Справа № 2-916/2010 р.

Р І Ш Е Н Н Я

             І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И          

01 вересня  2010 р.                               Ренійський районний суд Одеської області

у складі:   -     головуючого судді Дудник В.І.;

-   -     при секретарі Пройка С.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в м. Рені справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності за добросовісним набувачем, -

В С Т А Н О В И В:

          Представник відповідачки ОСОБА_2 – ОСОБА_3 діюча на підставі доручення, позов  визнала, проти задоволення позовних вимог не заперечувала, просила розглянути справу в попередньому судовому засіданні без її участі.

    Позивач ОСОБА_1 на задоволенні позову наполягав, просив розглянути справу без його участі.

    Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення  у справі можливо  постановити при проведенні попереднього судового засідання.

    Відповідно до ч.4 ст. 130 ЦПК України при визнанні позову ухвалюється судове рішення в порядку, встановленому ст. 174 цього ж Кодексу. Згідно з ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

В ході розгляду справи судом були досліджені наступні докази: копія паспорту громадянина України ОСОБА_1 – ІНФОРМАЦІЯ_1; копія паспорту громадянки України ОСОБА_4 – ІНФОРМАЦІЯ_2; копія паспорту громадянки України ОСОБА_3 – ІНФОРМАЦІЯ_3; копія технічного паспорту на житловий будинок садибного типу з господарськими спорудами АДРЕСА_1, власником якого є ОСОБА_2; копія довіреності від 28.12.2007 р. на ім’я ОСОБА_3; договір купівлі-продажу житлового будинку садибного типу з господарськими спорудами та будівлями від 17.10.2009 р.

Судом в ході судового розгляду справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезгаданими вимогами до відповідачки ОСОБА_2, зазначивши, що 17.10.2009 р. між ним та представником відповідачки ОСОБА_2 – ОСОБА_3 діюча на підставі доручення, була досягнута домовленість про купівлю успадкованого ОСОБА_2 після смерті її чоловіка житлового будинку садибного типу з господарським спорудами АДРЕСА_1 за 10 000 грн. 17.10.2009 р. позивач та представник відповідачки уклали між собою відповідний письмовий договір. В той же день, позивач передав представнику відповідачки обумовлену суму, отримання якої підтверджується договором купівлі-продажу від 17.10.2009 р., в якому зазначено, що гроші сплачені саме за купівлю нерухомості, а представник відповідачки передала позивачу документи на житловий будинок садибного типу з господарськими спорудами та будівлями. Пізніше, позивач дізнався, що відповідачка на момент укладення договору не була власницею нерухомого майна. На момент укладення зазначеного договору  відповідачка тільки-но оформляла спадщину після смерті свого чоловіка – ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_4. Свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно було видано лише 01.06.2010 р. Тому, придбане позивачем нерухоме майно було відчужено особою, яке не мала на це право.  

Після вчинення правочину позивач разом з дружиною почали проживати у придбаному позивачем житловому будинку садибного типу, організували догляд за придбаною нерухомістю, сплачують всі необхідні комунальні платежі. З метою нотаріального засвідчення правочину, позивач неодноразово звертався до представника відповідачки, однак ОСОБА_3 від посвідчення договору ухиляється, на прохання позивача про зустріч не реагує, мотивуючи тим, що вона знаходиться за межами території України, тому приїздити до м. Рені, не має фінансової можливості. При зверненні до відповідних органів з питанням про переоформлення документації на житловий будинок на себе, позивачу було роз’яснено, що зробити це неможливо, оскільки у сторін відсутній правовстановлюючий, належним чином завірений документ на доказ вчинення правочину. Враховуючи вищенаведене, позивач вимушений був звернутися із позовом до суду.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

По-перше, ст. 1299 ЦК України, зобов’язує спадкоємця зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна, якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно. А право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна (ст. 182 ЦК України).  

Враховуючи вищевикладене, придбане позивачем нерухоме майно було відчужено особою, яка не мала на це право. А якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо, відповідно до ст. 388 ЦК України, майно не може бути витребуване у нього (ст. 330 ЦК України).

Так, ст. 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленого для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно ст. 397 ЦК України, володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду. Так, позивач, як добросовісний набувач, у відповідності ст. 330 ЦК України набув право власності на житловий будинок садибного типу з господарськими спорудами та будівлями АДРЕСА_1 придбавши у представника відповідачки ОСОБА_2 – ОСОБА_3 діюча на підставі доручення, це нерухоме майно, яке відповідачка фактично не мала права відчужувати. У відповідності ст. 388 ЦК України, судом було встановлено, що майно придбане позивачем у представника відповідачки не було загублене власником, не було вкрадено та не вибувало з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, а тому воно не може у нього витребувано.        

По-друге, як вже вище зазначалося, між позивачем та представником відповідачки була досягнута домовленість про купівлю-продаж нерухомості, згідно якої представник відповідачки ОСОБА_2 – ОСОБА_3 діюча на підставі доручення, продала, а позивач купив житловий будинок садибного типу з господарськими спорудами та будівлями АДРЕСА_1 за 10 000 грн. 17.10.2009 р. позивач передав представнику відповідачки обумовлену суму, отримання якої підтверджується договором купівлі-продажу від 17.10.2009 р., в якому зазначено, що гроші сплачені саме за купівлю нерухомості, а представник відповідачки передала позивачу документи на житловий будинок садибного типу з господарськими спорудами та будівлями. Оскільки на момент укладення угоди сторони не мали змоги укласти договір у письмовому порядку та засвідчити його нотаріально, вони домовилися зробити це згодом. З метою нотаріального засвідчення правочину, позивач неодноразово звертався до представника відповідачки, однак ОСОБА_3 від посвідчення договору ухиляється, пояснюючи тим, що знаходиться за кордоном та приїхати до м. Рені не має фінансової можливості. При зверненні до відповідних органів з питанням про переоформлення документації на житловий будинок садибного типу з господарськими спорудами та будівлями на себе, позивачу було роз’яснено, що зробити це неможливо, оскільки у сторін відсутній правовстановлюючий, належним чином завірений документ на доказ вчинення правочину.

Згідно ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу повинен бути укладений у письмовій формі і посвідчений нотаріально, якщо хоча б однією із сторін є громадянин, і недотримання цієї вимоги є підставою для визнання укладеного договору недійсним. Разом із тим, між сторонами була досягнута  взаємозгода за всіх істотних умов договору, покупець передав продавцю обумовлену суму, продавець передав покупцю документи,  нерухомість в натурі. Позивач фактично вступив у володіння і розпорядження нерухомістю, після укладання правочину виконав поточний ремонт, організував догляд за  майном, тобто правочин між сторонами фактично відбувся. Факти укладення угоди, передачі грошей у рахунок вартості нерухомості підтверджуються договором купівлі продажу від 17.10.2009 р. В даний час звернення за оформленням договору купівлі-продажу є неможливим, оскільки прохання позивача з цього приводу представником відповідачки не сприймаються.

Виходячи із вищенаведеного, угода (правочин) між сторонами відбулася, вона виконана в повному обсязі, нею були припиненні обов’язки відповідачки щодо житлового будинку садибного типу з господарськими спорудами та будівлями та встановленні права на нерухомість у позивача як добросовісного набувача, тому є правові підстави визнати право власності на житловий будинок садибного типу з господарськими спорудами АДРЕСА_1, за позивачем як добросовісним набувачем.

             Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 130, 174, 212, 213  ЦПК України,  ст.ст. 16, 330, 388, 397, 657 ЦК України 2003р., -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

2. Визнати  ОСОБА_1  добросовісним набувачем  житлового будинку садибного типу № 25 з господарськими спорудами, розташований по АДРЕСА_1  

3. Визнати за ОСОБА_1 право власності  на житловий будинок садибного типу № 25 з господарськими спорудами, розташований по АДРЕСА_1  

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

                  Суддя                                                     В.І. Дудник

                    Копія вірна: суддя

                Секретар

Рішення суду набрало законної сили 11 вересня 2010 року.

                           Суддя