АПЕЛЯЦІЙНИЙ    СУД  ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

4 серпня 2010 року                                                                    м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області в складі:

    головуючого Яремка В.В.

    суддів: Галичанського А.Д., Підгорної С.П.,

секретар Цимбал Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні  справу за  позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Кіцманському районі про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання вчинити дії за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Кіцманському районі на постанову Кіцманського районного суду від 26 листопада 2009 року,

встановила:

    У червні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Кіцманському районі (далі – УПФ), в якому просила визнати протиправною бездіяльність щодо неперерахування їй як особі, яка має правовий статус дитини війни, доплати (підвищення) до пенсії, передбаченої Законом України від 18 листопада 2004 року № 2195-IV «Про соціальний захист дітей війни» (далі – Закон    № 2195-IV), у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за 2006-2008 роки та зобов’язати УПФ здійснити перерахування такої доплати і забезпечити виплату заборгованості шляхом її стягнення.

Постановою Кіцманського районного суду від 26 листопада 2009 року позов задоволено частково.

Визнано бездіяльність УПФ в частині відмови у перерахунку підвищення до пенсії позивачці за періоди з 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року протиправною, зобов’язано УПФ нарахувати та виплатити позивачці, як дитині війни, підвищення до пенсії за вказані періоди.

    У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі УПФ просить постанову суду першої інстанції в частині відмови у перерахунку підвищення до пенсії позивачці за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

Посилається на неповне з’ясування обставин справи, порушення  норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

У справі встановлено, що позивачка отримує пенсію за віком та відноситься до категорії громадян, яким встановлено статус дитини війни.

Статтею 6 Закону № 2195-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI (далі – Закон № 107-VI) були внесені зміни до статті 6 Закону України № 2195-IV. Відповідно до цих змін було встановлено, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення до пенсії в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Проте рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року положення пункту 28 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону № 107-VI щодо внесення змін до статті 6 Закону України № 2195-IV визнані неконституційними.

Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Разом із цим, у силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи спір і задовольняючи позов частково, суд правомірно виходив з того, що УПФ як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти у відповідності з вимогами статті 6 Закону № 2195-IV і здійснити позивачці відповідні нарахування (за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року, коли дія цієї норми не була зупинена), але у порушення вимог указаної статті таких нарахувань не проводило, чим і допустило протиправну бездіяльність.

Враховуючи наведене, суд дійшов правильного висновку про те,  що відповідач повинен здійснити перерахунок позивачці пенсії з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії та провести відповідні виплати за вказаний період.

Доводи апелянта про те, що  норма ст. 6 Закон України № 2195-IV з 22 травня 2008 року втратила чинність є необґрунтованими, оскільки вона залишилася в редакції, що існувала до внесення  змін до неї Законом  № 107-VI.

Доводи УПФ щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни не заслуговують на увагу, оскільки питання фінансування цих видатків не виступає предметом даного спору. Проблеми надання бюджетних коштів УПФ для виконання покладених на нього обов’язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і судом не розглядалися.

Безпідставними є також посилання апелянта на можливість нецільового використання коштів Пенсійного фонду України, оскільки суд не ухвалював рішення про проведення виплат з власних джерел фінансування останнього.

Щодо доводів відповідача про те, що поняття мінімальна пенсія за віком, про яке йдеться в ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), застосовується виключно для визначення пенсій, що призначаються лише за цим Законом і не стосується дітей війни відповідно до ст. 6 Закону № 2195-IV, то вони є безпідставними.

Положення частини 3 статті 28 Закону № 1058-IV не є перешкодою для застосування зазначеної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для розрахунку інших пов'язаних із нею пенсій чи доплат, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого частиною 1 цієї статті.

Апеляційна скарга  не містить доводів щодо неправильності рішення суду першої інстанції про визнання бездіяльності УПФ в частині відмови у перерахунку підвищення до пенсії позивачці за період з 9 липня по 31 грудня 2007 року протиправною, зобов’язання УПФ нарахувати та виплатити позивачці, як дитині війни, підвищення до пенсії за вказаний період.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Кіцманському районі  відхилити.

Постанову Кіцманського районного суду від 26 листопада 2009 року залишити без змін.

Ухвала  набирає  законної  сили  з моменту проголошення та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді: