КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№22-ц/824/11262/2021

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 375/1174/20

30 вересня 2021 року Київський апеляційний судв складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Левенця Б.Б.

- Борисової О.В.

при секретарі - Верес Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 28 травня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Чорненької О.І., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення коштів, невиплачених при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

в с т а н о в и в:

16 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Рокитнянського районного суду Київської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення коштів, невиплачених при звільненні, та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, щоу період з 03 травня 2019 року по 30 червня 2020 року вона знаходилась у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 , працюючи на посаді бухгалтера ринку, з оплатою праці у розмірі мінімальної заробітної плати.

Зазначала, що в день звільнення 30 червня 2020 року відповідач виплатив їй заробітну плату за червень 2020 року, при цьому відмовився виплатити компенсацію за невикористану відпуску, не повідомив про нараховані суми належні при звільненні, а отже, не здійснив виплату належних коштів, що є грубим порушенням частин 1 статті 116 КЗпП України.

31 липня 2020 року вона рекомендованим листом направила претензію ФОП ОСОБА_2 , в якій просила виплатити заробітну плату за квітень 2020 року, мотивуючи тим, що у квітні місяці 2020 року діяльність ринку хоча і було призупинено, а її було відправлено у відпустку за власний рахунок у зв`язку з введеними карантинними обмеженнями, спричиненими COVID-19, проте через необхідність подання податкової звітності вона працювала у звичному режимі. Крім того, просила виплатити компенсацію за невикористану відпустку та компенсацію за затримку виплати розрахунку при звільненні в сумі 4723,00 грн. Вказана претензія залишилась без задоволення відповідачем.

Посилаючись на те, що відповідач не провів з нею повний розрахунок при звільненні, на її претензію не відреагував, просила суд стягнути з ФОП ОСОБА_2 на її користь заробітну плата за квітень 2020 року у сумі 4730,00 гривень, грошову компенсацію за 28 днів невикористаної відпустки у сумі 4491,76 гривень та середній заробіток за період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення.

Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 28 травня 2021 року позов ОСОБА_1 до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення коштів, невиплачених при звільненні задоволено частково.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 нараховану заробітну плату за час простою не з вини працівника, в тому числі, на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, за квітень 2020 року в розмірі не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду у сумі 2538 (дві тисячі п`ятсот тридцять вісім) гривень 43 копійки.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь держави судовий збір в сумі 908,00 грн.

Не погоджуючись з рішеннями суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення з відповідача на її користь компенсації за невикористані дні відпустки в розмірі 4 491 грн. 76 коп. та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення в розмірі 55 036, 92 грн.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального, процесуального права та фактичним обставинам справи.

Зазначає, що за її скаргою про невиплату коштів при звільненні 23 листопада 2020 року представником Головного управління Держпраці у Київській області було проведено перевірку щодо додержання трудового законодавства ФОП ОСОБА_2 . Під час перевірки керівництву ринку було винесено припис про усунення виявлених порушень № КВ1302/56/АВ/П, а саме: порушення ч. 1 ст. 113 КЗпП України щодо порядку оплати часу простою, ч. 5 ст. 79 КЗпП України щодо повідомлення працівника про дату початку відпустки, ч. 1 та 2 ст. 115, ст. 24 Закону України «Про оплату праці» щодо дотримання строків виплати заробітної плати.

Підтвердила, що заробітна плата за час простою за квітень місяць 2020 року в розмірі не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду у сумі 2538 (дві тисячі п`ятсот тридцять вісім) гривень 43 копійки сплачена їй у червні 2021 року після ухвалення судом першої інстанції судового рішення про стягнення вказаної суми з відповідача.

Разом з тим, за доводами апеляційної скарги позивача, суд першої інстанції, вирішуючи спір в частині стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки, невірно надав оцінку доказам в цій частині вимог, оскільки наказ від 01 червня 2020 року про надання відпуски за відпрацьований період до 30 червня 2020 року не містить номера документа, дату початку відпустки та кількість днів відпустки. Відсутній у наказі також її підпис про ознайомлення з даним документом. З цих питань відповідач не зміг надати пояснення в судовому засіданні. Також є неналежним та таким, що не відповідає дійсності і наданий відповідачем табель обліку робочого часу за червень 2020 року, в якому містяться дані про 30 днів відпустки, проте не зазначено про святкові дні: Трійця та День Конституції.

