ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
18.08.06 Справа № 5/668-13/112А
Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого-судді: Бойко С.М.,
суддів: Марко Р.І.,
Бонк Т.Б.,
при секретарі Чаплик І.Д.,
з участю представників
від позивача: з”явився,
відповідача : з”явився,
розглянув апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова, м.Львів
на постанову господарського суду Львівської області від 13.06.2006 року, суддя Станько Л.Л., в справі №5/668-13/112А,
за позовом будинкоуправління №3 Львівської КЕЧ району, м.Львів
до відповідача державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова, м.Львів
про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 10.08.2005 року №15576/10/23-1 та №15577/10/23-1, від 30.05.2006 року №11797/10/23-0/4 та про спонукання податкового органу внести зміни в облікові дані картки особового рахунку,
в с т а н о в и в :
постановою господарського суду Львівської області від 13.06.2006 року частково задоволено позов Будинкоуправління №3 Львівської КЕЧ району до державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова та визнано нечинними податкові повідомлення-рішення №15577\10\23-1 від 10.08.2005 р., яким виявлено завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 38057 грн., і за №11797\10\23-0\4 від 30.05.2006р., яким визначено суму податкового зобов’язання по податку на додану вартість на загальну суму 314064,00 грн., в т.ч. 179938,00 грн. основного платежу та 134126,00 грн. штрафних ( фінансових ) санкцій, а також зобов’язано ДПІ у Франківському районі м.Львова збільшити суму бюджетного відшкодування у картці особового рахунку платника податків –Будинкоуправління №3 Львівської КЕЧ району, яка ведеться у податковому органі на суму 49853,82 грн.
Постанова суду мотивована тим, що операції з виплат субсидій, які призначаються населенню відповідно до постанови КМ України від 21.10.1995 року № 848, є адресними безготівковими субсидіями фізичним особам, які згідно з діючим законодавством не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, а тому податковим органом безпідставно нараховано позивачу податкове зобов’язання по податку на додану вартість та застосовано штрафні санкції згідно податкового повідомлення-рішення №11797\10\23-0\4 від 30.05.2006 року.
Щодо решти задоволених позовних вимог, то суд першої інстанції виходив з того, що висновок податкового органу про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування з ПДВ зроблений на підставі окремих місяців, без врахування наявної в позивача переплати по ПДВ в загальному за спірний період на суму 49853,82 грн.
В частині позовних вимог про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 10.08.2005 року №15576\10\23-1 провадження в справі закрито на підставі п.2 ст.157 КАС України, оскільки вказане рішення в зв’язку із прийняттям ДПІ у Франківському районі м.Львова з аналогічних підстав податкового повідомлення-рішення №11797\10\23-0\4 від 30.05.2006 року після закінчення адміністративного оскарження, втратило свою силу.
В апеляційній скарзі скаржник (відповідач) просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, з підстав неповного з”ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права, апелюючи тим, що відповідповідно до п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» об»єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з поставки товарів (робі, послуг) на митній території України, а тому поставка підприємством –платником податку комунальних послуг за регульованим тарифом є оподатковуваною операцією.
Скаржник покликається на те, що відповідно до п.4.1 ст.4 зазначеного закону база оподаткування з поставки товарів (робіт, послуг) за тарифом визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за регульованими цінами (тарифами). Таким чином, враховуючи, що житлово-комунальні послуги надаються за цінами (тарифами), що підлягають державному регулюванню, то базою оподаткування з поставки зазначених послуг є саме встановлений тариф, а не бюджетні виплати, які отримує платник податку понад встановлений тариф, оскільки такі виплати за своєю правовою природою є відшкодуванням державою збитків підприємствам у зв»язку з державним регулюванням цін, а не компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.
Скаржник також зазначає, що згідно п.п.3.2.7 п.3.2 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість»до переліку операцій, які не є об»єктом оподаткування, належать, зокрема, операції з виплати заробітної плати, пенсій, стипендій, субсидій, дотацій, інших грошових або майнових виплат фізичним особам, а в спірному випадку встановлено проведення операцій між юридичними особами, а тому застосування зазначеної норми є безпідставним.
В поясненнях до апеляційної скарги відповідач покликається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме місцевий суд вийшов за межі позовних вимог, визнаючи недійсним податкове повідомлення-рішення №11797\10\23-0\4 від 30.05.2006р., яке не було предметом позовних вимог, а також місцевий суд безпідставно задоволив позовні вимоги в частині зобов»язання збільшити суму бюджетного відшкодування у картці особового рахунку платника податків, оскільки при визнанні недійсним податкового повідомлення-рішення таке коригування у картці особового рахунку відбувається автоматично.
У запереченнях на апеляційну скаргу позивач просить в її задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що операції з виплат субсидій, які призначаються населенню відповідно до постанови КМ України від 21.10.1995 року № 848, є адресними безготівковими субсидіями фізичним особам, які згідно з діючим законодавством не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, а тому податковим органом безпідставно нараховано податкове зобов’язання по податку на додану вартість та застосовано штрафні санкції згідно податкового повідомлення-рішення №11797\10\23-0\4 від 30.05.2006 року.
В доповненнях до заперечень на апеляційну скаргу позивач наводить арифметичний розрахунок здійсненої ним переплати по ПДВ за період 2002-2003 року в сумі 50257 грн., що випливає з акту перевірки та підтверджується книгами обліку продажу товарів (робіт, послуг) №1380/2 та №1380/3 та журналами-ордерами №2 обліку надходження коштів на основний та додатковий рахунок позивача. Щодо предмету позову про зобов»зання збільшити суму бюджетного відшкодування у картці особового рахунку платника податків, то позивач зазначає, що такий предмет позову відповідає вимогам ст.ст.105, 162 КАС України.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін з їх участю на засіданні, які підтримали свої позиції, пояснення дали аналогічні, викладені в письмових поясненнях та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що скарга задоволенню не підлягає.
За результатами перевірки будинкоуправління №3 Львівської КЕЧ району за період з 01.10.2002 року по 31.05.2005 року ДПІ у Франківському районі м.Львова складено акт №256\23-1\24963826 від 08.08.2005 року, яким встановлено, що позивачем одночасно із розрахунками пільг і субсидій на відповідну суму списуються борги підприємств надавачів послуг за спожиту електроенергію, теплопостачання та інші послуги, тобто проводиться взаємозалік, проте в порушення п.11.11 ст.11 Закону України „Про податок на додану вартість” суми ПДВ до податкового зобов»язання платником не включаються.
На підставі даних акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №15577\10\23-1 від 10.08.2005 року, яким відповідно до п.п.7.3.1. п.7.3. ст.7, п.11.11. ст.11 Закону України „Про податок на додану вартість” виявлено завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 38057 грн. та відповідно до даного рішення завищена сума бюджетного відшкодування зменшена у картці особового рахунку позивача, яка ведеться у податковому органі, та податкове повідомлення-рішення №15576\10\23-1 від 10.08.2005 року, яким за порушення вимог п.п.7.3.1. п.7.3. ст.7, п. 11.11. ст.11 Закону України „Про податок на додану вартість” визначено суму податкового зобов’язання по податку на додану вартість на загальну суму 314064 грн., з яких 179938 грн. основного платежу та 134126 грн. штрафних ( фінансових ) санкцій.
Податкове повідомлення-рішення №15577\10\23-1 від 10.08.2005 року в адміністративному порядку не оскаржувалось.
За результатами адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення №15576\10\23-1 від 10.08.2005 року останнє залишено без змін, в результаті чого ДПІ у Франківському районі м.Львова прийнято податкове повідомлення-рішення №11797\10\23-0\4, яким визначено аналогічну суму податкового зобов’язання по податку на додану вартість на загальну суму 314064 грн., в т.ч. 179938,00 грн. основного платежу та 134126,00 грн. штрафних ( фінансових ) санкцій, з встановленням нового граничного строку сплати.
Проте, такий висновок податкового органу не відповідає встановленим обставинам по справі та діючому законодавству.
Відповідно до п.п.3.2.7. п.3.2 ст.3 Закону України „Про податок на додану вартість” (в редакції станом на 30.03.2005 року) операції з виплат заробітної плати, пенсій, стипендій, субсидій, дотацій, інших грошових або майнових виплат фізичним особам за рахунок бюджетів або соціальних чи страхових фондів у порядку, встановленому законом не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість.
Статтею 1 „Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 року № 848, субсидії, що надаються громадянам для відшкодування вищезазначених витрат, визначені як щомісячні адресні безготівкові субсидії і перераховуються на рахунок власників житла (уповноважених ними органів) та підприємств, що надають комунальні послуги, реалізують скраплений газ, тверде та рідке пічне побутове паливо.
Постановами КМ України від 28.01.2002 року №95 „Про затвердження Тимчасового порядку перерахування субвенцій на проведення видатків з пільг та субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло, водопостачання і водовідведення” та від 23.01.2003 року №113 „Про затвердження Тимчасового порядку перерахування в 2003 році деяких субвенцій на проведення видатків з надання пільг, субсидій та компенсацій за рахунок надходжень до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні” визначено порядок перерахування субвенцій на проведення видатків з пільг та субсидій.
Як вбачається з наявного в матеріалах справи листа Управління фінансів Львівської міської Ради від 25.01.2006р. № 0714/24, у 2003-2005р.р. в централізованому порядку в рахунок належної бюджету району субвенції з Державного бюджету було проведено розрахунки з підприємствами і організаціями, в т.ч. із Будинкоуправлінням №3 Львівської КЕЧ району по пільгах і субсидіях населення. Згідно повідомлення Управління фінансів Львівської міської Ради від 22.02.2005р. № 07-17/9-155 суми розрахунку з підприємствами і організаціями по пільгах і субсидіях відображаються в обліку виконання місцевих бюджетів, як отримана субвенція з Державного бюджету. Одночасно із розрахунками з пільг і субсидій на відповідну суму списувалися борги вищезазначеного підприємства –надавача послуг за послуги відповідної постачальної організації (зокрема, за послуги теплопостачання перед ЛМКП „Львівтеплоенерго” ), а постачальної організації за спожитий природний газ перед ДК „Газ України”.
Крім цього, факт відсутності ПДВ у сумах коштів, якими проводяться розрахунки з підприємствами і організаціями, в т.ч. із Будинкоуправлінням №3 Львівської КЕЧ району по пільгах і субсидіях населення, підтверджується також виписками банку про надходження коштів із УДК у Львівській області на розрахунковий рахунок БУ-3, в призначенні платежу яких не вказується наявність у них ПДВ, а лише зазначається, що це погашення кредиторської заборгованості по пільгах та субсидіях відповідно до існуючих КЕКВ та КФК.
Відповідно до вимог п.4.1 ст.4 Закону України „Про податок на додану вартість” база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних та нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв”язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг) проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.
Апеляційним судом встановлено, що оплата вартості житлово-комунальних послуг здійснюється шляхом сплати населенням тарифу на оплату послуг, а друга частина –з бюджетної дотації на покриття збитків від продажу послуг з тарифом.
Оскільки пунктом 4.1. статті 4 Закону України „Про податок на додану вартість”, визначено, що база оподаткування операцій з продажу товарів визначається з їх договірної вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами(тарифами), а житлово-комунальні послуги на цей час підлягають державному регулюванню та реалізовуються за встановленими тарифами, то базою оподаткування таких послуг є встановлений тариф.
У разі відшкодування з місцевого бюджету частини тарифу, встановленого органами виконавчої влади, не сплаченого населенню у зв”язку з отриманням будь-яких категорій пільг та субсидій з оплати житлово-комунальних послуг, - такі відшкодування як складові частини регульованого тарифу включаються до об”єкта оподаткування, базою якого є тариф.
Крім бюджетних субсидій і дотацій для пільгових категорій населення позивач отримує з бюджету дотації на покриття від”ємної різниці, яка складається між витратами на виготовлення(придбання) комунальних послуг і доходами від їх продажу населенню за встановленими тарифами. Така бюджетна дотація підпадає під дію п.п.3.2.7 п.3.2 ст.3 Закону України „Про податок на додану вартість” і не є об”єктом оподаткування.
Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що виходячи з положень п.4.1 ст.4 Закону України „Про податок на додану вартість” бюджетне відшкодування не може розцінюватись як компенсація вартості послуг, оскільки за своїм змістом не є платою за надані послуги, а є субсидією фізичним особам зі сплати комунальних послуг шляхом перерахування цих сум надавачу послуг, що відповідає вимогам п.п.3.2.7 п.3.2 ст.3 вищезазначеного Закону.
З наведеного та враховуючи те, що операції з виплат субсидій, що призначаються населенню відповідно до постанови КМ України від 21.10.1995 року №848 є адресними безготівковими субсидіями фізичним особам, то такі адресні субсидії згідно з діючим законодавством не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, а тому податковим органом безпідставно нараховано позивачу податкове зобов’язання по податку на додану вартість та застосовано штрафні санкції згідно податкового повідомлення-рішення №11797\10\23-0\4 від 30.05.2006 року, про що правильного висновку дійшов суд першої інстанції.
Щодо наявної у позивач переплати по ПДВ, то слід зазначити наступне.
Судом першої інстанції також правильно встановлено, що позивачем у 2002-2003 роках проводилось нарахування та сплата податку на додану вартість виходячи із нарахованих сум за комунальні послуги, хоча починаючи з 2002 року згідно ст.11 Закону України „Про податок на додану вартість” датою виникнення податкових зобов’язань з надання комунальних послуг встановлено дату зарахування коштів на розрахунковий рахунок (касовий метод ).
Таким чином, здійснюючи сплату ПДВ по нарахованих сумах за комунальні послуги, а не при їх сплаті, Будинкоуправлінням №3 Львівської КЕЧ району у 2002-2003 роках було здійснено переплату податку на додану вартість на суму 49853,82 грн., що підтверджується актом ДПІ у Франківському районі м.Львова від 08.08.2005 року. Проте, податковим органом при прийнятті податкового повідомлення-рішення від 10.08.2005року №15577\10\23-1, висновок про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування з ПДВ зроблено на підставі окремих місяців, без врахування наявної в позивача переплати по ПДВ в загальному за спірний період на суму 49853,82грн.
Факт переплати позивачем у 2002-2003 роках податку на додану вартість на суму 49853,82грн. підтверджується книгами обліку продажу товарів ( робіт, послуг ) №1380\2 та №1380\3 та журналами-ордерами №2 обліку надходження коштів на основний та додатковий рахунок позивача (а.с.79-141, т.1, а.с.1-14, т.2).
Крім цього, факт переплати позивачем у 2002-2003 роках податку на додану вартість встановлений податковим органом в акті перевірки №256\23-1\24963826 від 08.08.2005 року. Зокрема, у графі 9 таблиці №5 гна стр.9 акту перевірки зафіксовано факт переплати позивачем ПДВ за жовтень, листопад, грудень 2003 року у розмірі 88314 грн. та факт завищення бюджетного відшкодування ПДВ за жовтень, листопад, грудень 2002 року та травень, червень, липень, серпень 2003 року в розмірі 38057, а тому переплата позивача по ПДВ становить 50257 грн., При цьому, різниця між сумою переплати, встановленою в акті перевірки і включеною в податкове повідомлення-рішення в розмірі 49853,82 грн. та самостійно встановленою позивачем - в розмірі 50257 грн., виникає з арифметичної помилки працівників податкового органу при відніманні суми податкового кредиту за березень 2005 року (рядок 33 графа 4 табоиці №5 на стор 9 акту) від суми податкового зобов»язання (рядок 33 графа 3 таблиці №5) та різниці методу проведення розрахунку (без заокруглення).
З наведеного, висновок податкового органу про порушення позивачем п.п.7.3.1. п.7.3. ст.7, п.11.11. ст.11 Закону України „Про податок на додану вартість” не відповідає встановленим обставинам по справі та вимогам діючого законодавства, а тому податкові повідомлення-рішення №15577\10\23-1 від 10.08.2005р і №11797\10\23-0\4 від 30.05.2006р. підставно визнані судом першої інстанції недійсними.
Покликання скаржника на безпідставність задоволення судом першої інстанції позовних вимог про про спонукання податкового органу внести зміни в облікові дані картки особового рахунку платника податків є необґрунтованим та спростовується наступним.
Облік, контроль і складання звітності щодо платежів, що надходять до бюджету, проводяться органами державної податкової служби з використанням автоматизованої інформаційної системи, засобами якої забезпечується автоматизоване виконання всіх операцій, в тому числі ведення особових рахунків платників податків (п.1.8 Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку податків і зборів (обов»язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів). Відповідно до п.3.1,3.8 розділу 3 зазначеної Інструкції з метою обліку нарахованих та сплачених сум платежів до бюджету органами державної податкової служби на кожний поточний рік відкриваються особові рахунки за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватись такими платниками. У картках особових рахунків відображаються умови справляння платежу та дані про платника податків, у тому числі терміни подання розрахунків та терміни сплати, інформація про податкові зобов»язання, нараховані за результатами документальних перевірок, стан розрахунків платників з бюджетом та інше.
Згідно з п.п.10.1 п.10 зазначеної Інструкції в особових рахунках платника податків щомісяця підводяться підсумки та виводиться сальдо розрахунків платника з бюджетом ( суми податкового боргу та надміру сплачені). На підставі облікових даних карток особових рахунків платника податків в автоматичному режимі формуються податкові вимоги (п.13.1 Інструкції), тобто письмові вимоги податкового органу до платника податків погасити суму податкового боргу, включаючи пеню.
За даними карток особових рахунків формується довідка про наявність у платника податків перед бюджетом суми податкового боргу в разі необхідності подання такої довідки за заявою платника податків (п.13.2 Інструкції).
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку про наявність у платника податків матеріально-правового інтересу в тому, щоб дані карток особових рахунків правильно відображали фактичний стан платежів до бюджету.
Покликання скаржника на те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, визнаючи нечинним податкове повідомлення-рішення №11797\10\23-0\4 від 30.05.2006 р., яке не було предметом позовних вимог, є безпідставним та спростовується наявним в матеріалах справи клопотанням про уточнення позовних вимог (а.с.27, т.2), за змістом якого позивач просить визнати нечинним саме податкове повідомлення-рішення №11797\10\23-0\4 від 30.05.2006р.
Щодо закриття провадження в справі в частині позовних вимог про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 10.08.2005 року №15576\10\23-1, то судом першої інстанції не враховано, що первинне податкове повідомлення-рішення за №15576\10\23-1 від 10.08.2005 року прийняте на підставі акту перевірки, докази якого аналізувалися вище, а тому правовий висновок по ньому є аналогічно змісту, що за рішенням-повідомленням за №11797\10\23-0\4 від 30.05.2006 р. і відсутні правові підстави на закриття провадження по справі.
Таким чином, в цій частині рішення місцевого суду підлягає скасуванню , а позовні вимоги в частині визнання нечинним податкового повідомлення-рішення за №15576\10\23-1 від 10.08.2005 року- задоволенню.
В решті рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до вимог норм матеріального та процесуального законодавства, а тому відсутні підстави для скасування.
Керуючись ст.ст. 199, 202, 205, 206 КАС України, суд,
постановив:
постанову господарського суду Львівської області від 13.06.2006 року в справі за №5/668-13/112А частково скасувати.
Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 10.08.2005 року №15576\10\23-1.
В решті постанову господарського суду Львівської області від 13.06.2006 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий-суддя: С.М. Бойко
Судді: Р.І.Марко
Т.Б.Бонк