Справа № 2-721/10

    Р І Ш Е Н Н Я

   І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И      

27 жовтня 2010 року                              

Шевченківський районний суд м. Львова

в складі головуючої судді                       Малех І.Б.

при секретарі                                           Костюк А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 з участю прокуратури Львівської області на стороні позивача до ОСОБА_2, третьої особи без самостійних вимог приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування та відшкодування матеріальних витрат, -

            у с т а н о в и в:    

18.11.2009р. позивач ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування АДРЕСА_1 від 24.11.2006р. та стягнення з останньої в її користь 2400 грн. матеріальних витрат.

    В обґрунтування своїх вимог зазначає, що 24.11.2006р. в присутності приватного нотаріуса ОСОБА_3, будучи введеною в оману відповідачем ОСОБА_2, підписала договір дарування останній своєї квартири, що за адресою – АДРЕСА_1. Будучи, юридично не грамотною та являючись російськомовною, вона не розуміла наслідків своїх дій, оскільки жодним чином не мала наміру дарувати свою квартиру відповідачу, а лише укласти договір довічного утримання, згідно якого б відповідач ОСОБА_2 змогла б користуватись даної квартирою лише після її смерті. Однак, остання, скориставшись її безпорадним станом, як інваліда ІІ групи, дитини війни та увійшовши їй в довіру, тобто створюючи видимість догляду за нею, створила всі умови, щоб ізолювати її від будь-якого контакту із товаришами, сусідами, далекою родиною, після чого уклала з нею вищевказаний договір, з метою переоформлення вказаної квартири на себе. Лише в 2009р. вона  довідалась про те, що підписала договір дарування своєї квартири, тому відразу ж  звернулась до відповідача ОСОБА_2 про повернення їй даної квартири, однак остання вимагала в неї кошти, в сумі 2400 грн. для переоформлення квартири в попередній стан, що вона і зробила, надавши їй кошти. Проте, навіть після передання коштів ОСОБА_2, з боку останньої не було вчинено жодних дій щодо відновлення її прав на вищевказану квартиру.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з’явилась у зв’язку зі станом здоров’я, проте подала на адресу суду письмові уточнення до позовних вимог, в яких просить суд визнати недійсним договір дарування від 24.11.2006р. квартири АДРЕСА_1, укладений між нею та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_3, як такий, що вчинений шляхом обману та з обов’язати відповідача ОСОБА_2 відшкодувати їй 2 400,00 (дві тисячі двісті) гривень матеріальних витрат.

    Представник позивача ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримала заявлені позивачем вимоги, вказавши, що вищевказаний договір був підписаний позивачем під впливом обману, з боку відповідача ОСОБА_2 з метою заволодіння даною квартирою, так як остання скористалась її похилим віком та безпорадним станом, зокрема тим що позивач являлась не ходячою, російськомовною, тому не могла розуміти зміст договору в повному обсязі. Також зазначила, що остання довідалась про реальний зміст договору лише влітку 2009 році, однак, як з моменту укладення даного договору, так і на сьогоднішній день позивач постійно оплачує комунальні послуги за спірну квартиру, а побутова допомога з боку відповідача надавалась їй за окрему плату. В жовтні 2009 року відповідач зобов’язалась в присутності позивача та інших повернути квартиру останній протягом 2-ох тижнів, для чого взяла в неї кошти на переоформлення в сумі 2 200,00 грн. Проте через деякий час відповідач зникла, що стало підставою звернення позивача ОСОБА_1 в правоохоронні органи з приводу здійснення шахрайства відносно неї, з боку відповідача. Також  представник позивача в судовому засіданні усно уточнила позовні вимоги, зокрема в частині стягнення з відповідача матеріальних витрат, а саме просить суд стягнути з останньої в користь позивача 2 200,00 грн. та розглядати справу без участі позивача, оскільки вона обмежена в пересуванні, тому не в змозі прибути в судове засідання.  

