ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01025,  м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6, тел. 278-43-43

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 30 листопада 2009 року           12:10           № 10/285

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Ковзеля П.О. присекретарі судового засідання Павелкові С.Р., вирішив адміністративну справу

За позовом  ОСОБА_2

до1. Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у  місті Києві державної адміністрації

2. Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат

проВизнання дій неправомірними та стягнення коштів

                                                            ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій з урахуванням уточнення позовних вимог просить суд:  визнати дії відповідача при нарахуванні та виплаті ОСОБА_2 суми щорічної допомоги на оздоровлення - неправомірними, такими що суперечать Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зобов'язати відповідача сплатити на користь  ОСОБА_2  суму   одноразової  компенсації  у розмірі 5-ть мінімальних заробітних плат на рік, починаючи з 2002 року і по момент здійснення зазначених виплат, встановивши розмір мінімальної заробітної плати згідно Закону України «Про розмір мінімальної заробітної плати»на момент здійснення самої виплати.

В процесі розгляду справи судом до участі у справі в якості другого співвідповідача було залучено Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що виплачені кошти у вигляді щорічних сум компенсації на оздоровлення обчислені і нараховані Управлінням соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації невірно, всупереч нормам закону, які підлягають застосуванню. Також позивач вказує, що відмова відповідачів зробити перерахунок і виплатити йому недоплачені суми є протиправною і прямо порушує вимоги ст.ст. 21, 22, 24, 46, 55 Конституції України та             ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав.

Представники відповідачів надали заперечення на позов, крім того, наполягали на застосуванні вимог ст.ст. 99, 100 КАС України у зв’язку порушенням позивачем строків звернення до суду.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 30.11.2009 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 07.12.2009, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_2, відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є особою, яка постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням серії А №101910 та має третю групу інвалідності.

Вказаний факт відповідачами не заперечується.

Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 48 Закону України "Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" позивач, який став інвалідом внаслідок Чорнобильської катастрофи, має право на щорічну разову грошову допомогу на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Постановами Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 та № 562 від 12.07.2005 були передбачені розміри допомоги для визначених категорії громадян, до яких належить позивач.

Як свідчать фактичні обставини справи, позивачу за відповідні періоди здійснені виплати у значно менших розмірах, ніж було встановлено у законі, тобто було виплачено допомогу лише частково.

Так, довідкою №6369 від 01.08.2007 Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації позивачу виплачувалась допомога на оздоровлення  в розмірах 21, 50 грн. за 2003 рік, 21, 50 грн. за 2004 рік, по 90, 00 грн. за 2005, 2006, 2007 роки включно.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законами України "Про Державний бюджет на 2006 рік" та «Про Державний бюджет на 2007 рік" було призупинено дію ст. 48 Закону України "Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

При вирішенні даного адміністративного спору суд враховує рішення Конституційного Суду України про соціальні гарантії громадян від 09.07.2007                        № 6-рп/2007, в якому були визначені такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними) окремі положення Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік", зокрема це стосується ст. 48 Закону України "Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

В пункті 4 Рішення, Конституційний Суд України додатково зазначив, що його рішення має преюдиціальне значення, тобто є таким, що не потребує доказів при прийняті рішень для судів загальної юрисдикції при  розгляді ними позовів.

Суд звертає увагу сторін на те, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань судом не приймається до уваги. Так, наприклад, у справі “Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.   

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом –відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання допомоги на оздоровлення особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.  

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України №8-рп/2005 від 11.10.2005 року (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Враховуючи те, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у відповідному розмірі.

Наділивши зазначеною соціальною гарантією осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, держава таким чином взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень цих осіб.

Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов’язання держави забезпечити соціальний захист осіб, які постраждали і є інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Конституції України - права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачі не надали суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своєї бездіяльності.

Поряд з цим, згідно ч. 1, 2 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як видно з матеріалів справи, позовну заяву подано до Окружного адміністративного суду міста Києва 14.11.2007.

Позивачем не надано жодних доказів чи пояснень з приводу пропущення строків звернення до адміністративного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Враховуючи викладене, в частині позовних вимог щодо стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації недосплаченої суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2004 та 2005 роки, суд відмовляє з мотивів пропущення строку звернення до адміністративного суду.

Водночас, враховуючи те, що норми Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік», якими призупинено дію ст. 48 Закону України "Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України, не визнавались, позовні вимоги в частині щодо стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації недосплаченої суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2006 рік є необґрунтованими та безпідставними.

Згідно з ст. 76 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»мінімальна заробітна плата з 01.07.2007 становила 440,00 грн.

Поряд з цим, позивачем у 2007 році отримано одноразову допомогу на оздоровлення у сумі 90 грн.

Відповідно до змісту Положення про управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації, затвердженого Головою Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації, Управління здійснює соціальну політику у сфері соціального захисту населення і відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, забезпечує надання адресної цільової  грошової допомоги малозабезпеченим громадянам, а також сім’ям з дітьми; соціальної допомоги; призначає в установленому порядку компенсаційні виплати малозабезпеченим громадянам та особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно п.п.3.3 п.3 Наказу Міністерства праці та соціальної політики України № 147 від 25.04.2006 „Про затвердження Типового положення про центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат” (далі - Положення), головним завданням центру є здійснення контролю за правильністю призначення, перерахунку, нарахування і виплати всіх видів соціальної допомоги, інших грошових виплат.

Крім того, розпорядженням Київської міської державної адміністрації №65 від 27.01.2007 «Про заходи щодо впорядкування діяльності Київського центру по нарахуванню та виплаті пенсій і допомоги»затверджено Положення про Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, відповідно до змісту якого головними завданнями центру є забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту та обслуговування населення, надання соціальної допомоги громадянам, які потребують підтримки з боку держави; підготовка документів на виплату всіх видів соціальної допомоги, житлових субсидій у готівковій формі на придбання твердого і рідкого пічного палива та скрапленого газу, компенсаційних виплат інвалідам, виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших грошових виплат; здійснення контролю за правильністю призначення, перерахунку, нарахування і виплати всіх видів соціальної допомоги, інших грошових виплат.

З викладеного вбачається, що Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації відповідальне за нарахування та перерахування Київському міському центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат коштів для виплати одноразової допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат ти відповідальний безпосередньо за виплату таких коштів.

Відповідно до вимог частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених  вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивач,  звільнений від сплати судових витрат.

Керуючись ст.ст.  69-71, 94, 99, 100, 160-165, 167, 254 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов  ОСОБА_2  задовольнити частково.

2.Зобов"язати Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації здійснити виплату на користь ОСОБА_2 суми різниці між належною та фактично отриманою сумами щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік виходячи із п"яти мінімальних заробітних плат.

3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                Ковзель П.О.