СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
05 вересня 2006 року | Справа № 20-1/027 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Горошко Н.П.,
суддів Борисової Ю.В.,
Плута В.М.,
за участю представників сторін:
позивача: Волошиної Ірини Олександрівни, довіреність б/н від 22.06.06, приватного підприємства "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Автоснаб";
відповідача: Байрамової Камілли Володимирівни, довіреність б/н від 19.04.06, товариства з обмеженою відповідальністю "Перлина Криму";
відповідача: не з'явився, товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛАНА";
розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Автоснаб" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Алсуф'єв В.В.) від 11 серпня 2006 року у справі № 20-1/027
за позовом приватного підприємства "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Автоснаб"
(Фіолентовське шосе, 9-а, місто Севастополь, 99053)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Перлина Криму" (вул. Колгоспна, 7, місто Севастополь,99005)
товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛАНА" (Фіолентовське шосе, 9а, місто Севастополь,99053)
про визнання договору оренди недійсним
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 11 серпня 2006 року у справі № 20-1/027 (суддя Алсуф’єв В.В.) у позові приватного підприємства „Підприємство матеріально-технічного забезпечення „Автоснаб” до товариства з обмеженою відповідальністю „Перелина Криму”, товариства з обмеженою відповідальністю „Влана” про визнання договору оренди недійсним відмовлено.
Не погодившись з цим судовим актом, приватне підприємство „Підприємство матеріально-технічного забезпечення „Автоснаб” звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Сторона вважає, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, а саме: статей 48, 153 Цивільного кодексу України.
За клопотанням сторін судочинство здійснювалось російською мовою у відсутності представника товариства з обмеженою відповідальністю „Влана”, належним чином повідомленого про час та місце розгляду апеляційної скарги та ненадавшого судовій колегії доказів поважності причини своєї відсутності, не скориставшогося своїм правом участі у судовому засіданні.
На підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія повторно розглянувши справу, встановила наступне.
20 березня 2002 року товариство з обмеженою відповідальністю „Влана” (орендодавець) та товариство з обмеженою відповідальністю „Перелина Криму” (орендар) уклали договір оренди нерухомого майна адміністративного приміщення, загальною площею 165,8м2 та магазину "Все для дому", загальною площею 466 м2 , розташованого у місті Севастополі за адресою: Фіолентовське шосе, 9-А (а.с. 8-10).
Відповідно до акту приймання - передачі від 20 березня 2002 року, орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне володіння та користування зазначене майно (а.с. 67).
Згідно пункту 9.1 договору оренди від 20 березня 2002 року, строк його дії визначений до 20 грудня 2003 року та вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах, за відсутності заперечень буд-якої сторони щодо продовження строку дії договору. На час вирішення спору сторони не надали доказів того, що він припинений чи розірваний у встановленому законом порядку.
02 березня 2006 року позивач уклав з товариством з обмеженою відповідальністю „Влана” договір купівлі-продажу нерухомого майна, до складу якого увійшло також і орендоване товариством з обмеженою відповідальністю "Перлина Криму" майно. Договір посвідчений приватним нотаріусом Волковою В.М. та зареєстрований у ДКП "БТІ та ДРОНМ".
Таким чином, відповідно до статті 268 Цивільного кодексу України (у редакції 1963 року), до позивача перейшли всі права та обов'язки за договором оренди від 20 березня 2002 року, у тому числі й право вимагати визнання його недійсним з підстав, передбачених законом.
Враховуючи, що спірний договір оренди було укладено у період дії Цивільного кодексу України 18 липня 1963 року, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що до спірних правовідносин повинні застосовуватись норми вказаного Кодексу.
Позивачем заявлена вимога про визнання договору недійсним через невідповідність його статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10 квітня 1992 року № 2269-ХІІ, якою встановлений перелік істотних умов договору оренди.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", цей Закон застосовується до відносин, що виникають у зв'язку з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.
Пункт 4 зазначеної статті Закону передбачає, що оренда майна інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди.
Господарським судом встановлено, що у спірному договорі оренди від 20 березня 2002 року не міститься обмежень щодо застосування до нього положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна", отже цей закон підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Згідно статті 153 Цивільного кодексу України (у редакції 1963 року), договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній формі досягнуто згоди по всім істотним умовам. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди.
Перелік істотних умов договору оренди визначений у статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Як вбачається з тексту договору оренди від 20 березня 2002 року, у нього відсутні істотні умови, як то: не визначено вартість майна, що передається в оренду з урахуванням індексації; не визначений порядок використання амортизаційних відрахувань; не встановлено порядок відновлення орендованого майна та умови його повернення; відсутнє посилання на способи забезпечення виконання зобов'язань; не визначений порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відсутнє посилання на страхування орендарем взятого ним в оренду майна; не зазначені обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.
На думку судової колегії, з огляду на те, що недійсною може бути визнано лише укладену угоду, а обставини справи свідчать про те, що договір оренди від 20 березня 2002 року не можна вважати укладеним через відсутність у нього всіх істотних умов, передбачених законом, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову приватного підприємства "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Автоснаб".
Але, на думку судової колегії, відмовляючи у позові, господарський суд помилково виходив не з того, що договір оренди є неукладеним, а з того, що позивачем не було заявлено вимог про право цивільне.
Відповідно до вимог статті 4 Цивільного кодексу України (у редакції 1963 року), цивільні права та обов'язки виникають, крім іншого, також з угод, передбачених законом.
Таким чином, дійсний договір є підставою для виникнення цивільних прав.
Визнання договору недійсним у судовому порядку є підставою для висновку про відсутність підстав для виникнення цивільних прав та обов'язків, тобто, за своїм змістом такий спір є спором про право цивільне.
Враховуючи вищезазначене, судова колегія вважає, що апеляційна скарга приватного підприємства "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Автоснаб" задоволенню не підлягає.
Разом з тим, судова колегія вважає необхідним виключити з мотивувальної частини рішення господарського суду посилання суду на відсутність позову про право цивільне, як правову підставу для відмови у позові, оскільки такою підставою слід вважати те, що договір оренди є неукладеним.
Керуючись статтями 101, пунктом 1 статті 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу приватного підприємства "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Автоснаб" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 11 серпня 2006 року залишити без змін.
Головуючий суддя Н.П. Горошко
Судді Ю.В. Борисова
В.М. Плут