Справа № 22ц - 6311/10                                 Головуючий першої інстанції: Гречана С.І.

Категорія: 41                                       Суддя-доповідач апеляційного суду: Шаманська Н.О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

    23 вересня  2010 р.  колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

            головуючого: Данилової О.О.,

            суддів:   Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,  

при секретарі: Величковській В.С.,  

за участю позивача ОСОБА_2 , представника відповідача – ОСОБА_3,    

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою                          

ОСОБА_2,

ОСОБА_4,

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 квітня  2010 р., ухвалене за позовом

                                              ОСОБА_2,

ОСОБА_4,яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6  

                                                                    до

виконавчого комітету Миколаївської міської ради

про визнання  членом сім’ї наймача та визнання права користування житловим приміщенням,

в с т а н о в и л а :

    У вересні 2009 р. ОСОБА_2 та ОСОБА_4, яка  діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6   звернулися  з позовом до виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визнання членом сім’ї  наймача та  визнання права користування житловим приміщенням.

    Позивачі зазначали, що наймачем квартири АДРЕСА_1 був їх дядько ОСОБА_7

    У 1987 р., ОСОБА_2 за домовленістю з ОСОБА_7  вселився у вказану квартиру в якості члена сім’ї, а у 2000 р. в спірну квартиру вселилась і ОСОБА_4

    Посилаючись на те, що з цього часу і до смерті ОСОБА_7  (ІНФОРМАЦІЯ_1) вони проживали однією сім‘єю, вели спільне господарство, позивачі  просили   визнати їх членами сім’ї наймача та  визнати за ними право  користування  спірною квартирою.

    Рішенням Центрального  районного суду м. Миколаєва від 15 квітня 2010 р. в позові відмовлено.

    В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посилаючись  на те, що сул не повно з’ясував обставини, що мають значення для справи, а саме не врахував, що  вони  сплачували комунальні послуги за спірну квартиру, зробили в ній капітальний ремонт, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове  рішення про задоволення  позову.

    Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з’явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи в межах  доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді  першої інстанції,  колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

    Суд в межах заявлених вимог, на підставі наданих сторонами доказів правильно встановив, що квартира АДРЕСА_1 належить до державного житлового фонду і знаходиться у комунальній власності.

    Наймачем даної квартири був  ОСОБА_7, який помер 28 липня  2002 р.

            Позивачі  вселились в спірну квартиру після смерті наймача без правових на то підстав. При цьому ОСОБА_2  зберігав за собою право користування іншим жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_3,  яку в  2003 р., приватизував  та  продав   ОСОБА_8

    З цих відстав рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 вересня 2008 р., залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 11 грудня 2008 р.  ОСОБА_2, ОСОБА_4  з  неповнолітніми  дітьми   виселили  з  квартири АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення.

    Доказів того, що позивачі вселились до наймача спірної квартири в установленому порядку як члени його сім’ї,  останні суду не надали.

З урахуванням викладеного, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання позивачів членами сім’ї наймача та  визнання за ними права користування спірною квартирою.

    Доводи апеляційної скарги про те, що позивачі проживали з наймачем спірної квартири однією сім’єю  та вели з ним спільне господарство, спростовуються рішенням  Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 вересня 2008 р.,  яким встановлено, що  ОСОБА_2 та ОСОБА_4 вселились до спірної квартири лише після смерті наймача цієї квартири.

      Посилання в апеляційній скарзі на квитанції про сплату комунальних платежів по спірній квартирі та проведення в ній  капітального ремонту,  не можуть бути взяті до уваги, оскільки ці факти мали місце після смерті наймача спірної квартири.

    Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.    

    Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

    Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_4 відхилити , а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від  15 квітня 2010 р. залишити без змін.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                            

    Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів  з дня набрання нею законної сили.

    Головуючий:

    Судді: