ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
11 жовтня 2007 р. |
№ 18/31-07 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Добролюбової Т.В. -головуючого,
Рогач Л.І.,
Швеця В.О.,
за участю представників від:
позивача: ОСОБА_2 (дов. від 22.01.07);
відповідача : Голуб І.О. (дов. від 04.10.07),
|
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу |
фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 |
|
на рішення та на постанову |
Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2007 року Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.06.2007 року |
|
у справі |
№ 18/31-07 |
|
господарського суду |
Дніпропетровської області |
|
за позовом |
фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 |
|
до |
Закритого акціонерного товариства "Агробанк" |
|
|
|
|
про |
стягнення 5 367, 90 грн., |
В С Т А Н О В И В:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом про стягнення з Закритого акціонерного товариства "Агробанк" (далі - відповідач) боргу в розмірі 4 266,73 грн., інфляційних - 370,49 грн., три проценти річних у розмірі 64,74 грн., 276,78 грн. пені, всього - 4 978,74 грн.
24.01.2007 року позивач звернувся до суду з заявою про зміну позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача борг у розмірі 4 604,86 грн., 376,89 грн. інфляційних, 76,94 грн. - три проценти річних, 309,21 грн. пені, всього - 5 367,90 грн. та розірвати з 01.01.2007 р. договір оренди від 16.11.2005 року на частину нежитлового приміщення, розташованого АДРЕСА_1.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором оренди від 16.11.2005 року щодо сплати орендних платежів та платежів за комунальні послуги, які сплачувалися на ІЗ % менше, ніж це передбачено умовами даного договору, в зв'язку з чим, просить стягнути вищевказані суми та розірвати договір оренди від 16.11.2005 року. Крім того, неправомірною вважає позивач відмову відповідача від сплати залишку заборгованості, який посилається на необхідність ним, як податковим агентом в даних правовідносинах, сплачувати податок з доходу фізичної особи-підприємця (позивача) до державного бюджету згідно вимог Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2007 року (суддя Петрова В.І.) позов задоволено частково. В частині розірвання договору оренди відмовлено.
Рішення мотивоване посиланнями на статтю 526 ЦК України, а також на те, що вимога позивача щодо розірвання договору оренди від 16.11.2005 року є необґрунтованою, оскільки орендна плата відповідачем вносилася, але не в повному обсязі.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.06.2007 року (колегія суддів у складі: Прокопенко А.Є. - головуючий, Крутовських В.І., Дмитренко А.К.) апеляційну скаргу ЗАТ "Агробанк" задоволено, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2007 року змінено: у задоволенні позовних вимог відмовлено та стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ЗАТ "Агробанк" 25, 50 грн. державного мита. У задоволенні апеляційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - відмовлено.
Постанова обґрунтована посиланнями на статті 1, 7, 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", згідно з якими, податковим агентом платника податку - орендодавця при нарахуванні доходу від надання в оренду нерухомого майна (житла, будівель, споруд та землі) є орендар.
Не погоджуючись з винесеними судами попередніх інстанцій судовими актами, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.06.2007 року скасувати повністю, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2007 року скасувати частково, в частині відмови в задоволенні позову про розірвання договору оренди від 16.11.2005 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги щодо розірвання зазначеного договору задовольнити.
В обґрунтуванні своїх вимог скаржник посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовані норми матеріального права, у зв'язку з чим, винесені ними рішення підлягають скасуванню.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів та, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 16 листопада 2005 р. між позивачем (орендодавцем) та відповідачем був укладений договір оренди (далі - Договір). Згідно з п. 1.1 Договору орендодавець зобов'язувався передати за плату орендарю, а орендар прийняти у строкове користування та володіння частину нежитлового приміщення, що визначена у Договорі.
Об'єкт оренди являє собою частину нежитлового приміщення незакінченого будівництва, розташованого АДРЕСА_1, заг. площею 67,2 кв. м (п.п. 1.3.1, 1.3.2. п.1.3 Договору).
Згідно акту прийому-передачі від 16.11.2005 р. вказане нежитлове приміщення передано позивачем в оренду відповідачу (т.1, а. с. 20).
Відповідно до умов п. 5 Договору орендна плата сплачується орендарем, з розрахунку 2575,50 грн. за один календарний місяць, у безготівковій формі щомісяця до 10 числа наступного за звітним, на підставі наданого орендодавцем рахунку.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно складених сторонами актів здавання-приймання виконаних послуг та надання позивачем рахунків (т.1, а. с.21-46) за термін з 16.11.2005 р. по 31.12.2006 р. відповідач повинен був сплатити позивачу 34 855,10 грн. орендної плати, сплачено було відповідачем лише 3323,87 грн. (банківські виписки, т.1, а. с.47-59).Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем по сплаті орендної плати складає 4 531, 23 грн. Крім того, згідно з наданих позивачем рахунків за термін з 16.11.2005 р. по 30.11.200 відповідач повинен був сплатити 562,91 грн. вартості комунальних послуг (т.1, а. с.60-65), фактично сплатив - 489,28 грн. (банківські виписки, т.1, а. с.66-71). Таким чином, заборгованість відповідача по сплаті комунальних послуг складає 73, 63 грн.
Суд першої інстанції у винесеному рішенні від 26.02.2007 року також встановив, що доводи відповідача щодо зменшення розміру орендної плати за договором, у зв'язку з сплаченим ним податку, є необґрунтованими, оскільки такі умови не визначені сторонами у Договорі.
Апеляційний суд з даними твердженнями господарського суду не погодився та зазначив про необхідність сплати відповідачем такого податку з доходу позивача, згідно з вимогами Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", у зв'язку з чим, розмір орендної плати за Договором має зменшитись на суму сплаченого відповідачем податку.
Колегія суддів Вищого господарського суду не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 9.1.2. Закону України № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" податковим агентом платника податку - орендодавця при нарахуванні доходу від надання оренду нерухомого майна іншого, ніж зазначене у підпункті 9.1.1 (включаючи земельну ділянку, що знаходиться під таким нерухомим майном, чи присадибну ділянку), є орендар. В той же час, відповідно до п. 8.1.1. вказаного Закону податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону. Податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом (п. 8.1.2. Закону).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що податковим агентом в даних правовідносинах за Договором виступає відповідач, який повинен самостійно нараховувати та стягувати податок із суми орендної плати. В той же час, колегія суддів вважає такий висновок передчасним, оскільки апеляційним судом не було досліджено, чи зареєстрував позивач в установленому законом порядку як вид підприємницької діяльності - надання нерухомості в оренду, а відтак, чи сплачував він єдиний податок з урахуванням даного виду діяльності. У разі, якщо здавання нерухомості в оренду не зареєстровано як вид діяльності позивача, доходи останнього слід оподатковувати у порядку, визначеному Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими судами неповно встановлені обставини у справі, а відтак, обставини, які мають суттєве значення не були предметом судового розгляду при вирішенні господарського спору, правова оцінка їм не надавалась, що призвело до неповного з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін.
Також при винесенні оскаржуваних судових актів, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що згідно з частиною першою статті 782 ЦК України наймодавець (орендодавець) має право відмовитися від договору і вимагати повернення речі, якщо наймач (орендар) не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд, в зв'язку з чим посилання позивача на дану норму є необґрунтованими, оскільки відповідачем вносилася плата, але не в повному обсязі.
Проте, колегія не може погодитися з даними висновками судів з огляду на таке.
Згідно зі статтею 291 ГК України на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Відповідно до статті 188 ГК України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором, яка у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Скаржник посилаючись на статтю 188 ГК України вказує на те, що 01.12.2006 року позивачем було направлено листа до відповідача, відповідно до якого позивачем було запропоновано розглянути та підписати угоду про розірвання Договору. Зазначений лист відповідачем було отримано 06.12.2006 року, при цьому останній залишився без жодного реагування з боку відповідача.
Таким чином, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій не було досліджено те, що позивач звернувся з позовною вимогою щодо розірвання Договору, а не щодо відмови від Договору, посилаючись при цьому на п.6.1.2 Договору, яким передбачено право орендодавця виступати з ініціативою щодо розірвання Договору у випадку погіршення об'єкту оренди в зв'язку з неналежним його використанням орендарем чи невиконанням останнім даного Договору.
Отже, суд першої інстанції та апеляційний суд при винесенні рішень помилково застосували статтю 782 ЦК України, що, на думку колегії суддів, призвело до прийняття неправильних рішень.
Крім того колегія суддів вважає, що при перегляді справи в апеляційному порядку відповідно до вимог статті 101 ГПК України апеляційний суд повинен був розглядати всі наведені обставини та давати їм правову оцінку з обов'язковим врахуванням вказаних вище істотних процесуальних порушень, допущених судом першої інстанції, чого зроблено не було, а отже призвело, зокрема, і до неправильних висновків по суті спору.
Таким чином, враховуючи всі наведені обставини в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що при розгляді справи як в першій, так і в апеляційній інстанціях були допущені порушення та неправильне застосування матеріального законодавства, що призвело до прийняття незаконних та необґрунтованих судових рішень. У зв'язку з чим, рішення та постанова попередніх судових інстанцій підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд, під час якого слід усунути всі зазначені порушення і прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтею 1115, п. 3 статті 1119, статтями 11110 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Дніпропетровського області від 26 лютого 2007 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26 червня 2007 року у справі № 18/31-07 скасувати.
3. Справу скерувати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.
Головуючий суддя: Добролюбова Т.В.
ї: Рогач Л.І.
Швець В.О.