Справа №2-5018/10  

Р І Ш Е Н Н Я                

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И  

21 серпня 2010 року Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді -  Мицик Ю.С.,  

при секретарі              Дігтяр О.В.,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва про визнання дій неправомірними, зобов’язання перерахувати і сплатити щомісячне підвищення до пенсії виходячи із розміру 30 % від мінімальної пенсії за віком за період з 1 січня 2006 року по 1 квітня 2010 року в сумі 5 534 грн. 00 коп., зобов’язання призначити щомісячне підвищення до пенсії, як дитині війни,  

в с т а н о в и в:  

Позивач звернувся до суду з позовом до Управління пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва про визнання дій щодо виплати несплаченої йому державної соціальної допомоги, як дитині війни (30 % надбавки до пенсії) неправомірними, зобов’язання перерахувати та сплатити йому у повному обсязі недоплачену йому, як дитині війни щомісячну державну соціальну 30 % надбавку, що передбачена ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», починаючи з 1.01.2006 р. по 1.04.2010 р. в розмірі 5534 грн. 10 коп., зобов’язання призначити йому щомісячне підвищення до пенсії, як дитині війни, відповідно до положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», стягнення судових витрат по справі в сумі 176 грн. При цьому, позивач посилається на те, що він народився в 1939 р. і є дитиною війни відповідно до Закону України від 18.11.2004 р. «Про соціальний захист дітей війни», відповідно до ст. 6 якого йому повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, але у 2006-2010 роках йому така допомога протиправно не виплачувалась. Верховна Рада України своїм Законом №3235-1V від 20.12.2005 р. «Про Державний бюджет України на 2006 рік», статті 77 і 110, Законом України №489-V від 19.12.2006 р. «Про Державний бюджет України на 2007 рік», пункт 12 стаття 71, Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», п.41 розділ 11, призупинила дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Однак, Конституційний Суд України своїми рішеннями від 9.07.2007 р. №6-рп/2007 по справі №1-29/2007, від 22.05.2008 р. №10-рп/2008 по справі №1-28/2008, керуючись ст.ст. 147, 150, 152 Конституції України та статтями 45, 51, 61, 63 Закону України «Про Конституційний Суд України», вирішив: визнати такими, що не відповідають Конституції України і є неконституційними: положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено дію статті 6 Закону України №2195-1V від 18 листопада 2004 р. «Про соціальний захист дітей війни»; положення пункту 41 розділу 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», яким зупинено дію статей 5, 6 Закону України №2195-1V від 18 листопада 2004 р. «Про соціальний захист дітей війни». Конституційний Суд України 27.11.2008 р. по справі №1-37/08 прийняв рішення за №26-рп/08, яким офіційно розтлумачив Кабінету Міністрів, що законами про державний бюджет не можна вносити зміни до чинних законів, зупиняти їх чи скасовувати, або встановлювати інше правове регулювання правовідносин (Постанова КМУ №530 від 28.05.2008 р.), які є предметом інших Законів, адже держава не може відмовлятись від гарантованих Конституцією та визначених Законом фінансових зобов’язань по забезпеченню прав і свобод людини та її гідних умов життя, скасовувати їх чи обмежувати. Конституційний Суд України 20.03.2002 р. по справі №1-15/2002 прийняв рішення №5-рп/2002, у якому зазначено, що оскільки для громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування й необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня, гарантованого ст.48 Конституції України, то звуження змісту й обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів на підставі ст.22 Конституції України не допускається. Зупинення його дії можливе лише за умови введення відповідно до пункту 31 частини першої статті 85 та пункту 19 статті 92 Конституції України надзвичайного стану, що передбачено ст.64 Конституції України. Рішення Конституційного Суду України в цих справах мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними; рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.  

Незаконність відмови відповідача у виплаті йому, починаючи з 1.01.2006 роки 30 % надбавки до пенсії з посиланням на відсутність у бюджеті на 2006, 2007, 2008, 2009, 2010 роки грошей, які в частині невиплати 30 % надбавки дітям війни (призупинення дії чи внесення змін до ст. 6 Закону), згідно згаданих вище рішень Конституційного Суду України, визнані неконституційними та згідно ст.152 Конституції втратили чинність, підтверджується рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Іванов проти України справа №40450 від 15.10.2009 р.», адже реалізація ним права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, які передбачені Законом, не повинно залежати від бюджетних асигнувань та не може бути причинами невиконання органами влади зобов’язань, а тому така аргументація відповідача із зазначенням доказів, що є нечинними, є в цілому безпідставною та необґрунтованою. Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Згідно частини 2 статті 19 та частини 3 статті 22 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускаються звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.  

Отже, невиплата йому соціальної допомоги, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є протиправною і такою, що суперечить Конституції та законам України. Розмір соціальної допомоги відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» становить 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Мінімальна пенсія за віком відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 1 січня 350 гривень, з 1 квітня 359 гривень, з 1 жовтня 366 гривень. Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 1 січня 380 гривень, з 1 квітня 406 гривень, з 1 жовтня 411 гривень. Згідно із Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 1 січня 470 грн., з 1 квітня 481 грн., з 1 липня 482 грн., з 1 жовтня 498 грн. Згідно із Законом України «Про державний бюджет України на 2009 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить з 1 січня 498 грн.,з з 1 листопада 573грн. Згідно із Законом України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» від 20.10.2009 р. прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить з 1 січня 2010 р. 695 грн., з 1 квітня 2010 р. 706 грн., з 1 липня 2010 р. 709 грн., з 1 жовтня 2010 р. 723 грн., з 1 грудня 2010 р. 734 грн.

Крім того, про належні йому як дитині війни виплати йому не було повідомлено, тому про факт порушення його прав йому стало відомо лише після висвітлення зазначених подій по публікації у пресі, у зв’язку з ухваленням відповідних рішень Конституційним Судом України у 2007, 2008 роках та після отримання ним листа від відповідача у травні 2010 р. про відмову у проведенні перерахунку та виплаті у повному обсязі 30 % надбавки.  

Позивач в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в позовній заяві просив розглядати справу за його відсутності.

Представник відповідача Управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва до суду не з’явився, надіслав письмове заперечення проти позову, з проханням розглядати справу без участі представника відповідача, тому суд, враховуючи матеріали та обставини справи, вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача.  

Суд, з’ясувавши обставини справи, дослідивши письмові докази по справі, прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.  

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1, перебуває на обліку в Управлінні пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва як пенсіонер і йому була призначена пенсія за віком відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». Позивач є дитиною війни, але  нарахування доплати до пенсії в сумі 30 % від мінімальної пенсії за віком пенсійним органом не здійснено, незважаючи на подану ним заяву до пенсійного органу (а.с. а.с.12-13,16-17).  

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.  

Згідно з ст. 8 ЦПК України суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.  

Згідно ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.  

Позивач по справі є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що не заперечується відповідачем, а відтак, на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», в тому числі й право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено ст. 6 зазначеного Закону.  

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних він них обставин, а також у старості та  в інших випадках, передбачених Законом.  

аким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.  

Разом з тим, згідно ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Поряд з цим у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.  

Суд вважає необхідним зазначити, що посилання органом державної влади-Управлінням Пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов’язань судом не приймається до уваги, оскільки реалізація особою права, яке пов’язане з отриманням бюджетних коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлено у залежність від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.  

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.  

Конституційний Суд України своїми рішеннями від 9.07.2007 р. №6-рп/2007 по справі №1-29/2007, від 22.05.2008 р. №10-рп/2008 по справі №1-28/2008, керуючись ст.ст. 147, 150, 152 Конституції України та статтями 45, 51, 61, 63 Закону України «Про Конституційний Суд України», вирішив: визнати такими, що не відповідають Конституції України і є неконституційними: положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено дію статті 6 Закону України №2195-1V від 18 листопада 2004 р. «Про соціальний захист дітей війни»; положення пункту 41 розділу 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», яким зупинено дію статей 5, 6 Закону України №2195-1V від 18 листопада 2004 р. «Про соціальний захист дітей війни». Конституційний Суд України 27.11.2008 р. по справі №1-37/08 прийняв рішення за №26-рп/08, яким офіційно розтлумачив Кабінету Міністрів, що законами про державний бюджет не можна вносити зміни до чинних законів, зупиняти їх чи скасовувати, або встановлювати інше правове регулювання правовідносин (Постанова КМУ №530 від 28.05.2008 р.), які є предметом інших Законів, адже держава не може відмовлятись від гарантованих Конституцією та визначених Законом фінансових зобов’язань по забезпеченню прав і свобод людини та її гідних умов життя, скасовувати їх чи обмежувати. Конституційний Суд України 20.03.2002 р. по справі №1-15/2002 прийняв рішення №5-рп/2002, у якому зазначено, що оскільки для громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування й необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня, гарантованого ст.48 Конституції України, то звуження змісту й обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів на підставі ст.22 Конституції України не допускається. Зупинення його дії можливе лише за умови введення відповідно до пункту 31 частини першої статті 85 та пункту 19 статті 92 Конституції України надзвичайного стану, що передбачено ст.64 Конституції України.  

Згідно вказаних рішень Конституційного Суду України Конституція України у статті 92 визначила сфери, зокрема, бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє спеціальне призначення цей Закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя. Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів. Таким чином Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об’єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок-скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.  

У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.  

Відповідно до ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.  

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 р. №8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини-це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.  

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб’єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи буд-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.  

Враховуючи те, що позивач є дитиною війни, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на отримання надбавки до пенсії. Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни, тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв’язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов’язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.  

Частиною 3 ст. 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Іншими словами: пенсії та інші види соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування, не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.  

Статтею 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» визначено, що прожитковий мінімум застосовується, зокрема, для: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім’ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат, виходячи з вимог Конституції України та законів України; формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.  

Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. При цьому, частиною 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.  

Враховуючи викладене, в контексті положень статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» ( в редакції від 9.07.2007 р.) та частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» суд вважає за можливе застосувати для визначення розміру щомісячної доплати до мінімальної пенсії за віком розмір прожиткового мінімуму, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».  

Поряд з цим частина 1 статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. викладена в новій редакції: дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» розділ 11 цього Закону, яким, зокрема, внесено зміни до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», набирає чинності з 1.01.2008 року.  

За таких обставин надбавка, передбачена статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції від 9 липня 2007 року), підлягала виплаті у період з з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 1 квітня 2010 року. При цьому суд не встановлює розмір цієї суми, адже таким повноваженням наділене лише місцеве управління Пенсійного фонду України.

Згідно ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.  

Згідно ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.  

Разом з тим, відповідно до вимог ст. 67 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо не визначені законом,-встановлюються судом.  

Для звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи згідно ст.ст. 257, 267 ЦК України встановлюється трирічний строк.  

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду 16.04.2010 року.  

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або повинна була довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.  

Згідно ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.  

Відповідач у письмових запереченнях на позов наполягає на застосуванні до спірних правовідносин трирічного строку звернення до суду з позовом. За таких обставин позивачем пропущено строк звернення до суду, визначеного законодавством України щодо вимог про зобов’язання перерахувати та виплатити пенсію з врахуванням доплати в розмірі 30 мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 1 січня 2006 року до 16 квітня 2007 року. Позивач по справі не був позбавлений права дізнатися про порушення своїх прав у 2006, 2007 роках, коли йому було присвоєно статус дитини війни відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», і доказів в підтвердження наявності перешкод своєчасного звернення з позовом до суду за захистом своїх порушених пенсійних прав з боку позивача не вбачається.  

Отже, щомісячна соціальна допомога не може бути нарахована позивачу по справі за період з 1 січня 2006 року по 16 квітня 2007 року.  

Вимоги позивача зобов’язати відповідача призначити йому щомісячне підвищення до пенсії, як дитині війни, відповідно до положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», задоволенню не підлягають як безпідставні, оскільки право позивача на дану соціальну виплату встановлено та гарантовано законом, а відповідно до ст. ст. 1, 3 ЦПК України судом здійснюється захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав,  свобод та інтересів, що виключає їх захист на майбутнє. До того ж судове рішення має бути наслідком чинного правового регулювання та не може обмежувати волю законодавчого органу в майбутньому змінювати правове регулювання суспільних відносин.  

Крім того, суд вважає такою, що не підлягає задоволенню вимога позивача про відшкодування витрат на правову допомогу з огляду на наступне.

Згідно з ст. 12 ЦПК особа, яка бере участь у справі, має право на правову допомогу, яка надається адвокатами або іншими фахівцями у галузі права в порядку, встановленому законом.

Отже, ЦПК України виділено такі спеціальні суб’єкти надання правової допомоги, як адвокати та інші фахівці в галузі права.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Надія» позивачеві надано консультаційно-правові послуги при поданні цивільного позову внаслідок порушення прав особи, як постраждалої від наслідків Чорнобильської катастрофи  (а.с. 18-19). За надання зазначених послуг позивачем було сплачено ТОВ «Надія» 300 грн. (а.с. 20).

Разом з тим, до суду не надано доказів, що особа, яка безпосередньо надавала ці послуги, є працівником ТОВ «Надія», а також є адвокатом чи фахівцем у галузі права (зокрема свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, копія диплома).

Таким чином, суд прийшов до висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача щодо протиправних дій відповідача по справі є обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково з врахуванням трирічного строку звернення до суду з позовом за захистом прав, свобод та інтересів та за виключенням виплат, здійснених Управлінням пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва.  

Відповідно до ст. 88 ЦПК України на користь позивача з відповідача суд присуджує понесені ним витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи при зверненні з позовом до суду, в розмірі 37 гривень, оскільки вказаний позов немайнового характеру.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 22, 46 Конституції України, ст. 1, 6, 7 Закону України „ Про соціальний захист дітей війни ”, ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, ст.2 Закону України «Про прожитковий мінімум», ст.ст. 257, 267 ЦК України, ст.ст. 1, 2, 4, 8, 10, 12, 60, 67, 88, 212, 214, 215 ЦПК України, суд  

в и р і ш и в:  

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.  

Визнати неправомірними дії Управління пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва по виплаті ОСОБА_1 державної соціальної допомоги як дитині війни у вигляді 30 % надбавки до пенсії, за період часу з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 1 квітня 2010 року, за виключенням виплат.  

Зобов’язати Управління пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва перерахувати і виплатити ОСОБА_1 надбавку, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування», за період часу з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 1 квітня 2010 року, за виключенням виплат, вже здійснених Управлінням пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва за 2007-2010 роки.  

Стягнути з Управління пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 37 гривень.  

Компенсувати ОСОБА_1 державне мито в розмірі 3 грн. 40 коп. за рахунок Державного бюджету.

В іншій частині позову відмовити.  

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були  присутні у судовому  засіданні під час проголошення судового рішення,  можуть  подати апеляційну  скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення  суду  набирає  законної  сили після  закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає  законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий: