Справа №2-4480/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2010 року Голосіївський районний суд м. Києва

у складі головуючого судді         Антонова Н.В.

при секретарях             Кавун І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Наукового центру радіаційної медицини АМН України, третя особа – ОСОБА_2 про поновлення на роботі, та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в:

В червні 2010 року позивачка, через свого представника, звернулась до суду з позовом до відповідача - Державної установи «Науковий центру радіаційної медицини Академії медичних наук України» про поновлення на роботі, а саме на посаді старшої медичної сестри Державної установи «Науковий центру радіаційної медицини Академії медичних наук України», стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 1 691,30 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог в позовній заяві представник позивачки зазначив, що звільнення Позивачки з посади старшої медичної сестри відділення анестезіології та інтенсивної терапії для дорослих Клініки Державної установи «Науковий центру радіаційної медицини Академії медичних наук України» відбулось з порушенням ст. 42 КЗпП, а саме не були враховані норми щодо переважного права на залишення на роботі при скороченні чисельності та штату працівників.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та зазначив, що запропонована відповідачем посада медичної сестри консультативного відділу для дорослих клініки не відповідала напрямку роботи по якому до цього працювала позивачка, а також, що Відповідач мав запропонувати Позивачці посаду медичної сестри в новоствореному відділення анестезіології та інтенсивної терапії Клініки.

Представник відповідача, який одночасно є представником третьої особи, в судовому засіданні позов, з підстав викладених в запереченнях, не  визнав та пояснив, що звільнення позивачки на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку із скороченням відбулося з дотриманням вимог чинного законодавства України про працю. Позивачку, у встановлений законом строк, було попереджено про наступне звільнення. Кваліфікація позивачки не дозволяла запропонувати їй посаду старшої медичної сестри в новоствореному відділення анестезіології та інтенсивної терапії клініки, оскільки вона не має спеціалізації «анестезиста», чого вимагає наказу МОЗ України від 23 лютого 2000 р. № 33 «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров'я». Просив залишити позов без задоволення.

Повно та всебічно з’ясувавши обставини справи, заслухавши представника позивача і представника відповідача та  третьої особи  і оцінивши надані письмові докази у сукупності, суд дійшов висновку, що заявлений позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що Головний лікар Клініки Відповідача неодноразово звертався до генерального директора ОСОБА_2 з пропозицією провести реорганізацію служб анестезіології та інтенсивної терапії Клініки Відповідача, а саме листи № 192 від 07.08.2009 року та листи № 325 від 27.11.2009 року, з метою приведення структури Клініки у відповідність до наказу Міністерства охорони здоров’я від 23 лютого 2000 року № 33 «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров’я».

З метою регламентації діяльності служби анестезіології та інтенсивної терапії клініки Відповідача, впровадження єдиних раціональних принципів організації роботи, а також сприяння покращення якості надання медичної допомоги хворим, економії фонду заробітної плати, був прийнятий наказ № 122 від 04.12.2009 року «Щодо скорочення штату працівників», відповідно до якого ліквідовано відділення анестезіології та інтенсивної терапії для дітей клініки в кількості 22 штатних одиниці та відділення анестезіології та інтенсивної терапії для дорослих клініки в кількості 31 штатна одиниця. Створене новий структурний підрозділ відділення анестезіології та інтенсивної терапії клініки в кількості 45 штатних одиниць.

Позивачці було особисто за два місяці 27.01.2010 року повідомлено про ліквідацію відділення анестезіології та інтенсивної терапії для дорослих Клініки ДУ «Науковий центр радіаційної медицини АМН України» та запропоновано перевестись на посаду медичної сестри консультативного відділення для дорослих Клініки.

Позивачка на пропозицію про переведення не погодилась та наказом відповідача від 23.04.2010 № 105-ОС, була звільнена на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв’язку з ліквідацією відділення анестезіології та інтенсивної терапії для дорослих клініки, про що в трудовій книжці Позивачки зроблений відповідний запис.

ОСОБА_1 має професію медичної сестри, має посвідчення про наявність вищої категорії за спеціальністю Сестринська справа – наказ Відповідача  від 05 грудня 2008 року № 125, у відповідності до вимог наказу МОЗ від 23 листопада 2007 року „Про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою". Тому, запропонована посада медичної сестри консультативного відділення відповідає професії та спеціальності у відповідності до ст. 49-2 КЗпП.

Твердження представника позивачки, що Відповідач мав запропонувати Позивачці посаду медичної сестри саме в новоствореному відділенні анестезіології та інтенсивної терапії не базується на нормах закону, крім того, Позивачка просить суд поновити її на посаді саме старшої медичної сестри, а не медичної сестри.

Пунктом 1 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації,  реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації,  скорочення чисельності або штату працівників можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом.

Порядок вивільнення працівників регламентований статтею 49-2 цього  Кодексу, в якій зазначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови № 9 від 06.11.1992 року  «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначив, що  суди, розглядаючи трудові спори, пов’язані зі  звільненням  за  п.1   ст. 40   КЗпП,   зобов’язані  з’ясувати,  чи  дійсно  у відповідача мали місце зміни в організації  виробництва  і  праці, чи  додержано власником або уповноваженим ним  органом норм законодавства,  що регулюють вивільнення  працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці,  про те,  що працівник відмовився від переведення  на  іншу  роботу, чи не користувався вивільнюваний працівник  переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався  він  за 2 місяці про наступне вивільнення.  

Судом достовірно встановлено, що  у  відповідача мали місце скорочення чисельності штату.

В судовому засіданні представник позивачки підтвердив, що дійсно за два місяці до звільнення її повідомили про скорочення.  

У відповідності до наказу МОЗ України від 23 лютого 2000 р. № 33 «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров'я» посаду старшої медичної сестри відділення анестезіології та інтенсивної терапії повинна обіймати особа, що має середню медичну освіту та спеціалізацію за спеціальністю «анестезистка».

Новий штатний розпис передбачає в відділенні анестезіології та інтенсивної терапії саме посаду старшої медичної сестри – анестезисти.

Судом встановлено, що не заперечувалось представником Позивачки, що ОСОБА_1 не має спеціалізації „анестезистка".

Посада старшої медичної сестри відділенні анестезіології та інтенсивної терапії Клініки була зайнята ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, яка має кваліфікацію медичної сестри анестезисти, та перебуває у відпусті по догляду за дитиною до 3-х років.

ОСОБА_3 працювала на посаді старшої медичної сестри відділенні анестезіології та інтенсивної терапії для дітей Клініки.

ОСОБА_3 має дитину ІНФОРМАЦІЯ_2 – ОСОБА_4.

Відповідно до ст. 184 КзПП, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Отже, відповідач не мав право звільнити ОСОБА_3 та запропонувати цю посаду Позивачці.

На час відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_3 на посаду старшої медичної сестри відділенні анестезіології та інтенсивної терапії Клініки була призначена ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка  має спеціалізацію „анестезистка", має стаж роботи медичною сестрою з 1978 року, в Клініці Відповідача працює з 1992 року, на посаді старшої медичної сестри відділенні анестезіології та інтенсивної терапії для дітей працює з 03.11.2009 року, на час відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_3

Судом також було встановлено, що позивачка не повний робочий день перебувала на роботі, що підтверджується актом перевірки № 28-26-52/09 від 08.06.2010 року Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю.

У зв’язку не виконанням ОСОБА_6 своїх посадових обов’язків їй була винесена догана наказом від 04.12.2009 р. № 123, яка не була знята на момент надання їй пропозиції про переведення на посаду медичної сестри консультативного відділення для дорослих Клініки.

Відповідно до вимог ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Також у ст. 42 КЗпП України зазначено перелік підстав, за якими перевага в залишенні на роботі при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації надається конкретним працівникам.

Суд дійшов висновку, що Позивачка не має переважного права на залишення на роботі перед ОСОБА_5 та ОСОБА_3 які були призначеними на посаду старшої медичної сестри в новоствореному відділенні  анестезіології та інтенсивної терапії клініки відповідача.

Відповідно до ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою профспілкового органу.

Судом було встановлено, що Профспілковий комітет Відповідача своїм листом № 41 від 01.12.2009 року надав згоду на реорганізацію структури клініки Відповідача.

На момент звільнення Відповідачу згоди профспілковий комітет на звільнення ОСОБА_1 не давав.

Відповідно до ч. 9 ст. 43 КЗпП України, якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті.  

Згідно з п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів”, не буде суперечити закону, якщо до профспілкового органу в такому випадку звернеться власник чи уповноважений ним орган або суддя при підготовці справи до судового розгляду.

На підставі   до ч. 9 ст. 43 КЗпП України,   Відповідача вже під час розгляду справи звернувся до Профспілкового комітету за наданням згоди на звільнення ОСОБА_1 – подання від 16.09.2010 року № 02-01/4/573.

29 вересня 2010 року відбулось засідання профспілкового комітету, на якому було розглянуте вказане подання Відповідача, та профспілковий комітет висловив свою згоду з звільненням ОСОБА_1 ( протокол № 16 від 29.09.2010 року) .

Отже, суд  дійшов висновку, що посилання позивачки на порушення Відповідачем порядку звільнення є необґрунтованими.

Згідно ч. 1, ч.  3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін і інших осіб, що беруть участь у справі, виникає спір.  

Аналізуючи наведені вище обставини суд дійшов висновку, що звільнення позивачки з займаної посади було здійснене у повній відповідності до вимог чинного законодавства. Порядок вивільнення позивачки, відповідно до вимог ст.ст.  43, 43-1, 49-2 КЗпП України, відповідачем не порушено.

Оскільки позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідним від вимог про поновлення на роботі, в задоволенні яких відмовлено, суд дійшов висновку про відсутність підстав, щодо задоволення вимог в цій частині.

На підставі  п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, ст.ст. 40, 42, 43,  43-1, 49-2, 235, 237-1 КЗпП України, керуючись ст.ст. 3, 11, 57, 60, 212-215, 218, 223  ЦПК України, суд  

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Наукового центру радіаційної медицини АМН України, третя особа – ОСОБА_2 про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу – залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому  засіданні  під  час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу
протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:                             Антонова Н. В.