Посилаючись на те, що вона не відбувала у відпустку, тому за період роботи у ФОП ОСОБА_2 перед нею виникла заборгованість по грошовій компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за відпрацьований період з 03 травня 2019 року по 03 травня 2020 року, а також 4 дні: за травень місяць 2020 року - 2 дні та червень місяць 2020 року - 2 дні, а всього за 28 календарні дні відпустки , що становить 4 491,76 грн.

У зв`язку з тим, що відповідач не провів з нею повний розрахунок при звільненні, та враховуючи, що з часу звільнення і до прийняття судового рішення минуло 228 робочих днів, позивачка просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 55 036,92 грн. із розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 241,39 грн., визначеної за останні два календарних місяці: травень 2020 року, червень 2020 року, на відповідну кількість днів розрахункового періоду - 228 робочих днів.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ФОП ОСОБА_2 просить залишити апеляційну скаргу позивачки без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи позивачки, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції та суперечать чинному законодавству.

Вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність частини вимог позивачки, з огляду на відсутність належних та достатніх доказів наявності заборгованість роботодавця перед ОСОБА_1 щодо компенсації за невикористану відпустку.

Крім того, просив врахувати, що 01 квітні 2020 року, на виконання вимог розпорядження Рокитнянського селищного голови Київської області №63 від 17 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо запобігання поширенню коронавірусу COVID-19 на території Рокитнянської селищної ради" та, враховуючи вимоги Постанов Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020 року та №215 від 16 березня 2020 року, згідно з якими була заборонена торгівля товарами промислової та продовольчої групи, ним було видано наказ про зупинення діяльності Рокитнянського ринку з 01 квітня 2020 року до дати закінчення оголошення карантину.

Вказане також підтверджується табелем обліку робочого часу за квітень 2020 року, згідно з яким працівники Рокитнянського ринку, у тому числі ОСОБА_1 , перебували у відпустці у зв`язку з карантином.

23 листопада 2020 року представником Головного управління Держпраці у Київській області було проведено перевірку додержання трудового законодавства ФОП ОСОБА_2 та надано роз`яснення про те, що в даному випадку був простій виробництва не з вини працівника і, у відповідності до частини 1 статті 113 КЗпП України, необхідно виплатити ОСОБА_1 кошти за квітень 2020 року у встановленому розмірі, про що видав відповідний припис.

На виконання припису ОСОБА_1 було нараховано 2 538,43 грн., про що її неодноразово повідомляли, зокрема, і листом від 15 грудня 2020 року, але вона на виклики не реагувала та подала до суду позов.

Рішення суду першої інстанції, яким стягнуто на користь позивачки заробітну плату за час простою у сумі 2538 (дві тисячі п`ятсот тридцять вісім) гривень 43 копійки ним виконано, що і підтвердила в апеляційній скарзі позивачка.

В судове засідання, призначене судом апеляційної інстанції, учасники справи повторно не з`явились. Про день та час слухання справи судом апеляційної інстанції повідомлялись у встановленому законом порядку. Від позивачки ОСОБА_1 на адресу суду апеляційної інстанції 28 вересня 2021 року надійшов лист, в якому вона просить здійснювати розгляд справи за її відсутності. Відповідач заяв на адресу суду не подавав.

У відповідності до вимог статті 128, 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у відсутності учасників справи.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 відповідно до наказу №3 від 02 травня 2019 року, виданого ФОП ОСОБА_2 , була прийнята на роботу на посаду бухгалтера ринку з 03 травня 2019 року з оплатою праці у розмірі мінімальної заробітної плати (а.с. 30).

03 травня 2019 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 було укладено трудовий договір між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю (а.с. 91).

Відповідно до зазначеного трудового договору працівник - ОСОБА_1 зобов`язується виконувати обов`язки бухгалтера та правильно вести бухгалтерські документа. Роботодавець - фізична особа зобов`язується оплачувати роботу працівника у розмірі мінімальної заробітної плати.

30 квітня 2019 року ОСОБА_1 підписано договір про повну індивідуальну відповідальність, відповідно до якого, вона займає посаду бухгалтера та виконує роботу з ведення бухгалтерських операцій і подання звітності (а.с. 92).

Факт перебування позивачки у трудових відносинах з відповідачем ФОП ОСОБА_2 також підтверджується копією витягу із її трудової книжки, доданого позивачкою до позову(а.с. 4).

Із наданих сторонами та досліджених судом першої інстанції доказів вбачається, що розпорядженням Рокитнянського селищного голови Київської області № 64 від 18 березня 2020 року "Про внесення змін у розпорядження селищного голови від 17 березня 2020 року №63 "Про невідкладні заходи щодо запобігання поширенню коронавірусу COVID-19 на території Рокитнянської селищної ради" підпункт 1.3. пункту 1 викладено у новій редакції: "Заборонити торгівлю на території Рокитнянського районного ринку" (а.с. 31).

Відповідно до наказу від 18 березня 2020 року по ФОП ОСОБА_2 заборонено торгівлю на ринках продовольчими, господарськими товарами та товарами промислової групи, з 17 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на виконання розпорядження Рокитнянського селищного голови Київської області №63 від 17 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо запобігання поширенню коронавірусу COVID-19 на території Рокитнянської селищної ради", та враховуючи вимоги Постанов Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020 року та №215 від 16 березня 2020 року, а також звернення Президента України від 16 березня 2020 року (а.с. 32).

01 квітня 2020 року керівництвом ринку видано наказ №1 від 01 квітня 2020 року про зупинення діяльності Рокитнянського ринку з 01 квітня 2020 року до дати закінчення оголошеного карантину (а.с. 33).

У зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19 та закриття діяльності ринку 01 квітня 2020 року видано наказ №2 про надання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відпустки на період карантину з 01 квітня 2020 року (а.с. 33).

Вказані обставини також підтверджується табелем обліку робочого часу за квітень 2020 року, відповідно до якого ОСОБА_1 перебувала у відпустці на час карантину та звітом про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 05 травня 2020 року, у відповідності до таблиці 6 якого, ОСОБА_1 в квітні 2020 року протягом 30 календарних днів перебувала у відпустці без збереження заробітної плати (а.с. 34, 36-39).

Відновлення діяльності ринку відбулось з 13 травня 2020 року, про що свідчить наказ № 3 від 12 травня 2020 року (а.с. 40).

Відповідно до наказу від 01 червня 2020 року бухгалтеру ринку ОСОБА_1 , на підставі поданої нею заяви, надано відпустку за відпрацьований період до 30 червня 2020 року включно (а.с. 40).

Перебування ОСОБА_1 у відпустці протягом червня 2020 року підтверджується наступними документами: звітом про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 17 липня 2020 року; табелем обліку робочого часу за червень 2020 року згідно з відомостями якого, ОСОБА_1 з 01 червня 2020 року по 30 червня 2020 року перебувала у відпустці (а.с. 44, 45-49).

Наказом № 4 від 30 червня 2020 року ОСОБА_1 звільнена з роботи з 30 червня 2020 року згідно з поданою заявою за власним бажанням за статтею 38 КЗпП України (а.с. 42).

Відповідно до відомості № 1 від 30 червня 2020 року про виплату заробітної плати за червень 2020 року ОСОБА_1 отримано кошти у сумі 3807,65 гривень (а.с. 43).

Судом першої інстанції з`ясовано, що у трудовій книжці ОСОБА_1 зроблено запис про її звільнення відповідно до наказу № 4 від 30 червня 2020 року за угодою сторін за пунктом 1 статті 36 КЗпП України. Вимог щодо зміни формулювання звільнення, або внесення виправлень щодо підстав звільнення до трудової книжки, як і вимог щодо зміни дати звільнення, позивачка під час судового розгляду справи не заявляла.

Таких вимог не пред`являла позивачка і у поданій 31 липня 2020 року до роботодавця ФОП ОСОБА_2 письмовій претензії, в якій просила виплатити заробітну плату за квітень 2020 року, компенсацію за невикористану відпустку та компенсацію за затримку виплати розрахункових в сумі 4723,00 грн., мотивуючи тим, що при звільненні 30 червня 2020 року їй не виплачені всі суми, що належить їй від роботодавця ФОП ОСОБА_2 .Вказана претензія залишилась без задоволення відповідачем (а.с.15, 16).

Матеріалами справи підтверджується і такі доводи містяться в апеляційній скарзі, що за скаргою позивачки ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Київській області про невиплату їй роботодавцем коштів при звільненні, 06 листопада 2020 року заступником начальника Головного управління Держпраці у Київській області Стахівським С.М. видано направлення №1302 на проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_2 щодо дотримання вимог законодавства про працю (а.с. 51).

За результатами проведення інспекційного відвідування державним інспектором праці складено припис КВ1302/56/АВ/П від 23 листопада 2020 року про усунення виявлених порушень (а.с. 52).

Відповідно до зазначеного припису інспекційним відвідуванням було встановлено, що у порушення вимог частини 5 статті 79 КЗпП України, власник чи уповноважений ним орган, тобто ФОП ОСОБА_2 , письмово не повідомляє працівників про дату початку відпустки не пізніше як за два тижні; у порушення вимог статті 43 Конституції України, частини 1 та 2 статті 115 КЗпП України, статті 24 Закону України "Про оплату праці" ФОП ОСОБА_2 не дотримується строків виплати заробітної плати працівника та заробітна плата виплачується один раз на місяць; у порушення вимог частини 1 статті 113 КЗпП України час простою не з вини працівника, у тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, не оплачується з розрахунку не нижче двох третин тарифної ставки, встановленого працівникові розряду (окладу).

Виявлені порушення зобов`язано підприємця ФОП ОСОБА_2 усунути до 23 грудня 2020 року.

На виконання вказаної вимоги про усунення виявлених порушень, ФОП ОСОБА_2 нараховано ОСОБА_1 заробітну плату за квітень 2020 року у сумі 2538,43 гривні. Зазначені розрахунки зроблено, виходячи з посадового окладу останньої у розмірі 4730 гривень, з утриманням із цієї суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що підтверджується відомістю № 11 від 09 грудня 2020 року та розрахунком по заробітній платі за квітень 2020 року (а.с. 53, 54).

Рекомендоване повідомлення про можливість одержання зазначених коштів було відправлено позивачці ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку, що підтверджується фіскальним чеком про поштове відправлення від 15 грудня 2020 року, вказане поштове відправлення було вручено особисто ОСОБА_1 (а.с. 55, 69). Обставини отримання письмового повідомлення від 15 грудня 2020 року визнані позивачем ОСОБА_1 під час судового розгляду справи.

Із наданих в судовому засіданні пояснень позивачки ОСОБА_1 та долучених на їх підтвердження письмових доказів судом першої інстанції встановлено, що 29 грудня 2020 року ОСОБА_1 направила на адресу ФОП ОСОБА_2 рекомендований лист, в якому повідомила про те, що вона декілька разів приходила для отримання коштів за квітень 2020 року, натомість не застала нікого на робочому місці, тому просила кошти надіслати поштовим переказом з нарахуванням індексації за затримку виплати заробітної плати за 8 місяців (а.с. 70, 71).

Доказів вручення ФОП ОСОБА_2 або його уповноваженій особі листа від ОСОБА_1 , датованого 29 грудня 2020 року, матеріали справи не містять. Під час розгляду справи позивачка підтвердила, що лист повернувся на її адресу без вручення роботодавцю ФОП ОСОБА_2 . Вказану обставину в судовому засіданні підтвердив і відповідач у справі.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з ФОП ОСОБА_2 на її користь заробітної плати за квітень 2020 року у розмірі 2 538,43 грн., суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що відповідно до вимог чинного законодавства, при встановленні карантинних обмежень, при простої підприємства не з вини працівників, останнім виплачується заробітна плата у розмірі не меншому двох третин їх окладу. Доказів, які б у своїй сукупності дали змогу суду дійти висновку про наявність обставин, на які посилається позивачка щодо роботи упродовж квітня 2020 року у режимі передбаченому трудовим договором, а саме з 08 години до 17 години щодня, крім вихідних - понеділка та вівторка, суду не надано.При задоволенні грошової вимоги у розмірі 2 538,43 грн., суд першої інстанції виходив із наданого відповідачем розрахунку нарахованої ОСОБА_1 заробітної плати за квітень 2020 року, яка обчислена з 2/3 окладу, встановленого працівникові ОСОБА_1 у розмірі 4730,00 гривень, з відрахуванням з цієї суми податків і обов`язкових платежів.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 нарахованої заробітної плати за час простою не з вини працівника в сумі 2 538,43 грн. виконано відповідачем та в цій частині учасниками справи не оскаржується.

Вирішуючи спір в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ФОП ОСОБА_2 на її користь компенсації за 28 днів невикористаної відпустки у сумі 4491,76 гривень та, відмовляючи в їх задоволенні, суд першої інстанції посилався на те, що доводи позивачки про те, що за час перебування у трудових відносинах з відповідачем, їй не було надано щорічної відпустки не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки вказані обставини не підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Законом України «Про відпустки» іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).Право на відпустки забезпечується:гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом;забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Як передбачено частиною 10, 11 статті 10 Закону України «Про відпустки» черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам (частина 12статті 10 Закону України «Про відпустки»).

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (частина перша статті 6 Закону України «Про відпустки»).

За бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки - стаття 3 Закону України «Про відпустки».

Частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З викладених норм права вбачається, що кожна сторонами сама обирає стратегію захисту своїх прав, а суд розглядає справи тільки в межах заявлених сторонами вимог (заперечень) та наданих ними доказів.

Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи свідчать про те, що під час судового розгляду справи відповідач ФОП ОСОБА_2 надав докази того, що бухгалтеру ринку ОСОБА_1 (позивач у справі), на підставі поданої нею заяви, надано відпустку за відпрацьований період роботи у ФОП ОСОБА_2 до 30 червня 2020 року включно, що підтверджується наказом від 01 червня 2020 року. Перебування ОСОБА_1 у відпустці протягом червня 2020 року підтверджується наступними документами: звітом про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 17 липня 2020 року; табелем обліку робочого часу за червень 2020 року згідно з відомостями якого ОСОБА_1 з 01 червня 2020 року по 30 червня 2020 року перебувала у відпустці (а.с. 40, 44, 45-49).

Вирішуючи спір в частині вимог ОСОБА_1 про стягнення з ФОП ОСОБА_2 на її користь компенсації за 28 днів невикористаної відпустки у сумі 4491,76 гривень,суд першої інстанції з урахуванням змісту зазначених норм матеріального права та встановлених фактичних обставин справи дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка ОСОБА_1 в суді не довела належними і допустимими доказами факт не надання їй відповідачем щорічної основної відпустки, передбаченої законодавством, за період роботи у ФОП ОСОБА_2 .

Таких порушень законодавства про працю, у тому числі, невиплати компенсації за невикористану відпустку не встановлено і при проведенні інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_2 державним інспектором праці Головного управління Держпраці у Київській області за скаргою позивача ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги позивачки про те, що наказ від 01 червня 2020 року про надання відпуски за відпрацьований період до 30 червня 2020 року не містить номера документа, дату початку відпустки та кількість днів відпустки, підпису працівника ОСОБА_1 про ознайомлення з даним документом не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування судового рішень, оскільки наказ від 01 червня 2020 року про надання відпуски ОСОБА_1 не скасований роботодавцем, в судовому порядку не визнаний незаконним, та в рамках даної справи позовних вимог про незаконність наказу від 01 червня 2020 року про надання відпуски позивачкою ОСОБА_1 не заявлено. Відповідно до вимог частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, доводи, викладені позивачкою в апеляційній скарзі в цій частині вимог, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду не може погодитись з висновком суду першої інстанції в частині вирішених вимог ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 21 та 22 Закону України від 24 березня 1995 року№ 08/95-ВР «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

У частині третій статті 15 зазначеного Закону закріплено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Правила оплати за час простою, тобто на час зупинення роботи, що викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами, визначені статтею 113 КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 113 КЗпП України час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Встановлені судом першої інстанції фактичні обставинисправи на підставі наданих сторонами доказів, які були досліджені в судовому засіданні, свідчать про те, що з 03 травня 2019 року по 30 червня 2020 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 , працюючи на посаді бухгалтера ринку, з оплатою праці у розмірі мінімальної заробітної плати.

У зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19 та закриття діяльності ринку 01 квітня 2020 року керівництвом ринку видано наказ №1 про зупинення діяльності Рокитнянського ринку з 01 квітня 2020 року до дати закінчення оголошення карантину (а.с. 33).

Оплата часу простою протягом квітня 2020 року, що виник не з вини працівника ОСОБА_1 , роботодавцем ФОП ОСОБА_2 з працівником ОСОБА_1 згідно порядку визначеному частиною 1 статті 113 КЗпП України не проведена, що підтверджується результатами проведеного інспекційного відвідування державного інспектора праці Головного управління Держпраці у Київській області, зі складанням припису КВ1302/56/АВ/П від 23 листопада 2020 року про усунення виявлених порушень (а.с. 52).

