АПЕЛЯЦІЙНИЙ    СУД  ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

25 серпня 2010 року                                                                    м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області в складі:

    головуючого Яремка В.В.,

    суддів: Галичанського А.Д., Кулянди М.І.,

секретар Єфтеньєв О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні  цивільну справу за  позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Управління Пенсійного фонду України в Кельменецькому районі Чернівецької області про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання вчинити дії за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Кельменецькому районі Чернівецької області на рішення Кельменецького районного суду від 22 червня 2010 року,

встановила:

    У травні 2010 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Кельменецькому районі Чернівецької області (далі - УПФ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання вчинити дії.

Рішенням Кельменецького районного суду від 22 червня 2010 року адміністративний позов задоволено повністю.  

    Визнано бездіяльність УПФ щодо ненарахування та невиплати позивачам підвищення до пенсії в розмірі, передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (далі – Закон № 2195-IV), починаючи з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 22 червня 2010 року неправомірною.

Зобов’язано УПФ нарахувати та виплатити позивачам за згадані періоди підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому ст.6 Закону  № 2195-IV, тобто 30 % мінімальної пенсії за віком, визначеної відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням виплаченого їм відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 підвищення.

Вирішено питання про стягнення судових витрат.

В апеляційній скарзі   УПФ просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачам в задоволенні позовних вимог.

Посилається на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

У справі встановлено, що позивачі отримують пенсії за віком та відносяться до категорії громадян, яким встановлено статус дитини війни.

Статтею 6 Закону № 2195-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», зокрема, пункту 12 статті 71, яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону № 2195-IV.  

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року       № 10-рп/2008 визнано таким, що не відповідає Конституції України п. 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 (далі – Закон № 107-VI), яким внесено зміни до ст. 5, 6 Закону № 2195-IV щодо виплати дітям війни надбавки, встановленої для учасників війни, тобто 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Разом із цим, у силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи спір і задовольняючи позов, суд правомірно виходив з того, що УПФ як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти у відповідності з вимогами статті 6 Закону № 2195-IV і здійснити позивачам відповідні нарахування (за період з 9 липня по 31 грудня 2007 року,  22 травня 2008 року по 22 червня 2010 року, коли дія цієї норми не була зупинена), але у порушення вимог указаної статті таких нарахувань не проводило, чим і допустило протиправну бездіяльність.

Враховуючи наведене, суд дійшов правильного висновку про те,  що відповідач повинен здійснити перерахунок позивачам пенсії з підвищенням її до 30% мінімальної пенсії та провести відповідні виплати за вказаний період.

Доводи апелянта про те, що  норма ст. 6 Закон України № 2195-IV з 22 травня 2008 року втратила чинність є необґрунтованими, оскільки вона залишилася в редакції, що існувала до внесення  змін до неї Законом  № 107-VI.

Доводи УПФ щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни не заслуговують на увагу, оскільки питання фінансування цих видатків не виступає предметом даного спору. Проблеми надання бюджетних коштів УПФ для виконання покладених на нього обов’язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і судом не розглядалися.

Безпідставними є також посилання апелянта на можливість нецільового використання коштів Пенсійного фонду України, оскільки суд не ухвалював рішення про проведення виплат з власних джерел фінансування останнього.

Щодо доводів відповідача про те, що поняття мінімальна пенсія за віком, про яке йдеться в ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), застосовується виключно для визначення пенсій, що призначаються лише за цим Законом і не стосується дітей війни відповідно до ст. 6 Закону № 2195-IV, то вони є безпідставними.

Положення частини 3 статті 28 Закону № 1058-IV не є перешкодою для застосування зазначеної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для розрахунку інших пов'язаних із нею пенсій чи доплат, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого частиною 1 цієї статті.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Кельменецькому районі Чернівецької області відхилити.

Рішення Кельменецького районного суду від 22 червня 2010 року залишити без змін.

Ухвала  набирає  законної  сили  з моменту проголошення та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді: