АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22ц- 10087/2010 р. Головуючий в інстанції Толстих О.В.
Доповідач Савченко В.О.
РІШЕННЯ
іменем України
02 листопада 2010 року Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі:
головуючого Савченко В. О.,
суддів Карташова О.Ю., Медведєвої Л.П.
при секретарі Ковальчук Є.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганськ цивільну справу
по апеляційній скарзі ДП „Антрацит”
на рішення Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 18 червня 2010 року
за позовом ОСОБА_2 до ДП „Антрацит” про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу , -
В С Т А Н О В И Л А:
ОСОБА_2 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що працювала у відповідача на посаді робітниці виробничої бані АБК в ВП ГЗФ „Партизанська”. Наказом по підприємству № 36-к від 20.11.2008 року вона була звільнена за ч.1 ст. 40 КЗпП України.
Посилаючись на незаконність звільнення, оскільки розірвання трудового договору відбулося без згоди профспілкової організації, а також без врахування її переважного права залишитися на роботі, позивач просила визнати наказ №36-к від 20.11.2008 року незаконним і скасувати його, поновити на попередній посаді, стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу з 20.11.2008 року по 01.06.2010 року у сумі 24791,94 грн.
Рішенням Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 18 червня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Поновлено ОСОБА_2 на роботі в ДП „Антрацит” на посаді робітниці виробничої бані АБК ВП ГЗФ „Партизанська”. Стягнуто з ДП „Антрацит” на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 17105,55 грн та на користь держави судовий збір у розмірі 171,06 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.
В апеляційній скарзі ДП „Антрацит” в особі ВП ГЗФ „Партизанська” просить судове рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Апелянт заперечує про задоволення вимог позивача у зв’язку з пропуском нею строку звернення до суду за захистом свого права.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Стаття 213 ЦПК України передбачає, що рішення суду повинне бути законним і обґрунтованим лише на тих доказах, що були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.
Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України, - під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивачка перебувала з відповідачем у трудових відносинах з 16.05.1981 року, при цьому працюючи робочою виробничої бані з 10.06.1996 року, (а.с. 79). ОСОБА_2 була звільнена з роботи 20.11.2008 року наказом №36-к на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку зі скороченням штату працівників.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з незаконності звільнення останньої через неврахування наявності у неї переважного права на залишення на роботі, оскільки вона була особою у сім*ї якої не було інших працівників.
Колегія суддів погоджуючись з висновками суду першої інстанції лише стосовно того, що при звільненні відповідачем не було прийнято до уваги переважне право позивачки відносно інших працівників на залишення на роботі, при цьому вважає що підстав для задоволення її позову не вбачається у зв*язку з порушення останньою строків звернення з данним позовом до суду.
Відповідно до вимог ст. 233 КЗпП України у справах про звільнення працівник може звернутися з відповідним позовом до суду у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
За наказом №36-к на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку зі скороченням штату працівників, ОСОБА_2 була звільнена з роботи 20.11.2008 року. ЇЇ позовна заява до суду була подана 4 жовтня 2009 року, більш ніж через 10 місяців після звільнення (а.с. 1).
Згідно ч.3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Звертаючись до суду (а.с.1-6), неодноразово уточнюючи свої позовні вимоги (а.с.76, 171) позивачкою не ставилося питання про поновлення строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом. Не заявлялися такі вимоги і при розгляді справи у суді першої інстанції. Посилання ОСОБА_2 на те що нею не пропущено таких строків, оскільки вона зверталася зі скаргами до різних органів, до суду з позовом, який визнано неподаним, оскільки такі звернення не є доказами поважності пропуску такого строку.
Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції, не роблячи висновків про поновлення строку позивачці на звернення до суду, зазначив що строк підлягає поновленню, так як остання у травні 2009 року (через півроку після звільнення) зверталася до суду з позовом про поновлення на роботі, але через невиправлення недоліків позовної заяви, її позов визнано неподаним.
Колегія суддів що зазначене вище не підтверджує поважність пропуску строків ОСОБА_2 для звернення до суду з данним позовом. Підстав для поновлення такого строку не вбачається.
В силу п. 2 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити рішення по суті позовних вимог.
Підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.
За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 за пропуском строку звернення до суду.
Керуючись ст. ст. 307, 309 , 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ДП „Антрацит” задовольнити.
Рішення Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 18 червня 2010 року скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ДП „Антрацит” про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовити за пропуском строку звернення до суду з данним позовом..
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга може бути подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. протягом двадцяти днів
Головуючий: Судді: