ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 06.09.2021                                                                                     Справа №  917/987/20

м.Полтава

за позовною заявою Першого заступника керівника Решетилівську окружну прокуратуру Полтавської області в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації, вул.Соборності,45, м. Полтава, 36014

до 1. Решетилівської районної державної адміністрації Полтавської області, вул.Покровська,17, м. Решетилівка, Полтавська область, 38400;

2. Товариства з обмеженою відповідальністю агрооб"єднання фермерських господарств "Еліта", с. Малий Бакай, Решетилівський район, Полтавська область.

ІІІ особа 1. Решетилівська міська територіальна громаду Полтавської області в особі Решетилівської міської ради Полтавської області (вул.Покровська,14, м.Решетилівка, Полтавський район, Полтавська область, код ЄДРПОУ 21044065)

2 Сектор з питань надання реєстраційних послуг Решетилівської районної державної адміністрації Полтавської області, вул.Покровська,16, м.Решетилівка, Полтавська область.

про  визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, зобов"язання повернути  земельну ділянку.

                                                                              Суддя Кльопов І.Г.

                                                                                 Секретар Назаренко Я.А.

          Представники сторін  згідно протоколу судового засідання.

Обставини справи: Перший заступник керівника Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області звернувся до господарського суду Полтавської області в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації з позовом до  Решетилівської районної державної адміністрації Полтавської області та Товариства з обмеженою відповідальністю агрооб"єднання фермерських господарств "Еліта", в якому просить суд:

1. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 158,3га, укладений між Решетилівською районною державною адміністрацією Полтавської області та Товариством з обмеженою відповідальністю агрооб"єднання фермерських господарств "Еліта", зареєстрованого у відділі Держкомзему у Решетилівському районі 14.09.2012 року.

2. Скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки Товариства з обмеженою відповідальністю агрооб"єднання фермерських господарств "Еліта" за договором оренди земельної ділянки від 14.09.2012, внесеного до Державного реєстру земель за №5324420004003484, шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

3. Зобов"язати Товариство з обмеженою відповідальністю агрооб"єднання фермерських господарств "Еліта" повернути орендовану земельну ділянку площею 158,30га на території Малобакайської сільської ради Решетилівського району Полтавської області вартістю 4млн.810тис.грн.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 23.06.2020 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду і відкрити провадження у справі; справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 14.07.2020.

08.07.2020 за вхід. №7220 від  Полтавської обласної державної адміністрації надійшли пояснення по суті спору. Полтавська обласна державна адміністрація просить суд задовольнити позовні вимоги.

13.07.2020 за вхід. №7387 від відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю агрооб"єднання фермерських господарств "Еліта" надійшов відзив на позов. Відповідач проти позову заперечує.

Відповідач 1 - Решетилівська районна державна адміністрації Полтавської області відзив на позов не надав.

Треті особи пояснень по суті спору не надали.

05.11.2020 року від відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю агрооб"єднання фермерських господарств "Еліта" до суду надійшло клопотання про призначення судової оціночно-земельної експертизи та клопотання про залишення позову без розгляду. У зв?язку з відсутністю належного обґрунтування даних клопотань відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю агрооб"єднання фермерських господарств "Еліта" суд відмовив у їх  задоволенні ухвалою від 10.12.2020 року.

06.11.2020 від Полтавської обласної державної адміністрації надійшли додаткові пояснення. Пояснення залучено судом до матеріалів справи.

01.12.2020 від Товариства з обмеженою відповідальністю агрооб"єднання фермерських господарств "Еліта" надійшли заперечення на додаткові пояснення Полтавської ОДА.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 26.01.2021 року суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті.

15.03.2021 року за вхід. № 2758 від відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю агрооб"єднання фермерських господарств "Еліта" до суду надійшло клопотання про застосування строку позовної давності.

15.03.2021 року за вхід. № 2759 від відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю агрооб"єднання фермерських господарств "Еліта" до суду надійшло клопотання про залишення позову без розгляду.

У судових засіданнях 18.05.2021 року, 03.06.2021 року, 10.06.2021 року оголошувалась перерва у розгляді справи.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 08.07.2021 року суд замінив Кобеляцьку місцеву прокуратуру Полтавської області на Решетилівську окружну прокуратуру Полтавської області, а також замінив третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Малобакайську сільську раду Решетилівського району Полтавської області на її правонаступника – Решетилівську міську територіальну громаду Полтавської області в особі Решетилівської міської ради, та відклав розгляд справи на 22.07.2021 року.

14.07.2021 року за вхід. № 7763 від Решетилівської міської ради надійшли пояснення по справі.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 22.07.2021 року для більш повного дослідження обставин справи суд відклав розгляд справи на 31.08.2021 року.

В засіданні суду 31.08.2021 року суд голосив перерву у розгляді справи до 06.09.2021 року.

У судовому засіданні 06.09.2021 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив такі обставини, які є предметом доказування у справі.

Між Решетилівською районною державною адміністрацією Полтавської області та Товариством з обмеженою відповідальністю агрооб"єднання фермерських господарств "Еліта" укладено договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 5324282200:00:005:0001  площею 158,3 га, що знаходиться на території Малобакайської сільської ради Решетилівського району Полтавської області, що зареєстрований у відділі Держкомзему в Решетилівському районі 14.09.2012 року за № 532420004003484. Строк договору згідно пункту 8 становить 17 років з дати державної реєстрації договору.

Оскільки в пункті 1 Договору оренди зазначено цільове призначення земельної ділянки – для ведення лісового господарства і пов?язаних з ним послуг, то заступник прокурора вважає, що вказаний вище договір укладено з порушенням земельного та лісового законодавства, оскільки такі норми не передбачають передачу в оренду земельної ділянки лісогосподарського призначення юридичним особам приватного права.

Полтавською обласною державною адміністрацією до матеріалів справи надано копію Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0005689492020 від 24.09.2020 року, в якому вказано, що земельна ділянка з кадастровим номером 5324282200:00:005:0001 площею 158,30 га відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення.

Згідно статті 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Згідно статті 5 Лісового кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України,  землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а)  землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно частини 2 статті 22 Земельного кодексу України   до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Відповідно до часини 2 статті 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках; г) полезахисними лісовими смугами на землях сільськогосподарського призначення.

Види цільового призначення земель визначено Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 року №546 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 року за № 1011/18306 (надалі - Класифікація).  Код та цільове призначення земель згідно Класифікації застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі. Дана Класифікація визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

Таким чином, згідно Земельного кодексу України та Наказу Державного комітету України із земельних ресурсів, яким затверджено Класифікації видів цільового призначення земель, землі сільськогосподарського призначення та лісогосподарського призначення, це землі, що належать до різної категорії земель та мають різний правовий статус.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про Державний земельний кадастр»   Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Склад відомостей Державного земельного кадастру передбачається розділом III даного Закону. Згідно ст. 20 ЗУ «Про Державний земельний кадастр» відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим.

Як встановлено судом, згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0005689492020 від 24.09.2020 року, що міститься в матеріалах справи, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5324282200:00:005:0001 площею 158,30 га відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення. В матеріалах справи відсутні будь-які акти перевірки уповноважених органів, що здійснюють контроль за дотриманням земельного та/чи лісового законодавства, щодо неправомірності користування відповідачем 2 – ТОВ АФГ «Еліта» земельною ділянкою  з кадастровим номером 5324282200:00:005:0001 площею 158,30 га. Представники прокуратури та Полтавської обласної державної адміністрації в засіданні суду повідомили, що відповідні перевірки не проводились. Крім того, заступник першого прокурора Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області в прохальній частині позову просить визнати недійсним договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського  призначення.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що прокуратурою не доведено, що спірна земельна ділянка, договір оренди щодо якої визнається недійсним за цим позовом, належить до земель лісогосподарського призначення, а тому на неї не поширюється правовий статус таких земель та відповідно не поширюються положення статті 57 Земельного кодексу України. Крім того, позивачем не надано доказів щодо неправомірного використання орендарем ТОВ АФГ «Еліта» земельної ділянки з кадастровим номером 5324282200:00:005:0001 площею 158,30 га, порушення відповідачем 2  норм земельного, лісового чи природоохоронного  законодавства.

Також, підставою для визнання договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 5324282200:00:005:0001 площею 158,30 га, укладеного між Решетилівською районною державною адміністрацією Полтавської області та ТОВ АФГ «Еліта» прокуратурою зазначено його укладення без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

З приводу цього суд зазначає, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України,  Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (статті  1,  2 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до частини першої  статті 626 Цивільного кодексу України  договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною 1  статті 638 Цивільного кодексу України  договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За змістом частини 2  статті 792 Цивільного кодексу України  відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Законом України «Про оренду землі»  визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі, а  статтею 13 цього Закону  передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

В статті 15 Законом України «Про оренду землі» (на час укладення договору оренди землі, визнання недійсним якого є предметом розгляду даної справи) визначено істотні умови договору оренди землі, серед яких є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для

З матеріалів справи вбачається, що сторони спірного договору оренди землі дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, встановлених  ст. 15 Закону України "Про оренду землі" ( в редакції на момент його укладення).

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені  частинами першою - третьою,  п`ятою  та  шостою статті 203  цього Кодексу.  Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Окрім цього, сторони також не позбавлені права вчинити правочин щодо внесення змін до правочину з метою приведення його у відповідність із законом.

Так, відповідно до п. 2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" у процесі вирішення спору сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які тягнуть за собою визнання правочину недійсним, зокрема шляхом: вчинення нового правочину, погодження правочину з відповідним державним органом, якщо це було необхідно для даного виду правочину, а таке погодження не було здійснено раніше тощо. Сторони також не були позбавлені права вчинити правочин про внесення змін до правочину з метою приведення його у відповідність із законом.

Прокуратурою не доведено, що орендна плата була б більшою за умови проведення та встановлення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що могло б бути порушенням прав позивача у вигляді отримання орендної плати в меншому розмірі.

Таким чином, з врахуванням недоведеності прокурором факту порушення інтересів держави укладенням спірного договору суд, дійшов висновку, що відсутність належно проведеної нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою не для визнання договору оренди недійсним в цілому, а для внесення відповідних змін до таких договорів та спонукання орендаря для вчинення відповідних дій.

Крім того, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка передається в оренду, не входить до вичерпного переліку істотних умов договору оренди землі, встановленого частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі», а тому невизначеність нормативної грошової оцінки земельних ділянок у спірному договорі не породжує юридичних наслідків та не зумовлює його недійсність.

На підставі викладеного вище, позовна вимога про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 158,3 га, укладених між Решетилівською районною державною адміністрацією Полтавської області та ТОВ АФГ «ЕЛІТА», зареєстрованого у відділі Держкомзему в Решетилівському районі 14.09.2012 року за № 532420004003484, є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Оскільки вимога про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки є похідною від вимоги про визнання договору оренди землі недійсним, вона також не підлягає задоволенню.

Крім того, щодо вимоги про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки ТОВ АФГ «Еліта» за договором оренди земельної ділянки, внесеного до Державного реєстру земель 14.09.2012 року за № 5324420004003484, шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, суд зазначає наступне.

За змістом статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі» (в редакції на час державної реєстрації спірного договору оренди землі) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Згідно Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України» № 1878-VI від 11.02.2010 року,  з 01.01.2013 року статті 18 та 20 Закону України «Про оренду землі» виключено, статтю 6 доповнено частиною 5, згідно якої право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Відповідно до п. 1 ст. 2 цього закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

Як вказано вище, на спірному договорі оренди земельної ділянки кадастровий номер 5324282200:00:005:0001  площею 158,3 га, що знаходиться на території Малобакайської сільської ради Решетилівського району Полтавської області, міститься напис про його реєстрацію у відділі Держкомзему в Решетилівському районі 14.09.2012 року за № 532420004003484.

У Витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 5324282200:00:005:0001 площею 158,30 га № НВ-0005689492020 від 24.09.2020 року, що міститься в матеріалах справи, містяться відомості про  орендаря зазначеної земельної ділянки, дата державної реєстрації речового права – 12.12.2012 рік, строк дії речового права – 25 років.

Із зазначеного слідує, що право оренди ТОВ АФГ «Еліта» щодо користування спірною земельною ділянкою площею 158,3 га виникло з моменту державної реєстрації оскаржуваного договору оренди землі 14.09.2012 року згідно діючих на час реєстрації норм законодавства. Однак відомості щодо зазначеного речового права оренди не внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно згідно вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

А тому, з врахуванням викладеного суд приходить до висновку про неможливість скасувати державну реєстрацію речового права, яку не було проведено, що є окремою підставою для відмови в задоволенні відповідної позовної вимоги.

Також, суд вважає такою, що не підлягає до задоволення позовна вимога про зобов`язання ТОВ АФГ «Еліта» повернути орендовану земельну ділянку площею 158,3 га на території Малобакайської сільської ради Решетилівського району Полтавської області до земель запасу Малобакайської сільської ради Решетилівського району Полтавської області вартістю 4 млн. 810 тис. грн., оскільки дана вимога є похідною від решти позовних вимог, які були визнані необґрунтованими судом при розгляді даної справи.

Крім того, в матеріалах справи містяться докази про припинення юридичної особи – Малобакайської сільської ради, а також про те, що правонаступником її всіх прав та обов?язків є Решетилівська міська рада. У зв?язку з викладеним, керівником Решетилівської окружної прокуратури подано клопотання про заміну третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Малобакайську сільську раду її правонаступником - Решетилівською міською територіальної громадою Полтавської області в особі Решетилівської міської ради Полтавської області. Однак, заява про зміну предмету позову в частині повернення земельної ділянки до земель Решетилівської міської ради прокуратурою не заявлялась. А тому суд приходить до висновку про неможливість задоволення позовної вимоги про повернення земельної ділянки до земель запасу Малобакайської сільської ради, що на час прийняття рішення в даній справі є припиненою.

Щодо наявності порушення інтересів держави суд зазначає, що системне тлумачення положень частин 3-5  статті 53 Господарського процесуального кодексу України  і частини 3  статті 23 Закону України "Про прокуратуру"  дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави. Водночас, у п. 3  Постанови «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» від 23.03.2012 р. № 7  (із змінами) Пленум Вищого господарського суду України роз`яснив, що інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися прокурором.

Крім того, Конституційний Суд України в рішенні № 18-рп/2004 від 01.12.2004 року зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України в логічно – значеннєвому зв`язку з поняттям «права», слід розуміти як  прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як обумовлений загальним змістом об`єктивного та прямо не опосередкованого в суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, який є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, що не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим принципам.

Тобто, посилання прокурора на порушення певних норм чинного законодавство самі по собі не можуть бути доказом порушення інтересів держави та підставою для представництва. Необхідно зазначити, в чому саме полягає не абстрактний, а конкретний матеріальний або нематеріальний інтерес держави.

В позові перший заступник прокурора Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області зазначає, що пред`явлення даного позову обумовлено порушенням державних та громадських інтересів, оскільки надання в оренду, всупереч законодавчих норм, земель лісогосподарського призначення, що є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах, суперечить основним засадам природоохоронного законодавства, метою якого є захист і відтворення лісових ресурсів.

Як зазначено вище судом, з врахуванням наявності в матеріалах справи Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0005689492020 від 24.09.2020 року, а також того, що позивач просить визнати недійсним договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, прокуратурою не доведено, що земельна ділянка кадастровий номер 5324282200:00:005:0001 площею 158,30 га відноситься до земель лісогосподарського призначення.  Крім того, до матеріалів справи не надано будь-яких доказів на підтвердження порушення відповідачем 2 умов землекористування згідно з договором оренди земельної ділянки чи порушення норм чинного земельного, лісового чи природоохоронного законодавства.

А тому, перший заступник прокурора Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області не довів наявність порушення інтересів держави, з метою захисту яких він уповноважений подавати позов до суду, що є окремою підставою для відмови в позові, оскільки відсутність порушеного або оспорюваного права є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

У частині третій  статті 2 ГПК України   однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у    статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3-4  статті 13 ГПК України  кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до  статті 86 ГПК України     суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.    Суд надає оцінку як зібраним у справі         доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у    статті 129 Конституції України.

17.10.2019 набув чинності      Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до      ГПК України     та змінено назву      статті 79 ГПК України     з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до    статті 79 ГПК України    наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо    докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування  Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

За приписами ч.4  ст. 13 ГПК України  кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності, наведених обґрунтувань та встановлених обставин, суд дійшов висновку щодо більшої вірогідності доведеності позиції відповідача у порівнянні із наданими доказами позивача. Таким чином,    правова позиція позивача не підтверджується належними та допустимими доказами, а тому у задоволенні    позову слід відмовити.

Щодо застосування до спірних правовідносин позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до  статті 256 ЦК України    позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом частини першої  статті 261 ЦК України  позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Відтак, враховуючи, що суд визнав позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними, клопотання відповідача 2 про застосування позовної давності задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.ст.123,    129 Господарського процесуального кодексу України   судові витрати суд залишає за позивачем.

Враховуючи викладене, керуючись статтями  232-233,  237-238 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову.

          Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2  ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.256 ГПК України). Згідно  ст.256 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5  Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами  за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

          Повне рішення складено   14.09.2021

          Суддя                                                                                             Кльопов І.Г.