< Копия >

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

13.10.10Справа №2а-2680/10/2770

Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі:

головуючого судді - Плієвої Н.Г.,

при секретарі - Кузнецової О.В.,

за участю:

представника  позивача – ОСОБА_1, довіреність від 07.09.10,

представника  позивача – ОСОБА_2, довіреність від 26.03.10,

третьої особи - ОСОБА_3,

представника третіх осіб ОСОБА_4 та ОСОБА_5- ОСОБА_6, довіреності № 1072 від 31.07.2010,  № 1976 від 27.08.2010,

представник відповідача - Севастопольської міської Ради - не з'явився

представник відповідача - Головного управління Держкомзему м. Севастополя - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_7   

до Головного управління Держкомзему у м. Севастополі,

Севастопольської міської Ради,

3-ті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4  

про визнання дій неправомірними, скасування позитивного висновку, визнання неправомірним та скасування рішення ,

Обставини справи:

ОСОБА_7  звернулась до суду із адміністративним позовом до Севастопольської міської Ради, Головного управління  Держкомзему у м. Севастополі про  визнання неправомірним та скасування рішення Севастопольської міської Ради № 3023 від 17.10.2007 про передачу у приватну власність ОСОБА_5 земельної ділянки, визнання дій Головного управління Держкомзему у м. Севастополі по наданню позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації № 2253/07 від 23.05.07 неправомірними та скасування зазначеного висновку.  

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_7 є власницею житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 та у неї в користуванні знаходилась земельна ділянка, проте, без вилучення земельної ділянки у встановленому порядку з користування у позивача, рішенням Севастопольської міської Ради земельна ділянка була передана у власність іншій особі.  Крім того позивач вважає, що рішення Севастопольської  міської Ради підлягає скасуванню, оскільки воно базується на неправомірному висновку державної експертизи землевпорядної документації. У позитивному висновку Головного управління земельних ресурсів зазначено, що будівлі на земельній ділянці, що випрошується відсутні, однак це не відповідає фактичним обставинам.  

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 13.09.10 відкрито провадження в адміністративній справі та залучено до участі у справі в якості третіх осіб ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4.

Ухвалою суду від 13.09.10 закінчено підготовче провадження по справі та справа призначена до судового розгляду.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні неодноразово оголошувалась перерва.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили позов задовольнити.

Представники відповідача у судове засідання не з’явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. У минулих судових засіданнях проти задоволення позовних вимог заперечували у повному обсязі, просили у задоволенні позову відмовити.

3-тя особа, яка не заявляє  самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3 позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Представник 3-тих осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4, та ОСОБА_5 проти задоволення позовних вимог заперечував, вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_7 є власницею житлового будинку з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеному між нею та ОСОБА_8 09.08.2007, попереднім власником зазначеного домоволодіння була ОСОБА_9

Рішенням Севастопольської міської Ради від 17.10.2007 № 3023 ОСОБА_5 було передано у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд 0,0599 га по АДРЕСА_2.

Судом не приймаються доводи позивача, що вона правомірно користувалася земельною ділянкою для обслуговування будинку орієнтовною площею 0,8 га  з огляду на наступне.

Згідно з архівною випискою з рішення виконавчого комітету Севастопольської міської Ради народних депутатів від 21.01.1986 року № 1/21 до земельної ділянки АДРЕСА_1 площею 450 кв. м, на якій розташований будинок гр. ОСОБА_9 проведено прирізку 135 кв. м за рахунок вільної землі, (загальна площа склала 595 кв. м) (а.с. 23).

З технічного паспорту на земельну ділянку по АДРЕСА_1 вбачається, що загальна площа земельної ділянки по фактичному користуванню складає 622 кв.м.(а.с. 160).  На земельну ділянку площею 27 кв.м. документи в КП БТІ та ДРОНМІ не надані (а.с.162 зворотній бік).

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Земельного Кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до положень частини першої статті 116 Земельного Кодексу України підставами для набуття права на землю є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування  в межах їх повноважень.

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Документом що підтверджує право власності і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

У судовому засіданні встановлено, що у позивача право на земельну ділянку у встановленому порядку не виникло, межі земельної ділянки у відповідності до ст. 79 ЗК встановлені не були,  а тому доводи позивача, що до передачі спірної земельної ділянки ОСОБА_5 повинно було передувати вилучення цієї земельної ділянки з тимчасового користування ОСОБА_7 суд вважає хибними.

Договором купівлі-продажу, площа земельної ділянки, на якій розташована будівля, не визначена, тому судом не приймаються до уваги доводи представника позивача, що право користування на земельну ділянку правомірно перейшло до ОСОБА_7 від                  ОСОБА_8

Крім того, як встановлено у судовому засіданні  та не спростовувалось сторонами у справі земельна ділянка, яка була передана спірним рішенням у власність ОСОБА_5 не співпадає з межами земельної ділянки, площею 0,0622 га, яка фактично перебуває у користуванні ОСОБА_7 згідно з даними технічного паспорту на будинок.

Рішенням Севастопольської міської Ради від 15.12.2009 № 8743 ОСОБА_7 надано згоду на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1.

У вказаному рішенні площа земельної ділянки зазначена орієнтована, площа земельної ділянки необхідної для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 буде встановлена після виконання ОСОБА_7 рішення Севастопольської міської  Ради від 15.12.2009, а саме розробки проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки.

Доводи позивача, що рішенням порушено її право на користування гаражем судом до уваги не приймаються, оскільки порядок користування  земельною ділянкою може бути вирішений порядку цивільного судочинства, та не є предметом даного позову.   

Доводи представника позивача, що ОСОБА_7 має  першочергове право на отримання у власність земельної ділянки,  яка була передана ОСОБА_5 судом не беруться до уваги,  оскільки законом таке  першочергове право не передбачено.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підставами для визнання протиправним та скасування рішення суб’єкта владних повноважень є невідповідність його вимогам чинного законодавства та визначеній законом компетенції органу, який видав це рішення. Обов’язковою умовою визнання акту незаконним є також порушення у зв’язку з його прийняттям  прав та охоронюваних законом  інтересів позивача у справі.

Відповідно до частини першої статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин, має право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.   

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в  наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Отже, згідно з наведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб’єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

При судовому розгляді предметом доказування є факти, які становлять основу заявлених вимог і  заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи  і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.

Позивач не надав належних та допустимих доказів свого порушеного права та перевищення повноважень Севастопольською міською Радою при прийнятті рішення від 17.10.2007. Разом з тим, позивач оскаржує правовий акт індивідуальної, дії рішення  органу місцевого самоврядування, який виданий стосовно інших осіб, а не позивача, та правовідносини між позивачем та відповідачем у даному випадку відсутні, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

З тих же підстав не підлягають задоволенню позовні вимоги до Головного управління Держкомзему у м. Севастополі про визнання неправомірними дій та про скасування позитивного висновку № 2253/07 від 23.05.2007.

Відповідно до частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні проголошені тільки вступна та резолютивна частини постанови.

Постанова складена та підписана у порядку частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України 18.10.2010 о 17-30 годин.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду  шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Для суб'єкта владних повноважень 10 денний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту повідомлення його про можливість отримання копії постанови безпосередньо у суді.  

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції.

Суддя                                                    Н.Г. Плієва