Копія                                 справа № 2-816/10 року

У Х В А Л А

    03 листопада  2010 р.                        смт. Липова Долина

Суддя Липоводолинського  районного суду Сумської області Шульга О.М., розглянувши матеріали позовної заяви  ОСОБА_1  до Управління Пенсійного  фонду України  в Липоводолинському районі Сумської області    про стягнення недоплаченої  щомісячної державної соціальної  допомоги ?ітям війни” за період  з 01 січня 2009 року по 30 липня  2010 року.

В С Т А Н О В И В :

    Позивач ОСОБА_1 02.11.2010 року  звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного  фонду України  в Липоводолинському районі Сумської області    про стягнення недоплаченої  щомісячної державної соціальної  допомоги ?ітям війни” за період  з 01 січня 2006 року по 30 липня  2010 року.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, вона, ОСОБА_1, надалі Позивач, на використання права, гарантованого ст.ст. 8, 55, 56, 124 Конституції України, з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 18 рп від 01 грудня 2004 року, ст.ст. 6, 13 Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (надалі Конвенція). Ст. 1 Першого протоколу Конвенції звертається до суду за захистом своїх прав і законних інтересів у порядку визначеному Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами» ст. 16 ЦК України, ст.ст. 15, 110 118, 119 ЦПК України.

Отже, на використання права надавати суду свої доводи, переконання зазначає суду, що п. 2 ч. 1 ст. 15 ЦПК України до компетенції суду щодо розгляду цивільних прав належить: «спорів з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них.»

Щодо територіальної підсудності то ч. 4 ст. 110 ЦПК України визначена така підсудність: «Позови, пов'язані з відшкодуванням шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, можуть пред'являтися також за місцем проживання позивача».

Таким чином, вона звертається до компетентного і повноважного суду за захистом своїх прав і законних інтересів.

Щодо обрання нею способу правового захисту надає суду детальні пояснення. Україна ратифікувала Європейську Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» ст. 13 цієї Конвенції гарантує використання мною в Україні ефективного правового захисту під яким розуміється в загально визнаних нормах міжнародного права звернення до суду, а ст. 6 Конвенції гарантує їй право на звернення до суду, ст.1 Першого Протоколу Конвенції гарантує її право на захист права власності. Ст. 9 Конституції України, ст. 8 ЦПК України гарантується дія Конвенції, а нормою ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини встановлено»: «Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права»

Щодо визначення способу захисту її цивільного права та інтересу то вона керується і певно сподівається, що і суд буде керуватися нормою частини другої ст. 16 Цивільного Кодексу України і якщо процитувати у цьому позові частину другу ст.16 ЦК України: «Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення: припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом», то заявлені нею вимоги відповідають вимогам зазначеного закону - ст.16 ЦК України.

Повертаючись до норм ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вона зазначає суду прецедент Європейського суду з прав людини: «Суд нагадує, що відповідно до його судових прецедентів, правосуддя було,б ілюзорним, якби внутрішній правопорядок держави - сторони Конвенції дозволяв би невиконання остаточного і обов'язкового рішення стосовно однією зі сторін. Крім того виконання рішення чи постанови будь-якого суду слід вважати невід'ємною частиною «судового розгляду» в значенні статті 6 (справа ОСОБА_2 прооти Італії /ІттоЬНіаге 5аЩ у- Ііаіу/ від 28 липня 1999 року п. 63.

Окрім того, Європейським Судом з прав людини запроваджена процедура прийняття пілотного рішення і такі пілотні рішення відносно України вже прийнятті, зокрема справа ОСОБА_3 проти України справа № 40450 рішення від 15 жовтня 2009 року. Також. Європейським Судом з прав людини прийнятті рішення на користь громадян Росії постраждалих від аварії на ЧАЕС і є остаточне рішення Європейського суду з прав людини справа Проніна проти України (заява № 63566/00) рішення від 18 липня 2006 року отже цитує п. 25 цього рішення: « У цій справі, заявниця зверталася до національних судів з вимогою вирішити її спір щодо пенсії і органами соціального забезпечення. Заявниця посилалася, зокрема, на положення статті 46 Конституції, заявляючи, що її пенсія не повинна бути нижчою за прожитковий мінімум. Однак, національні суди не вчинили жодної спроби проаналізувати позов заявниці з цього погляду, попри пряме посилання у кожній судовій інстанції. Не в компетенції Суду вирішувати, який шлях міг бути найадекватнішим для національних судів при розгляді цього аргументу. Однак, на думку Суду, національні суди, цілком ігноруючи цей момент, хоча він був специфічним, доречним та важливим, не виконали свої зобов'язання щодо пункту І статті 6 Конвенції. Відповідно, було порушення цього положення.»

Це до того, що нею при необхідності будуть зазначені й інші рішення (практика) Європейського Суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні та будуть зазначені рішення Конституційного Суду України (КСУ) в тому сенсі, щоб суди загальної юрисдикції при розгляді її позову застосовували ці рішення Європейського суду з прав людини й застосовували рішення КСУ і при тому, що цей судовий розгляд її позовної заяви нерозривно пов'язаний.з виконанням рішень КСУ.

Відповідно до ст. 8 Конституції України ст. 8 ЦПК України звернення до суду безпосередньо на підставі Конституції України гарантовано і суду вона зазначає цю норму Конституції України - норма ст. 152 Конституції України: «Закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Щодо її посилань на відшкодування шкоди встановленим законом порядком то зазначає такий порядок, це по перше ст. 16 ЦК (вже цитована), ст. 15 ЦПК (вже цитована) і надалі зазначає норми ст. 1173 ЦК України: «7. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.»

Стаття 1174. «1. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ; нею своїх повноважень,  відшкодовується  державою, Автономною  Республікою  Крим органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи».

Стаття 1175 «1. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результат, прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів».

Вона сподівається, що відповідач обізнаний в нормах ст. 61 ЦПК України, ст. 124 Конституції України, ст. 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» не буде сперечатися з нею та судом (в сенсі подання апеляційної скарги, що в даному випадку є зловживанням права - відповідно до норми ст. 11 ЦПК України /недобросовісне користування процесуальним правом/ т ст. 17 Конвенції) і рахувати, що на думку відповідача не встановлені обставини щодо прийнятій органом державної влади України правового акту визнаного неконституційним всупереч нормі ч.2 ст. 61 ЦПК України та ст. 70 Закону України «Про Конституційний Суд України».

Викладає обставини, якими вона обґрунтовую свої позовні вимоги :

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року ( № 2195-ГУ ), з послідуючими змінами та доповненнями, вона є особою, що належить до соціальної категорії громадян «Діти війни» і цю обставину не заперечує відповідач.

Згідно статті 6 цього Закону з 01 січня 2006 року Пенсійний фонд України повинен був нараховувати та виплачувати їй щомісячне підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, але це підвищення їй спочатку не виплачувалося, а потім стало виплачуватися, але у значно меншому розмірі.

З її сторони було звернення до Відповідача з проханням здійснити перерахунок раніше неправомірно нарахованого і частково виплаченого їй, як дитині війни, щомісячного підвищення до пенсії за віком та виплатити ненараховане та недоплачене щомісячне підвищення до пенсії починаючи з 01 січня 2006 року, тобто з моменту набрання чинності Законом України «Про соціальний захист дітей війни», і по цей час.

Відповідач, посилаючись на Закони України про Державний бюджет України на 2006. 2007 та 2008 роки, якими була неодноразово зупинена, а потім змінена редакція статті 6 Закону України «Про соціальну допомогу дітям війни», відмовив в задоволенні прохань, викладених в її заяві.

Але ж при цьому Відповідач підтверджує те, що дійсно, «стаття 6 Закону № 2195 встановлює, що пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога. що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком».

Так інакше ж і не може бути, це дійсно так, тому що перша чинна редакція Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що був виданий 18 квітня 2004 року та вступив в дію 01 січня 2006 року, містила в собі ст. 6 у наступній редакції: «Дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком».

Пізніше дія цієї статті декілька разів зупинялась та відновлялась.

Так, на 2006 рік дію ст. 6 було зупинено згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» № 3235 - IV від 20 грудня 2005 р., а потім дію цієї статті було відновлено у зв'язку з виключенням п. 17 ст. 77 Закону України № 3235 - IV згідно із Законом України № 3367-ІУ від 19 січня.2006 р. «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік».

А на 2007 рік дію ст. 6 було зупинено згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» № 489-У від 19 грудня 2006 року, з урахуванням ст. 111 цього Закону, а потім це зупинення дії статті 6 на 2007 рік, передбачене п. 12 ст. 71 Закону України № 489-У від 19 грудня 2006 р., було визнано неконституційним згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 6 - рп /2007 від 09 липня 2007 року.

І вже після цього текст ст. 6 було змінено в редакції Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» № 107 - VI від 28.12.2007 р., внаслідок чого її перша частина стала такою: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (3551-12) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни». Але таку зміну редакції статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 10 - рп /2008 від 22 травня 2008 року, тому вона не повинна діяти, тобто бути чинною.

Вважає, що відповідач порушив її конституційні права та інтереси, порушив принцип верховенства права та вимоги рішень Конституційного Суду України № 8-рп/99 від 06 липня 1999 року (справа щодо права на пільги), № 5-рп/2002 від 20 березня 2002 року (справа щодо пільг. компенсацій і гарантій), № 7-рп/2004 від 17 березня 2004 року (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів), № 20-рп/2004 від 01 грудня 2004 року (справа про зупинення дії обмеження пільг, компенсацій і гарантій), № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року (справа про соціальні гарантії громадян), № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Враховуючи мотиви та висновки, що містяться в вищезазначених Рішеннях Конституційного Суду України, можна впевнено і беззаперечно стверджувати, що всі ті зміни, які відбувались стосовно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є неконституційними і незаконними, бо такими їх визнав Конституційний Суд України.

Конституційний Суд України своїм Рішенням №6-рп/07 від 09 липня 2007 року визнав пункти 3 і 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими зупинена дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», неконституційними І вони є неконституційними не з моменту визнання їх такими Конституційним Судом України у своєму Рішенні, а з моменту набрання чинності.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. З Закону України «Про соціальний захист дітей війни», державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст. ст. 19, 22 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставах, передбачених Конституцією і Законами України. При прийняті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

«... права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними» (ст. 21 Конституції"). «їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не може бути звужений» (ст. 22 Конституції).

У Рішенні Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 р. визначено наступне:

«Отже,. відповідно до ч. третьої ст. 22, ст. 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк». (Абзац шостий п. 3.1. мотивувальної частини Рішення).

«... держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації й гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист, ... а тому ... вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування. їх посадовими особами ... ». (Абзац перший п. 3.2. мотивувальної частини Рішення).

«Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей Закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України». (Абзац восьмий п. 4 мотивувальної частини Рішення).

« ... Конституційний Суд України дійшов висновку, що зупинення ' законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям ... Конституції України ...» (Абзац перший п. 5 мотивувальної частини Рішення).

«Таким чином, Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин». (Абзац другий 11. 5 мотивувальної частини Рішення).

А у п. 5 резолютивної частини цього Рішення записано наступне:

«Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними».

В   Рішенні  Конституційного  суду  України  №   10-рп/2008   від  22. травня   2008 визначено наступне:

«У Рішенні від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) Конституційний Суд України зазначив, що «рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади. Обов'язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України ...». (Абзац перший пункту 5.3. мотивувальної частини Рішення).

«Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дії чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина».- (Абзац третій п. 5.4. мотивувальної частини Рішення).

В резолютивній частині цього Рішення Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення окремих статей Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік», якими була змінена редакція, а разом з нею - і зміст ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Враховуючи вищезазначене, можна зробити беззаперечний висновок про те, що до цього часу залишається чинною початкова (перша) редакція статті 6 цього Закону, в якій йдеться про право дітей війни отримувати щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії. Тому і вона має повне, законне, беззаперечне конституційне право на отримання безстроково, тобто довічно, від Відповідача до своєї пенсії щомісячної доплати в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Ця доплата відповідачем за рішенням суду повинна бути перерахована та сплачена їй з 01 січня 2006 року і по цей час. У подальшому перебігу часу вона має отримувати таке ж щомісячне підвищення до своєї пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене, ненарахування та невиплата їй щомісячного підвищення до пенсії, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у розмірі, визначеним цим законом, є противоправною, протизаконною і такою, що суперечить Конституції України та вищевказаним Рішенням Конституційного Суду України.

Як вже зазначалось вище, розмір щомісячного підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має становити 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. А мінімальна пенсія за віком відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Цей прожитковий мінімум визначається на кожний рік законами «Про Державний бюджет України».

Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» прожитковий мінімум для осіб, яки втратили працездатність, становить:.

-     з 01 січня 2009 року - 498,00 грн. , 01 листопада 2009 року - 573, 00 грн..

Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» прожитковий мінімум для осіб; яки втратили працездатність, становить:

-     з 01 січня 2010 року - 695,00 грн., з 01 квітня 2010 року - 706,00 грн., з 01 липня 2010 року-709,00 грн., з 01 жовтня 2010 року-723,00 грн., з 01 грудня 2010 року- 734,00 грн..

З цього витікає наступне:

Сума прожиткового мінімуму за період з 01 січня 2006 року по 30 червня 2010 року, тобто  весь час чинності Закону України «Про соціальний захист дітей війни», для осіб, які втратили  працездатність, становить:

Місяць 2009 рік 2010 рік

Січень 498,00 грн. 695,00 грн.

Лютий 498,00 грн. 695,00 грн.

Березень 498,00 грн. 695,00 грн.

Квітень 498,00 грн. 706,00 грн.

Травень . 498,00 гри. 706,00 грн.

Червень 498,00 грн. 706,00 грн.

Липень 498,00 грн. 709,00 грн

Серпень 498,00 грн.

