцензії на вказану валютну операцію, а тому банк не може її взагалі отримати.

Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ № 483 від 14.10.2004р., використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк. Разом з цим викладено умову, що ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями. Отже, якщо кредит в іноземній валюті надається банком, який має банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, які вже автоматично містять в собі право банка на надання таких кредитів та використання іноземної валюти при розрахунках, то отримання ще й відповідних індивідуальних ліцензій ні банком, ні його клієнтом неможливо взагалі, тому що не передбачено діючим законодавством України.

Крім того, слід зазначити, що законодавством встановлено дві необхідні умови для отримання індивідуальних ліцензій:

1)          вони видаються резидентам і нерезидентам, до кола яких ст.  1  Декрету КМУ відносить не уповноважені банки, а фізичних та юридичних осіб;

2)          вони видаються на здійснення разової операції, а надання та повернення кредиту, сплата процентів не є разовою операцією.

Також одержання індивідуальних ліцензій резидентами (до кола яких не відносяться уповноважені банки) кредитів в іноземній валюті між собою потрібне тільки у випадках, якщо терміни і сума таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Але Національний банк України, який регулює ліцензування валютних операцій шляхом видання нормативних актів, не встановив законодавчо порядок їх надання в таких випадках. Тому неможливо перевищити ці не встановлені законодавством межі.

Таким чином, надання банком кредиту в іноземній валюті, отримання розрахунків за ним в іноземній валюті повністю відповідає нормам діючого законодавства України.

Позивач пов’язує кредитний договір із договором іпотеки, а, оскільки у суду відсутні підстави для визнання кредитного договору №014/0000/74/83150 від 30 червня 2006 року недійсним, то відсутні підстави для визнання недійсним на зазначених підставах і договору іпотеки від 03 липня 2006 року, в судовому засіданні не надано жодного доказу, що зазначена угода порушує права заставодавця.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, статтею 203 ЦК України.

За положеннями ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Тобто, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідальність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Статтею 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Крім того відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Всі умови договору з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами.

З вищенаведеного випливає, що позивач та відповідач, підписавши кредитний договір встановили факт досягнення згоди між собою, щодо всіх істотних умов кредитного договору.

Доводи позивача, що зміна курсу валют є істотною зміною обставин, не відповідають вимогам чинного законодавства.

При укладанні кредитного договору позивач не був обмежений у можливості отримати кредит як в іноземній, так і в національній валютах. Валюту кредитування у вигляді долара США позивач обрав на власний розсуд, що підтверджується анкетою-заявою на кредит під комерційну іпотеку. Крім того, позивач укладаючи кредитний договір, гарантував, що умови кредитного договору, у тому числі видача кредиту в доларах США, для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими.

Таким чином, при укладенні кредитного договору в іноземній валюті (доларах США) та беручи на себе певні обов’язки щодо погашення цього кредиту протягом п’ятнадцяти років, а саме в доларах США, позивач усвідомлював, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним протягом цих п’ятнадцяти років (як зазначалося вище, цей курс встановлюється щоденно), та те, що зміна цього курсу можливо  настане, а тому повинен був передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим кредитним договором, тим паче, що банк надавав послуги з кредитування і в національній валюті під значно вищий процент відсотків річних.

    За таких підстав у задоволенні позову слід відмовити.

 Керуючись ст.ст.13, 16, 192, 203, 215, 524, 627, 1047, 1054 ЦК України, ст. ст.   10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України , Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Законом України «Про банки та банківську діяльність», Постановою НБУ «Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України», Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», суд, -

                          ВИРІШИВ :

    В задоволенні уточнених позовних вимог ОСОБА_1 відмовити за необґрунтованістю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

  Головуючий:                                                            О.М. Попова