    Представник прокуратури Львівської області Коваль Р.Р., яка представляє інтереси позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні зазначила, що дії відповідача щодо укладення з позивачем договору дарування є неправомірними, так як вчиненні шляхом введення в оману останньої, враховуючи, що позивач ОСОБА_1 являється інвалідом ІІ групи, не ходяча, пересувається за допомогою ходунків, володіє лише російською мовою, юридично не грамотна, тому не могла в повному обсязі усвідомлювати наслідки своїх дій та не могла належно зрозуміти зміст договору в повному об’ємі, так як не мала наміру укладати договір дарування своєї квартири відповідачу ОСОБА_2 Остання дізналась про те, що підписала договір дарування лише влітку 2009 року, однак на її вимогу повернути належну їй квартиру, відповідач вимагала в неї кошти в сумі 2 200,00грн. за понесенні нею матеріальні витрати під час переоформлення квартири, що і були передані відповідачу, також вимагала відшкодування їй моральної шкоди в розмірі 45-50 тис. грн., проте через деякий час зникла, не виконавши своїх зобов’язань, що стало підставою для звернення з боку позивача в правоохоронні органи.

    Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги визнала частково та пояснила, що знайома з позивачем ОСОБА_1 близько 15 років, за той час постійно допомагала їй по домашньому господарству, купувала продукти харчування, готувала їжу та жодним чином не спонукала позивача до оформлення договору дарування належної їй квартири, це була виключно ініціатива позивача. При укладенні даного договору, остання просила, щоб, крім неї та нотаріуса, ніхто не дізнався про його укладення. Однак влітку 2009 році, позивач  вимагала розірвання даного договору та повернення їй назад у власність вищевказану квартиру, з яких підстав їй невідомо, проте відомо те, що існують інші особи, які зацікавлені в отриманні даної квартири, тому на сьогоднішній день вона категорично не погоджується на переоформлення квартири, хоча фактичною власницею такої, вважає саме позивача ОСОБА_1 Також вказала, що не заперечує факту отримання коштів від позивача в розмірі 2 200,00 грн. за переоформлення квартири позивача в попередній стан та вимагання в останньої 45 000,00 грн. морального відшкодування, яких вона не отримала. Крім того зазначила, що не  спостерігала з боку позивача будь-яких психічних розладів здоров’я, позивач адекватно себе поводила при наполяганні щодо укладення даного договору. Також вказала, що 2.08.2009р. зверталась в ОКП «БТІ та ЕО» з заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно з метою переоформлення вищезгаданої квартири на позивача, проте інших дій щодо переоформлення квартири не вчиняла.

    Представник відповідача ОСОБА_6 надав суду аналогічні по суті та за змістом пояснення, що і його довіритель.

    Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні вказала, що знайома з позивачем ОСОБА_1 досить тривалий час та неодноразово чула від останньої нарікання на дії відповідача ОСОБА_2, зокрема щодо заволодіння останньою її квартирою. Також вказала, що 02 жовтня 2009р. була присутня при розмові сторін,  під час якої відповідач визнала факт заволодіння нею квартирою позивача, тому обіцяла повернути квартиру позивачу протягом двох тижнів, при чому вимагала від неї кошти в сумі близько 2 200,00 грн., конкретну суму вказати не може, для переоформлення даної квартири в попередній стан. Крім того, свідок вказала, що їй відомо, як відповідач на протязі трьох років, при зустрічах з сусідами та іншими близькими позивачу людьми, зокрема їй, вчиняла перешкоди в спілкуванні останніх з позивачем, вказуючи про відсутність такого бажання в самої ОСОБА_1 Також зазначила, що позивач являється особою похилого віку, обмежена в пересуванні, в зв’язку з важким станом здоров’я, а саме травмою хребта, являється одинокою, тому завжди остерігалась втратити своє житло, про що вона їй неодноразово говорила, проте в її присутності завжди адекватно реагувала  та реально оцінювала ситуацію. Також свідок вказала, що остання являється російськомовною, тому має труднощі до розуміння української мови.

    Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні вказала, що являється медпрацівником та близько 4 років 6 місяців тому, від знайомих довідалась, що позивач ОСОБА_1 перебуває в важкому стані, потребує медичної допомоги, після чого вона з власної ініціативи постійно навідувалась до останньої та надавала їй як медичну, так і допомогу на побутовому рівні. В 2009 році вона дізналась від позивача, що відповідач ОСОБА_2 має намір вселити в квартиру позивача ОСОБА_1 свого сина, що було незрозумілим для останньої, так як на той момент позивачу не було відомо про договір дарування. Крім того зазначила, що в 2007 році від відповідача їй стало відомо, що позивач не має бажання нікого бачити та ні з ким спілкуватися, крім того не має наміру дарувати свою квартиру, хоча на той момент саме відповідач ОСОБА_2 вже являлась власницею квартири, що за адресою – АДРЕСА_1. Також вказала, що  в її присутності позивач завжди поводила себе адекватно,  реально оцінювала будь-яку ситуацію, проте являлась російськомовною, тому з труднощами розуміла українську мову, лише останній рік частково почала спілкуватись українською.

      Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні вказала, що знайома з позивачем ОСОБА_1 з 1983 року, а відповідача ОСОБА_2 зустріла лише два роки тому. Остання постійно наголошувала їй про те, що позивач ні з ким не бажає спілкуватись та не хоче бачитись з людьми, які їй попередньо допомагали, тому вона і не наполягала на зустрічах з останньою. Проте вказала, що в жовтні 2009 року була присутня при розмові між сторонами, під час якої відповідач визнала факт неправомірного заволодіння квартирою позивача та обіцяла повернути дану квартиру останній, проте вимагала в неї гроші в сумі близько 2 200,00 грн. за переоформлення квартири в попередній стан, крім того вимагала в позивача кошти в сумі близько 50 тис. грн. морального відшкодування. Також свідок вказала, що позивач являється російськомовною, тому їй дійсно було важко розуміти зміст на наслідки укладення даного договору. Також зазначила, що позивач ОСОБА_1 постійно оплачувала комунальні послуги за спірну квартиру, тобто і після укладення договору дарування.

    Свідок ОСОБА_10  в судовому засіданні вказала, що знайома з відповідачем ОСОБА_2 близько 30 років, з того часу підтримують дружні стосунки. Зі слів останньої, їй відомо, що в жовтні 2009 року над нею було вчинено самосуд, тобто позивач ОСОБА_1 примушувала повернути їй квартиру, що добровільно була подарована останньою, на що відповідач погодилась. Що стосується договору дарування квартири, то їй особисто невідомо, як, коли, та за яких обставин укладався даний договір.

    Третя особа, що не заявляє самостійних вимог приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_3 в судове засідання не з’явився, проте подав на адресу суду письмові пояснення, де зазначив, що дійсно посвідчив договір дарування квартири   АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, відповідно до вимог чинного законодавства. При укладенні даного договору, жодну тиску на позивача, з боку відповідача не чинилось, все відбувалось на добровільних засадах, тобто позивач сама наполягала на укладенні такого договору. Останній було в повному обсязі роз’яснено зміст та наслідки укладення договору, що вона повністю усвідомлювала та розуміла, також перевірено дієздатність осіб, після чого підписалась. Крім того зазначила, що бажає залишити в таємниці укладення вищевказаного договору, проте за яких причин не повідомляла. Також вказав, що посвідчував довіреність, видану позивачем на відповідача, що також відбувалось на добровільних засадах.

    Заслухавши пояснення представника позивача, представника прокуратури Львівської області, відповідача та його представника, свідків по справі, оглянувши письмові пояснення третьої особи, матеріали інвентаризаційної справи щодо квартири по спірній адресі, матеріали про відмову в порушенні кримінальної справи відносно відповідача ОСОБА_2, мотивовані наявністю між сторонами цивільно-правових відносин, з’ясувавши дійсні обставини справи, права та обов’язки сторін, дослідивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

    В судовому засіданні встановлено,  що 24.11.2006р. між сторонами був укладений договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_3, згідно якого позивач ОСОБА_1 подарувала належну їй квартиру, що по АДРЕСА_1 відповідачу ОСОБА_2 Даний договір позивач підписувала, будучи введеною в оману її сусідкою – відповідачем ОСОБА_2, тобто не розуміючи наслідків його укладення, так як вона юридично не грамотна, крім того являється російськомовною, особою похилого віку, що проживає одна, тому не могла розуміти зміст договору в повному обсязі, зокрема вважала, що вона укладає з відповідачем договір довічного утримання, згідно якого, остання змогла б користуватись даною квартирою лише після її смерті. Так, відповідач ОСОБА_2, скориставшись її безпорадним станом, як особи, що перебуває в похилому віці, інваліда ІІ групи та дитини війни, увійшовши їй в довіру, а саме створюючи видимість догляду за нею, створила всі умови, щоб ізолювати її від будь-якого контакту із товаришами, сусідами, далекою родиною, після чого уклала з позивачем вищевказаний договір, з метою переоформлення на себе вказаної квартири, що в подальшому і зробила. Позивач ОСОБА_1 лише влітку 2009р. довідалась про те, що підписала договір дарування своєї квартири відповідачу, після чого звернулась до останньої з вимогою про розірвання договору дарування та повернення їй даної квартири. Відповідач спочатку погодилась на переоформлення квартири в попередній стан, за що отримала від позивача кошти в сумі 2 200,00грн., крім того вимагала в останньої ще близько 50 000,00 грн. морального відшкодування, зокрема за те, що тривалий час доглядала за позивачем, хоча, як вказувала в судовому засіданні – здійснювала це добровільно. Однак, навіть після передання позивачем коштів відповідачу ОСОБА_2, з боку останньої не було вчинено жодних дій щодо відновлення її прав на вищевказану квартиру. Зі слів відповідача в судовому засіданні, на сьогоднішній день остання вважає власницею спірної квартири саме позивача ОСОБА_1 Проте, причиною відмови в поверненні позивачу ОСОБА_1 вищезгаданої квартири, враховуючи безпорадний стан останньої та її похилий вік, як вказала відповідач є те, що даною квартирою зацікавлені інші невідомі їй особи.

    Згідно ч.1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення,  такий  правочин  визнається  судом недійсним.  

    Обман має  місце,  якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину,  або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, що і було зроблено позивачем ОСОБА_1 та її представниками в судовому засіданні, а також поясненнями свідків.

Виходячи з вищенаведеного, суд вважає, що позов слід задовольнити та визнати недійсним договір дарування від 24.11.2006р. квартири АДРЕСА_1, укладений між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_3, так як відповідач, являючись стороною правочину, навмисно ввела другу сторону правочину – позивача ОСОБА_1 в оману, повідомивши останній неправдиві відомості про предмет договору, зокрема не роз’яснивши належним чином реальних наслідків даного договору.   Також слід зобов’язати відповідача ОСОБА_2 відшкодувати позивачу ОСОБА_1 2 200,00  гривень матеріальних витрат.

     Керуючись ст.ст. 8, 10, 11, 57, 58, 60, 81, 88, 209, 212, 213, 215 ЦПК України, п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9, ст.ст. 31, 230, 258, ЦК України суд, -

в  и  р  і  ш  и  в  :

             позов задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування від 24 листопада 2006 року квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_3.

Зобов’язати ОСОБА_2 відшкодувати ОСОБА_1 2 200,00 (дві тисячі двісті) гривень матеріальних витрат.

Стягнути з відповідача в доход держави 51 (п’ятдесят одну) гривню судового збору та 37 (тридцять сім) гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

      Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Шевченківський районний суд м. Львова, шляхом подачі в 10-денний строк, з дня проголошення рішення, апеляційної скарги.

Суддя                                                          І.Б.Малех