Заробітна плата за квітень 2020 року, що належала працівникові ОСОБА_1 із розрахунку 4730,00 гривень окладу працівника, з якого 2/3 з відрахуванням податків і обов`язкових платежів становить розмір 2 538,43 грн., не виплачена ФОП ОСОБА_2 і в день звільнення ОСОБА_1 - 30 червня 2020 року. Вказані обставини визнані відповідачем ФОП ОСОБА_2 під час судового розгляду справи та в силу частини 1 статті 81 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Із наданих учасниками справи та досліджених в судовому засіданні доказів вбачається, що працівник ОСОБА_1 в день звільнення 30 червня 2020 року не працювала.

31 липня 2020 року звільнений працівник ОСОБА_1 пред`явила письмову вимогу до ФОП ОСОБА_2 про розрахунок, в якій, зокрема, просила виплатити їй заробітну плату за квітень 2020 року та компенсацію за затримку виплати розрахункових в сумі 4723,00 грн., мотивуючи тим, що при звільненні 30 червня 2020 року їй не виплачені всі суми, що належить від роботодавця ФОП ОСОБА_2 (а.с. 15, 16). Вказана претензія від 31 липня 2020 року отримана ФОП ОСОБА_2 та залишена без задоволення.

Матеріалами справи підтверджується, що заробітна плата за квітень 2020 року у сумі 2538,43 гривні до виплати ОСОБА_1 нарахована ФОП ОСОБА_2 на виконання припису державного інспектора праці № КВ1302/56/АВ/П від 23 листопада 2020 року про усунення виявлених порушень, що підтверджується відомістю № 11 від 09 грудня 2020 року та розрахунком по заробітній платі за квітень 2020 року (а.с. 53, 54).

Рекомендоване повідомлення про можливість одержання зазначених коштів було відправлено позивачці ОСОБА_1 поштовим зв`язком 15 грудня 2020 рокута вручено особисто ОСОБА_1 , яка під час судового розгляду справи підтвердила факт отримання письмового повідомлення від ФОП ОСОБА_2 (а.с. 55, 69).

Згідно зі статтею 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З встановлених фактичних обставин справи, наданих на їх підтвердження та досліджених в судовому засіданні доказів та визнаних учасниками справи обставин вбачається, що розрахунок з позивачем ОСОБА_1 , яка в день звільнення не працювала, мав бути здійснений відповідачем ФОП ОСОБА_2 з наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок, тобто, з 01 серпня 2020 року, однак про нараховану суму заробітної плати, яка підлягала виплаті ОСОБА_1 при звільненні, відповідач ФОП ОСОБА_2 письмово повідомив ОСОБА_1 15 грудня 2020 року.

Отже, за період з 01 серпня 2020 року по 15 грудня 2020 року мала місце затримка розрахунку при звільненні працівника ОСОБА_1 .

Відповідно до роз`яснень, викладених в частині 5 пункту 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України.

Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду першої інстанції.

Правовий аналіз наведених норм законодавства та встановлених фактичних обставин справи у своїй сукупності дозволяють колегії суддів апеляційного суду зробити висновок про наявність підстав для застосування до відповідача ФОП ОСОБА_2 відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України, норма якої спрямована на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

В цій частині доводи апеляційної скарги позивача знайшли своє підтвердження.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю - абзац 2 пункту 4 Порядку.

Колегією суддів апеляційного суду встановлено, що звільнення ОСОБА_1 , відбулося 30 червня 2020 року.

У зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19 та закриття діяльності ринку 01 квітня 2020 року видано наказ №2 про надання, у тому числі, ОСОБА_1 відпустки на період карантину з 01 квітня 2020 року (а.с. 33).

Відновлення діяльності ринку відбулось з 13 травня 2020 року, про що свідчить наказ № 3 від 12 травня 2020 року (а.с. 40).

Відповідно до наказу від 01 червня 2020 року бухгалтеру ринку ОСОБА_1 , на підставі поданої нею заяви, надано відпустку за відпрацьований період до 30 червня 2020 року включно (а.с. 40).

Таким чином, для обчислення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку при звільненні береться заробітна плата за фактично відпрацьовані позивачем ОСОБА_1 два повних календарні місяці, що передували дню звільнення, а саме: лютий та березень 2020 року.

Згідно з індивідуальною відомістю про застраховану особу (довідка ОК-5), в якій містяться дані щодо суми заробітку ОСОБА_1 вбачається, що заробітна плата у лютому 2020 року становить суму 4 730,00 грн., у березні 2020 року -4 730,00 грн. (а.с. 5-6). Кількість робочих днів у лютому 2020 року становить - 20, у березні 2020 року - 21 днів.

Відповідно до пункту 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Таким чином розмір середньоденної заробітної плати працівника ОСОБА_1 буде складати: (4 730,00 грн. + 4 730,00 грн.) : (20+21) = 230,73 грн.

Кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить період з 01 серпня 2020 року - з наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок, оскільки ОСОБА_1 в день звільнення не працювала, по 15 грудня 2020 року, коли роботодавець ФОП ОСОБА_2 письмово повідомити колишнього працівника про нараховані суми, належні працівникові при звільненні.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 01 серпня 2020 року по 15 грудня 2020 року становить розмір 21 688,62 грн., обчислений шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом 2 пункту 8 Порядку, на число робочих днів у розрахунковому періоді (230,73 грн. х 94 днів).

Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Саме до цього зводиться правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 21 688,62 грн., зі встановленим розміром заборгованості заробітної плати за квітень 2020 року - 2 538,43 грн., що вже виплачена позивачці, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, колегія суддів апеляційного суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 5 000,00 грн., з утриманням із цієї суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян та інших обов`язкових платежів є відповідно обов`язком роботодавця.

Порушення зазначених вимог законодавства, якими обґрунтовує свою апеляційну скаргу позивач у справі, відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України є підставою для скасування апеляційним судом судового рішення суду першої інстанції в частині вирішених вимог ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалення у цій частині нового судового рішення по суті заявлених вимог ОСОБА_1 , які з установлених колегією суддів апеляційного суду обставин справи та наведених мотивів в редакції даної постанови підлягають частковому задоволенню.

Доводи апеляційної скарги позивача в частині вирішених вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку на законність судового рішення не впливають, а тому рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 28 травня 2021 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні вимог до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення компенсації за невикористану відпустку за період роботи з 03 травня 2019 року по 30 червня 2020 року в сумі 4 491,76 грн., слід залишити без змін.

В частині задоволених вимог про стягнення з відповідача ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час простою не з вини працівника, в тому числі, на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, за квітень 2020 року в розмірі не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду у сумі 2538 (дві тисячі п`ятсот тридцять вісім) гривень 43 копійки рішення суду першої інстанції позивачкою не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини рішення.

Відповідно до положень статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи - частина 1 статті 133 ЦПК України.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини другої статті 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

Таким спеціальним законом є Закон України від 8 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VІ від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються:позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Колегією суддів апеляційного суду встановлено, що при поданні позовної заяви ОСОБА_1 у вересні 2020 року, в якій об`єднано декілька самостійних вимог, судовий збір в частині вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягав сплаті у розмірі 840,80 грн. окремо з кожної із таких вимог.

Підпунктом 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону № 3674-VІ визначено розмір ставки судового збору за подання апеляційної на рішення суду, а саме 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Частиною 4 статті 6 Закону№ 3674-VІ передбачено, що якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).

Позов ОСОБА_1 в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за результатом перегляду справи в суді апеляційної інстанції задоволено частково, а тому судовий збір у пропорційному розмірі до задоволених вимог у розмірі 840,80 грн. слід покласти на відповідача ФОП ОСОБА_2 , який підлягає стягненню в дохід держави.

Сплачений позивачем ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 28 травня 2021 року у пропорційному розмірі до задоволених вимог апеляційної скарги, що складає суму 1 261,20 грн. слід покласти на відповідача.

Керуючис ст.ст. 116, 117 КЗпП України, ст.ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 28 травня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 серпня 2020 року по 15 грудня 2020 року в сумі 5 000,00 грн., з утриманням із цієї суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) в дохід держави судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) у рахунок оплати судового збору, понесеного у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, 1 261,20 грн.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення компенсації за невикористану відпустку за період роботи з 03 травня 2019 року по 30 червня 2020 року в сумі 4 491,76 грн. рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 28 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 04 жовтня 2021 року.

Головуючий: Судді: