справа №2-1498/10

                        Р І Ш Е Н Н Я

                  І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

04 листопада 2010 року Іллічівській  міський суд Одеської області в складі:

        головуючого - судді Журавля П.І.,

     при секретарі – Бабенко С.А.,

    за участю:

     позивача, його довіреної особи – ОСОБА_1, ОСОБА_2,

                                      ОСОБА_3,

     довіреної особи відповідача – ОСОБА_4

    розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Іллічівську Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, з залученням у якості третьої особи Державного нотаріуса Бурлаченко І.К., про визнання додаткового строку на прийняття спадщини та про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним,

                  В С Т А Н О В И В:

    26.02.2010 року позивачі звернулися в Іллічівський міський суд з зазначеним позовом (а.с. 4-6).

  Позивачі просять суд – визначити додатковий строк для прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, пропущений з поважних причин.

-   визнати свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 22 лютого 1992 року, зареєстроване в реєстрі за №1-903 на підставі спадкової справи №38/92р. на імґя ОСОБА_6 недійсним.

  Свої вимоги позивачі обґрунтовують тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_8, яка була їм (позивачам) рідною бабусею.

  У ОСОБА_8 було двоє дітей – їх батько ОСОБА_9 і відповідачка ОСОБА_6.

  ОСОБА_8 залишила заповіт, який був складений та підписаний державним нотаріусом Слаєвою Р.К. 01.03.1990 року і зареєстрований в реєстрі за №2-570.

   За заповітом ОСОБА_8 заповідала свій будинок НОМЕР_1 з прибудовами, розташований по АДРЕСА_1 в рівних долях ОСОБА_6 і ОСОБА_9.

   Після смерті ОСОБА_8 спадщину приймала її донька ОСОБА_6, яка оформила свідоцтво про право на спадщину за законом, виданого 22.02.1992 року.

    Позивачі вважають, що їх батько ОСОБА_9 був обманутий відповідачкою ОСОБА_6 і не пішов в нотаріальну контору оформляти спадщину.

     09.10.1996 року ОСОБА_9 отримав у державного нотаріуса дублікат заповіту.

     ІНФОРМАЦІЯ_2 батько позивачів – ОСОБА_9 помер і ні чого не розповів їм (позивачам) про заповіт.

     20.05.1999 року мати позивачів знайшла серед старих документів копію заповіту, видану державним нотаріусом 09.10.1996 року. Їхня мати – ОСОБА_11 звернулась до адвоката ОСОБА_12, який їм пояснив, що вже нічого не можна зробити. Мати нічого не розповіла їм (позивачам) про знайдений заповіт.

     В липні 2009 року позивачка ОСОБА_1 в квартирі своїх батьків знайшла заповіт і порадившись з братом ОСОБА_5 вони вирішили звернутися за правовою допомогою. Вони вважають, що ОСОБА_6 ввела в оману їх батька та свого брата ОСОБА_9, та позбавила їх батька законного права на Ѕ частину будинку, який раніше належав ОСОБА_8

     Позивачі вважають, що державний нотаріус повинен був викликати їхнього батька в нотаріальну контору і оформити на нього спадщину.

     Позивачі вважають, що при вирішенні їх позовних вимог має бути застосована спадкова трансмісія.

     В судовому засіданні позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_5 підтримали свої позивні вимоги і просять їх задовольнити, пояснивши суду, що їх батько був малограмотний і хворів, а тому просять суд ці дві обставини визнати поважними причинами пропуску строків на прийняття спадщини. Головним аргументом своїх вимог позивачі вважають те, що справедливість має бути поновлена так як їх батько був позбавлений спадщини, а ця спадщина їм би дуже знадобилась сьогодні.

    Відповідачка і її представник заперечують проти вимог позивачів стверджуючи при цьому, що ОСОБА_9 (брат відповідачки) був обізнаний про наявність заповіту і про зміст заповіту, але не звернувся в нотаріальну контору за оформлення спадщини. Причиною тому було те, що ОСОБА_9 після продажу будинку і частини земельної ділянки по АДРЕСА_1 в 1983 року отримав1/2 частину грошей за продане, а вона (відповідачка) і їх мати отримали по ј частині грошей від продажу будинку. На земельній ділянці по АДРЕСА_1 вона(відповідачка) і її мати самі вже без допомоги брата – ОСОБА_9 збудували невеликий будинок в ньому і проживала до смерті мати. Вона з братом домовилася, що він не буде претендувати на будинок по АДРЕСА_1.

    Відповідачка вважає, що якби її рідний брат хотів щось із спадщини після смерті матері, то він міг на протязі шести років звернутися до нотаріуса і заявити свої претензії на спадщину.

    Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає що вимоги позову не можуть бути задоволені з наступних підстав.

    Судом встановлені наступні факти та відповідні правовідносин.

    ОСОБА_9 був рідним сином померлої ОСОБА_8 (а.с. 21).

    ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8).

    ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 120

    01.03.1996 року ОСОБА_9 державним нотаріусом було видано дублікат зазначено заповіту, на заміну втраченого (а.с. 10). На цьому дублікаті заповіту є помітка державного нотаріуса, датована 20.05.1999 року, яка свідчить про те що родичі ОСОБА_9 зверталися в нотаріальну контору з приводу спадщини.

    22.02.1992 року відповідачка ОСОБА_6 оформила і отримала свідоцтво про право на спадщину по закону (а.с.11).

    Норма ст. 549 ЦК України (в редакції 1963 року), яка діяла в період 1991-1997 років дає вичерпний перелік дій, які свідчили б про прийняття спадщини. Жодних, з зазначених в ст. 549 ЦК України, дії батько позивачів не вчинив.

    У відповідності до ст. 553 ЦК України (в редакції 1963 р.), - «вважається таким, що відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, які свідчили б про прийняття спадщини (ст. 549 цього кодексу).

    Суд вважає помилковим і безпідставним посилання позивачів на ч. 3 ст. 550 ЦК України (в редакції 1963 року), щодо спадкової трансмісії, тому що перехід права на прийняття спадщини передбачався ст. 551 ЦК України (в редакції 1963 року).

    Норма ст. 550 ЦК України (в редакції 1963 року) передбачала, що строк для прийняття спадщини, встановлений ст. 549 цього кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Позивачі причини пропуску вважають малограмотність покійного батька, хворобу батька і матері, але суд не може визнати ці причини поважними тому що вони є надуманими і безпідставними.

   Наведене свідчить про те, що батько позивачів ОСОБА_9 після смерті своєї матері ОСОБА_8 не вчинив ніяких дій направлених на прийняття спадщини, хоча весь час проживав у м. Іллічівську, тобто відмовився від спадщини, а тому його діти, - позивачі по справі, не можуть вимагати визнання їх права на спадщину після смерті їх бабусі – ОСОБА_8

     Куруючись ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, ст.ст. 549, 550, 551, 553 ЦК України (в редакції 1963 року), суд -

                    В И Р І Ш И В:

     Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_5 про визнання додаткового строку на прийняття спадщини та про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.

    Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до судової палати з цивільних справ  апеляційного суду Одеської області протягом 10 днів з дня його проголошення.

    Суддя                                 Журавель П.І.        

Копія вірна                        голова Іллічівського міського      

                                     суду Одеської області                        

                                     Вергопуло К.В.