Вересень 498,00 грн.

Жовтень 498,00 грн.

Листопад 573,00 грн.

Грудень 573,00 грн.

Загальна сума прожитк.мінім. 6126,00 грн. 4912,00 грн.

Таким чином, сума не нарахованого та невиплаченого підвищення до пенсії для дитини війни на цей час за період з 01 січня 2009 року по 30 липня 2010 року становить:

•   -     за 2009 рік:  6126,00 грн. х 20% - 1225,20 грн.

•   -     за 2010 рік: 4912,00 грн. х 20% =   982,40 грн.

Всього: 2207,60 грн.

Її законні права та інтереси були обмежені шляхом прийняття окремих неконституційних положень нормативно - правових актів, у тому числі законів України.

Про грубе порушення її прав, як дитини війни, їй  стало відомо тільки після висвітлення зазначених подій у засобах масової інформації. Дізнавшись про порушення своїх законних прав з боку відповідача щодо неналежного нарахування і виплати щомісячного підвищення пенсії, яке продовжується і до цього часу, нею було подано заяву до відповідача.

Зазначає суду, що докази якими вона обґрунтовує свої позовні вимоги знаходяться у відповідача (відповідачів), окрім того відповідач сам визнає ряд обставин якими вона обґрунтовує позовні вимоги.

Після викладення обставин, якими вона обґрунтовує свої позовні вимоги, просить звернути Увагу суду на норми ст. 268 ЦК України це в тому разі якщо відповідач (відповідачі) буде (будуть) просити суд застосувати позовну давність для того щоб у відповідача (відповідачів) не було такого скромного бажання вона  і зазначає цю норму відповідно до якої не застосовується позовна давність, а також просить застосувати аналогію права що дозволяється суду робити за нормами ст. 8 ЦК України та ст. 8 ЦПК України і не застосовувати позовну давність, як це робиться щодо вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати з тим урахуванням що її пенсія є основним засобом її існування.

Для звернення до суду з метою забезпечення належного захисту своїх прав вона була вимушена користуватися платними послугами юристів. На цей час нею сплачено Сумській філії ТОВ «Надія» 300 (триста) гривень 00 коп. за надання консультативно - правових послуг, у тому числі інформування та консультування, складання та подання позову з необхідними додатками до суду, що підтверджується договором, рахунком, та квитанціями, які додаються до цього позову.

Відповідно до ст. 84 ЦПК України, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони судового процесу. А відповідно до ст. 88 ЦПК України «стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати», а тому вона просить визнати дії відповідача щодо виплати  щомісячного підвищення до пенсії, як дитині війни, з порушенням вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни» - неправомірними, зобов'язати відповідача перерахувати та сплатити їй в повному обсязі, як дитині війни, недоплачене щомісячне підвищення до пенсії виходячи із розміру 30 % від мінімальної пенсії за віком за період з 01 січня 2009 року по 30 липня  2010 року в сумі 2207,60 грн., зобов'язати відповідача призначити їй  щомісячне підвищення до пенсії, як дитині війни, відповідно до положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», відшкодувати їй за рахунок відповідача витрати, понесені нею на оплату послуг з правової допомоги в розмірі 300,00 гривень та стягнути з відповідача на її користь судові витрати - державне мито в сумі 60 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 120 грн.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами” від 09 вересня 2010 року положення Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами” від 18 лютого 2010 року № 1691-VІ визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а саме: визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 2 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами” від 18 лютого 2010 року № 1691-VІ.

Отже дана категорія справ повинна розглядатись в порядку адміністративного, а не цивільного  судочинства.

У відповідності до п.1 ч.2 ст. 122 ЦПК України  суддя відмовляє у  відкриття провадження у справі, якщо справа  не підлягає розгляду  в судах  у порядку  цивільного  судочинства

    Керуючись ст. 122 ч. 2 п. 1 ЦПК України

У Х В А Л И В:

    Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1  до Управління Пенсійного  фонду України  в Липоводолинському районі Сумської області    про стягнення недоплаченої  щомісячної державної соціальної  допомоги ?ітям війни” за період  з 01 січня 2009 року по 30 липня  2010 року у зв’язку з розглядом даної категорії справ у порядку адміністративного судочинства.

    Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом 5 днів з дня її проголошення.

          У разі  якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали.

          Апеляційна скарга подається до апеляційного суду Сумської області через  Липоводолинський районний суд.

          Ухвала суду набирає законної сили  після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано.

          У разі подання апеляційної скарги, ухвала, якщо її не скасовано, набирає сили після розгляду справи апеляційним судом.

    Головуючий:  підпис

З оригіналом згідно

Суддя:                                                       О.М. Шульга